Від феї до відьми і назад

— Добре, що я підготувалася, — радісно белькотіла Вікторія, дістаючи зі свого безмежного рюкзака всіляке відьомське приладдя.

Тепер я зрозуміла, що за «цеглу» вона туди заштовхала. На цілий езотеричний магазин може й не вистачило б, але на етнічному фестивалі чи в інста-крамниці з продажу всіх цих речей можна було б непогано заробити. Мішечки з усілякими травами, вощені свічки з рунами, ловці снів, ляльки‑берегині, відьомські драбини, прикрашені натуральним камінням, від барвистого кварцу до насиченої яшми, і багато чого ще було обережно викладено на траву. Серед цього розмаїття найдивніше було побачити пляшку з зеленою настоянкою.

Роздивившись це буяння кольорів, я захоплено прошепотіла:

— Ну ти й даєш! Тут не тільки повноцінний вівтар можна розкласти, а й цілу ритуальну кімнату оздобити.

— А потім обмити її разом із Зеленою Феєю, якщо я не помиляюся, — всміхнулася Валька, взявши в руку пляшку зі смарагдовою рідиною всередині. — Сама робила?

— Трави підбирала та настоювала самотужки, а за перегонку довелося домовлятися з лаборантами кафедри біології та хімії. Я їм реферати з мови, а вони мені за це могорич, — розквітла подруга й одразу спохмурніла. — Справжній Зелений Змій мені не по кишені, а той, що продається в магазинах — чиста хімія. Тож довелося викручуватися.

— Бартер процвітає, — з розумінням кивнула я. — Мало який напій оповитий такою кількістю таємниць, легенд та чистого чаклунства, як абсент. Завдяки полину абсенту приписували здатність відкривати третє око, викликати видіння та дарувати натхнення, недоступне звичайним смертним. З якого дива ти вирішила його спробувати? Куди поділася боротьба за здоровий спосіб життя?

— Абсент — це напій богів, тобто наш, — загадково посміхнулася Вікторія. — Він мені потрібен для ритуалу та як підношення силам у святкову ніч. Та й від одного келиха нічого не буде.

— Погано ти знаєш Зелену Фею, люба. Ця крихітка завжди була символом богемної свободи та небезпечної спокуси, — серйозно промовила Валька, повернувши пляшку на землю. — З нею можна полетіти далеко й надовго вже від єдиного келиха.

— Навіщо ти все це тягнула з собою? — вирішила я перевести тему, на всі очі розглядаючи червону свічку із золотистою руною добробуту. — Впевнена, що з грошима Йосипа‑Босого на Віриному подвір’ї можна цілий свічний завод побудувати. Чи ти гадаєш, що у неї на дачі немає запасів для проведення шабашу?

— Це не для шабашу, а для мого бізнесу. Хотіла благословити в святковому колі та продавати, — відповіла дівчина, прибираючи з обличчя фарбовані прядки. — Я ж на літо їду на море працювати, а там такі речі швидко розходяться.

Від цього одкровення в мене мало не відвалилася щелепа. Поки я намагалася підібрати слова, Валя вже хазяйновито рилася у Вікиних запасах.

Швидкими впевненими рухами, її пальці перебирали сушені листки, квіти та корінці, від яких здіймався легкий аромат. До запаху зеленої трави додався гіркуватий полин, солодкуватий чебрець та терпкий звіробій. Від цієї суміші на душі стало легше. Ми тут, ми живі, і ми все ще відьми, а отже — впораємося з усіма негараздами. А щодо грошей за ремонт поламаної тачки — попрошу безвідсотковий кредит у своєї директриси. Вона жінка нормальна, у біді не покине.

— Так то ж декор, а не справжня магія, — подруга з недовірою розв’язала наступний мішечок, понюхала та гучно чхнула. — Яка бридота, аж очі пече!

— О! Ти так само чхала від Микити, — зраділа я, відібравши трави у подруги. — Що в мішечку?

— Шматочки лишайників, — знизала плечима Віка. — Їх із давніх часів носять із собою для захисту в дорозі від лихого ока.

— Щось я не помітила, щоб він якось подіяв, — скривилася подруга, потираючи ніс. — Може, й нічого поганого не станеться, якщо ти їх будеш продавати.

— Він не подіяв, бо я не встигла проказати над ним замовляння! — вигукнула Віка, вихопивши з моїх рук трав’яне саше.

— Але ж це особиста вигода, — обережно промовила я. — Ти ж знаєш правила: магію не можна використовувати задля власного…

— Правила? — розреготалася Вікторія. — Ти за допомогою свого дару знайшла нову роботу, Валя стала керівником відділу, а Вірка проміняла мітлу на новенький 911! Чи тільки я повинна залишатися вічно бідною студенткою?

— Це різні речі… — почала я, та язиката Валька мене перебила.

— Не порівнюй мух із котлетами, — похитала головою подруга. — Ніка так само не може перестати бачити суть предметів, як і ти — майбутнє. Я стала керівником, бо пахала, як коняка багато років, без сну та відпочинку, а про Віру ти сама казала, що ніякі чари вона не використовувала.

Якщо бути відвертою, то я прекрасно вміла не бачити «невидиме». Або, краще сказати, — не помічати. У стосунках я була сліпа, мов кріт. Могла прогледіти всі червоні прапорці, про які так багато пишуть у Threads, навіть коли була ними оповита з ніг по саму маківку. Про себе Валька також кривила душею. Може, дар відьми і не став вирішальним фактором, але я точно знала, що вона прикликала грошові потоки у свій відділ. Звичайно, товари самі себе не продадуть і договори не підпишуться, але коли на тебе звертають увагу владні люди — це вже велика частина успіху.

Щодо Віри… У мене язик би не повернувся когось запевняти, що відьма ніколи не використовувала чари для себе. Взяти хоча б її кота Фелікса. Якщо цей чорний демон не справжній прикликаний дух‑фамільяр у тілі кота, то я готова з’їсти власний телефон разом із усіма його повідомленнями.

Та в якій би скруті ми не опинялися, ніхто й ніколи не торгував зачаклованими предметами. Ми могли виготовити їх на замовлення або подарувати знайомим чи друзям. Не буду брехати, іноді я брала за це гроші, якщо багато витратила на матеріали. Але щоб ось так розкладати на прилавку та продавати всім охочим? Нечувано! Жодна поважаюча себе відьма чи чаклун ніколи подібного не зроблять!

Чи говорить це про те, що в езотеричних лавках ви не знайдете нічого корисного? Звичайно, знайдете, але не те, що уявляєте. У подібних магазинах продають «порожні» заготовки для магічних амулетів чи талісманів. Коли немає часу самій крутити воскові свічки, збирати та сушити трави, малювати пентаклі або плести мережива відьомських драбин, можна купити все готове та лише трішечки доробити самій. Проста практичність, і не більше.

За масовий продаж справжньої магічної атрибутики зухвалу торговку може спіткати жорстоке покарання від колег по цеху. Не всі люблять публічність. Якщо тебе прирівняють до інфоциган, то більше на шабаші кликати не будуть. Тут поважні люди чаклують і з камерою бігати коло святкового вогнища — моветон. Нікому не сподобається стати наступною героїнею твого рілсу.

Але була й інша проблема. Середньовіччя, коли відьом палили на вогнищах, давно минуло, але з’явилася податкова. Ця нова форма інквізиції змусить тебе підтвердити кожну копійку доходів (якщо, звісно, ти не такий, як новий чоловік Віри). Ось який ФОП може відкрити відьма? Хто знає номер КВЕД — підкажіть у коментарях, будь ласочка =)

А про демпінг цін на чорному ринку артефактів я краще промовчу. Туди без сильних духів‑охоронців суватися собі дорожче. Загризуть у прямому сенсі слова. Я випадково ткнула туди свого відьомського носа, в спробі вполювати рідкісну ікону, та болісно отримала по голові. Вікторія про це знала, та все одно наважилася припуститися великої помилки, що могла коштувати їй вигнання з нашої спільноти.

— Вік, це ж дурість, — додала я й одразу закрила рукою рот, зрозумівши, що дарма це ляпнула. Обличчя подруги скривилося в гримасі, і здавалося, що вона ось‑ось заплаче від розпачу та образи.

— То я дурепа, бо не хочу залишитися в злиднях? — вигукнула вона, жбурнувши на землю мішечок із лишайником. — Я всю свою стипендію в це вклала! Що мені тепер — усе викинути у вигрібну яму край дороги?

— Навіщо викидати? В тебе круто вийшло! — поспіхом забурмотіла Валя. — Таке все гарнюще, наче на маленький ярмарок чарів потрапила!

— Ми з дівчатами все викупимо та самі благословимо біля святкового вогнища, але благаю — не треба нічого продавати з прилавку, — підтримала я подругу. — Багато грошей не заробиш, лише спаскудиш репутацію.

Вікторія затулила почервоніле обличчя, і ми з Валькою кинулися до неї. Дівчина дала себе обійняти, але хлюпати носом не перестала. Я провела рукою по її веселих рожевих прядках і міцніше пригорнула до себе.

— Вибач нас. Ми не хотіли тебе образити, — прошепотіла я їй на вухо. — Я й сама про це думала коли сиділа без копійки. Мене Вірка відмовила.

— Це все стрес після аварії. Краще давай думати, як звідси вибратися, бо таке відчуття, що нас щось стравлює між собою, — промовила Валя. — Ніколи на вас так не горлала, як сьогодні.

— Може, біси перехрестя вирішили так пожартувати? — запропонувала я. — Вони теж приймають подобу подорожнього за потреби та можуть посварити людей.

— А чого тут думати? — здивувалася Валька. — Зараз усе з’ясуємо. Я й сама можу розрізати петлю без жодної атрибутики. З дорогою мені домовитися — раз плюнути, двічі розтерти. Жоден подорожній блукаючий біс мене не взмозі зупинити.

— Ну все, досить плакати, Вік, — промовила я. — А гроші й так заробиш. Я можу допомогти: у нас у галереї багато вакансій.

— І я зможу вчитися та працювати одночасно? — не повірила вона. — А мене не повісить Германович перед деканатом?

— Ти про дошку пошани? - не зрозуміла Валька.

— Ха-ха, й ще багато разів — ха! — знесилено всміхнулася я. — Такі, як він, влаштовували над нами суди в позаминулому сторіччі. І хто йому тільки дозволив вчити підростаюче покоління?

— Все настільки погано? — примружила очі Валя. — З твоїм Германовичем ми щось придумаємо. Тільки фотку скинь у тг, щоб я розуміла, який то фрукт не дає спокою моїй подрузі. Не розумію, чому ти раніше нічого не казала про проблему з грошима та вчителем. Ти ж знаєш, ми завжди допоможемо.

— Дівчата, — розчулилася Віка. — Я вже казала, що люблю вас?

— Для цього ніколи не буває пізно, — посміхнулася я. — А тепер — дорога, Валь. Я не хочу ночувати в полі.

Подруги також не мали бажання зливатися з природою в єдине ціле в антисанітарних умовах. Валька підняла з трави зелену пляшку з трав’яною настоянкою та впевнено покрокувала до траси. Я тільки зараз зрозуміла, що вона недарма не вилазила зі спортзалу.

Звичайне кардіо, яке почалося для зняття напруження робочих буднів, переросло в хобі та показали себе у всій красі. Постава дівчини випрямилася, плечі гордо розправилися, а задок… Персики йому позаздрять, коли настане сезон. Було помітно, що подруга ще не усвідомила свого перевтілення з офісної рабині на античну богиню, тому на літній вікенд обрала мішкуваті штани карго з вислими кишенями та спортивний кроп-топ. І попри все, виглядала Валя, як би мовити, стильно.

Двома вірними песиками ми прямували за нею вгору по схилу. Віка ще переймалася через кросівки, які позеленіли від трави, але принаймні перестала скиглити. Дивні ідеї та суперечливі рішення ніколи не повинні ставати на заваді дружбі. Рішення змінюються, життєві шляхи теж, а друзі залишаються. Принаймні, було б добре, якби воно було так.

Тим часом подруга вийшла на дорогу, роздивилася навкруги та підібрала дрібний камінець з асфальту. Я пильно дивилася на відьму, воліючи зрозуміти, що вона придумала і навіщо їй Абсент. Розтягуючи голосні, наче співала ліричну пісню, Валька промовляла своє закляття: