Глава 30. Місячна Мавка та флакончики долі
Настала ніч. Небо повільно темнішало, вкриваючись розсипом холодних зірок. Місяць піднявся над озером і розлив по воді сріблясте світло, що тремтіло на хвилях, немов жива доріжка.
Крізь зарості до озера тихо наближалася Віолонія. Коли вона йшла поміж дерев, гілки ніби розступались, даючи їй дорогу.
Дівчина повільно наблизилась до озера й обережно ступила босими ногами у тиху, прохолодну воду. Вона підняла очі до місяця, який повністю огортав її своїм срібним сяйвом. Легкий вітерець огортав її, злегка розвіюючи довге червоне волосся.
Раптом вона обернулась, по її обличчю пробігла посмішка при вигляді чогось невідомого.
— У нас дуже важлива справа, — тихо промовила вона, — потрібно діяти зараз.
Віолонія опустилася на коліна, і холодна вода обвила її тіло. Як тільки вона занурилась, темна вода миттєво перетворилася на срібну, переливаючись загадковими візерунками, немов оживаючи від її присутності.
Вона провела рукою по поверхні води, і краплинки піднялися вгору, зависнувши в повітрі. Дівчина легенько подмухала на них, і кожна краплинка заграла золотим блиском.
Раптом тіло дівчини почало світитись червоним блиском, і кожна краплинка почала луною відлунювати чарівну пісню, що, немов колискова, огортала все озеро.
Коли візерунки на тілі дівчини засяяли золотим сяйвом, краплинки почали кружляти навколо неї. Спочатку вони повільно витанцьовували у повітрі, а потім усе швидше й швидше кружляли, немов захоплені невидимою музикою.
В цю мить очі мавки засвітились червоним блиском. Раптово піднявся вітер, і вся природа навколо загомоніла. Зірки зникли, небо затягли хмари, а десь у далині розкатався грім і блиснула блискавка.
А коли дівчина закрила очі, все раптом стихло. Небо знову стало спокійним, зірки почали сяяти, а краплинки, які шалено кружляли навколо неї, різко зупинились прямо перед її очима.
Віолонія розплющила очі та тихо посміхнулась, золоте сяйво почало кружляти навколо чарівних краплинок. Вона щось тихо, майже нерозбірливо шепотіла, а краплинки все більше переливались золотим блиском.
Дівчина відкрила перший флакончик та не зводила очей із крапель води. Кожна краплинка, немов за наказом, тихо лилась у флакончик. Коли Віолонія завершила з першим, вона обережно перейшла до другого.
З третім флакончиком Місячна мавка діяла особливо обережно. Коли остання краплинка занурилась всередину, вона тихо заспівала чарівну пісню та посміхнулась, від чого сяйво ще яскравіше заграло, переливаючись золотим блиском.
Дівчина передала два флакончики невідомому образу, що стояв перед нею, якого могла бачити лише вона.
— Я відчуваю, що може трапитись щось дуже погане, — тихо промовила Віолонія. — Боюсь, що можу здійснити Пророцтво. Якщо це станеться, народяться Покликані. А я не зможу бути з ними… Не залишай Покликаних самих. Без тебе їм буде дуже важко.
Віолонія не стримувала сліз, що котились по її щоках.
— Тепер розумію, чому люди плачуть, — закивала вона головою. — Передай Покликаним два флакончики зі зіллям: одне для Першого Покликаного, а інше для Другого. Допоможи їм… врятуй їх.
Віолонія тримала в руках третій флакончик, на який капали її сльози, які вона не могла стримати.
— Третє зілля я заховаю сама, — підняла вона заплакані очі на образ, що стояв перед нею та гірко посміхнулась. — Я зробила його для Вікторії. Серед усіх Покликаних їй буде найважче. Вікторія буде дуже розумною дівчинкою. Коли прийде час, вона сама його знайде. Я залишу для неї підказки.
І в цю мить місяць засвітився ще яскравіше, повністю огортаючи двох дівчат своїм срібним сяйвом. Віолонія засяяла червоно-золотим світлом, а Янголіна — золотим і білим.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!