8.
— Де я?.. Почуваюся незвично… Мені страшно… Юкіші!.. Ти мене чуєш?.. Юкіші, чому ти мене покинув?.. А як же наш контракт?.. Ю-ю-кі-і-ші-і…
Кожного разу йому снилося одне й те ж. Вірніше, не снилося нічого, окрім голосу справжньої Нацумі. Цей голос завжди його кликав. Він втратив спокій.
Декілька разів ходив до храму. Й хоча очищений від моху камінь бачив добре, на ньому нічого не було. Як би не притискав до того місця своє обі, нічого не відбувалося. Це зводило його з розуму.
Тільки поринав у короткий неспокійний сон — знову голос:
— Юкіші, будь ласка, забери мене звідси!.. Я не хочу тут бути!.. Страшно… мені страшно… ти обіцяв… Ю-ю-кі-і-ші-і…
Він прокидався мов ошпарений у той час, коли інша Нацумі спокійно спала. Бачила, що з ним щось коїться, але мовчала. Натомість за будь-якої нагоди шукала зустрічі з Райканом. Називала його «дідом» і дзвінко сміялася на його мовчазну лють.
Обскубувала його клумби й заставила квітами майже всю кімнату. Ті квіти в’янути й не збиралися. Вони тільки посилювали свій аромат. Двері й вікно навстіж Юкіші не рятували. Намагався без потреби не заходити у власну кімнату, яку тепер був змушений ділити невідомо з ким.
Жалкував, що повернулася здатність відчувати запахи. Це сталося після укладання шлюбного контракту зі справжньою Нацумі. Але коли й чому він втратив здатність відчувати запахи? Наче за те, що забув, тепер ці квіти катували його важким задушливим ароматом. На теперішню Нацумі він не мав ніякого впливу.
Вона безсовісно об’їдала улюблені ягоди Райкана. Якщо раніше, скільки б Райкан не з’їв ягід, вони виростали знову, то після «цієї» Нацумі навіть листя опадати почало, чого раніше ніколи не відбувалося. Цього не помітити Юкіші не міг. Як і зовнішніх змін самого батька. Батька? Це був ще один сумнів, який засів у його голові.
Райкан не тільки втрачав свою «білизну», набуваючи дедалі темнішого кольору. Темніли не тільки волосся й одяг, а й на вигляд Райкан потемнів. Схожість із сином ставала все менш помітною.
На перший погляд здавалося, що він пасивно спостерігає за власними змінами, скрегочучи зубами від люті. Будучи впевненим, що «невістка» — звичайна людина, почав не з тієї магії, втрачаючи свій час.
Час працював лише на «цю» Нацумі. А ще кликав у снах голосом «тієї»:
— Ю-ю-кі-і-ші-і…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!