Вічна артистка

За своє життя Олена ніколи не бачила справжньої жаби. Навіть картинку інколи було проблематично знайти. Таку, щоб просто була жаба, без пояснень, без її анатомії. А зараз вона просто сидить поряд, спокійно квакаючи.

Насправді дівчина ледь могла розгледіти її у пітьмі. Бачила лиш певні обриси. Дивно, що ще ніхто не почав бити на сполох. У тиші її кумкання відбивалося у голові, яка, здається, стала порожньою. Увесь час дівчина дивилася лиш на тварину, а коли тільки подумала, щоб відвернутися, то жаба зірвалася і стрибнула вперед, прямо на арену.

Олена хотіла побігти за нею, але тільки подумала встати, її осліпило яскраве світло, що раптово увімкнулося. Як уже боліли очі. Зрозуміла, що за той час, який вона витріщалася на жабу, був лиш один момент, що здався вічністю.

Сльози малювали дивні візерунки.

У вухах заграла спокійна музика. Арена засяяла ще різнобарвніше, ніж раніше. Із-за куліс почали виходити акробати, одягнені у різнобарвний одяг. Хлопці мали чудернацькі штани, а дівчата — спідниці. На їхніх обличчях були одягнені маски. Високі шкарпетки надавали їм дитячості. Загалом це були ягнята, козенята та зайченята. Напевне, тому що вони були дітьми. Хоч тварини повторювалися, але візерунок у всіх різний.

На відміну від Маркуса, у якого частина обличчя була відкритою, хоч і загримованою, на акробатах не було жодного відкритого місця. Костюми повністю ховали тіло, маска щільно прилягала до лиця, навіть волосся було несправжнім. Здавалося, що ніхто не хотів, аби їх упізнали, тому так надійно сховалися.

Жоден із цих акробатів не вийшов спокійно: вони стрибали, робили переверти й сальто, крутилися, а деякі навіть встигали жонглювати. Хтось грав на маленьких музичних інструментах. Здається, лиш вдавав. Порахувати їх складно, можливо, двадцятеро, а то й більше. Здавалося, що арени їм було мало, та ось-ось вони вистрибнуть на руки глядачам.

Прожектори ледь встигали за ними. Освітлювали кожного, від чого здавалося, що вони сяють. Підлога стала зеленою галявиною з квітами. Перед обличчями глядачів літали дивні створіння з чотирма крилами та мильні бульки. Їх пускав хлопчина, що сидів над головами людей. Прямо на дерев'яній балці та хитав ногами.

Над їхніми головами почали літати повітряні акробати, вбрані у такі ж дивні костюми та маски. Артисти підіймалися на підвішену тканину. Потім загорталися, висіли, робили обриви, розгойдувалися та повертали свої тіла в різні положення. Літали над землею та висіли догори дриґом. Тому мали маски різних птахів. Біле пір'я падало, ніби сніг, вкриваючи.

Діти дивилися на них захоплено. У їхніх очах відбивалися дивні кольори.

Усі ці трюки відвертали увагу від арени, аби посеред неї непомітно з'явилося підвищення у дві сходинки. Акробати завмерли в різних позах, і на самому вершечку з'явилася постать балерини. Застигла на одній тонкій нозі з піднятою рукою. Вона була повністю білою та такою, що здавалося, ніби вона сяє. Її маска зроблена з такого ж білого пір'я, як і її костюм.

Хаос зустрівся з порядком. Дві протилежності. Музика замовкла, щоб люди змогли її як слід розглянути, а коли заграла, то дівчина почала крутитися навколо себе, як та балерина з музичної скриньки. Напевне, то вона й була. Мелодія ставала все гучнішою, і танцівниця додавала все більше нових рухів. Акробати, як статуї, застигли на своїх місцях. Всі погляди глядачів були прикуті лиш до балерини. Вона прикувала всіх до себе.

Все шоу складалося зі шматочків. То одне, то інше. Всього було замало, не встигали насолодитися акробатами, як з'являлися танцівники. Так само було мало і Маркуса. Одяг артистів теж із шматочків. Так, як і шоу. В якусь мить Олена відчула себе теж частиною цього всього. Неначе просто грала роль глядача, яку намагалася виконати добре.