Вино (що припорошено пилом)
Наталка дивилася на пляшку вина
Пляшка дивилася на Наталку.
Скло було покрите шаром пилу, наче пляшці було багато-багато років, хоча насправді вона простояла тут лише кілька місяців. Кілька довгих, важких місяців війни, яка забрала спокій назавжди.
Скільки разів Наталка думала про ту пляшку, що залишилась стояти на столі з двадцять третього лютого? Мало не щодня. Заборонила собі пити посеред робочого тижня, а з'ясувалося ― набагато довше.
У перший тиждень було зовсім не до того: забагато роботи, а неточні руки після випитого були б надто великою розкішшю. Як і після тих десяти днів, взагалі-то. Довгих, довгих днів, коли не можна було зупинятися, не можна було втомлюватися і треба було лише триматися. Триматися допомагала думка про вино вдома.
А тепер його просто не хотілося. Треба якось відсвяткувати перемогу, нарешті відпочити, нарешті виспатися, а Наталка може лише дивитися на пляшку порожнім поглядом.
Скільки людей вже не зможуть скуштувати того дешевого вина?.. Скільком Наталка обіцяла відкрити ту кляту пляшку разом і не дотримала обіцянки. Чи вони не дотримали. Бо так склалися обставини.
Повна запечатана пляшка.
З кроком.
Припорошена пилом.
Точно, в Наталки ж немає штопора. От гівно...
Від думок її вирвав телефонний дзвінок. Противний, гучний, з кишені. Проклясти б його.
― Наталю? Ти маєш вільний вечір сьогодні? ― голос пані Діани, начальниці, звучить неочікувано вбито і стомлено. Не так має бути на день перемоги. ― Мені недобре на самоті, може хочеш пропустити по келиху вина разом сьогодні?
Наталці здається, що пити з начальницею ― погана ідея. І взагалі, їй хочеться самотності, хочеться поплакати у ванній і дати собі відпочити...
Але насправді вона теж не хоче напиватися у самотності.
― Хочу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!