Глава 33. Останній поцілунок перед темрявою
Святозара не квапилась повертатись до своїх покоїв. Серце її тяглось до Добромира. Та по довгих його проханнях — лагідних, наполегливих — зрештою схилилась на його волю. Втім, дівчина рішуче заборонила йому проводжати її до самої світлиці — надто пізня година, надто тихо у фортеці. Вона боялась людського ока, пліток і розголосу.
Разом вони ступили з тіні саду. Перед прощанням Добромир нахилився до неї та торкнувся її уст коротким, ніжним поцілунком. Тоді, ще довго озираючись, пішов у ніч — на своє вартове чергування, залишивши за собою тепло долоні й присмак на її губах.
Вона тихо ступила до своїх покоїв та обережно, майже беззвучно, зачинила за собою дерев’яні двері. Напівтемрява обійняла її. Дівчина, зробивши кілька кроків, зупинилась — мов закам’яніла у думках. Серце билось спокійно, та розум ще блукав у саду, де тепер залишилось тепло його рук…
Та раптом, з найтемнішого закутка світлиці виринула постать. Невідома, мов тінь серед ночі, вона безшелесно наближалась. Святозара завмерла, холод пробіг спиною, а в грудях спалахнув тривожний вогник.
— Доброї тобі ночі, — прозвучало з темряви рівно.
— Хелено?! Як же ти мене налякала! — з полегшенням зітхнула Святозара. — Що ти тут робиш у темряві?
З тіні поволі виринула постать. Місячне сяйво, що ледь проникало крізь віконце, ковзнуло по обличчю Хелени. Вона зупинилась на відстані, мов остерігалась наблизитись.
— Хотіла мовити до тебе кілька слів, — озвалась вона і дивно, майже зневажливо, усміхнулась.
Святозара вловила щось недобре. Вона інстинктивно схопилася за груди, зловила подих і пильно вдивилась на непрохану гостю.
— Хотіла подякувати тобі за порятунок, — додала Хелена солодко, надто лагідно.
Дівчина не відповіла. У погляді Хелени не було щирости — лише холодна тінь, прикрита усміхом. Святозара помітила, як та ховає руки за спиною, ніби щось тримає.
— І ще… — Хелена ступила крок уперед. — Хотіла б подякувати й твоїй подрузі. Я чекала її… Та вона, як бачиш, не прийшла. Прийшла лише ти.
— Що ти таке мовиш? — суворо спитала Святозара, намагаючись втримати спокій.
— Було б краще, якби вона з’явилась першою, — повільно промовила Хелена. — Але… й ти підійдеш.
Блакитні її очі вмить потемнішали, виблиснули зловісним світлом. Святозара, відчувши недобре, обережно ступила назад. Та не встигла зробити й кроку, як Хелена кинулась уперед та різко вдарила її чимось важким по скроні.
Світ зник. Зосталась лише тиша. І темрява.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!