Кінцуґі

Йшли ми довго. Зрештою я вирішив розбавити тишу й завести розмову:

— Витік газу зупинено... Ти можеш закурити.

— Що?! Чому ж ти раніше не сказав? Як тобі вдалося його відремонтувати?

Я думав, чи описувати все, що там сталося, але був надто втомлений для правди. Тим паче проблема минула — наш кривдник сконав. Імовірно, цей псих і заварив усю цю кашу. Тому я мовив лише:

— Я старанно навчався...

— Хмм... Який ти в нас молодець, — саркастично промовив Каїн і підкурив цигарку.

Нічого не сталося, вибуху не послідувало. Я зітхнув із полегшенням.

— А що з киснем? — запитав я.

— Він у нормі. І, здається, завжди був у нормі... Але там висіло одне повідомлення: «Очищення повітря від шкідливих речовин завершено».

Далі ми йшли мовчки.

Каюта капітана виднілася попереду. Схоже, усе не так погано: проблеми усунуто, і якщо капітан прийшов до тями, то в нас є шанс вибратися. Але куди... і для чого? Пам'ять до мене так і не повернулася.

На металевих дверях виднівся напис «Капітанська каюта». Я простягнув руку й штовхнув двері.

Павлович стояв посеред кімнати, схилившись над екраном бортового комп'ютера. На дивані сидів капітан корабля з перев'язаною головою.

— Ми повернулися, Павловичу, — промовив Каїн. — З киснем усе добре, схоже, проблема була у витоку газу...

Павлович суворо розвернувся й глянув на мене:

— Проблема... не тільки в газі. Каїне, зачини двері на замок і нікого не випускай із цієї кімнати.

— Що це все означає, Пав...

— Зроби, як я тобі кажу! — гримнув Павлович.

Він повернувся до монітора й увімкнув голографічний проектор. Перед нашими очима почала вимальовуватися сцена: темний склад, переповнений картонними коробками, а посеред цієї темряви — чоловік у чорній кофті з каптуром і рюкзаком. Він відкрив коробку, у якій лежав балон із киснем. Невідомий систематично під'єднував до нього якийсь прилад і щось уприскував. Відео було прискорене, але чоловік робив це дуже довго. Коли закінчувалася одна ємність із невідомою речовиною, він діставав іншу з рюкзака.

— Що це, в біса, таке, Павловичу?! — вигукнув Каїн.

— Дивіться далі, — спокійно промовив той і перемкнув запис.

Зображення змінилося: декорації розплилися й сформували нову сцену. Кімната з купою дротів і трансформаторних будок... Це ж та сама кімната, де все почалося! Чоловік у темному худі тримає дівчину за волосся, приставивши ніж до її шиї. А навпроти стоїть чоловік — у його руках теж ніж.

Між ними точиться напружений діалог, що електризує повітря в приміщенні.

— Вашу ж мамцю! — вигукнув Каїн. — Це ж той хлопець, якого ми вирубили...

Чоловік у каптурі, тримаючи дівчину в заручниках, віддавав накази хлопцеві навпроти. Той почав різати дроти електромережі. Але в цю мить дівчина сіпнулася, і лезо біля її горла мимовільно зробило глибокий надріз — наче нарізало розм'якшене масло. На обличчі жінки застигла гримаса жаху й ненависті. Хлопець, що різав дроти, ошалів від гніву й накинувся на її кривдника. Чоловік у каптурі застиг, мов статуя, ніж випав з його рук. І в наступну мить йому, наче жало скорпіона, врізався ніж у живіт. Падаючи на підлогу його обличчя відкрилося.

Це був молодий хлопець років двадцяти п'яти — із кучерявим волоссям, блідою шкірою та худорлявою статурою.

У цей момент відео зупинилося. Усі повернулися до мене.

— Гадаю, ситуація ясна, капітане, — мовив Павлович. — Ось наш убивця! Каїне, зв'яжи йому руки за спиною. Сподіваюся, ви не будете чинити опір, Сергію... чи як вас насправді звати.

Каїн завдав точного удару ногою в підколінний згин. Я навіть не намагався чинити опір. Руки скрутили в ту ж мить, як я впав. Їх затягнули так туго, що кровотік перекрився, наче корок у щільно закоркованій пляшці.

— Це був я... Це був я...

Удар по голові перервав усвідомлення цього жахливого факту. Я провалився на саме дно темряви, і в цій чорноті бачив лише власне обличчя.