Хроніки Максима

-Ну ви й майстри, – поклала та руки на коліна, трохи зігнувшись. – А Валера – майстер поїдання бутербродів!

-Голод напав конкретний, – давлячись бутербродом, кинув той. – Знала б ти, як важко з Максимом, він убиває мене, а я все одно погоджуюсь на пригоди!

-Тобі не подобається? – засміялась дівчина. – Судячи з виду, цілком радий! І ще жодного бутерброда не дав йому.

-Не дуже, – витер той руки об голий торс. – Це називається: живу як порядний бізнесмен, а посеред ночі тебе Максим викрадає і на кораблі везе в казино…

-Помагай краще поршень вставити, – відвернувся Макс від мотора й налив собі стакан. – А ти чого, йшла б з ними тусуватися, Ева.

-Я їхні тусовки кожне літо бачила, трохи набридло. І цікаво спостерігати, як ти складаєш мертвий апарат! Я трохи запам’ятала, до речі…

Максим нічого не відповів, мовчки повернув Валері голову до мотора і змусив того допомагати. Поршень стояв як слід, залишалося одягти картер. Валера змастив поршень маслом тряпочкою, а Максим рукою тримав картер. Перед тим як вставити, Валера тримав кільця нового поршня, намагаючись не пошкодити пальці, а Максим, як хірург, акуратно вставляв картер. Перше кільце пішло як по маслу, а друге – з руганню Максима, щоб Валера тримав правильно, а не «як баба». Психанувши, Максим хотів взяти молоток, але передумав. Встав з табуретки і всім вагом натиснув на картер. Через секунду Валера закричав від болю, пальці почервоніли, але він не впав зі стільця. Максим видихнув, налив і Валері віскі, а сам випив, слухаючи його ругань. Ева сміялась від душі і одночасно була задоволена, що мотоцикл ремонтує людина, яка розуміє в цьому. Та підійшла до Макса й сіла на стіл.

-На дев’ять, подайте, будь ласка, – показав той на коробку з ключами.

-Зараз…

Та подала йому ключ на вісім, не зовсім розуміючи. Максим довго не міг зрозуміти, чому не може зачепити й закрутити його. Випивши ще віскі, він побачив зловісну цифру «вісім», а Валера тим часом через біль прижатих пальців подав потрібний ключ. Максим закрутив радостні болти і за допомогою ручки, що лежала на столі, акуратно прокрутив колінвал – поршень рухався бадьоро і життєрадісно. Перевіривши ще раз болти, закуривши, дівчина сіла йому на ногу й почала сама крутити ручкою поршень, задоволена роботою.

-Якби були потрібні деталі, їхав би триста, – приобняв той за талію дівчину. – А так свої сто вісімдесят за п’ять секунд дасть.

-Не віриться, що триста може, – закинула руку на шию та, – але все ж повірю!

-Ева, я через тебе постраждав! – кинув Валера, оглядаючи покрасневші фаланги. – Дякую, великодушний Максим, що передумав молотком бити!

-На здоров’я, – закусив той лимоном, трохи скривившись. – Тут же акуратно треба, а так би вийшла каша-малаша.

-Мальчики, – приобняла та і Валеру, – а давайте може до хлопців? Вони там тусуються, а ви все крутите й крутите!

-Що скажеш, Валера? – прокрутив Максим стакан у руці.

-А ми не старі для них? – цокнув той свій стакан об стакан Максима.

-Ну я вічно молодий, – випив пекучий напій. – Вічно, п’яний.

-О, я чула цю пісню! Так, хлопці, давайте повеселимося.

Дівчина з невеликим зусиллям підняла обох, і ті пішли слідом за нею. Музика грала з колонки: хтось сидів за телевізором, граючи в приставку, хтось спілкувався біля вікна. Троє хлопців їли солодощі після викуреного косяка, біля туалету ціловалися дві парочки, Максим же пританцьовував ногою, відчуваючи, що вже сильно п’яніє, і дивився на п’яніючого Валеру.

-Кстати, що за мультики дивився? – спитав той, потягуючи напій.

-Та нічого такого, думав, що я зовні всіх вимірів. Потім дитинство бачив, тебе.

-І що я там робив? – кинув той з п’яною усмішкою.

-Ну після тієї стрілки в школі, Еву тільки не цю, розмовляв з нею.

-Ось так, ти в курсі, що всі дівчата іменем Ева… якісь незвичайні, і не в поганому сенсі. Візьмемо, наприклад, Лізу: спочатку вона використовувала мене, як хотіла, бо авторитету не було. Тепер кожного вечора чекає, щоб я прийшов до неї. Змійка хоче одружитися, і незрозуміло чому лише зі мною веде себе по-справжньому. А Еви – не так, що та, що ця.

-Ту я довго добивався сам, але все було гладко, поки мені не здуло башту. А з цією я годину провів уже як кращий друг!

-Понятно, – ковтнув той зі стакана. – Може, Ліза тобі особливо не до душі, бо наша «хімічка» добряче мозги колупала? Особливо в восьмому.

-Її Ліза звали? – Ну вражений твоєю пам’яттю.

-Ага, ти ще на дошці якось написав… щось таке гидке в риму з її ім’ям, що твій батько два роки носив їй червоне вино!

-Нічого собі! – засміявся той. – А говорив мені, що хабарі – погано!

Ева стояла з компанією друзів і щось обговорювала, і раптом побачила їх двох, що курили в стороні. Та вже йшла до них, як її подруга трохи менших форм схопила її за плече.

-А що це за коротко стрижений? – показала та пальцем. – Твій хлопець, чи що?

-Ага! В інтернеті познайомились, у нього хоча б руки прямі і не лізе з непристойностями.

-А другий? – прикусила нижню губу. – Симпатичний такий.

-Це його брат, але він м’якший за Макса.

-Познайомиш? – глянула та в очі Еви.

-Пішли.

Ева потягла за руку подругу, і крізь натовп вони прорвалися до двох курящих чоловіків, які розмовляли про своє життя, але розмова перервалася, коли ті підійшли.

-Знайомтесь! Анна.

-Ого, – здивувався Валера. – Привіт, красиве ім’я.

-Дарова, – підніс Максим стакан до губ.

-Максим, давай відійдемо, мені потрібна допомога, закуски нарізати!

Максим мовчки глянув на Валеру і підморгнув йому, пішов за Евой. Та дістала буханку хліба, огірці, помідори, сир із ковбаскою. Спочатку мовчки різали й складали бутерброди. Ева, не помічаючи цього, кинула погляд на Макса, і відрізавши шматок хліба, лезо ножа дивилося прямо на її пальці. Макс краєм ока помітив це, швидко припинив роботу і різко підняв руку дівчини – та злякалася різких рухів і почервоніла, зрозумівши, що до чого.

-Розпочнемо з двох речей, – опустив руку дівчини. – Та, яка попросила тебе познайомити з Валерою, порядна?

-Практично як я, – коротко відповіла та. – Ми ніби на допиті…

-Відповідь прийнята, – вставив той сигарету в зуби й продовжив. – Ти хочеш собі пальці відрубати? Без зусиль не вийде, а порізатися глибоко як нехуй.

-Ти переживаєш за мене? – нахилила голову вбік, ігрово усміхаючись. – З чого це?

-З того, – серйозно продовжив. – Менше дивись на мою харю пропитую. Чому та захотіла з ним познайомитись?

-Тому що він красивий? – з непорозумінням відповіла та. – Чого тобі так цікаво?

-Валера… – тяжко видихнув, підкурив сигарету. – Його увагу легко заціпити, він одній путані майже пропонував одружитися. А ще повівся на явний розвод. Тяжко зрозуміти, але якщо Валера не пильний, значить я буду.

-Ясно, – засміялась та з серйозною гримасою Макса. – Та, заспокойся! Вона першу сигарету взагалі спробувала рік тому! А про розводи хлопців… її намагалися обдурити, але… забий, все добре.

Дівчина сіла перед Максимом на стіл і закинула руки на його плечі, уперши лоб об лоб парня.

-А ти такий…

-Який?

-Красивий і уважний. Особливо бережеш близьких.

-Чого? – з іронією кинув той.

-У мене така особливість, – прошепотіла та. – Я бачу людей наскрізь, не в прямому сенсі. І ти далеко не той, за кого видаєшся.

-Продовжуй.

-Твоя робота зробила тебе таким, але це лише маска. Насправді ти ще той добряк, я бачу це!

-Понятно, – подивився той у бік Валери.

Тим часом Валера вийшов з Анною на вулицю, вони сиділи на стільцях, дивлячись на зірки. Та тримала його руку, поглядаючи на нього.

-А ти цікавий.

-Ти теж, – повернув той голову до неї. – Спочатку я хотів Макса вбити за те, що тягнув сюди, а тепер хочу потиснути руку.

-Чого так? – засміялась та.

-Тебе зустрів.

Вони продовжували дивитися на зірки. А тим часом Ева довго дивилася в очі Макса, бачила проблиск маленького вогнику за всією втомою й тяжкістю. Усі усміхнулися, і Максим обняв її, почав цілувати. Приоткрив одине око, побачив за її спиною ікону Ісуса Христа. Той, не перериваючи процес, однією рукою перевернув бідну ікону іншою стороною . Після п’яти хвилин поцілую, вона вся почервоніла з палаючими очима, глянувши на Максима.

-Тут шумно… – провела та пальцем по його грудях. – Не хочеш… влаштувати «пікнічок»?

-Пікнічок? – ковтнув зі пляшки. – Прям гарний лісок? Вспоминаю себе в студентстві!

-Не відривай момент! Візьми якусь їжу, а я простиню!

-Плюс.