Смертельна аномалія часу

Ілля підійшов спочатку до Еліани, провів пристроєм біля її скроні. Апарат видав тихе дзижчання, і невеликий індикатор спалахнув блакитним кольором.

— Дивно...— пробурмотів Ілля. — Є якась активність, але це не те...

Він перевів погляд на Ардена і зробив крок уперед. Пристрій зараз же загув голосніше. У ту ж мить Арден, не змінюючи виразу обличчя, відчув знакоме поколювання під шкірою. Тіло миттєво ідентифікувало сигнал: примітивний, але точний детектор, налаштований на біосигнатуру Віднайшлів.

Проєкт «Химера» мав секрет, невідомий навіть його творцям. На відміну від чистокровних Віднайшлів, чиї біосигнатури були чіткими й стабільними, як камертон, Арден був живою аномалією. Поєднання людської генетики та чужорідного коду створювало постійний біоелектричний шум.

Саме тому він міг те, на що не були здатні прибульці: він міг свідомо посилювати цей внутрішній хаос. Поки Віднайшли марно намагалися сховатися від детекторів, Арден просто перетворювався на потужну "глушилку". Він не зникав з екранів — він змушував їх вибухати перешкодами.

Ілля навмисно провів пристроєм ближче до плеча Ардена. Гул перейшов у різкий, тріскаючий звук, а індикатор вразливо залився яскраво-червоним кольором — і тут же почав хаотично метушитися, перестрибуючи з червоного на блакитний і навпаки, наче б'ючись у сповіді. Стрічки показників на екрані приладу розбіглися в різні боки, повністю втративши когерентність.

«Три цілі. Марко — перший: швидке обеззброєння, прекордіальний удар. Ілля — другий: виведення з ладу датчика, контроль над правим суглобом. Оксана — третя: блокування руху. Час: 4 секунди. Наслідки: можливі переломи, струс, травми. Прийнятні.»

Його погляд відзначив мікро-рух плеча Марка. «Рішення прийняте. Чекаю лише на її знак. Будь-який її рух, будь-яке слово — і гра закінчиться. Для всіх, крім нас.»

— Що це?.. Він... у нього щось не так! — видохнув Ілля, відступаючи і струшуючи пристрій. — Ніби заперечення самого сигналу! Вони ніколи так не роблять!

Усі завмерли. Марко зняв зброю з запобіжника, але в його погляді, крім тривоги, прочитувалася дика розгубленість.

Арден відчував, як уздовж хребта пробігає холодний розряд — тіло інстинктивно зреагувало на чуже сканування, як шкіра хижака реагує на дотик холодного металу. Його м’язи напружилися, готуючись до вибухового руху, але зовнішньо він залишався нерухомим, як статуя. Він ледве помітно повів поглядом у бік Еліани, не повертаючи голови. В очах прозирнув короткий, як спалах, наказ: "Ситуація під контролем, але на межі. Твій вихід".

Арден не рухнувся. Він лише повільно повернув голову і подивився на Іллю тим самим беземоційним, пробиваючим поглядом, від якого у хлопця похололи пальці.

«Цікаво, чи враховував «Спадок» такий розвиток подій? — з холодною іронією подумав він. — «Сценарій Б: переговори зірвані. Рішення: нейтралізація загрози. Найпростіший варіант. Найнадійніший.»

Еліана миттєво зреагувала, буквально втиснувшись між ними.

— Обережно! Це медичне обладнання! — вигукнула вона, і в її голосі прозвучав такий щирий розпач, що Ілля мимоволі відійшов назад. — У нього експериментальні нейроімпланти. Новітня розробка для стимуляції мозку після травми. Вони генерують потужне поле, ваш пристрій просто захлинається від перешкод!

Вона розвернулася до Ардена так, ніби захищаючи його, і додала тихіше, але так, щоб її чули:

— Ви ж бачите, він ледве на ногах стоїть. Він не загроза, він — пацієнт. Ви його ледь не вбили своїм випромінюванням!

Ілля, вимкнув пристрій у своїх руках. Огидний писк миттєво обірвався, залишивши після себе дзвінку тишу.

Марко завагався. Він перевів погляд із затихлого приладу на обличчя Ардена, і ствол його карабіна нарешті пішов донизу.

«Гаразд, — Арден відпустив напругу, але лише на поверхні. — Дипломатія перемагає. Поки що.» Він знову придушив у собі бойову готовність, змусивши тіло розслабитися, і зробив вигляд, ніби цілком покладається на її слова.

Марко уважно подивився на Ардена, потім погляд перевів у те місце, де щойно скаженіли цифри. Його розум відмовлявся це прийняти. Справжні «Віднайшли» ніколи не викликали такого ефекту — їхній сигнал завжди був чистим і холодним, наче смерть. А тут... показники просто зашкалювали, змішуючись у безглуздий хаос.

Марко знову й знову прокручував у пам’яті той шалений ритм індикатора. Можливо, дівчина каже правду? Можливо, це справді лише медичні завади? Він ще раз прискіпливо глянув на Ардена, а потім рішуче струснув головою.

— У цьому лісі навіть у дерев є вуха, а небо вже давно не належить нам, — Марко кинув короткий, сповнений ненависті погляд на зірки. — Не знаю, хто ви — жертви експериментів чи невдалі актори, але тут ми як мішень на відкритому полі. Йдіть попереду. Повільно.

— Куди? — обережно запитала Еліана, не зводячи очей зі зброї.

— Туди, де ваш «фонуючий» друг не викличе на наші голови патруль Віднайшлів. Якщо те, що ви верзете про імпланти — правда, нам є про що поговорити.

Він різко хитнув дулом рушниці, вказуючи в бік глибокого, порослого ожиною яру.