Від феї до відьми і назад

Глава 19. Кутюр із присмаком чаклунства

Вечір був у розпалі. Гості з’їхалися зі всієї країни, заповнивши великий порожній будинок голосами, дзвіном бокалів та гучним сміхом. Із незрозумілої причини обмивати новий маєток її останнього чоловіка зібрався весь бомонд. Хоча Віра й керувала будівельними роботами, підбирала меблі та оздоблення кожної кімнати, назвати цей дім своїм вона так і не змогла. Як вона не старалася, надто вже він відрізнявся від її бачення світу.

Так, Віра любила розкіш, дорогий декор та вишукані речі. Власною перемогою вона вважала успішну відмову Йосипа від класичного циганського бароко, що часто-густо супроводжує всіх багатіїв. Витративши неймовірну кількість часу на дизайн інтер’єрів, вона досягла потрібного візуального ефекту, але внутрішньо їй усе ще чогось бракувало.

Коли ти у шлюбі з чоловіком, який обертається в колах, наближених до влади, завжди треба бути готовою, що просте барбекю перетвориться на справжній світський прийом. Дизайнерські вбрання з останніх колекцій Gucci, Balenciaga, Loewe, Miu Miu, Ruslan Baginskiy, Saint Laurent майоріли просторою залою, виколюючи очі показовим блиском. Тут було все, що Віра ненавиділа всім відьомським серцем: збіговисько багатих дуреп та пихатих павичів, які здатні влаштувати ярмарок марнославства з будь-якої події.

Та все ж виглядати треба було відповідно. Дати шанс гламазонкам чесати язиками за її спиною? Ніколи. Відкинувши солодкі думки одягнути шкіряну косуху з шипами від Diesel поверх безсоромного мереживного пеньюара, Віра вирішила не шокувати публіку тендітних багатіїв. Йосип був у захваті від її забобонів, але всьому є межа.

Жінка зайшла в гардеробну кімнату та пробіглася очима по вішалках. Потерті черевики Stile на важкій подошві дивилися на неї оббитими металом носками, тому вона сховала їх у коробку, щоб не бентежили душу. У журналах, які читає пустоголова помічниця її чоловіка, писали, що Cavalli непогані цього сезону.

Стиль Y2K відьма чудово пам’ятала та ненавиділа. Від леопардових принтів, які знову увійшли в моду після смерті кутюр’є, у неї сіпалося око, але одна сукня все-таки припала до смаку — чорна, з глибоким декольте та шлейфом, мов хвіст русалки.

Раніше на таку треба було відкладати не один місяць, а то й рік. Тепер вона просто махнула банківською карткою по терміналу, ніби чарівною паличкою — і все. Він навіть не помітив витрат у бутіку, хоча вона відчайдушно намагалася за допомогою покупок звернути на себе увагу.

Навіть збиралася замовити сукню від McQueen, щоб випробувати рівень щедрості Йосипа, та рука не піднялася. Мати гарний вигляд — це одне, а підчепити вірус марнотратства — зовсім інше.

«Мабуть, я повинна радіти. Більшість не може собі такого дозволити», — подумала вона, згадавши дівчат.

Дівчата… У глибині душі вона вже тричі прокляла момент слабкості, коли піддалася на вмовляння Йосипа влаштувати прийом під час літнього сонцестояння. У це свято Сонце наділяє силою будь-кого — треба лише знати, як попросити. Магія разом із променями розливається світом, проникаючи в кожну щілину. Зазвичай Віра надавала перевагу тіням, проте сьогодні був інший випадок. Без світла не існувало б і темряви, отже, варто відзначити пік його величі.

Але особливим, навіть священним, цей вечір був тільки для неї. Йося нічорта не розумів у шабашах та зовсім не вірив у магію, сприймаючи ремесло Віри як дивакувате екзотичне хобі на кшталт йоги, дихання маткою чи медитацій. І чомусь саме це в ньому відьму й зачепило. Її чоловік був звичайним, приземленим, практичним і дуже її кохав. По-справжньому, щоб там собі не думали інші.

Сумно поглянувши на заздалегідь приготовлені наряди для подруг, вона з ніжністю провела по них рукою. Червона сукня-футляр мала зробити фарбовану білявку Ніку схожою на ікону стилю Мерилін. Веселий комбінезон із блискітками в стилі бохо підійшов би до рожевих локонів Віки, додавши богемної естетики. І нарешті — шовкова сукня з корсетом для Валі. У ній будь-яка дівчина відчула б себе Попелюшкою. Колись же треба зав’язувати з діловими костюмами. Ні, ну справді — скільки можна? Життя — це не тільки ділові зустрічі та перемовини з постачальниками.

«Вони обов’язково їх вдягнуть, коли повернуться», — пошепки пообіцяла собі Віра, склавши подарунки у фірмові пакети з брендовими логотипами.

Кинувши погляд у дзеркало, вона освіжила на губах помаду і, трохи подумавши, вирішила додати в образ перчинки. Ошийник зі сріблястими шипами та червоними коралами з останньої колекції Cavalli навряд чи сподобаєть публіці. Занадто неформально, занадто зухвало… Але хіба не за це вона сподобалася Йосипу? Намисто навіть у каталогах ще не з’явилося. Невідомо, де його відкопала помічниця чоловіка, але Віра була в захваті від цієї коштовності. Ну хоч на щось це біляве стерво виявилося спроможним.

Асистентка Йосипа була наче більмо на оці, якого ніяк не вдавалося позбутися. Вони з Вірою перетиналися нечасто, та, незважаючи на взаємну особисту неприязнь, дівчина сумлінно виконувала свої обов’язки. Пухлі губки іноді кривила, коли отримувала, на її погляд, безглузді завдання, але роботі це не шкодило. Була тільки одна проблема. Віра ніяк не могла запам’ятати, як її звуть. Ніби й до старості ще вдосталь часу, і ім’я не складне, та чомусь воно постійно вислизало з пам’яті.

«Ну і біс із нею, аби під ногами не плуталася», — прошепотіла Віра, спускаючись крутими сходами.

Довга сукня шурхотіла тканиною в такт цоканню шпильок по мармуровій плитці, змушуючи Віру хвилюватися. Щоб вгамувати нерви, вона підхопила з таці офіціанта келих із напоєм та зробила великий ковток. Шампанське вкололо язик бульбашками, не подарувавши й тіні насолоди.

«Хотіла ж замовити кілька ящиків червоного з Бордо, але помічниця Йосипа визнала це недостатньо урочистим, тому вино замінили стандартним ігристим брютом. Ніякої фантазії», — подумала жінка, роздивляючись публіку. — «Ну, хоча б із вбранням не помилилася. Всі прийшли у вечірньому».

Барвистий натовп здебільшого складався з впливових осіб, розбавлених кількома популярними інфлюенсерами та дрібкою співаків, творчість яких Віра знала лише з радіо, що грало у будівельників. Струнний квартет витягував «Por una cabeza», але ніхто не танцював, і всім було відверто байдуже до цієї чуттєвої композиції. Вони пили шампанське, смакували канапки та щебетали, мов зграйка різнокольорових папуг.

«Правдива брехня у самому розпалі. Як співала Леслі Гор: це моя вечірка, і я навіть заплачу, якщо схочу», — задоволено цокнула язиком Віра, продираючись крізь натовп незнайомих, але дуже важливих для її чоловіка людей.

— Ось і моя королева ночі! — зрадів Йосип, помахавши їй рукою.

Яскрава білявка поруч із ним поправила класичну світло-рожеву сукню, посміхаючись не менше, ніж сотнею сніжно-білих зубів. Її стриманому образу позаздрила б будь-яка степфордська дружина. Ідеальна помічниця повністю підпорядковувалася своєму босу, займалася лише справами та була позбавлена власних інтересів чи індивідуальності. Покірні дівчата були не в його смаку, тому Віра аніскільки не хвилювалася, що у Йосипа з нею може бути таємний роман.

Віра коротко кивнула дівчині на знак привітання та ніжно поцілувала чоловіка в щоку. Йосип не любив проявів почуттів на публіці, але їй подобалося демонструвати право робити з ним те, чого вона бажала.

— Чудовий вечір, пані Віро. Гості просто в захваті, — вичавила з себе дівчина крізь акулячі зуби.

— Почувайся, як удома, люба, — посміхнулася їй у відповідь Віра. — І нехай світло осяє твій шлях.

Дівчина примружила очі, відчувши натяк, що насправді вона тут на роботі, а не для того, щоб тусуватися із зірками. А якщо це Вірі просто здалося, то сам Йосип одразу їй про це нагадав:

— Ліка, поки можеш відпочивати, але через годину в мене важливий дзвінок із Токіо. Ти будеш мені потрібна в переговорній.

— Мене звуть… — пробелькотіла вона, але кінець фрази поглинув шум натовпу.

— Що? — неуважно запитав Йосип, але відповідь слухати вже не став. Мобільний у руках чоловіка задзвенів, і він одразу прийняв виклик. — Олександр Миколайович! Радий тебе чути, старий! Де застряг, кажеш? У полі? Кумедна ситуація. Якщо десь там зустрінеш мій чорний Porsche, то маякни, будь ласка. Цілий день його шукаємо, — вдавано розсміявся він. — Ні, це я так жартую. Сам доїдеш? Чи вислати своїх хлопців на допомогу?

Віра заклякла, розчаровано дивлячись на свого чоловіка. Великим мінусом нового шлюбу були його постійні дзвінки та зустрічі. Йосип працював двадцять чотири на сім, мов заведений, лише у перервах встигаючи порадувати дружину своєю присутністю. Для багатьох подібні стосунки стали б серйозним випробуванням.

Не виключено, що саме через бізнес попередні чотири шлюби Йосипа розвалилися. Але Віра була міцним горішком. Вона вважала, що кожна нормальна людина повинна мати власну справу життя, а не здувати пилинки зі своєї другої половини. Вона ж не фарфорова лялька, якій цілодобово потрібні увага та пестощі. Проте іноді така поведінка починала дратувати.

«Цілий день торочила йому про Віку, Валю та Ніку, а він тільки про тачку запам’ятав. Ну що за людина?» — подумала вона, зловивши його заклопотаний погляд. Жінка вирішила зачекати кінця розмови, щоб розставити акценти, але не судилося.

— Через музику нічого не чутно, — прикривши нижню частину мобільного долонею, вигукнув він. — Любов моя, познайомся з гостями, поки я з Сашком поспілкуюся. Я стільки про тебе їм розповідав, що всі будуть у захваті нарешті побачити тебе на власні очі. А тебе, Анжеліко, через годину чекаю в кабінеті.

Дівчина вкотре спробувала виправити боса, але він вже відвернувся та попрямував крізь натовп у бік виходу на терасу. Їй не залишилося нічого іншого, як тихо прошепотіти: «Як скажете, пане».

Віра співчутливо глянула на дівчину та вирішила її підбадьорити:

— Досі імені не запам’ятав?

— Майже рік на нього працюю, а він то Лікою мене називає, то Ніколь, то Анжелою, — розпачливо випалила помічниця, - А мене звати Лілія!

— Ліля, майже як Ліліт, — кивнула Віра, не розуміючи, як могла не запам’ятати. — Уявляєш, одного разу цей телепень назвав мене ім’ям колишньої дружини. Я такий скандал закотила, що в нього досі око сіпається, — злостиво посміхнулася вона й одразу скривилася.

Подивившись на цю деталь під іншим кутом, Віра усвідомила, що саме після того скандалу Йосип почав називати її любов’ю свого життя. Звісно, це звучало романтично, але водночас наводило на певні роздуми.

— Хто б міг подумати, що мій чоловік таке мурло, — хмикнула Віра, взявши два келихи з таці офіціанта та протягнувши один із них Лілі. — Тримай і йди розважайся. Якщо він спитає, де ти пропала, то скажеш, що я попросила тебе терміново перевірити, як почувається мій Фелікс. Йосип і гадки не має, у який котячий хостел я його здала, тож перевірити не зможе.

— Ви з глузду з’їхали? Йосип Олегович мене в попіл зітре! — вигукнула дівчина й одразу прикрила рот рукою. — Вибачте, пані. Це було неприпустимо. Я не хотіла вас образити.

— Без образ, — легковажно відмахнулася Віра. — Якщо спробує щось зробити, то я змушу його пошкодувати. Даю слово, що тобі нічого за це не буде. Йди святкувати зі всіма.

Лілія недовірливо поглянула на жінку, а потім швидко одним ковтком допила келих і розчинилася в натовпі. Лише шлейф рожевої сукні промайнув між людьми — і вона зникла. Віра посміхнулася, дивлячись їй услід:

«Такий чудовий шанс назавжди позбутися білявої пронири вислизнув від мене. Але не цього разу»

Вона дала обіцянку, а відьомська клятва дорого коштує. Правду кажуть, що кожна чаклунка — володарка свого слова. Замовляння, прокляття та благословення — це слова, за допомогою яких відьми змінюють реальність і долю людей.

«Дайте мені точку опори, і я переверну світ!» — сказав давньогрецький учений Архімед, і мав рацію. Саме так вчиняють чародії з відьмами: захотіли — повернули в один бік, захотіли — в інший. Усе залежить від волі, намірів та досвіду знаходити силу всередині себе та назовні.

Клятв це не стосується. Невидимими оку печатками на душі, вони не дають змінити свою думку. Можна спробувати схитрувати чи обійти їх, але гра не коштує свічок. Ходять чутки, що відьма, яка порушує власну клятву, може втратити сили. Правда це чи ні — Віра не знала, і ризикувати своїм даром через дурну білявку не збиралася.

Глибоко видихнувши, жінка ще трохи постояла на місці, попросила офіціанта принести їй сухий мартіні замість остогидлого шампанського та пішла знайомитися. Хоче вона чи ні, тепер у них із Йосипом спільне коло спілкування, тож треба було наводити зв’язки.

Вона перекинулася парою слів з імпозантним чоловіком, який тримав за талію неймовірно засмаглу красуню. Віра була підписана на неї в інсті, тож швидко знайшла, що сказати інфлюенсерці. У нього були гроші, а в неї — популярність та мільйони фоловерів. У кожного свій рецепт щастя. Лавандовий шлюб вимагає показовості та спалахів камер, а коли зачиняються двері спальні — кожен грає за свою команду.

Після цього вона похвалила прикраси поважної леді. Діаманти в її кольє були розміром із перепелине яйце. Діагноз очевидний: філантропка та меценатка з темним минулим. Йосипу потрібні інвестори, тож цій жінці варто довше посміхатися. Такі, як вона, завжди оцінять дрібку солодкого лицемірства.

А далі Віра вже не розрізняла облич. Забагато людей із дефіцитом щирості, за блиском обгортки яких ховалися стандартні скелети. Кожен із гостей знав, навіщо він сюди приїхав. Комусь були потрібні гроші її чоловіка, декому — навпаки, терміново треба було відбілити імідж за рахунок його екологічних та соціальних програм. Інші прийшли просто похизуватися.

Відьма багато б віддала, щоб сидіти зараз у своєму старому дерев’яному будиночку з дівчатами, ворожити та чаклувати, прославляючи силу вічного сонця. Увесь цей прийом вона вже бачила, коли дивилася крізь тіні під час зимового сонцестояння. На відміну від її колишнього, стара обручка не збрехала: Віра потрапила в коло багатих та знаменитих.

Одне тільки не давало спокою. Десь у районі спини, під тканиною нової сукні, щось свербіло. Немов бірка, яку вчасно не зрізали, і тепер вона муляла, постійно нагадуючи про себе. Та Віра знала: ніякої бірки там бути не могло. Причина була в іншому. Десь тут, у цьому домі, була ще одна відьма.