Розділ 6
Марія Миколаївна, завідувачка шкільної їдальні, задумливо дивилася на велику каструлю борщу, що вже вистигав, сотні паруючих котлет і пишних пиріжків. По її щоках котилися сльози. Жінка ніяк не могла зрозуміти, чому жодна дитина сьогодні не прийшла обідати. Невже їм не смакує її їжа?
Марія Миколаївна вкотре скуштувала борщ. Сьогодні він удався як ніколи. Потім відкусила котлету — про такі котлети можна було лише мріяти. Після цього вона знову гірко розплакалася, витираючи сльози вже зовсім промоклою наскрізь хустинкою.
До їдальні зайшла Наталія Іванівна, учителька географії. Вона здивовано подивилася на порожні столи й одразу почула плач із кухні. Зайшовши туди, вона побачила завідувачку їдальні, яка ридала.
— Що сталося, Маріє Миколаївно? — здивовано запитала вона. — Чому ви плачете? Де діти?
— Вони не прийшли... — ледве вимовила жінка, ковтаючи сльози. — Ніхто не прийшов...
— Але чому? — не могла зрозуміти вчителька. — Як таке взагалі можливо?
— Не знаю, — продовжувала плакати Марія Миколаївна. — Що ж тепер робити? Кому я тепер потрібна?
Наталія Іванівна обійняла нещасну жінку й почала її втішати. Але тривожні думки не полишали її. Що ж насправді сталося? Чому сьогодні школа схвильовано гуде, немов бджолиний вулик? Що відбувається з дітьми? Це потрібно з'ясувати. І якомога швидше...
Тим часом у 4-А класі натовп дітей ставав дедалі більшим. Вони жваво обговорювали останні події, ділилися своїми знаннями про Англію, сперечалися про вік королеви та правила етикету.
Раптом натовп швидко розступився. Це підійшов найвідоміший у школі бешкетник — Генько Рябий. Разом із двома своїми «бійцями» він зупинився перед Валентинкою й криво всміхнувся. Усі діти навколо, ніби за командою, замовкли.
— Кажуть, ти свою корову до Англії хочеш відправити? Може, краще одразу в космос? — сказав він і голосно розсміявся.
Вочевидь, він розраховував, що інші діти теж засміються з його жарту, але всі мовчали.
Сенько виступив уперед і стиснув кулаки.
— А я тобі відповім, — голосно сказала Валентинка так, щоб чули всі. — Я хочу лише одного — урятувати від смерті свого друга, Бурьонку. Тобі відомо, що таке дружба?
У відповідь запала тиша. Усі пильно дивилися на Генька Рябого.
Його обличчя одразу змінилося, стало серйозним. Він повільно простягнув уперед кулак і... розтиснув пальці. На долоні заблищали новенькі монети.
— Це мій внесок. Я знаю, що таке дружба! — тихо, але чітко сказав він. — І відтепер я беру Бурьонку під свою особисту охорону. Цілодобово!
Сенько зробив крок назустріч Генькові й довго дивився йому в очі. Потім простягнув руку й сказав:
— Ласкаво просимо до команди рятувальників!
Генько міцно потиснув йому руку. Вони зрозуміли одне одного без слів.
— Ура-а-а! — закричали навколо діти й радісно застрибали.
Тоді Сенько скочив на парту й голосно вигукнув:
— Хто хоче сфотографуватися з королівською коровою — ставайте в чергу!
Чи варто казати, що про уроки того дня ніхто з дітей навіть не згадував?..
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!