Майбутнє (що вже настало)
Почувши неймовірний гуркіт, Олена інстинктивно присіла і перш ніж зрозуміти, що гуркіт зовсім не схожий на вибухи, подумала: "Тільки не знову".
Потім, звісно, прийшло розуміння, що звук був не такий, і надто близько, і наче металом по кахелю.
Не вибух, а скоріш кастрюля, чи то сковорідка, що гепнулась на підлогу кухні з таким диким гуркотом, що серце і досі б'ється як навіжене в грудях, якось переробляючи виплеск адреналіну у кров. А потім, одна за одною майнули дві думки:
"А що як я помилилась?"
"Вовчик!"
І стрімголов, кинувши прання Олена майнула на кухню, де якраз мав бути син.
"Не вибух, не ракета, не вибух", ― як мантра крутилося в голові за ті три кроки, що відділяли її від дитини.
І звісно то була не ворожа атака по її багатостраждальній кухні, а усього лише кастрюля, повна борщу. Точніше вона була повна борщу, а тепер борщ художньою ляпкою прикрашав підлогу, шафки і стіни. Посеред усього цього стояв трирічний Вовчик: на його дитячому обличчі ще був помітний переляк від такого гучного звуку, але вже зароджувалося мале дитяче щастя від втіяного.
― Володимире! ― гримнула Олена перш ніж детально проаналізувати ситуацію, що склалася. Вовчик здригнувся і підняв на неї перелякані очі. Розумів, що шкоду зробив, от розумів же... Олена поступово видихнула. Зупинитись. Зачекати. Згадати слова психолога.
Притримати емоції по відношенню до дитини.
Вовчик не винний в тому, що Олена так злякалася. Він точно не винний в тому, що каструля для нього виявилась заважкою. А пролитий борщ точно не вартий дитячої психологічної травми. Це всього лише борщ, це всього лише звук падаючої каструлі і хай для Вовчика цей гучний "бум" назавжди залишиться лише звуком падаючої кастрюлі з триклятим борщем.
― Ти мене страшенно налякав, ― нарешті каже Олена і підходить обійняти сина. ― Не обпікся? Ручки-ніжки цілі?
Вовчик коротко киває, обіймаючи її за шию брудними борщовими долоньками. Волосся та кофтину доведеться помити, але то пусте.
― Вибач, що гримнула. Я просто перелякалась за тебе. Вибачаєш?
― Вибасаю, ― тихенько пробурмотів хлопчик. А за кілька секунд обережно запитав: ― Мамо, а мозна сце газ згобити бум?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!