Валентинкина Бурьонка

Від того самого дня, коли Бурьонка полетіла до англійської королеви, минуло вже більше тижня. Валентинка дуже сумувала за Бурьонкою, і про це знали всі. Дівчинка часто передивлялася свої фотографії з коровою й ніжно гладила пальцями її зображення. Так само часто ходила на луг, де раніше паслася її улюблена подруга, й довго блукала там на самоті. Батьки як могли намагалися її втішити. Навіть обіцяли купити нову корову, молоденьку.

Іноді Валентинка навіть хотіла, щоб королева Єлизавета Друга не прийняла корову й відправила Бурьонку назад. А з іншого боку, дівчинці тоді було б дуже прикро. Стільки сил витратили діти з усієї школи, щоб відправити корову до Англії! Ну й найголовніше: Бурьонка ж — найкраща корова на всьому білому світі! Як таку не полюбити!

І ось одного разу, у вівторок, Валентинка прийшла додому й побачила на своєму столі дуже дивний конверт. Він був досить цупкий, а у верхньому правому кутку красувалися чотири незвичайні однакові марки. На них була зображена велика вежа з годинником. Дівчинка одразу її впізнала. Така вежа стоїть у самому Лондоні, столиці Англії, і називається Біг-Бен.

А посередині незвичайного конверта була старовинна сургучна печатка з королівським вензелем!

У Валентинки аж дух перехопило. Дівчинка озирнулася. У дверях стояв тато й усміхався. Він чудово знав, що це за конверт!

Валентинка вирішила відкрити його завтра, у школі. Другим уроком у них мала бути англійська мова, і дівчинка хотіла, щоб учителька англійської, Олена Тарасівна, прочитала листа перед усім класом.

Однак дочекатися наступного дня було нелегко. Валентинка насилу впоралася з домашнім завданням. Вона весь час відволікалася, бо всі її думки були лише про загадковий конверт.

Спала дівчинка теж неспокійно. Раз у раз схоплювалася з ліжка й бігла перевіряти, чи на місці лист. Ніби його хтось міг украсти!

Так уранці й пішла до школи — сонна як муха, зате щаслива, дбайливо притискаючи до грудей заповітне королівське послання з далекої Англії.

У школі звістка про конверт миттєво розлетілася всюди. Ще не почався перший урок, а про нього вже знали всі учні й багато вчителів.

Утім, першого уроку так і не було. Замість нього директор зібрав і вишикував усі класи на шкільному подвір'ї. Поруч із ним стояло кілька незнайомих чоловіків у строгих костюмах. На піджаках гостей виднілися якісь значки.

Один із чоловіків виявився їхнім давнім знайомим. Це був Владислав Віталійович, представник Товариства захисту тварин.

Коли всі зібралися, директор Іван Степанович узяв до рук мікрофон і почав промову:

— Дорогі друзі! Сьогодні ми зібралися тут із дуже приємного приводу. Усі ми пам'ятаємо, що нещодавно учні нашої школи провели операцію з порятунку від неминучої загибелі нашої всіма улюбленої Бурьонки. Із цією чудовою подією нас прийшли привітати представники Товариства захисту тварин. Слово надається нашому гостеві Владиславу Віталійовичу Загорському.

Діти дружно зааплодували.

— Дорогі діти, — почав він, — я дуже радий, що така чудова школа виховує таких сміливих, добрих і шляхетних дітей, як ви. Ви всі зробили величезний внесок у розвиток нашого Товариства захисту тварин. Кілька днів тому ми надрукували статтю в нашій міжнародній газеті. У ній докладно розповіли про те, як ви врятували корову. Цю статтю прочитали діти й дорослі з усього світу. Уже зараз до нашої газети надійшли й продовжують надходити тисячі й тисячі листів від дітей, які теж хочуть, як і ви, захищати тварин. Із Німеччини, Франції, Португалії, Індії, Китаю, Канади — з усіх куточків світу. Усі ці листи адресовані Валентині Корабельовій та її друзям.

Помічники Владислава Віталійовича виставили перед усіма кілька великих мішків, наповнених листами.

— А тепер, — продовжив він, — я хочу нагородити Валентину та її друзів спеціально виготовленим пам'ятним подарунком. Це — кришталева корова. А всіх учасників порятунку — нагрудними значками Товариства захисту тварин.

Валентинка радісно підбігла до Владислава Віталійовича й прийняла з його рук велику, красиву кришталеву корову, що переливалася в променях ранкового сонця. На її шиї була пов'язана стрічка з написом: «За врятоване життя».

Уся школа дружно зааплодувала.

— Ура-а-а! — радісно вигукували діти.

— А тепер, — голосно сказав директор, — слово надається Валентині Корабельовій.

Дівчинка дуже хвилювалася. Почуття переповнювали її, і спочатку вона трохи розгубилася. А потім сказала:

— Дуже дякую вам за привітання й подарунок. Мені дуже приємно. Я хочу сказати всім присутнім дуже важливі слова. Не кривдьте тварин, захищайте їх. Адже вони слабші за нас, людей. Будьте милосердними!

Оплески загриміли ще дужче. Усім дуже сподобалася проста й щира промова дівчинки.

— А тепер, — сказала Валентинка, коли оплески стихли, — я хочу вам зізнатися. У мене є лист від королеви Англії Єлизавети Другої! І я хочу, щоб його прочитали перед усією школою.

Іван Степанович невдоволено скривився. Він уже знав про послання, але побоювався, що королева могла бути незадоволена тим, що діти відправили їй корову. Та тепер уже нічого не вдієш. Доведеться читати.

Директор запросив до мікрофона Олену Тарасівну, вчительку англійської мови. Вона взяла з рук Валентинки конверт, відкрила його й почала читати.

Усі затамували подих.

— «Добрий день, мої нові друзі!

Пише вам королева Єлизавета Друга. Можете називати мене просто — тітонька Ліза.

Я отримала від вас посилку. Щиро кажучи, таких чудових подарунків мені ще ніхто й ніколи не робив. Минуло зовсім небагато часу, а я вже всім серцем полюбила Бурьонку. Тепер вона — королівська корова. І дає королівське молоко.

Але найголовніше — те, що на світі є такі добрі діти, які ніколи не залишать друга в біді.

Цілком випадково я прочитала про вас статтю в газеті. І тепер мені стало шкода, що ви розлучилися зі своєю подругою.

Порадившись із міністром освіти Англії, ми знайшли вихід.

Я, королева Єлизавета Друга, запрошую Валентину Корабельову, її друзів та всіх найкращих учнів вашої школи відвідати Англію, щоб удосконалити знання англійської мови й познайомитися з культурними надбаннями нашої країни. А заодно ви зможете навідати свою подругу Бурьонку.

Її Величність Єлизавета Друга».

І підпис.