Смертельна аномалія часу

Через добу Еліана вже стояла на містку «Скипетра», і корабель, немов відчуваючи її присутність, поринув у готування до міжпланетного стрибка. Вона була вічністю, втиснутою в рамки двадцяти шести років. Темне волосся, акуратно забране у строгий вузол, підкреслювало чисті лінії обличчя. Справжньою таємницею були її очі — у їх глибині, коли вона аналізувала дані, відтворювалися мікроскопічні голографічні візерунки, наче всесвіт втиснув себе у її зіниці.

Її елегантний костюм із високотехнологічних матеріалів був позбавлений прикрас, Єдиним винятком залишався знайомий кристал на шиї, який при кожному русі Еліани виблискував стриманими веселковими переливами. Для стороннього спостерігача це була просто витончена спадкова реліквія. І ніхто навколо не здогадувався, що це потужний інтерфейсний модуль, готовий в будь-яку мить розгорнути в повітрі колосальні голографічні масиви даних, які постачав «Спадок» із глибин її розуму

У головній залі для переговорів панувала заспокійлива тиша, порушувана ледь чутним гудінням. Вона стояла біля великого вікна-екрана. «Спадок» безперервно аналізував звіти з Конклаву, пропонуючи максимально логічні рішення. Але в душі Еліана благала знайти той єдиний шлях, що не вимагатиме жертвувати людяністю заради ефективності.

Раптом її роздуми перервав голос молодого офіцера:

— Ваша Високосте, вибачте, що турбую. Ми прийняли аварійний сигнал. Невелике дослідницьке судно «Зоряний Вітер» зазнало поломки. Двох дипломатів взяли на борт. Вони прямують на ту саму планету, що й ми, для пересадки».

У дверях стояли двоє. Перший — Торін. Він ввічливо вклонився, його посмішка була легкою та природною, втілюючи дипломатичну коректність.

— Наша Велика вдячність за притулок, Ваша високосте. Наш бідний «Вітер» залишився на орбіті. Нам пощастило, що «Скипетр» пролітав повз. Це честь для нас.

— Так, дуже вдало! — вигукнув другий дипломат, його голос був занадто гучним і трохи нав'язливим, незважаючи на стриманий погляд Торіна, що намагався його зупинити. — Я вже подумав, що нам доведеться використовувати як рятувальний човник консервну банку з-під раціону! Ха-ха!

Це був Арден. Еліана ледве помітно скривилася. Її «Спадок» миттєво видав довідку:

«Арден, радник з міжпланетних комунікацій. Відзначається пацифістськими поглядами, що часто ускладнюють переговори. Низька ефективність у кризових ситуаціях. Не становить загрози».

Він виглядав саме так, як і очікувалось — незграбним ідеалістом, який не несе жодної загрози. Він здавався живим анахронізмом. Навіть його теперішні звіти були повністю присвячені аналізу мотивів Віднайшлів — раси, яка давно пішла.

— Рада надати допомогу, пане Арден, — промовила Еліана з легкою, ледь помітною усмішкою. — Сподіваюся, ваша «консервна банка» містить справді стратегічні дані? Бо було б дуже прикро дізнатися, що ми рятували звичайну порожнечу з таким пафосом.

Арден розвів руками.

— На жаль, лише мої нотатки про... етику здачі в полон. Не думаю, що це має цінність для імперського флоту, хіба що як приклад того, як не треба вести переговори.— Він знову засміявся, і цей сміх прозвучав для Еліани фальшиво-заспокійливо.

Вона кивком дозволила їм залишитися, відчуваючи лише легку досаду, яка миттєво переросла у щось важче. Присутність Ардена була схожа на відкритий люк у підлозі — холодний потяг розпачу та безхребетності. Він був наче жива гниль, втілена в людській подобі. Спілкування з ним вимагало енергії.

Еліана проходила повз відкриті двері спільної зони, коли почула розлючені голоси. Молодий офіцер охорони, червоний від гніву, наступав на Ардена.

— ...І я кажу, що це зрада! Пропонувати скласти зброю перед цими тварюками! Після того, скільки вони вбили!

Арден, здавалося, геть розгубився під цією атакою. Він відступив на крок, піднявши руки в заспокійливому, майже благальному жесті.

— Я розумію ваш гнів, справді! Але давайте застосуємо холодну логіку! Якби ми показали справжню покору, відкрили їм наші міста без опору... хто знає? Можливо, вони були б милосерднішими завойовниками? Ми б врятували мільйони життів! Інколи, сер, найбільша мужність — це... здатися.

Його слова були настільки жалюгідними і, водночас, так тупо раціоналізовані, що навіть Торін, який стояв осторонь, із болем відвернувся. Офіцер, не витримавши, штовхнув Ардена в груди. Це не був сильний удар, але Арден відлетів до стіни, зітхнувши від удару.

— Ти... ти жалюгідний трус! — рикнув офіцер.

У цю мить повз пройшла Еліана. Вона зупинилася лише на секунду, і цей короткий момент здався Ардену вічністю. У її погляді не було колишньої смішливості чи гострої іронії. На зміну їм прийшов тихий, майже материнський жаль. Так дивляться на поламану іграшку, яку вже неможливо полагодити.

Вона не промовила ні слова, вона просто відвернулася і пішла далі

Арден дивився їй услід, потираючи груди. У його очах не було образи і коли він повернувся до офіцера, на його обличчі знову розлилася благальна посмішка.

— Вибачте... Я, мабуть, не зовсім вдало висловив думку. Я такий невдаха в практичних питаннях...

На борту «Скипетра» Еліана завершувала останній сеанс медитації, калібруючи «Спадок». Інтерфейс проектував перед нею потік даних — історія конфліктів Конклаву, біографії делегатів, аналіз можливих точок консенсусу. Вона втілювала собою століття досвіду витонченої дипломатії, і зараз відчувала себе просто забрудненою цим дрібним, прикрим інцидентом.

Космос. Безкрайня темрява, наповнена м'яким розсипом далеких туманностей. У цій величній порожнечі висів «Скипетр» — дипломатичний корабель, схожий на спис, відточений зі сріблястої сталі. Усередині панувала заспокійлива тиша, порушувана ледь чутним гудінням життєпідтримуючих систем. Кабіни заливало синюватим сяйвом голографічних екранів.

Принцеса Еліана стояла біля найбільшого вікна-екрана, ігноруючи розсип далеких зірок. Вона дивилася лише на бліду, охоплену рудими смугами сферу, що повільно пропливала повз. Земля. Мертва колиска людства. У очах Еліани, глибоких і надто знаючих для її віку, відбивалося холодне сяйво даних. Її «Спадок» безперервно аналізував, оцінював, звітував:

АТМОСФЕРА: Відсутня. БІОСИГНАТУРИ: Нульові. ЙМОВІРНІСТЬ ВІДРОДЖЕННЯ: 0,0001%.

Еліана зі смутком у серці задумчиво дивилася на пустельну планету. У цей час "Спадок" видавав їй масиви інформації — історію Землі, накопичену за довгі віки перебування на ній людей

Арден стояв у тіні, і вся його постава казала про те, що він намагається зайняти якомога менше місця. Він був розслаблений, але так, як розслабляється школяр, який намагається стати непомітним. Строга дипломатична форма виглядала на ньому, як карнавальний костюм, накинутий на поспіх. Він кидав швидкі, непевні погляди на екіпаж, наче шукав схвалення або боявся догани.