Нові правила

Насамперед,— літаки, А дівчата якось потім!

(слова з пісні А.Фатьянова)

Пе виконала свою обіцянку. Із десяти висланих у розібраному вигляді двомісних дельтапланів до нас дійшло шість. Знову ця закономірність! Армандо казав, що сорок відсотків кулеметів були непридатними. Але закономірність простежувалася цікава: перші дві або три посилки, як правило, прибували цілими, а потім ми отримували ламані передачки з мого світу.

У деяких дельтапланів були поламані трубки, у деяких пошкодилися двигуни або сидіння з приладами. Коротше кажучи, ми укомплектували шість машин і мали купу запчастин. Першим прибув Тіт, і я зміг на власні очі побачити процес переміщення з нашого світу.

Стела на горі виплюнула з фіолетового марева, що виникло на її поверхні, його згорнуте в ембріон тіло. Він, трохи прокотившись по траві, з оханням розклався у фігуру людини, яку спочатку переїхали катком, а потім скатали в рулон. Спершу він стогнав, потім вилаявся і, нарешті, мовчки сів та обвів горизонт каламутними очима.

— Вітаю, вчителю! — радісно гукнув я, не наважуючись наблизитися.

Він навів різкість і через силу всміхнувся.

— Сьогоднішнє переміщення було геть паскудним, — зауважив він і, крехчучи, підвівся. — Або я стаю занадто старим.

Я жодного разу не питав у нього чи Грима, скільки вони вже живуть на цьому світі.

— Ти ще міцний, мій старий Розенбом! — радісно кинувся я обійматися.

— А я думав, ти більше Грима любиш, — усміхався він мені проникливими й трохи розкосими очима.

Він виявив таку ж дружню повагу, поплескуючи мене по спині та обіймаючи.

— Часу на поцілунки немає, зараз прийматимемо авіаційне спорядження!

— Приймать, святий Йосип й його мать! — додав я в риму, згадавши Пєтю та його примовки, адже говорили ми зараз, як на болоті, і не французькою.

Першим викотився двигун, і ящик, у який він був запакований, розсипався на окремі дошки та бруски. Потім ще один. Від третього двигуна прийшло дві третини, і бризки мастила деякий час вилітали із сизого марева порталу. Потім пішли ламані трубки, потім пакети з тканиною крил. Ми відтягували вбік посилки, що вистрибували з каменю, доки не випав ящик, обгорнутий поролоном.

— Усе, прилади нічного бачення були останніми! — зауважив Тит і, сказавши з явним полегшенням "Фу-у", сів на траву під деревом і витер лоба.

— А шланги не забули взяти?

— Вислали шланги, не турбуйся. Там багато, метрів п'ятдесят.

— Внутрішній діаметр дванадцять?

— Так, дванадцять, і хомути, які "баранцем" затягуються.

На той момент ми ще не знали, яку кількість планерів нам вдасться відновити. Потрібно було швидко вивезти все звідси, поки ніхто не побачив. Вивезти в пустельний район, кілометрів за сто п'ятдесят від Середнього міста. Там команда Гаспара вже розчистила майданчик для зльоту й посадки, а також поставила на зібраному з колод узвишші два баки з пальним і водою, встановила намети. Місцевість хоч і безлюдна, бо ґрунт там надто бідний, щоб щось вирощувати, але база охоронялася вояками банкіра, зокрема й роз'їзними патрулями на машинах.

Тужливо завиваючи, видерлася крутою дорогою вантажівка, і військові взялися швидко вантажити купу обладнання, що випало зі стели. Борти високі, а кузов довгий — має все поміститися. Це наші майбутні пілоти, відібрані з особливо вірних людей Гаспара. Двадцять осіб. Залучати до навантаження інших військових ми не стали.

За кермом теж був майбутній пілот, і я впізнав у ньому капрала з охорони замку Гаспара. Він мені теж усміхнувся, помахавши рукою. Тут, якщо так подивитися, всі не рядові. Перевірені люди, які заслужили довіру. Відібрані за спеціальним конкурсом і мають рекомендації командирів та лікарів.

Я глянув на сліди мастила, що тягнулися травою від стели. Присипати б чимось. Втім, трава все вкриє, коли трохи розпрямиться. Кузов зачохлили брезентом, і вантажівка обережно почала спускатися дорогою в улоговину. Ми з Тітом і групою військових пішли пішки услід за машиною. Біля струмка на нас чекала бойова машина піхоти, і оскільки їхати всередині було б парко, майже всі розмістилися на броні. Мені дали тактичні окуляри від пилу, і я сидів біля явно саморобної башти разом із Тітом, і ми розмовляли про зрозуміле нам невідомою тут мовою.

Тіт жваво розповідав про пошуки порталів разом із нашою господинею. Цікаво ж усе-таки, як можна було знайти те, не знаю що. Потім ми непомітно перейшли до наших планів на майбутнє. Скоро ми наздогнали вантажівку і тепер ішли в одній колоні, лякаючи випадковий кінний транспорт місцевих жителів. Годин через сім або більше, коли наші сідниці вже стали пласкими й боліли, ми прибули на місце і взялися до розвантаження.

Потім Тіт віддав команду купатися в душових і відпочивати. До збирання візьмемося завтра. Будемо збирати техніку під брезентовими навісами, які звели, щоб не намочити наші планери, якщо піде злива. Периметр території ретельно обнесений колючим дротом, і нас охороняла рота військових, яких відбирали за тим самим конкурсом, що й пілотів. Раптом подумав, що давно не чув гавкоту собак. А тут нас охороняли із собаками. Як завжди, Гаспар перестрахувався.

Через три дні ми зібрали шість цілих дельтапланів. Уже надвечір третього дня Тіт, посадивши першого курсанта в сусіднє крісло, вирушив із ним в ознайомлювальний політ. На розбіг їм потрібно метрів п'ятнадцять — двадцять, прикинув я, відмітивши точку старту й точку відриву від землі. Але це вони не завантажені. Адже і Тіт, і пілоти далеко не такі богатирі, як Грим. Медкомісія обирала невеликих на зріст і вагу бійців.

Ми припускали від самого початку, що буде один пілот, а решта — бомби. З посадкою буде простіше: дельтаплани повернуться порожніми, але їх може здути вбік вітром. Корабель, що несе ці легкі планери, має грамотно маневрувати щодо потоків повітря та напрямку вітру. Це треба врахувати. І огородити край відкритої палуби міцною сіткою. Запишу свої думки на майбутнє!

Теорії у нас не надто багато, зате багато польотів, і гул двигунів на високих обертах мені навіть сниться. Я разом з усією командою проходив навчання. Подумав, що щось нове мене відволіче й додасть інтересу до життя. Тіт втомлювався. Адже він єдиний, хто мав підійматися в повітря з кожним вильотом. І він завжди перебував у напрузі.

Та щоранку він обережним дотиком до мого плеча будив мене. Щоранку він уперто виливав на себе відро води — вже після того, як я виконував з ним комплекс вправ, танцюючи кату, яку ми вивчали в будиночку на болоті. Ми завдавали ударів і крутилися з ним синхронно, закінчуючи вправи заспокійливим рухом долонь униз із глибоким видихом.

Минуло півтора тижня, і в нас залишилося п'ять дельтапланів: один поламали під час посадки. Його лагодили найбільш тямущі хлопці, доки не підходила їхня черга злітати в небо з Тітом у ролі пасажира. Йому стало трохи легше. Він не так втомлювався і вже знав, хто справжній пілот, а кого треба замінити. Хоч медики й ретельно перевіряли кандидатів, але були люди, не захоплені небом, які лякалися висоти. Відсіяли чотирьох і прийняли на їхнє місце азартних хлопців із роти охорони. Здійснили, так би мовити, рокіровку. Мій знайомий капрал попередній іспит на пілота пройшов, і я також!

Через два тижні великий бензовоз доставив нам ще пального, і ми здійснювали вильоти вже самостійно. Злітали одразу п'ять легких апаратів, і Тіт кружляв вище за всіх на відремонтованому шостому, уважно спостерігаючи за нашими пересуваннями. Решта курсантів, задерши голови, дивилися в небо, коментуючи дії своїх товаришів. Серед них не було жодного такого, як я, хто б просто сидів, чекаючи своєї черги і лише часом поглядаючи вгору. Усі були закохані в небо і ходили з піднятими до нього радісними обличчями.

Настало кілька вітряних днів, і Тіт відпрацьовував із нами труднощі зльоту й посадки при сильному бічному та поривчастому вітрі. Мій дельтаплан стрибав "козликом", зміщуючись убік, і я насилу зумів не перевернутися, черкнувши краєм крила по землі. Добре, що ми могли і злітати, і сідати в будь-яких напрямках завдяки чотирьом злітним смугам і двом запасним. На завтра у нас за розкладом пробні польоти з приладами нічного бачення, і я передбачав складнощі. Однак треба навчитися й цього. Тіт, як і раніше, супроводжуватиме нас як другий пілот у перших нічних польотах.

А ще нам потрібно вчитися кидати бомби як удень, так і вночі. Ми вже отримали навісне обладнання замість крісла другого пілота. Ці пристрої й макети бомб із їхньою справжньою вагою акуратно покладені під окремим навісом. Ми зазубрюємо таблиці залежності точності влучання від висоти й швидкості польоту, від вітру.

І хоча теорія присутня обов'язково, але практика для нас важливіша. Похибку впливу вітру на літальний апарат і скинуту бомбу доведеться враховувати "на око". Точність приходить із досвідом. Одне заспокоює – ми будемо атакувати вночі, а вночі вітер буває рідко.

Днями навідувався Армандо. Йому теж захотілося політати, і Тіт політав із ним, так би мовити, з вітерцем, виписуючи небезпечні віражі. Ми обмінялися інформацією. Справа зрушила з місця, і наші плани почали втілюватися в життя. Розвідувальні яхти Гаспара й Армандо заміряли глибину в найбільш придатних місцях для створення островів. Складено карту дна в цих місцях і вирахувано об’єм необхідної кількості пустої породи з териконів його шахт. Саме на цій пустій породі ми збудуємо своє безбідне майбутнє.

Породу вже почали перевозити до узбережжя. Там і будемо завантажувати кораблі. Вже закінчують будівництво першого металевого катера. Як там Юзеф? Чи з'їздив він у Портове місто, щоб написати статтю про перший залізний кораблик? Було б класно, якби все-таки з'їздив і передав мій лист Карін. Вже визначилися з місцем будівництва нашого головного острова в архіпелазі, біля самого острова Мрій. Там буде дослідницька лабораторія.

До мене в льотний табір приїжджали молоді хлопці — конструктори Гаспара. Ми обговорювали проєкт корабля, що доставляє ґрунт, і механізм його швидкого розвантаження. Проєкт авіаносця, під палубою якого будуть два БТРи та піхота. Такий собі десантний корабель із дельтапланами на верхній палубі та зміщеною до одного борту, як в авіаносця, надбудовою. Те, що Мендес прислав до нашого табору конструкторів, щоб вони дізналися і мою думку, — для мене вельми важливий знак. Мною не нехтують, і я поки що маю вагу в цьому світі.

— Поки що незрозуміло, як ми протягнемо в цей світ двигуни та інше обладнання для цих кораблів. Одного лише пального стільки знадобиться! — стурбовано розмірковував я за обідом.

— На іншому континенті є невеликий нафтопереробний завод. Я їм свердловини бурив, — відповів Армандо, з апетитом обгризаючи курячу ногу. — Ми володіємо цим заводом на паях із місцевим султаном чи хто він там у них. Знатний, коротше кажучи, чоловік, і всі кланяються, падаючи на землю, коли його бачать. Я відправив йому листа і два десятки солдатів із кулеметами для охорони підприємства. Але, думаю, цього буде замало, і зараз ми відбираємо чоловіків, щоб послати туди ще сотню для охорони та навчання людей цього бонзи. Та й Пенелопа просила п'ятдесят бійців для своїх диверсій у твоєму світі. Пізніше відвідаю султана особисто й поговорю щодо нашого плану. Він теж незадоволений островами в центрі й тим, що не має спадкоємців. Була там історія, коли він, ледь приїхавши з дружинами на острів, що поряд з островом Мрій, одразу ж забрався звідти дуже розлючений після розмови з кимось із Ради чотирнадцяти. Здається, йому заявили, що більше однієї жінки він не має права привозити із собою. І що відомо щодо того широкого порталу, про який ти казав?

— У стадії розробки. Зараз потрібно ретельно перевірити, чи знайшли ми останній тунель переходу з мого світу на острови магів, чи є ще невідомі нам лазівки. Тоді візьмемося вже й за наш широкий портал. Сюди прибуде фахівець із пошуку таких переходів між світами. Він поки що зайнятий — перевіряє, чи останній тунель Ради чотирнадцяти він знайшов, чи ще щось.

— Ясно, — зітхнув Армандо. — Фу-ух! І навіщо я так наївся? Ну, мені час. Доводиться крутитися в кілька разів швидше між шахтами й підприємствами зі збагачення руди, і дружина вже бурчить, що забула, який я на вигляд.

— Зараз у всіх так, — погодився я з ним.

А Тіт жував із розсіяним виглядом і позирав на всі боки на курсантів, що весело балакали та сміялися.

Армандо сів з охоронцями у дві машини й швидко поїхав, здійнявши куряву. Ми вже на крохмаль змолотили землю колесами планерів. Пропелер гнав справжній самум, якщо хтось додавав трохи газу. Після обіду Тіт оголосив про збори. Зібралися просто тут, в імпровізованій їдальні під одним із навісів.

— Я не розумію вашої радості, бійці! — різко почав він, і всі принишкли. — Ви тільки-но освоїли зліт і посадку і вже вважаєте себе пілотами? Та якщо ви відлетите кілометрів на п'ятдесят убік, то ви просто загубитеся й не знайдете дороги назад на аеродром. І я в цьому вже кілька разів переконувався. А як ви збираєтеся знайти маленький кораблик у морі в цілковитій темряві? А потім і сісти на його палубу вночі. Сісти на палубу, якої ледь вистачатиме для розгону перед зльотом? Як ви збираєтеся відбомбитися в чорному небі, на якому немає зірок та орієнтирів, і не зіткнутися при цьому з товаришами? А по нас ще й стрілятимуть! Чи ви думаєте, вам махатимуть трусиками симпатичні дівчата? І відбомбитися за раз не вийде, доведеться зробити три-чотири заходи. Вже після першого заходу на землі схаменуться й відкриють вогонь. Прошу до нашої роботи поставитися серйозніше та з максимальним використанням своїх сил і здібностей. У мене склалося враження, що я тут один напружуюся, а решта прийшла отримати задоволення, покатавшись на планерах.

Усі принишкли, жартиків та усмішок вже не було. А Тіт продовжив:

— Від сьогодні починається навчання. Я не обмовився, саме сьогодні. Зліт-посадка — це як дитині навчитися ходити не під себе, а сідати на горщик. Сьогодні починаються труднощі. Будемо вчитися їздити на горщику по кімнаті у темряві. До того була всього лише прогулянка. Тепер ми будемо тренуватися бачити вночі, і мушу вам сказати, що сідати наосліп у рази складніше, ніж коли дивишся на власні очі. Вам доведеться навчитися довіряти приладам і знати похибку в їхніх показаннях, якщо ви не хочете розтрощити вщент дорогий апарат вартістю сто золотих монет! А я помітив, що майже ніхто з вас навіть не дивиться на прилади. Ніхто не рахував, скільки пального ми вже спалили і скільки воно коштувало.

Бійці після цих слів заворушилися, злякано позираючи один на одного. Ну, Тіт і загнув — може, й не сто золотих монет, але справа навіть не у вартості, а у складності доставки в цей світ. З урахуванням того, що не дійшло, воно може й виходить майже в половину названого. Цікаво було б провести паралель і розрахувати курс місцевої валюти щодо долара чи євро. Втім, навіщо це мені? Щоб знати, скільки Пе витратила грошей? А Тіт продовжував морально пригинати голови майбутніх льотчиків до землі:

— Вам доведеться звірятися з годинником на панелі приладів і розраховувати, як далеко ви відлетіли від точки старту з урахуванням вашої швидкості. А рахівниці я вам у політ не дозволю взяти! Вам доведеться орієнтуватися за компасом і приладами, що показують вашу висоту. Вам доведеться враховувати знесення апарата вітром убік від заданого курсу. І найголовніше — узгоджені дії в небі, щоб не зіткнутися в повітрі з іншими планерами. Небо велике, але й там теж не можна летіти як заманеться і куди завгодно. Суворо по черзі й вервечкою. Зрозуміло вам усім, чорти нехрещені?

— Зробимо! — дружно закричали курсанти, всі як один схопившись і приклавши кулак до скроні, а потім різко опустивши руку.

— Отже, не спати на теорії! Розійтися, перерва десять хвилин.

Щодо чортів це він круто загорнув. "Нехрещені чорти" — треба ж таке придумати! Я уявив собі чорта з хрестиком на волохатих грудях. Класно! Мабуть, пройду ще навчання з нічного бомбардування і буду їхати звідси. Нема чого займати один дельтаплан і заважати в навчанні решті. Моя місія не в нападі на склади, а в перемовинах. А, може, я вже скучив за Марселетт? Навіть Тіт підходив до мене з питанням: "А коли привезуть дівчат із борделю?"