Кінцуґі

Гарячка наповнила тіло, яке вже давно мало померти. Чоловік, що забрав сотні життів, сидів, спираючись на стіну помираючого корабля. В його очах були біль і порожнеча. Його «я» розскочилося, наче крихкий посуд, що впав на землю й розбився на друзки...

— Що ж... Іронічно, що той, хто без жалю заварив цю кашу, відчуває... А що я відчуваю? Хто я такий?

Усе, що я робив, було лише бажанням підзаробити... То чому ж я шкодую про це? Навколо мене тіла людей, яких я підозрював, рятував... і вбив. До смерті їх привів лише я. Хіба не це було моєю метою? Невже я просто прагну відділити те своє «я», яке все це спричинило? Це був я... Та я цьому не радий.

Чоловік закашлявся кров'ю.

«У кораблі закінчується кисень. Просимо членів екіпажу повернутися у свої каюти та скористатися кисневими масками, що знаходяться над ліжками. Зберігайте спокій, наш персонал уже вирушив для ліквідації цієї проблеми».

Пролунав записаний голос капітана — наче той повернувся з того світу, щоб сумлінно виконати свою роботу.

— Я так довго боровся, щоб повернути спогади... а тепер бажаю їх позбутися... Та чи потрібно? Скоро кисень зникне, а разом із ним і моє жалюгідне життя. Записи все підтвердять. Убивця очевидний, отже, справу закриють одразу. І організація попиватиме шампанське, святкуючи тріумф... Та чи не байдуже мені? Ці люди не були святими, як і я... Хоча тут були й просто діти... Хоча є ще одна річ, яку я б хотів закінчити.

Чоловік поповз до голографічного комп'ютера. З титанічним зусиллям він виліз на стіл та почав гортати записи з камер спостереження. Усі вони були видалені й видозмінені, як того хотів Павлович.

— Цей хрін не знає, що протягом першої години після редагування чи видалення файлів їх можна повернути в початковий стан. Так... Зараз я відновлю записи, і особливо той, що з цієї кімнати.

Віктор перевірив якість відео та звук. Усе працювало справно: на записі чітко було видно, що зробив Павлович, і лунав його голос.

— Може, це нічого й не змінить... Та якась частина мого «я» хоче, щоб ці засранці спустилися з Олімпу й згадали, що вони також смертні.

Чоловік відпозв до тіла Павловича й дістав із його кишені кисневий балончик. Він довго дивився на нього. Що відбувалося в його голові в цей момент — сказати важко, адже погляд не виражав нічого. Та зрештою він відкинув балончик убік, так і не використавши...

— Гадаю, я заслуговую на смерть... Може, це на краще, що я втратив пам'ять чи мені її стерли. Тільки так я зміг подивитися на свої вчинки збоку. Я прожив жахливе життя...

Віктора вивернуло кров'ю, він знову закашлявся. Кашель тривав довго, а коли стих — стихло й життя в його тілі. Він став частиною мертвої тиші, яку посіяв сам.

Звіт про події на кораблі «Аматерасу» (секретно)

Евакуаційний шатл пришвартувався до корабля «Аматерасу» о 23:33, 03.03.3333 року. У процесі пошуку виявлено лише одного чоловіка, який подавав ознаки життя. Віктор (прізвище та по батькові невідомі), у базі населення Землі дані відсутні. Чоловік віком близько 25 років, блідий, зріст — 180 см, карі очі, чорне кучеряве волосся. Виявлено численні травми: внутрішня кровотеча, ознаки гіпоксії та рубці в ділянці черевної порожнини. За даними, які знайшла евакуаційна група, встановлено його причетність до подій на кораблі.

Об'єкт передано до відділу реанімації, де йому й досі надають медичну допомогу.

Чоловік із кучерявим волоссям розплющив очі в лікарняній палаті. У його тіло було введено безліч голок, через які капала рідина з медичних флаконів.

Він спокійно роззирнувся довкола. Єдине питання, що лунало в його голові: «Хто я?»

— Вітаю вас, Вікторе, — до кімнати зайшов чоловік у білому халаті з масивною щелепою. — Схоже, ви прийшли до тями раніше, ніж ми сподівалися. Знаю, що ви ще не відновилися...

— Хто ви? І що я тут роблю?

— У вас виникла амнезія на тлі пережитої травми. Є підозра, що ворог використав проти вас психотропні препарати, щоб стерти пам'ять і заплутати сліди. Ви — співробітник нашої організації з виявлення та знешкодження тероризму. Під час подій на кораблі «Аматерасу» вас поранив терорист. Він сфабрикував дані, нібито причина в усьому — ви. Не переймайтеся, ніхто в це не повірить. Ви впоралися із завданням, і на вас чекає підвищення одразу після одужання. І ще одне: до вас можуть повертатися спогади. Але не всі вони будуть правдивими — ваш мозок підлаштовує реальність так, щоб її було легше прийняти. Тому знайте: ви молодець. Попереду на вас чекає ще багато завдань, тож набирайтеся сил.

Чоловік у білому халаті вийшов. Залишилася лише тиша, у якій вакуумом зависло єдине питання прикутого до ліжка чоловіка:

«Хто я насправді?»