Хроніки Максима

Він рухався коридором напівзігнутий, автомат затиснутий мертвим хватом, кожен крок — виважений. На повороті з темряви вискочив силовик. Переляканий, розгублений, по руці текла кров.

Максим не вагався.

Черга — по ногах.

Той упав.

Контрольний — у голову.

Максим акуратно переступив через тіло, ніби намагався не забруднити берці, і зазирнув за поворот.

Йому в обличчя вдарив жар.

Запах спаленого тіла і киплячої крові змусив шкіру вкритися мурашками.

Він відступив і притулився до стіни.

— Вибір, звісно, так собі… — пробурмотів, чухаючи бороду. — Направо — довго і без шансів. Сюди — згорю на роботі. Красиво, еге ж…

Максим оглянув коридор. Чисто.

І тоді його погляд упав на вікно.

Він підійшов, спробував відкрити — механізм заїв. Дві кулі в петлі. Рама з гуркотом полетіла вниз, і Максим ледве встиг відскочити.

Висунувся назовні.

Три поверхи.

— Та хрін з ним… — хмикнув. — Не вперше.

Він закинув автомат за спину, вчепився за карниз, підтягнувся. Далі — ще один. На четвертому карнизі ліва рука зісковзнула, і Максим повис на одній, зависнувши над порожнечею на кілька секунд. Потім знову поліз — за тріщини, за виступи, за відливи.

На одному з них ноги поїхали, але пальці трималися, мов у тисках.

— Фух… — видихнув. — Оце я розумію спецоперація…

Внизу тим часом натовп радів. Протестувальники виводили живих силовиків зі зв’язаними руками. Хто йшов — ішов. Хто не міг — повз. Чиновників ставили в стрій. Здавалося, прості люди таки перемогли.

Максим на мить зупинився, глянув униз.

І поліз далі — пальці вже майже не відчували холоду.

На четвертому поверсі він просто вибив вікно і вскочив усередину.

Не встиг і вдихнути, як на нього налетіли двоє. Зліва і справа. Лівий замахнувся — Максим відійшов, і той пролетів уперед. Правий вліпив двійку, але Максим прийняв удар, відповів коротким джебом. Лівий, п’яний до безтями, з криком побіг на Макса.

Максим різко зігнувся — і силовик перелетів через його спину, врізавшись у другого.

Автомат.

Два постріли.

Дві голови.

У темряві зашурхотіло. Максим випустив чергу в дим — і почув стогін.

— Цікаво, де ви зброю розгубили… — пробурмотів, присідаючи.

Він обшукав тіла, забрав кілька магазинів і — пачку сигарет.

— О, саме те.

Максим закурив. Стояв у тиші, серед крові й диму, під світлом повного місяця з вікна. Тіло важчало, у роті пересохло.

Похмілля завжди приходить не вчасно, — подумав він.

Раптом справа повіяв протяг.

— Туди й треба…

Він рушив, курячи, і незабаром побачив сходи на дах. Загасив недопалок об підошву і поліз угору. Холод різав сильніше, місяць сліпив.

Люк піддався.

На даху, біля трансформаторної будки, Максим оглянувся, шукаючи одного конкретного чоловіка.

— Не встиг, чи що?.. — позіхнув. — Та ні. Вилазь, Костік. Досить партизанити. Я вже втомився за тобою бігати…

У відповідь — рев.

З тіні трансформаторної будки на нього стрибнув розлючений комбат.

І бій почався

Комбат напав ззаду — без крику, без розгону. Просто вчепився в шию мертвим гаком. Дихання Макса збилось миттєво. Лікоть пішов назад — раз, другий, третій — у лівий бік. Глухо, в тіло. Комбат захрипів, але хватку не відпустив.

Тоді Макс вдарив правою — коротко, жорстко, в ребра. Захват зірвався.

— Аха-ха-ха! — засміявся комбат, відступаючи. — Думаєш, я програв, сука?! Ні! Я тепер знову вільний! Як ти!

— Ні, — холодно відповів Макс. — Ти програв. І ти на межі нервового зриву.

— Зрив?! — комбат зареготав і підняв погляд на місяць. — Нервовий… зрив… АХАХА!

Він різко вихопив пістолет.

Макс зреагував раніше, ніж подумав — два короткі постріли з автомата. Кулі вдарили точно по зброї. Ствол вилетів із руки комбата й з брязкотом полетів у темряву.

— СУКА!

Комбат кинувся вперед.

Макс виставив автомат поперек тіла. Комбат вчепився в нього обома руками. Вони зійшлися впритул — обличчя за кілька сантиметрів, гаряче дихання, метал скрипить під пальцями. Майже хвилину вони просто тиснули один одного, поки Константин не вдарив протезом по нозі Макса.

Обидва впали.

Макс зірвав руки противника зі зброї й вдарив прикладом у щелепу. Комбат ніби не відчув болю — в очах лише скажена злість. Він знову схопився за ствол, намагаючись вирвати автомат.

Макс лівою рукою висмикнув магазин і відпустив зброю.

Комбат гепнувся на спину з автоматом у руках.

Макс стрибнув на нього і почав бити — кулаками, магазином, по обличчю, по носу, по лобі. Комбат пішов у глуху оборону. У мить, коли Макс заніс удар, Константин провернув корпус, ухилився — і з усієї сили вдарив протезом у печінку.

Обох скрутило.

Макса накрило темрявою в очах, повітря вирвалося з грудей. Комбат важко дихав, свистячи, старе тіло не витримувало. Хвилину вони просто лежали на холодному даху, вдихаючи ніч.

Макс боковим зором побачив пістолет.

Комбат уже починав підводитись.

Макс різко підскочив і з коліна кілька разів вдарив у живіт. Комбат, плюючи на біль, відповів кулаком у розпухле око Макса. Вони вчепилися один в одного.

Макс з усієї сили вдарив лобом у лоб комбата, підставив підніжку і потягнув убік. Комбат упав. Макс ще раз вдарив берцем по ребрах і криво пішов до пістолета.

Підібрав. Оглянув.

— Глок… — пробурмотів. — Не люблю, але зійде.

Він навів зброю на комбата.

І тут із іншого виходу на дах зі скрипом відчинилися двері.

З темряви вийшли двоє. Абдул і Афанасій. У Афанасія — ствол біля горла.

— Припиняємо бій, панове! — крикнув Абдул із усмішкою. — І ти теж, комбат, руки вгору!

— Де ти діда знайшов?! — гаркнув Макс.

— Та я щойно домовився з одним полковником, — Абдул притиснув ствол сильніше до шиї старого. — Він дуже добре платить за твою голову. Дивлюсь — повзеш по стіні. Комедія, чесне слово!

— Полковник?.. — криво всміхнувся Макс.

— Саме так. Двісті п’ятдесят мільйонів — стартова ціна. До речі, Максе… ти красиво розкидав цих ослів. Комбат, ти кого взагалі набрав?

— Двісті п’ятдесят… — Макс видихнув. — Здається, була більша сума. Але гаразд. Чого ти хочеш?

— Моє пропозиція все ще в силі. З твоїм талантом і моїм розумом ми зробимо найкращу ПВК. Уяви, скільки буде грошей.

— А Костя?

— А що Костя? — вітер вдарив Абдулу в вухо. — Старий він уже. Спочатку було нормально, а потім — невдачі, кредити… А після того, що ти тут влаштував — навіщо він мені? Старе — або на полицю, або в утиль.

— Абдул… — комбат важко підвівся, метал скрипів. — Ти… зраджуєш мене?..

— Так, Константине. Це бізнес. ПВК через тебе нема, борги — море, крові ще більше. До речі, всі борги тепер на тобі, — засміявся Абдул. — Бачив би ти своє обличчя!

Очі комбата закипіли люттю. Він рвонув на Абдула.

Постріл.

Куля розтрощила єдину колінну чашечку. Комбат упав, завив.

— Мені це набридло… — Макс потер голову. — Я трезвію.

— Кинь пістолет! — крикнув Абдул. — Ти в пастці! Чуєш гул? Це космольоти. Або йдеш зі мною — і живеш легко.

Макс мовчав. Дивився на комбата. Той скрутився, тремтів, і з ока скотилася чоловіча сльоза — не від болю, від життя.

Максу стало шкода.

— Макс! — крикнув старий і з усієї сили вкусив Абдула.

Абдул закричав. Постріл майже навмання — куля в шию Афанасія. Кров ударила фонтаном. Дід упав мертвий.

Макс випустив п’ять куль. Дві — в живіт, дві — в легені, одну — в руку.

Абдул завмер. Торкнувся губ. Подивився на криваві пальці.

— Ось… апофеоз… — прохрипів і впав.

Макс підійшов і вистрілив ще раз — контрольний.

Потім обернувся.

Комбат стояв на краю даху.

— Ти мав рацію, Максе.

— Стрибатимеш? — холодно спитав той.

— Так. Я хотів свободи і слави… а підняв зброю на тих, кого клявся захищати. У мене нічого не вийшло. Прощавай.

Крок назад — і тіло полетіло вниз.

Макс запалив сигарету. Перевірив рахунок — ще мільйон. З неба спускалися два зорельоти.

— Два мільйони… не густо. Зате весело. А ось і мій улюблений полковник.

Два зорельоти тихо приземлилися на дах. Світло фар сліпило очі, гул двигунів стихав. З апаратів вийшли близько тридцяти бійців, а за ними — старий сивий полковник. Макс мовчки спостерігав за всім.

Полковник підходить. Тиша триває кілька секунд. Потім рукопотискання.

— Не думав, що ти й тут опинишся, — тихо сказав полковник.

— Як бачиш, — відповів Макс. — Все по плану.

— Ладно, скільки з мене? — розслаблено спитав Макс.

— 150 тисяч, не серчай, — посміхнувся полковник. — Дочурка там модний телефон захотіла.

— Без проблем. — Макс відкрив електронні годинники і швидко перевів гроші.

— І куди потім?

— Ямайка, — холодно відповів Макс.

— Добре, щоб нас не викликали знову. Бійці, стежте! Якщо не вдалося впіймати Максима, треба зараз розібратися з усім іншим. Ступа, ти головний!

Макс кивнув, відчуваючи полегшення. Він ще раз оглянув дах, сигарета повільно тліла між пальців. Бойовий хаос завершився. День, який почався з вогню і крові, тепер закінчився тихою перемогою і новим стартом.