Уроки зілляваріння (фанфік-кросовер по «Гаррі Поттеру» і «Маленьких жінках»)

— Ні, ні, ні! І ще раз ні! Забудь про це!

Джо роздратовано йшла попереду нас з Лорі. Її каштановий високий хвіст метався з сторони в сторону.

Ніби мені ця ідея капець як подобалася. Просити в Бет допомогу з настійками після того як я її образив на вежі з совами була така собі ідея. Але Бет була найкращою серед шестикурсників на уроках зіляваріння. Професор Слизоріг навіть казав, що вона знає деякі зілля за сьомий рік навчання у Гоґвортсі. Часто він дивувався, чому Бет потрапила до Рейвенклову, а не до Слизерина. Пусте, що її батько вчився у Рейвенклові, а мати у Ґрифіндорі. Винятки ж бувають.

— Та годі тобі, Джо. Фреду ж лише декілька занять треба буде, — став на мій захист Лорі.

Джо рвучко зупинилася та люто подивилася на мого друга. Вірніше нашого спільного друга. Ділити Лорі з Джо було жахливо. Бо у більшості випадках він ставав на її бік.

— Може дійсно, попросити допомоги в Герміони?

Лорі з усмішкою повернувся до мене. От і зараз він на боці Джо.

— Я вже казав, що не хочу її допомоги. До того ж у того тріо свої мутки, які нікому не зрозумілі у школі.

— І що?! На Бет світ клином зійшовся?! Не можна когось іншого попросити?!

Джо ледь не кричала. Деякі привиди, помітивши нас, навмисно обирали інший шлях.

— Та годі. Що за ставлення таке? Я їй нічого поганого не зробив.

Тут я прикусив язика. Все ж я образив Бет на совиній вежі. Чи розповіла вона про цей випадок Джо? Адже вони були дуже близькі. Хоч і часто не бачилися. Адже Джо була з Ґрифіндору. Як і Лорі. Бет же вчилася разом з Емі в Рейвекнлові. Бет на шостому курсі, Емі на п'ятому. Меґ випустилася рік тому з Ґрифіндора і працювала у лікарні Святого Мунґо.

— Ні, але мені не подобається, коли ти біля неї.

Я полегшено зітхнув. Отже, вона не знає про той випадок на вежі. Але раптом я роздратувався.

— Чекай. Френк також з нею вештається, але ти нічого проти цього не маєш.

— Френк — це Френк. І він не вештається з Бет, а проводить час. І годі вже обговорювати твоє прохання. Моя відповідь — ні!

Джо знову крутнулася на каблуках, ледь не вдаривши Лорі своїм хвостом по обличчю, хоч впевнений, що він не був би проти, і зайшла в клас.

Лорі винувато подивився на мене.

— Вибач.

— Не починай.

Він нервово покусував губу.

— Ти ж знаєш, шо я не можу з нею сперечатися. Знаєш, що я відчуваю до неї.

— То чого не розповіси про свої почуття?

Лорі запхав руку у своє чорне хвилясте волосся і розбурхав його.

— Ще не час.

Боїться. Боїться, що Джо не відповість взаємністю. Краще бути у ролі друга, ніж взагалі викреслити її зі свого життя.

Ох, ця італійська кров. Мати Лорі була італійкою. Його батьки померли, борячись з прихильниками Ґріндельвальда у Римі. Після цього старий Лоренс забрав його до себе до Лондона.

Я підбадьорливо штовхнув його у плече.

— Ходімо вже. Макґонеґел терпіти не може, коли ми запізнюємося.

Лорі усміхнувся. Я поклав йому руку на плече, і ми зайшли всередину кабінета.

— То що ти робитимеш із уроками зілляваріння? Кого проситимеш про допомогу.

— Ет! Щось придумаю.

Але придумувати, звісно, я нічого не збирався. Мені потрібна була саме Бет. І якщо Джо проти, це ще не означає, що Бет також проти.

Головне, щоб вона досі не ображалася на мене за ті слова на совиній вежі.