Уроки зілляваріння (фанфік-кросовер по «Гаррі Поттеру» і «Маленьких жінках»)

Холодно. Це Різдво було холодним. І не лише в значенні погоди. Адже снігу нападало так, що нам з Джо доводилося вставати з самого ранку, щоб відчищати його. Добре, що хоч Джо могла користуватися магією. Якби ми вдвох розгрібали ці снігові замети руками, то за цією роботою провели б цілий день.

З іншого боку було дуже багато невтішних новин про смертежерів, що непокоїло батьків. І коли наші дядько і тітка сказали, що вони забирають Фло у Францію, і запропонували взяти Емі, мама й тато погодилися. Емі взагалі не засмутилася напротивагу Фло, яка недавно почала зустрічатися з Френком (про це я дізналася з листів Фреда. Він як обіцяв писав мені майже кожні три дні). Вона так бісилася через те, що Лорі і досі страждав через Джо, що вирішила взагалі поїхати подалі від усіх. Мені було шкода Емі. Вона любила Лорі. І хоч вона мені безліч разів казала, що не буде принижуватися і благати про кохання (як робив це Лорі у листах до Джо. Вона нам їх часто читала з Емі. Джо навіть не здогадувалася, що Емі закохана в Лорі. Про це знала лише я. Навіть Меґ не знала), все одно я бачила, що їй боляче.

Лорі ж мав поїхати до Італії. Він також прийняв рішення завершити сьомий рік навчання в італійській школі, куди ходила його мати. Про це ми всі дізналися з останнього листа до Джо, в якому Лорі їй погрожував, що вона ще пошкодує про своє рішення. На що Джо лише скрушно хитала головою.

Принаймні Лорі буде там не сам, а з Френком. Про це мені написав сам Френк. Ми час від часу листувалися. Він сказав, що його здоров'я погіршилося. Його нога, яку він травмував ще в дитинстві, почала боліти більше, і тому батьки вирішили, що він поїде до Італії. Адже там море, а ще чудовий санаторій для чаклунів з довготривалими травмами.

Френк писав, що все це дуже невчасно. Адже він тільки почав зустрічатися з Фло. І тепер він боїться, що відстань все зіпсує. До того ж він вагався щодо своїх почуттів до мене. Він так і написав «Не знаю, Бет. Я був впевнений, що закохався у Фло, але тепер з цим від'їздом до Італії все пішло шкереберть. Я знаю, що ти дуже подобаєшся Фреду і що це взаємно. Але тепер я не впевнений щодо себе. І тебе. Ти була для мене як Джо для Лорі. Я намагаюся тебе відпустити, але це не так легко. Було легше, коли я був з Фло. Не знаю... З іншого боку може це й на краще, що я їду. Мені потрібен час для роздумів».

Я зітхнула. Все це було надто складно, тож я відклала ручку і папір і вирішила піти прогулятися у нашому саду. Сподіваюся, що Фред не буде сердитися, що мій лист надійде із затримкою.

Надворі було тихо. Подекуди я чула тріскіт під ногами, коли йшла по снігу. На мою пропозицію подихати свіжим повітрям Джо та Емі відмовилися. Джо сказала, що зловила натхнення і має писати. Емі ж сказала, що хоче побути наодинці. По її червоних очах я зрозуміла, що вона плакала. До її від'їзду залишався тиждень.

Я спитала чи не хоче вона, щоб я залишилася. На це вона лише похитала головою. Я не наполягала. Зрештою, іноді треба побути наодинці. Для Емі і Меґ це виклик. Вони не звикли бути лише в своїй компанії. Але це також потрібно.

Щось ухнуло. Повз мене пролетіла біла сова і я чомусь подумала, що це могла бути Гедвіґа. Хоч білих сов багато.

А тоді я почула якесь шарудіння за кущами. Я обережно витягнула паличку з кишені. Останнім часом смертежери нападали на будинки чаклунів. Впевнена, що батьки боялися, що і на нас нападуть і змусять обирати сторону, адже ми були чистокровні.

Шарудіння ставало гучніше. За ним почулися кроки. Я простягла руку з паличкою. Я була готова. Готова боротися проти смертежерів. Готова була захищати сім'ю.

— Бет, це я. Упусти паличку поки не влучила у мене заклинанням і не вчинила переполоху.

З кущів вийшов усміхнений Фред. На мить я справді упустила паличку, але одразу підняла її. Фред нахмурився.

— А звідки мені знати що ти це ти, а не якийсь там смертежер?

— Серйозно. Ти справді...

Та Фред замовк, а тоді схвально кивнув.

— Зрештою, правильно робиш. Часи непевні, та навряд чи смертежер би знав, що на третьому курсі ти переживала кризу у спілкуванні і страждала від тривожності, що твоя улюблена сестра — це Джо, єдиний хлопець, якого ти підпускала до себе — це Теодор Лоренс, якого ви називаєте Лорі а ще, що твій улюблений колір — синій. Ти вчишся у Рейвенклові, ти пахнеш м'ятними цукерками, імбирним маслопивом і хвойним лісом, а ще...

Я відчула, як червонію. Він все пам'ятав.

— Добре, добре. Можеш не продовжувати.

— Справді?

Я упустила паличку. Фред зробив крок вперед і я почула знайомий запах. Запах кориці та кардамону впереміш з чорною кавою. Фред любив чорну каву. Саме цей запах я відчула, коли ми з Фредом повторювали любовне зілля у кімнаті на вимогу.

Сама того не усвідомлюючи я кинулася йому в обійми. Він міцно мене обійняв. Важко дихав. Вдихав запах мого волосся, а я його. Це був Фред. Мій Фред.

— Я сумувала, — прошепотіла я йому на вухо і торкнулася губами його шиї, яка була не прикрита шарфом.

Фред важко зітхнув і міцніше притиснув мене до себе.

— Ти довго не відписувала, тож я вирішив явитися. Іспит я вже склав. Тож гріх було цим не скористатися.

Я і далі продовжувала цілувати його шию, торкаючись його волосся. Фред зітхнув ще важче.

— Що ти робиш зі мною, Бет? — прохрипів він, а тоді взяв мене за підборіддя і жадібно поцілував. Не ніжно. Вимогливо, шукаючи мій язик.

Я похитнулася, та Фред міцно тримав мене. На мить час зупинився, та коли я почула голос Джо, я хутко відсторонилася від Фреда.

— Мушу йти. Не хочу, щоб Джо побачила тебе і...

— Відлупцювала мене?

— Ха, ха, ха. Дуже смішно.

Джо ще раз погукала мене.

— Іди вже.

Фред притримав мене за руку.

— Чекай. Одне уточнення.

— Яке?

— Тепер я твій хлопець, а ти моя дівчина.

Я закотила очі і засміялася. У Фреда був дуже серйозний вираз обличчя, тож я хутко поцілувала його в губи, від чого він здивувався, але усміхнувся.

— Це так, якщо що, — сказала я усміхаючи, а тоді поцілувала його у ніс.

— Бет!

— Іду, Джо, — вигукнула я, а тоді пошепки сказала Фреду. — Йди вже.

— Після всіх цих обіцяюючих поцілунків.

— Та йди вже.

— Добре. Але коли ти повернешся в Гоґвортс, то начувайся. Я...

— Будеш цілувати мене до посиніння губів.

Фред похитав головою і засміявся.

— Бувай.

Я крутнулася на ногах і побігла у напрямку Джо. За спиною я почула характерний звук явлення і полегшено зітхнула.

— Чого ти так довго не відповідала? — роздратовано запитала Джо.

— Вибач. Я задивилася на нічне небо. Воно сьогодні дуже гарне.

На щастя, Джо не помітила моїх червоних щік і розбурханих кіс. Вона палко почала розповідати мені про свій завершений розділ. І це вперше, коли я слухала її неуважно. В той час я думала лише про Фреда та його цілунки і як вони відчувалися на моїх губах.