Уроки зілляваріння (фанфік-кросовер по «Гаррі Поттеру» і «Маленьких жінках»)

— І що є характерним для любовного зілля? — запитала мене Бет, коли ми обоє сиділи у кімнаті на вимогу.

Ми все дедалі частіше проводили тут час, адже настала зима і біля озера було дуже холодно, щоб займатися. Раз ми з Бет повернулися до бібліотеки, але там, як виявилося, все досі були дівчата, які чекали на мене. Прям як дементори на ув'язнених. Жарт чорний, та вже який є. Які часи, такі і жарти.

— Якщо я закоханий, то зілля буде пахнути так, як пахне та людина. Якщо ж ні, то це буде запах простої води.

— Бінго, — радісно сказала Бет, а тоді подала мені горнятко з любовним зіллям, щоб я понюхав його.

Я і так знав, чим воно пахло. Та все ж нахилився. У ніс одразу вдарив запах м'ятних цукерок. Далі був запах хвойних дерев біля озера, а в кінці я ще й почув запах імбирного маслопива.

— І... Чим пахне? — боязко спитала Бет.

В її погляді змішався страх з обов'язком вчителя, який має перевірити свого учня, який вона так добре виконує. Та я не міг їй збрехати. Не зараз. Коли мав таку нагоду зізнатися її. Особливо коли Френк почав частіше проводити час з Фло. І якось на днях він сказав мені, що Фло починає подобатися йому. Хоч він і досі любить Бет. Та ця любов все більше починала бути схожою на сестринську любов. Я не бачив у його очах аж таких яскравих вогників, як раніше, коли Френк говорив про Бет. Так, він ще буде час від часу згадувати її. Але схоже, що мій брат дасть собі раду краще з цим, ніж Лорі. Можливо, тому, що Френк не зізнався Бет у почуттях, і воно само якось почало згасати. А можливо, Френк зрозумів, що їм з Бет не по дорозі.

Лорі ж зізнався. І вже тижнями не говорив з Джо. Це було нестерпно. Проводити час то з Джо, то з Лорі поодинці. Ми також були собі таким тріо. Може не золотим, як Гаррі, Герміона та Рон, та все ж були.

Ситуацію, щоправда, погіршувало ще й те, що Джо почала частіше проводити час з Фрідріхом Бером, хлопцем з Гафелпафу. Вона і раніше на нього задивлялася, і я розумів до чого все це піде. До того ж. Джо і Фрідріх підходили одне одному. Принаймні вони слухали одне одного. А не перебивали, як Джо та Лорі.

— М'ятними цукерками, імбирним маслопивом та хвойними деревами, — пробелькотів я так швидко, а тоді подивився в сині очі Бет.

Вона неровоо усміхнулася.

— О...

Тиша. Вона відвела погляд і нервово поправила одну зі своїх кіс.

— Ти закоханий, — прошепотіла вона.

— Хіба це не очевидно?

Мій голос надламався. Бет подивилася на мене. В її очах знову пробіг страх. Вона хутко підвелася і почала збирати свій портфель.

— Що сталося? — збентежено запитав я.

— На сьогодні досить. Протизілля вже повторимо після Різдвяних канікул.

Вона хотіла було втекти, та я схопив лямку її сумки. Бет благально подивилася на мене.

— Фреде, будь ласка. Мені треба йти до Емі. Вона мало часу проводить з Фло. Та ще й те зізнання Лорі. Я потрібна їй...

А ти потрібна мені! О Боже! Чому я цього не можу сказати вголос?

— Тобі не здається, що ти маєш дати мені відповідь?

— Не зараз.

— Не зараз? А коли?

Моя рука повалилася. Це було нестерно. Бути так близько біля неї, але водночас так далеко.

— Я просто... Просто ще не готова... Вибач, Фреде. Я заплуталася. Вибач. А ще. Мені страшно. Вибач.

Бет стрімголов кинулася до дверей, голосно грюкнувши ними. Вона навіть не подивилася у мій бік.

Я зітхнув і важко повалився на підлогу. Любовне зілля розлилося і потекло по всій підлозі. У кімнаті стояв запах м'ятних цукерок, маслопива та хвойних дерев. У кімнаті пахло Бет. З усіх кутуів. І це було нестерпно.