Уроки зілляваріння (фанфік-кросовер по «Гаррі Поттеру» і «Маленьких жінках»)

— Одне імбирне маслопиво будь ласка.

— Можливо, щось солодке?

— Ні, дякую.

— А для вас?

Вона вперше за весь наш спільний проведений з нею час мала розпущене волосся. Воно хвилями спадало на її плечі. Воно було таке густе. Так і хотілося доторкнутися до нього.

— Фред.

Бет торкнулася моєї долоні. Я стрепенувся. Офіціант очікувально дивився на мене.

— Мені... Те саме що і Бет.

— Гаразд. Треба буде почекати десять хвилин. У нас сьогодні як бачите аншлаг. Навіть вчителі з Гоґвортсу прийшли.

Офіціант кинув головою у бік Слизорога, який жваво обгорював щось з Гаррі, Роном та Герміоною, які сиділи за три столи від нас.

— Сьогодні і дійсно багато людей, — першою порушила тишу Бет, коли офіціант залишив нас наодинці.

— Вихідні. Доволі гарна погода. Ще й сніг випав. Тому всі тут.

— Завтра вже цілий Гоґвортс буде говорити про те, що ми з тобою тут були.

Я нахилився ближче до Бет. Вона почервоніла.

— А тебе це дуже хвилює?

Вона нервово заклала пасмо волосся за своє вухо.

— Мене турбує, що про це подумає Френк.

— А... О...

Я відкинувся назад, знову зробивши між нами дистанцію. Мій попередній запал згас під уявним відром крижаної води, яку приготувала сама ж Бет.

– Справа в тому. Емі сказала мені, що я йому подобаюся.

— Гм.

— Ваше маслопиво. Смачного.

— Дякую.

Я хутко схопив свою чашку і почав жадібно пити, щоб хоч якось приховати свою нервозність.

— Справа в тому...

Бет нервово крутила своє волосся на палець. Її обличчя посмикувалося від болю. Настільки її щось турбувало.

— В чому? — мій голос ламається. Лиш би вона цього не помітила.

— Френк надто подібний до мене. Ми обоє такі тихі, сором'язливі. Ти не думай. Я не вважаю його нудним, і у нас знаходяться теми для розмов. Але...

— Але?

Бет глибоко вдихнула.

— Але він мені не подобається як хлопець. Френк для мене як Лорі для Джо, якщо ти розумієш про що я.

Я заплющив очі і задумано потер лоба. Мені аж відлягло від серця. З одного боку. З іншого — я застярг у виборі між коханою дівчиною та рідним братом.

Раптом Бет схопила мене за руку і почала палко говорити.

— О, Фреде. Мені так шкода. Справді. Ти ж його брат. Я не хочу, щоб наша дружба руйнувалася через невзаємні почуття. Ні моя з Френком, ні моя з тобою. Але... Може... Може буде краще, якщо я припиню займатися з тобою по зілляварінню. Ти і так вже багато чого засвоїв, вирвався вперед серед класу і...

Раптом я міцно стиснув її руку, від чого Бет замовкла. Лише питально загнула брову.

— Ні... Ти що... Я без тебе пропаду. До того ж... Мені подобається вчитися з тобою... Та й взагалі... Проводити разом час.

— Мені... Також... Подобається, — прошепотіла Бет.

Я розслабив руку, але забирати її не став. Не забрала руки і Бет. Ми мовчки сиділи і дивилися на наші сплетені долоні.

— Хотілося б мені, щоб Френк побачив, як сильно він подобається Фло і дав їй шанс. Вони так пасували б одне одному. У них багато спільного. Та попри це Фло дуже бадьора, іноді занадто запальна. Френк же спокійний. Вони б гарно доповнювали одне одного.

А ми? Хотілося запитати мені. У нас з Бет також були спільні теми, хоч я спочатку цьому дуже дивувався. І ми також мали різні характери. Вона спокійна. Я ж енергійний. Але у неї таке хороше почуття гумору. Ми добре ладнали.

— Шкода, що люди іноді просто не бачать, як у них закохані ті, хто готовй заради них на все.

Я підвів голову. Бет дивилася у бік Рона і Герміони, напевно маючи на увазі їх.

— Кеті Белл якась дивна. Тобі так не здається?

Вона різко змінила тему розмову, а тоді подивилася на мене. Я хутко упустив голову. Яка Кеті Белл? Невже вона думає, що я дивився на когось іншого тут, крім неї самої.

— Я щось не помітив.

Бет провела поглядом Кеті до виходу з «Трьох мітел». З тої короткої миті, коли вона все ж попала в поле мого зору, я помітив, що Кеті була якась неуважна і наче діяла на автопілоті.

— Тож. Пропоную випити за тебе, — зрештою обізвався я.

— За мене? З чого б це?

— Бо ти неймовірна, Бет.

Її очі заокруглилися. Вона мала вигляд переляканої косулі.

— Маю на увазі неймовірний вчитель. Треба мати залізні нерви з таким учнем, як я.

Бовдур. Ти повний бовдур, Фреде.

Бет усміхнулася. Вона підняла чашку і цокнулася з моєю.

— Ти насправді хороший учень. Часом лінуєшся, але загалом стараєшся. І це дає свої плоди.

— Тож. За нас?

— За нас.

Ми ще раз цокнулися. Коли Бет пила маслопиво, невеличка цівка покотилася по її губах. Вона хутко витерла її серветкою, але цього було достатньо, щоб звести мене з розуму та запустити фантазії про те, як я смакую маслопиво на її тендітних губах.