Від феї до відьми і назад

— Та пийте ви що хочете! — голосно вигукнула Валя, розлякуючи птахів, — Тільки після того, як довезете мене до цивілізації!

Зграйка жовтоголових вівчариків прокинулися віді сну та з невдовленим цвіріньканням перелітіла на інше дерево подалі від нашої галявини. На їх погляд там було безпечніше і ніякі навіжені відьми не псували вечір.

— Від однієї чарки нічого не трапиться, — зневажливо кинув Сірко.

— Після однієї, може й ні, — мугикнула Мар’яна. — Тільки нагадай, коли це пан навчився зупинятися на першому келиху? Я щось такого вже давно не бачила.

Хлопець ображено глянув на сестру, аж очі заблищали, але змовчав. Вочевидь, дівчина знала, про що казала, і парувати йому було нічим.

— Однієї автотрощі мені на сьогодні вистачило! Дві вже буде перебір, — підтримала її Валя.

— Ніяких автотрощ! — суворо глянула на брата Мар’яна. — Я надто довго працювала над своєю крихіткою, щоб п’яний бовдур в’їхав на ній в дерево.

Я кинула оком на «крихітку», яка насправді була кремезним монстром із повним приводом, і лише хмикнула. Jeep Grand Cherokee початку дев’яностих — не рідкість. Якщо лисиця його береже, то для цього є якісь причини.

Тим часом обидві дівчини перегородили шлях до автівки, і хлопцеві нічого не залишалося, як відставити пляшку. Ти диви! Тільки-но були ладні одна одній волосся повиривати, а зараз виступали єдиним фронтом у боротьбі за тверезість. Взірцевий приклад жіночої солідарності та здорового глузду.

— І як мені з дівчатами знайомитися з такою настирною сестрою? — прошепотів він собі під ніс, жбурнувши в дівчину ключи від машини. Та вправно їх зловила, сховала в кишені та в’їдливо посміхнулася:

— Як і завжди у твоєму занюханому барі. Чи ти вже всіх місцевих кобилок об’їздив і наважився підкотити до міських краль? — підняла вона чорну брову. — Ти диви, Вовчику, вони норовливі й не звикли до твоєї тваринної харизми.

Це було грубо. Якби мій брат таке ляпнув, то вже отримав би на горіхи. У всього має бути межа, навіть серед родичів. Я б точно не втрималася й відповіла дівчині, але зараз хотілося нарешті добратися хоч кудись, крім лісових хащ. Ключі були в неї, отже хай каже, що забажає, аби тільки вивезла нас звідси.

Сонця вже давно не було видно крізь розлогі крони дерев. Повітря значно посвіжішало, а комарів стало відчутно більше. Не треба було й витягати телефон, щоб зрозуміти — почалися сутінки. Святковий день плавно перетікав у святкову ніч, і це була не та компанія, в якій я хотіла зустріти рівнодення. Навіть попри всю харизму Вовчика. Сподіваюся, ніхто з присутніх не побачить її на власні очі.

— Та пішла ти, — вилаявся він і сам попрямував до автівки.

Старий Cherokee бачив і кращі часи. Попри доволі непоганий на свій вік стан, авто виглядало відверто старим. Чи, може, краще сказати — олдовим? Слово «ретро» ще рано вживати, навіть якщо тачка пробігала нашими дорогами пів століття. Вірі б така точно сподобалася. Стара техніка краще за нові автівки справляється з перепонами на побитих дорогах і має… Як же правильно це висловити? Вона має свій індивідуальний стиль.

Грюкнувши скрипучими дверима, хлопець завалився на переднє сидіння й обурливо пирхнув:

— Вас довго чекати?

Мар’яна закотила очі, пробурмотіла щось про гормональних підлітків і махнула рукою. Пожитків у нас із собою не було: всі сумки залишилися біля Porsche в полі, за кілька кілометрів звідси. Тож ми з дівчатами вмостилися на заднє сидіння й весело гомоніли між собою про всілякі дурниці. Тим часом Мар’яна залила вогнище водою з пляшки, застібнула блискавку на палатці та повісила похідні рюкзаки на гілку одного з дерев.

— Не хвилюєшся, що хтось може вкрасти? — спитала Віка, коли дівчина зайняла місце водія.

— Анітрохи, — похитала вона у дзеркало заднього виду. — Це місце нам колись показав батько. Щось на кшталт безпечного простору, де ми могли перевтілюватися далеко від людських очей. Нуль туристів, жодних доріг поруч і повна свобода дій. Якщо не знати шляху, то сюди не дістатися.

— Головне, щоб можна було звідси вибратися, — мугикнула Віка.

Знаєте, чому люди у всі часи не любили провидців? Пращурів Вікусі виганяли з сіл, закидували камінням, а іноді й палили разом з хатами. Найгірше те, що таке траплялося не лише через передбачення жахливих подій чи моторошні видіння. Часто-густо вистачало однієї фрази чи дрібного слова, на яке ніхто з наших і уваги не звернув би. Та прості люди у всьому знаходять символи, знаки долі й прихований зміст. Колись їм сказали, що диявол ховається в деталях, і народ почав знаходити його навіть там, де рогатим і не пахло. І палити нас замість нього. Хвостатий виродок.

— Дідько! — вкотре вигукнула Мар’яна, вдаривши руками по керму.

— Допомогти? — спитав у неї брат.

— Твої нові подружки вже допомогли, — кинула вона, вилізла з машини й відкрила капот.

— А ми тут до чого? — не витримала Валька.

Відповіддю нам послужив обірваний трос. Не знаю, що це повинно було доводити у думках Мар’яни, та вона продемонструвала його нам, ніби головний доказ на пленарному засіданні районного відділення інквізиції.

— Жодна з нас до машини й близько не підходила, — запротестувала я. — Чи ти гадаєш, ми подумки можемо нашкодити цьому… що б це не було!

— Ви й не таке можете, — злобно буркнула лисиця. — Знаю я ваше поріддя. — Якщо прямо зараз відповісте, чий це був пристріт, то присягаюся — ніхто не постраждає!

— Ти зозульку давно перевіряла? — скептично поглянув на неї брат. — Дівчата в автівках нічорта не розуміють. Та й навіщо їм псувати машину, на якій вони збиралися на ній звідси поїхати? Чи гадаєш, вони відьомське свято на тебе, дурну дівку, вирішили витратити з власної волі?

Вочевидь, його слова до неї дійшли, але подіяли зовсім не в очікуваному вигляді. Дівчина жбурнула понівечений трос на землю й мовчки покрокувала геть, залишивши нас самих у поламаній тачці.

— Бобік здох, — зробила я сумний висновок, і ми з подругами почали вилазити з машини.

Надія, що на мить спалахнула в нашій уяві, згасла, залишивши нас у темному лісі, повному ведмедів, лисиць і бозна ще кого. Я підійшла та обережно роздивилася чорний шланг. Краї гуми були пошматовані, ніби їх погризла невелика тварина. Але хто міг забратися під капот автівки непомітно? Була в мене одна думка про дрібну руду потвору, через яку ми тут опинилися. Дівчата, вочевидь, також про це подумали.

— Може скотчем заклеїти? — запропонувала Віка.

— А ще краще запити, — реготнув Володька. — Скотчу в нас немає, тож використаємо те, що є.

Ну, ось тут я почала розуміти Мар’яну. Машина поламана, ми бозна-де, навколо темний ліс, сповнений голодної нечесті, а він думає тільки про випивку.

— Або дурень, або алкаш, — пошепки зробила за мене висновок Валька.

Якщо хлопець її й почув, то реагувати не став. Я завжди думала, що всі перевертні володіють швидкою реакцією, фізичною силою, здібностями до регенерації та гострим слухом. Тваринні інстинкти супроводжують їх не тільки під час повні, а і у людській подобі. А цьому або ведмідь на вухо наступив, або Володька вмів прикидатися глухим, коли йому було це вигідно.

— Рота краще собі заклей, щоб більше не накликати на нас нічого, відьмо, — буркнула Мар’яна, впавши на каремат поруч із порожнім багаттям.

Віка забелькотіла щось, почала вибачатися, але я змусила її замовкнути. Нам немає за що просити вибачення, бо ми ні в чому не винні! Та й будь-які слова не вплинуть на думку Мар’яни, якщо вона вже знайшла корінь усіх своїх бід. Тобто — нас.

Поїхати ми не змогли. У темряві дівчина відмовилася лагодити трос, Вовчик знову розпалив вогнище та поставив грітися казанок із їжею. Відчувши запах ароматної юшки, мій шлунок нагадав, що, окрім чипсів, у ньому давно вже нічого не було. Тільки-но Віка потяглася спробувати, хлопець жартівливо вдарив дівчину по руці пластиковою тарілкою.

— Спочатку треба горло промочити, а потім уже і живіт набивати можна, — посміхнувся він, відкорковуючи пляшку із зеленим змієм.

— Алкаш, — в один голос прошепотіли Мар’яна з Валею, переглянулися та розсміялися.

— Та ні, тут він має рацію, — похитала я головою з розумінням справи. — Традиційно вважається, що невелика чарка горілки перед гарячою, наваристою юшкою готує шлунок до жирної та ситної страви, а також розкриває смак рибного бульйону. Більшість рибалок так роблять.

— Це подяка водяникам за улов і запорука на майбутнє, що буде клювати, — примружив очі хлоп, поглянувши на темні води озера. — Батько так завжди робив і мене навчив. А якби Марися цікавилася чимось, крім своїх залізяк, то теж би це знала.

Місяць ще не зійшов. У водах невеликого лісового озера відображалося темне сутінкове небо з дрібкою колючих зірок. На мить мені почулося, що серед жовтих кувшинок у воді щось хлюпнуло. Ніби велика рибина піднялася на поверхню, поглянути на нас. Та скоріше за все це була одна з великих жаб, що затягнули свою вечірню пісню. Їхнє гучне квакання розливалося густим киселем по галявині, і від цього з невідомої причини ставало спокійно. Ніби й справді сидимо на дачі біля озера, а не в густому лісі. Навіть купатися захотілося.

Без тіні сумління Сірко плесну у чарку трохи трав’яного напою, почаклував хвильку з вогнем та цукром та протягнув мені. Язики полум’я відкидали загадкові тіні на його обличчя, змушуючи засумніватися — це чоловік стоїть переді мною чи вже звір? Перевтілення було неможливим, бо до повні ще далеко, та й моє закляття має діяти протягом місяця. Але в блакитних очах Сірка з’явилося щось таке, від чого йшли сироти по шкірі. Ні, я його не боялася, та все одно інстинктивно здригнулася, ніби від холодного протягу.

— Магія літнього сонця, — раптово прошепотіла Вікторія.

Ми з Валькою переглянулися, не зрозумівши, чи це було чергове передбачення, чи Віка просто вирішила напустити містичного туману.

— Ні, я точно збожеволіла, — подумала я, роблячи ковток.

Від зеленого змія і у фабричному виконанні можна наробити багато дурниць, а тут він ще й саморобний! І хто я після цього? Справжня дурепа, ось хто.

Гарячий полиновий напій обпік горлянку та застряг. Гучно захекавши, я потягнулася до пляшки з мінералкою. Валя з розумінням передала її мені та дбайливо поплескала по спині. Мабуть, зі сторони це виглядало жалюгідно. Вовчик підбадьорливо підморгнув, а Мар’яна гулзливо посміхнулася. Свого часу Сірко влучно підмітив, що дівчина мала б на змію перетворюватися через кількість отрути всередині. Я точно бачила, що всередині лисиці було щось дивне. Але що саме? Поки відповіді в мене не було.

Щоб не надто сильно радувати єхидну лисицю, я зробила наступний ковток. Може, Вовчик і був алкашем, яким його вважала сестра. Не знаю, свічку не тримала. Та абсент готувати він вмів. Враховуючи, що під руками були лише підручні засоби та голий ентузіазм, майстерність бувалого бармена зіграла головну роль.

Хлопчина зміг перетворити саморобну бормотуху Вікторії на доволі пристойний коктейль. Не той, який би я хотіла зараз випити, але вибору не було. Преславута відьомська інтуїція підказувала, що варто спробувати повернути мир на галявину. Зробити це за допомогою спільного розпиття чарки — найпростіший метод. Хоча він же був і найнебезпечнішим. Хто знає, що вчудить дебелий Сірко чи його лисичка‑сестричка під зеленим змієм? Витерши сльози, я зібралася з духом та насилу вичавила стандартне для цього свята побажання:

— Нехай сонце завжди світить кожному!

— Звучить, мов прокляття, — промовив Сірко, похмуро глянувши на мене.

— А як на мене, це було найкраще, що я колись чула від відьми, — не погодилася Мар’яна, забираючи кухоль з абсентом.

Посмішка ще грала на її вустах, але вже не була такою отрутною. Дівчина зробила обережний ковток і теж захекалася. Розпечений цукор та вогонь випарували зайві градуси, але менш ядучим цей напій не став.

Я б узагалі їй кухоль не давала, та сподівалася, що хоча б абсент поліпшить настрій лисиці. Судячи з почутого, дівчина не злюбила нас не просто так. За цим точно стояла якась довга історія, яку я не надто прагнула вислуховувати. Негативне ставлення до відьом вкорінилося не лише в людських думках, а, на жаль, і у свідомості іншої коломагічної спільноти.

Попри всі чутки, які ходять про наше поріддя, ми не надто любимо влазити в чужі проблеми, зате можемо їх створювати. Є чимало прикладів, коли закляття паплюжать життя. Але я ж не одна із зачарованих сестер, які на перший заклик мчать рятувати невинного ціною власної шкури.

Не дочекаєтеся, шановні! Я така ж людина, як і інші. Маю власне життя, хоч і не надто вдале. Постійно думаю, як заробити, що на себе вдягти та кинути до рота, і взагалі — як не загубитися у великому буремному світі.

Ні, ми можемо трішки допомогти, якщо бачимо зовсім скрутну ситуацію, але виключно тоді, коли нас прямо про це просять. Магія — не універсальне рішення всіх проблем. Неможливо просто змахнути чарівною паличкою, перетворивши всі негаразди на райдужних єдинорогів, які блюють баксами. Що там мудреці казали про помах крила метелика? Це абсолютна правда. Ніколи не знаєш, як обернеться твоє закляття і чи не принесе воно більше лихо.

Поки я обдумувала свою важку долю, чарка встигла пройти колом не один раз і з ведмежих лапищ Вовчика перекочувала знову до мене. Я машинально зробила ковток та передала її далі. Або цього разу смак напою покращився, або ж горлянка звикла до міцного полину.

Я оглянула нашу компанію, зробивши висновок, що поки все йшло непогано. Крихкий лід тиші тронувся, і лісова галявина наповнилася людськими голосами, витіснивши жаб’ячі трелі. Мар’яна про щось жваво базікала з почервонілою від гарячого напою Вікусею. Сірко, пускаючи бісики, розповідав Валі якусь історію. А я сиділа і дивилася у темряву озера.

На повірку виявилося, що хлопець ще те базікало. Яку саме байку травив перевертень відьмі, я не вслухалася, але заливав він професійно. Валька уважно слухала, роблячи вигляд, що слова його не надто її цікавлять. Та водночас, я помітила, що дівчина почала накручувати довгий локон на палець. Знаком її інтересу вже був факт, що ділова Валя розпустила волосся, але накручування локона на палець — це гіперзнак! Тут і думати не було потреби: Сірко їй сподобався.

— Обстановка поволі розрядилася, а це означає, що настав час обговорити справу, — зробила я подумки висновок і прямо запитала: — Хто такий Микита?