13.
Тільки вийшов у сад — відчув сильну, незнайому мені магію. Навіть не підозрював, що така існує. Стало цікаво. Знайшов її джерело — зовсім отетерів: Сані розмовляла з вороном у клітці, називаючи того «дідом». Так вона лише Райкана називала. До мого здивування додалася розгубленість.
Добре, що скористався закляттям непримітності. Тільки за наявності такої магії, яку сам собі пояснити не здужаю, на власні закляття покладатися не варто. Вирішив триматися на безпечній відстані. Можливо, почуте дещо мені прояснить, якщо Сані не поспішає розповідати.
— Знаєш, діду, в чому тепер твоя проблема? — вона зверталася до ворона так, наче той її розумів, тільки відповісти не міг. — Що ти залишив мене на «закуску». Саме я мала стати наступницею. Чи ти, діду, гадав, що й зі мною буде так, як з іншими? Як з батьками Юкіші?..
Я відчув густий аромат квітів, який раніше виганяв мене з власної кімнати. Легке запаморочення… і я отямився в долині, де вперше зустрів Нацумі.
Це місце виглядало геть інакше. Не суцільна відкрита місцевість із майже вимерлим поселенням вдалині — тут був іще й ліс. Незважаючи на це, все одно був певен, що це саме те місце.
Сприйняття й відчуття навколишнього світу були незвичними. Наче намагався все розгледіти крізь прозору товщу води, яка поглинала всі звуки.
Побачив двох дітлахів: білоголового хлопчика й темноволосу дівчинку, які безтурботно гралися… Чомусь пригадалися слова Сані. Невже дівча, згадане нею, таке важливе, що Сані відправила мене в моє минуле, аби я тільки згадав?..
Отямився у своїй кімнаті, в ліжку, на якому поруч сиділа Сані з чашкою трав’яного відвару. Пахло м’ятою й зимовим морозом.
Вона посміхнулася, ставлячи чашку на столик біля ліжка:
— Допий не поспішаючи й відпочинь трохи. Намагалася бути з тобою обережною, але ні зілля, ні відпочинок не завадять.
Я ледь кивнув на знак згоди:
— Добре.
Вона залишила мене наодинці з моїми думками. А думати було про що:
«По-перше — дівчинка. Хто вона така й чому така важлива, що маю її пригадати? Чи не через ту дитячу обіцянку мною була втрачена здатність відчувати запахи?
По-друге — Райкан. Хто він чи що він таке є? Ворон — його первинна сутність чи магія Сані? Якщо вона йому мститься, то клітка — ще не кінець. Чому Райкан прикидався моїм батьком?
І нарешті — мої батьки. Справжні. Хто вони й чому Райкан їх знищив?»
Я дістав чашку з відваром і, спершись на лікоть, вихилив його одним духом. Останньою думкою перед тим, як «відключитися», було:
«Якщо так нічого й не пригадаю, то чи розповість Сані правду?..»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!