Кінцуґі

Холодна квартира, у якій про опалення складали хіба що легенди; запах хімікатів наповнював її, мов справжню лабораторію. Повсюди валялися пробірки, а колби переганяли рідини через хитромудру систему трубок.

Посеред кімнати на ліжку лежав чоловік років двадцяти п'яти — з худою, блідою шкірою, кучерявим волоссям і такою втомою в очах, ніби ліжко слугувало йому не для сну, а для безперервних роздумів.

Він щось бурмотів собі під ніс:

— Газ BZ... хімічний деліріант. Викликає делірій і неконтрольоване бажання нашкодити собі... Хмм. Якщо я зможу його підсилити, щоб ефект наставав швидше, тоді навіть не доведеться нікого вбивати — вони самі все зроблять... Але що як у когось знайдеться антидот і вони розгадають взаємозв'язок між маскою та самокаліцтвом? Тоді я посію хаос: бджолина отрута уразить їх у самісіньке серце. Підозри впадуть на витік газу, про який капітан люб'язно оголосить у гучномовець... Так, це може спрацювати. Але як змусити їх залишатися в каютах і відчути необхідність одягнути маски? Перекрити кисень? або зробити реальний витік газу... Хмм, теж варіант. Проте як змусити людей відчути справжню небезпеку? Потрібно знеструмити корабель. Але для цього недостатньо просто вимкнути запобіжники — слід знищити їх вщент, щоб ніхто не зміг відновлювати живлення. Та-а-ак... Потрібно заманити всіх, хто здатен усунути несправність, і вбити. Це чудова ідея. Тоді ситуація буде під моїм повним контролем. Ха-ха-ха, та я чортів геній!

Блідий чоловік підхопився на ноги, одягнув чорну кофту з каптуром і вийшов із кімнати, посміхаючись божевільною посмішкою.

***********************************************************

Ніж у крамниці виглядав як експонат, що цінувався більше за все на світі. Він стояв на п'єдесталі, покладений на оксамитову подушку червоного кольору, під захисним скляним кубом. Зброя завдовжки сягала передпліччя.

Чоловік у кофті витріщався на ніж і не реагував на слова продавця за прилавком. Наситившись спогляданням, він спокійно підійшов ближче й пирснув продавцеві в обличчя якоюсь рідиною з балончика. Той закашлявся й упав на підлогу. Тим часом нападник поправив на обличчі медичну маску й, натягнувши каптур нижче на очі, наблизився до вітрини. Виливши іншу речовину з пробірки, він дочекався, поки скло почне плавитися, і точним ударом ліктя допоміг йому розсипатися. Взявши ніж у руку, він спокійно залишив крамницю.

Тим часом продавець підвівся, підійшов до розбитого стелажа, схопив уламок скла й почав завдавати собі удару за ударом, поки не впав бездиханно. Газ почав діяти.

***********************************************************

Вбиральня. Чоловік стояв у кабінці, а голос із сусідньої запитував його:

— Ви впораєтеся? Мені казали, що для вас немає нічого неможливого.

— Скільки мені заплатять?

— До кінця своїх днів ви зможете забути про цей жалюгідний спосіб існування.

— Скільки людей буде на кораблі?

— Близько сотні. Це проблема для вас?

— Ні, просто хочу розрахувати кількість речовини, яка знадобиться.

У вбиральні запала тиша.

— Коли будете готові, прийдіть у визначене місце у визначений час. І не затягуйте. Ваші вагання зараз недоречні. Ви робили й гірші речі з тими, хто цього не заслуговував. Можливо, це ваш шанс виправити минуле?

Пролунав звук засусу кабінки й кроки, що прямували до виходу.

Хлопець залишився один. Він вийшов до раковини й поглянув у дзеркало: звідти на нього дивилася істота, обличчя якої було сховане в тіні каптура, а очі палали темрявою, наче породжені самим пеклом...