Розділ 1 Зла сука, чи хороша сука? 4
12:00
Максим прокинувся невідомо де. Дім був надто затишний — аж до нудоти: однотонні теплі кольори, занадто м’яке ліжко, відчуття пастки. Здавалося, зараз хтось намагатиметься витягти з нього якусь інформацію.
Але за його ногу дергала дівчинка років восьми.
— Папа! Папа! Вставай, пора обідати! Ти пропустив сніданок! Ну, папа…
Максим глянув на неї і слова сказати не зміг. Вона була сумішшю Лізи та нього самого: очі Макса, губи Лізи, волосся світловате, а ще веснушки звідкись. Максим завмер, але переборов себе:
— Дівчинко… а ти хто? Я, мабуть, не твій батько… Хоча, може, по п’яному потрапив у паралельну реальність…
— Папа! — прокричала вона. — Це не смішна шутка! Підійдемо на обід, мама кличе!
Дівчинка буквально потягла його за собою. І звідки в неї така сила? Але Максим пішов слідом. У наступній кімнаті він побачив Лізу та однорічного хлопчика.
Дівчинка буквально потягла його за собою. І звідки в неї така сила? Але Максим пішов слідом. У наступній кімнаті він побачив Лізу та однорічного хлопчика.
— Наступного разу, Макс, якщо хочеш у п’ятницю в бар — передзвони. А зараз — обід на швидку руку. Кушай і приводь себе до ладу, — сказала Ліза, легка посмішка на обличчі.
— Ліза… Господи, створителю…
Ловушка? Паралельна реальність? Кошмар? Максим сів за стіл, думаючи лише про це. Ліза поставила перед ним тарілку зі спагетті та сосисками. Максим вагався, але голод взяв верх.
— Як очухаєшся — сходиш у магазин і погуляєш з Ігорем. Женю теж бери, якщо хоче.
— Я хочу гуляти з татом! У парк атракціонів! Ти ж обіцяв! І подругу візьму!
— Ага, любий, ось твої ключі від лабораторії, — кинула йому Ліза. — Вчора перебрав і хотів щось хімічне знову мутити.
Максим молча їв, думаючи, де він і що відбувається. Коли Ліза кинула йому ключі, він зрозумів: це науковий експеримент!
Довівши обід до кінця, Максим поставив тарілку на умивальник і пішов до лабораторії.
— Де вона? — подумав.
— Задачі на день я зрозуміла. Нагадаєш, де лабораторія? Більше так пити не буду. В підвалі, правильно?
— Ахаха, хороша шутка, дурненький ти мій. В підвалі, по коридору ліворуч.
— Ага…
Максим швидко дійшов за маршрутом, відкрив двері. Лабораторія була чистою, опрятною: колби, пробірки, формули на дошці, різні прилади. На офісному кріслі — чистий халат, Максим одягнув його.
— Щас дізнаємось, що це за штука.
Цілу годину Максим писав на дошці, змішував реактиви, збираючи пристрій зі старих мікросхем і металу. Ще годину — прилад зібрано. Натискає кнопку… екран показує лише: «сон».
— Який це сон… це кошмар!
Спустя секунду Максим прокинувся. Голова ватна, рот сухий. Він лежав поруч з Лізою, яка обіймала його уві сні. Пот стікав по лобі, дихання було швидким, ніби у наляканого кота. Підніматися не хотілося — слабкість від похмілля й відчуття, що можна ще спробувати заснути.
— Більше не п’ю… вискі витримкою один рік… мінімум п’ять!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!