Хроніки Максима

Середа, 10:30

Пара спала на розкішному ліжку. Максим спав як убитий — звичка з минулого, підкріплена алкоголем. Лежав на спині, закинувши руки за голову. Дівчина використовувала його грудну клітку як подушку, а ногу закинула поверх нього, ніби даючи зрозуміти: це її м’яка іграшка.

Давно Максим так довго не спав, та ще й у хорошому ліжку. Зазвичай це був або диван у Валери, або вулиця десь під небом, у кращому випадку — ліжко якоїсь дівчини.

За п’ять хвилин він уві сні перевернувся на лівий бік — максимально невдало — і звалився з ліжка, після чого спокійно продовжив спати. Глухий гул падіння вісімдесяти п’яти кілограмів тіла й дзенькіт порожніх пляшок з віскі розбудили дівчину. Вона ліниво розплющила очі й не побачила його.

— Максим?.. — пробурмотіла вона сонно, майже пошепки.

Дівчина підповзла до краю ліжка, нахилилась і побачила його на підлозі — сплячого, мов убитого, серед трьох порожніх пляшок з-під віскі.

Алкоголік, — подумала вона.

Вона сіла на ліжко, взяла резинку для волосся й зібрала волосся у хвіст. Нещодавно пофарбоване в чорний, воно акуратно лягло вздовж спини. Ліза ліниво потягнулась, підвелася й підійшла до вікна. Смикнула штори — у кімнату вдерлися життєрадісні сонячні промені.

Вона накинула на себе білий, м’який халат і пішла у ванну. Вперше за довгий час їй було справді добре. Навіть щасливо. Вперше вона провела цілий день з алкоголіком-убивцею… дивно, але правда.

У ванній вона роздяглася й прийняла душ. Гаряча пара повільно заповнювала простір, скло душової кабіни запітніло. Вона наспівувала якусь пісню своєї улюбленої виконавиці — Сабріни Карпентер.

За десять хвилин вона вийшла з душу, вдягнувши лише халат — без білизни, вирішивши, що зараз це зайве. Волосся замотала рушником і, сяючи ще більше, підійшла до телефону на стіні. Натиснула кнопку «кухня» — диспетчер одразу прийняв виклик.

— Доброго ранку, — з усмішкою сказала вона, спершися об стіну.

— Доброго, Єлизавето. Що бажаєте? Сніданок? Чи щось інше?

— Хм… — вона злегка прикусила край вказівного пальця. — Давайте, напевно, сирники зі сметаною. Дві порції, — показала сама собі два пальці. — І каву: лате. І… 350 грамів віскі, як би дивно це не звучало.

— Ми все розуміємо. Очікуйте протягом десяти хвилин.

Вона поклала слухавку й пішла до центральної кімнати. Максим уже перебрався на диван. Ліза усміхнулася, накрила його покривалом і вийшла на балкон.

Балкон був великий, майже як сама кімната: підлога з темного дерева, перила з товстого скла. Вона на мить зайшла назад, відкрила тумбочку, дістала електронну сигарету зі смаком мохіто й повернулася на балкон. Курила довго, не поспішаючи, насолоджуючись атмосферою відпочинку. Закинула ногу на ногу, відхилилась назад, слухаючи природу й тишу, повільно випускаючи солодкий пар.

— Я й забула, як це… — видихнула вона.

Згодом у двері постукали. Вона швидко підійшла й обережно відкрила, аби не розбудити Максима. За дверима стояв пухкенький кухар років тридцяти п’яти. Його очі на мить широко розплющились, коли він побачив перед собою красиву жінку в гарному настрої.

Вона забрала піднос, залишила йому на чай 56 доларів і тихо зачинила двері.

Поставила сніданок на столик біля ліжка. Максим саме прокинувся й намагався зрозуміти, хто він і де, витріщаючись у підлогу. Почувши кроки, він підняв очі й побачив Лізу з підносом.

— Прокинувся вже! — ніжно сказала вона. — Сідай, мій бомжик.

— Чесно сказати?

— Давай, — вона сіла за стіл, усміхаючись.

— Я хочу когось убити, — його погляд упав на склянку з віскі. — Уже не хочу.

— Іди вмийся й снідай. Я бачу, ти без мене застілля завершував.

— Так… театр одного актора.

Він повільно підвівся й пішов у ванну. Ліза потягнула електронку, увімкнула на телевізорі Сабріну Карпентер — Coffee, і неспішно пила каву. Максим повернувся, сів поруч і глянув на екран.

— Знову ця… порнопівачка, — сперся рукою об стіл і підпер голову.

— Перемкнути?

— Та ні… — закинув сирник до рота. — Хай дограє. Потім увімкнеш… Queen. Так, Queen.

— Після Queen — мій улюблений гурт!

Вона засміялась, обережно взяла сирник двома пальцями, вмочила в сметану й закинула цілий до рота.

— Добре… — холодно сказав він, відпивши зі склянки. — А сирники, до речі, класні. У тебе навіть краще виходять.

— Нарешті комплімент! Зі сметаною їж — з нею все смачніше!

— До речі, сметану твою улюблену вигадали народи ботай. Вони жили на території Казахстану.

— Ого… — вона закинула ногу на ногу. — Ще щось розкажеш?

— Поки ні. — Він жував сирник. — Що сьогодні робитимеш? І припини курити цю електронну гидоту… — зробив паузу. — І мені не пропонувати.

— Учора ми робили все за моїми бажаннями, — вона затягнулась і простягнула йому под-систему. — Може, сьогодні ти вирішиш? Є справи?

— Справ тут у мене нема. — Він випустив солодку хмару пару. — Але треба якийсь заказ узяти, бо я майже на нулі… Який сьогодні день?

— Середа.

— Середа… — він відкинувся на спинку стільця, попиваючи віскі. — Точно. Сьогодні літрбол з Адисом Палмером. Тобі не сподобається.

— Знайоме ім’я… — вона сперлась ліктями на стіл. — Бандит? Репер?

— Саме так. Позаминулого тижня познайомились. Думає, що переп’є мене.

— І о котрій?

— Увечері. Але там буде вся ямайська бандитська шваль. І кілька з мого кола. А ще ближче до вечора Бочка запросив мене вирішити конфлікт Ячі й Чами — два вузькоокі щось не поділили. Я у них типу в пріоритеті… суди по поняттях.

— Ти прям прокурор. А мене вони не злякаються?

— Якщо ти зі мною — ні. А навіть якщо й злякаються, нічого не зроблять. Головне — не світити своєю посадою.

— Окей, — вона глянула у вікно. — Може, на пляж? Уночі купались, а вдень у теплому морі — ні.

— Плюс, — підняв великий палець. — Тільки на той пляж, де ти мене знайшла.

— Хм… ну добре.