Смертельна аномалія часу

Вірус усередині самого Ардена відгукнувся хвилею нудоти та двоїнням в очах. Арден опустився на одне коліно, швидко закатав штанину. Під майстерно зробленим шрамом на литці відчувалося тверде потовщення. Він різко натиснув на краї шраму — шкіра розійшлася, звільняючи тонку металеву флешку. Це був « Код Абсолюту» — апаратний носій із кодом, який Арден приховав у власному тілі ще до початку місії.

Він стиснув холодний метал у кулаці. Ця крихітна річ була ключем до капітуляції Віднайшлів. Тепер, коли Крайс був нейтралізований, а план перейшов у фінальну фазу. Він швидко сховав флешку до кишені й попрямував до виходу.

Приглушений гул і кроки чулися в коридорі. Підмога.

Арден кинув останній погляд на темну камеру і вислизнув у двері, ще до того, як перші промені ліхтарів охорони впали на поріг. Його рухи були швидкими, майже розмитими, але вже не такими досконалими, як раніше. Він біг крізь темні коридори, відчуваючи, як з кожним кроком поле його зору трохи звужується. Наявність активної форми вірусу в крові дедалі сильніше давала про себе знати

Його тіло реагувало на команди розуму з мілісекундною затримкою. Вірус беззупинно працював. Але Арден тримав у кишені ключ від кайданів людської свідомості, які робили людей "Тінями".

Перша перешкода — два охоронці біля гермоворіт, що вели до технічного сектора. Їхній зір не встиг адаптуватися до темряви, і вони ще погано орієнтувалися в просторі. Арден діяв на випередження. Першого він збив з ніг низьким ударом по щиколотці, і, поки той падав, другим, точним рухом долоні в шию, вимкнув його свідомість. Другий охоронець встиг вихопити шокер. Блакитна дуга освітила стіну. Арден відступив, відчувши, як поле зору знову пульсує, звужуючись на мить. Він зайшов збоку, зробив захват за руку, після чого різкий поворот кисті. Кістка хруснула, шокер упав. Удар ліктем у сонну артерію — і другого супротивника знешкоджено.

Він біг далі, спираючись на стіну, відчуваючи, як серце лупає не в ритм крокам. Центральна шахта ліфта. Там, де Крайс і сказав. Заблоковані гермоворота з панеллю, що тьмяно мерехтіла від аварійного живлення. Погляд Ардена зупинився на біометрічному сканері. Він на мить завагався, а потім притиснув долоню до холодного скла. Сканер коротко вжалив шкіру мікроскопічною глою, почався експрес аналіз ДНК. Система на кілька секунд заціпеніла, зчитуючи складний генетичний код. Замість відмови, якої він попри всю впевненість побоювався, індикатор блимнув жовтим — розпізнано допуск вищого рангу, але система вимагала додаткової авторизації.

Він витяг «Код Абсолюту», цифровий таран, здатний пробити фінальні протоколи захисту психо-установки Віднайшлів. Арден встромив його в роз’єм поруч із панеллю. Екран миттєво спалахнув, видавши вікно командного рядка з миготливим курсором. Це був інтерфейс Віднайшлів оптимізований під їхнє надлюдське сприйняття, він вимагав миттєвої реакції та оперував щільними масивами даних, незбагненнними для звичайної людини.

Арден почав набирати код. Цю послідовність символів, він вивчив до автоматизму ще в майбутному, готуючись до операції з визволення цінного в’язня. Але саме в цю мить вірус у крові завдав підступного удару. Сильний дрож пройшов по руці, пальці зрадницьки сіпнулися, і він випадково ввів неправильний символ.

Голос розуму наказував йому не панікувати. Тіло викручувало від болю, що неухильно розповзався тілом. Він зібрав волю в кулак, змусив себе дихати рівно. Друга спроба. Він вводив код повільно, насильно, переборюючи дрож у кінчиках пальців. Кожен набраний символ відгукувався спалахом болі у тілі. Нарешті він ввів станній символ.

ENTER.

На екрані пробігли потоки даних. ЗАВАНТАЖЕННЯ ПРОТОКОЛУ «КОД АБСОЛЮТУ»... 10%... 40%...

Раптом ззаду почулися кроки. Не завжаючи на явні ознаки наближення охоронців він не міг відірватися від панелі. Процес мав дійти до кінця. 80%...

Пролунав перший постріл, куля вцілила в панель поряд з головою Ардена, розсипавши іскри. Однак його погляд залишався прикутим до екрану, де з повільно розгорталися структури рідного коду Віднайшлів. 95%... 99%...

ЗАВАНТАЖЕННЯ УСПІШНЕ. АКТИВАЦІЯ.

В ту ж мить із важким клацанням реле увімкнулося основне світло. Яскраве, різке, сліпуче.

Арден, осліплений, відскочив від панелі. Перед ним стояло щонайменше шестеро охоронців з піднятою зброєю. Але щось було не так. Вони не стріляли.

Один із них, людина з перекривленим обличчям і холодними очима, раптом схопився за голову. Інший випустив пістолет, який з гуркотом упав на підлогу. Третій просто застиг, дивлячись у порожнечу. Їхні очі, за секунду до того повні дисциплінованої загрози, стали розгубленими, людськими.

Протокол програмування спав. «Код Абсолюту» працював.

Арден обперся об стіну, його тіло тремтіло від виснаження. Біль, який спричиняла присутність в організмі вірусу тепер був яскравим, чітким, ніби хтось встромляв палаючі голки по всьому тілу. Він дивився, як колишня охорона, тепер збентежена і нешкідлива для нього, блукає по коридору або сиділа на підлозі, не розуміючи, що відбувається.

Він витяг «Код Абсолюту» з роз’єму. Перша частина плану була виконана. Тепер йому потрібно було вибратися звідси. І зробити це було потрібно негайно, поки ще він міг змусити себе рухатися. Крокуючи повз знешкоджених охоронців, він попрямував до виходу, кожен крок давався з неймовірною зусиллям. Свобода була близько. Але час — майже вийшов.