15.
Коли прокинувся, вийшов у сад. Вранішня прохолода, важка від вологи, приємно залоскотала обличчя. Тіло відчувало неймовірну легкість. Здавалося, міг перерахувати на деревах усі краплинки, відчуваючи запах грибів із лісу. Навіть почув тріск сухої гілки під копитом чи лапою необережної тварини.
Торкнув рукою оксамитові пелюстки, збиваючи з них росу. Наче до м’якої шерсті торкнувся...
Побовтав рукою у фонтані. Латаття лотосів, коливаючись, торкнулися шкіри. Перед очима майнула гама синіх кольорів...
Я, малий, наче лечу на хмаринці, тримаючись за шию могутнього дракона, який безшумно пливе, ніби ковзає...
«Мама!»
Відкинув голову назад і розвів руки в сторони — замість крику з грудей вирвався рев, змішаний із виттям.
— Браво! — Сані заплескала в долоні. — Міцучі й Маґамі пишалися б твоїм поверненням.
— Мої батьки?
Сані кивнула і повела мене до альтанки.
— Чув, діду, голос справжнього Господаря? Тепер тобі і додому час.
Вона дістала ніж, взятий нею в скарбниці, щось прошепотіла над ним, малюючи символи в повітрі, й віддала мені. Взяла клітку з пташкою — і ми опинилися перед руїнами.
— Це місце було колись храмом твого батька.
...Двоє дітлахів — хлопчик і дівчинка — сіли на нагрітий сонцем камінь перепочити від біготні. Дівча, відсапуючись, поправило своє волосся, дивлячись на хлопчика:
— З тобою весело, Юкіші. Та й сподобалося мені тут. Давай одружимося, коли виростемо.
Хлопча кивнуло на знак згоди.
— Обіцяєш? — заправила неслухняне пасмо.
Хлопчик узяв дівчинку за руку:
— Нехай дух цього місця стане нашим свідком. Коли ми виростемо, я візьму тебе за дружину, Л...
Отямивсь я вже в підземеллі, тримаючи руками Нацумі. Поряд стояла Сані, повернувшись у власне тіло. На картині над хвилями самотньо застиг у польоті ворон.
Сані посміхнулася:
— Тільки в мене є ключ від його клітки.
Вказала мені на скриньку, подібну до тої, що відкривала цю «кімнату»:
— Саме це було потрібно Райкану, тільки він, як розкрадач скарбів, який бачив ключі від скарбниці, але без згоди законного власника — не міг їх відібрати.
Сані провела рукою по картині, говорячи ніби до птаха:
— Чорна магія дала Райкану силу, але не право власності істинної святині. Його життя було ілюзією. Тепер ілюзією став він сам.
Кивнула на Нацумі в моїх руках:
— Дай їй просто відпочити. Ми ще побачимось. Колись.
Сані щезла. Я поніс Нацумі до виходу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!