Смертельна аномалія часу

Крайс повернувся на базу пригнічений й напружений. Його візит до Дубаю залишив у його свідомості холодний, невиразний дисонанс. Перед тим як йти до камери, він спинився біля поста охорони, де два запрограмовані охоронці моніторили стан Ардена.

— Як стан об’єкта? — сухо запитав Крайс, поглядаючи на екрани з біометрикою.

Один з охоронців відповів рівним, беземоційним голосом:

— Фізіологічні показники нестабільні. Спостерігаються періодичні сплески нейронної активності у відділах мозку, відповідальних за мову та автономні функції. Частота серцебиття різко зростає без очевидних причин, потім нормалізується. Об'єкт відмовляється від їжі, погоджується лише на воду.

Крайс прискіпливо вивчив графіки. Сплески були хаотичними, але їхня амплітуда свідчила про яскраво виражені патологічні процеси. Це виглядало так, ніби сама нервова система з церцем бранця почали нещадну ворохобню.

Крайс кивнув, занурившись у власні думки. Він і раніше підозрював що подібне цілком можливо. Аномальний перехід міг дійсно викликати модифікацію ДНК, що проявилося в такому збої роботи організму. Стан організму Ардена ставав нестабільним і фізіологічні показники свідчили, що він може просто померти до того, як видасть потрібні таємниці.

— Він повинен знаходитися в камері під постійним наглядом, — наказав Крайс. — Переведіть системи життєзабезпечення в режим інтенсивного моніторингу. Нам необхідно отримати вичерні відповіді на питання, які становлять для нас інтерес.

Охоронець кивнув головою у знак згоди. Крайс відійшов від поста, відчуваючи легкий, але неприємний присмак металу на язиці та ледве помітну м’язову судому в пальцях правої руки — той самий спазм, що з’явився після Дубаю. Він знехтував цим, списавши на звичайну втому після перельоту. Він був настільки зосереджений на «хворобі» Ардена, що не помітив, як його власне тіло почало відбивати той самий ритм руйнації.

Перед дверима ізолятора Крайс знову відчув непоясненну тривогу та гостре роздратування. Він відкинув ці емоції. Зараз головне — вичавити з Ардена всю інформацію, поки ще є така можливість.

А за дверима Арден, почувши кроки, пригнітив холодну усмішку. Його «симптоми» спрацювали. Охорона була насторожена, але саме це йому було потрібно. Їхня увага тепер була спрямована на його гру – на цій безпорадній слабкості, а не на тому, що могло статися з Крайсом. І поки охорона аналізувала його біометричні пастки, вірус у тілі Крайса, активований під час рукостискання, продовжував свою тиху, невпинну роботу. Ардену лишалося тільки чекати сприятливого моменту.

Крайс увійшов у камеру, супроводжуваний двома охоронцями. Арден напівлежав, зафіксований у медичному кріслі-платформі. Його зап'ястя стискали важкі електронні наручники, інтегровані в підлокітники, а до голови та грудної клітки тягнулися тонкі дроти біосенсорів, що передавали кожен удар його серця та найменші коливання енцефалограми на монітори зовні.

Він здавався повністю виснаженим: голова безсило похилена на груди, дихання важке й переривчасте. Проте, коли Крайс підійшов ближче, Арден повільно підвів погляд. В його очах, попри вдавану слабкість, ледь помітно вгадувався той самий пильний, оцінюючий погляд.

— Ти виглядаєш гірше, ніж я очікував, — сказав Крайс, зупиняючись за крок до межі безпечної відстані. — Схоже на те, що твої симптоми прогресують.

Арден слабо посміхнувся.

— Симптоми? —тихо, майже пошепки перепитав він, а потім пильно подивився Крайсу в очі. — Металевий присмак у роті … легкі судоми в пальцях правої руки … Ти ж їх вже відчуваєш, Крайсе?

— Не грайся зі мною. Що це означає? Що ти зробив? — у його голосі на мить проступила жорстка, неконтрольована лють.

Він замовк. Йому вистачило п'яти секунд, щоб повністю опанувати себе. Не отримавши відповіді, він продовжив:

— Ти — помилка. Аномалія. І я збираюся зрозуміти, чи є в тобі щось корисне, перш ніж ліквідувати. Я б радив тобі все-таки відповідати на мої питання, щоб твої останні години не перетворилися на пекло.

— Ти вражаєш мене своєю прозорливістю, Крайсе, — раптом сказав Арден, і його голос став чітким та глибоким. — Я дійсно аномалія. І зараз ти відчуєш на собі її кульмінацію. Справжній апокаліпсис.

В ту ж мить обірвалося гудіння вентиляції, зникло світлодіодне освітлення стелі, і камера, разом з усім коридором за дверима, поринула в абсолютну, густу темряву. Кодове слово було проголошено і Марко вчасно на нього зреагував.

Охоронці, застиглі на секунду, ринули вперед навпомацки. Але Арден вже діяв. Щоб висвободити руки, він розтягнув зв'язку рук — його суглоби, треновані та гнучкі, тимчасово деформувалися, дозволивши витягнути руки з наручників.

У темряві його зіниці розширилися на всю райдужку, миттєво вловлюючи найменші крихти світла, недоступні людському оку. Простір навколо набув чітких, хоч і позбавлених кольору обрисів, які ідеально наклалися на план приміщення в його пам'яті. Першого охоронця він зустрів локтем у горло, почувши глухе хлипання повітря. Другий отримав удар ногою в коліно — сухий, різкий хрускіт.

Крайс теж не витрачав час марно. Він кинувся на звук, його власне монохромне бачення також активувалося. Його удар був точним і потужним, але Арден відступив, і кулак лише ковзнув по ребрах. Надлюдська швидкість перетворила їхнє зіткнення на серію блискавичних випадів. Вони зійшлися в близькій, жорстокій боротьбі в темряві — потужні, точні удари, блокування, спроби захоплення. Боротьба двох хижаків, кожен з яких прораховував наступний рух суперника до того, як той встигав його розпочати.

Але вірус почав давати про себе знати. У критичний момент, коли Арден займав вигідну позицію, в його зорі виникла коротка сліпа пляма. Цього вистачило, щоб Крайс вдарив його в живіт, вибивши повітря.

Арден, через біль, сконцентрувався на інстинктах. Він скористався імпульсом від удару, відскочив до стіни і, використовуючи її як опору, завдав двох швидких ударів кулаком по скроні Крайса. Той захитався.

Арден притис Крайса до стіни, втиснувши лікоть під щелепу.

— Де головна контрольна панель? — голос Ардена був хрипким, кожне слово давалося з болем.

Крайс, задихаючись, прошепотів:

— У... центральній шахті ліфта. Але тобі туди не потрапити. Там встановлен біометричний сканер — потрібна чиста кров Віднайшлів. Твій людський бруд знищить тебе ще на вході.

Арден наблизився до його вуха, і в темряві його очі блиснули нелюдським холодом:

— Ти помиляєшся, Крайсе... Особливості моєї фізіології дозволяють обійти цей захист.

В цю мить Крайс, хриплячи, різко вдарив потаємною кнопкою на своєму годиннику. Незважаючи на вимкнене світло, на корпусі пристрою блимнув автономний індикатор. Німий сигнал тривоги пішов у резервну мережу.

Час скінчився. Арден завдав короткого, професійного удару в саму основу черепа Крайса — туди, де під тонкими хребцями ховався головний нервовий вузол, смертельна точка для будь-кого з Віднайшлів. Тіло їхнього лідера безсило осіло на підлогу.