2.
Коли я розплющила очі, був день. Почувалася досить добре, як для людини, що перед цим тривалий час була на ногах. Зміна декорацій спочатку сприймалася підсвідомістю як продовження дивного сну, а не як моя нова реальність.
Пригадуючи нещодавні події, забігала поглядом по кімнаті. Вишукано й просто. Й незвично. Явно не вдома. Повернула очима в бік чималого вікна. Майже зливаючись із інтер’єром, там стояв надзвичайно вродливий високий чоловік. Можливо, так здалося через довгий білий одяг із широкими рукавами, що був схожий на халат.
Холодна чоловіча краса обпекла моє серце, змушуючи на якусь мить завмерти. Помітивши, що прокинулась, обернувся. Мало свідомість не втратила, забувши, як треба дихати! Біла шкіра ніби сяяла зсередини. Яскраво-блакитні очі нагадували літнє небо й кригу в морозний сонячний день. Довге біле волосся виблискувало проти сонця, як іній. Такі ж білі вії і брови. Прямий ніс. Повні губи, наче ягоди серед снігу… З-під «халата», на широких грудях, виднілися татуювання. Від його посмішки знову мало не зомліла.
Підійшов, сів поруч на ліжко й поклав свою долоню на мого лоба:
— Виспалась? Як себе почуваєш?
Доторк був прохолодним, наче «Мохіто» в спекотний день. Іще вночі сподобався голос, але тоді його толком не роздивилася. Зараз же все до купи відібрало мову. Певно, моє спантеличення занадто кидалося в очі, бо він посміхнувся знов. Якщо постійно так робитиме — помру молодою, серце не витримає!
Нахилився до столика біля ліжка, взяв і поставив собі на коліна тацю з фруктами. Більшість із них бачила вперше. Все ще посміхаючись, узявся їх чистити. Відчувсь тонкий солодкий аромат. Не вірячи в дійсність того, що відбувалося, вщипнула себе за руку. Голосно зойкнувши, різко сіла, змусивши чоловіка засміятися. Дивилася на його рухи широко розплющеними очима: «Він ще й годуватиме мене з рук?!..» Схотілося за серце вхопитися, бо хіба можливо таке спокійно витримати? Я не те що помру молодою — це станеться просто зараз!
Зі мною почало коїтися щось дуже дивне: кинуло в жар, аромат фруктів став густим і нав’язливим, у голові запаморочилось, перед очима все поплило…
Була вже сама, коли отямилась. Очищені фрукти стояли на столику біля ліжка, заполонивши своїм ароматом усю кімнату так, що захотілося прочинити вікно. В тілі відчувалася кволість і слабкість. Простягла руку й взяла те, що перше намацала. Недарма ж він так старався. Скуштувала. Смачно. Враз відчула, що зголодніла. З’їла кілька. Слабкість і кволість почали відступати. Вже сівши на ліжку й поставивши тацю з фруктами собі на коліна, почала наминати так, наче пів року не їла.
Погляд упав на перстень. Крупний синьо-зелений камінець, до якого з обох боків накочувалися металеві хвилі. Здається, вночі він був завеликий для мого пальця, а зараз упору. Дивно. «Парні? Приніс мене до себе додому й поміняв? Треба глянути, чи він має такого ж!»
Згадуючи красеня, відчула щось схоже на ейфорію: «Оце здивувалися б усі, якби дізналися, якого собі відхопила! Дехто вдавився б із заздрощів!» Поліпшився настрій.
Але коли дурість переграла, верх узяв голос розуму: «А що як вночі він опинився там цілком випадково? Можливо, ще людей не бачив, чи цікаво стало, що то за дурисвіт посеред ночі вештається? А я, наче Пилип з конопель, із своїм шлюбним контрактом?..»
Намагалася хоча б щось пригадати про почуте, побачене й прочитане за «нечисту силу». Марно. Знав би, де впадеш — соломки підмостив би…
Невідомо звідки з’явилася думка, що «нечисть» не може відмовитися від запропонованого шлюбу.
«Дурепа! Ну й дурепа! Оце вскочила в халепу!»
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!