Як акцентуації особистості можуть допомогти письменнику дати «голос» персонажам?

Перш ніж перейти до типів акцентуацій особистості, необхідно розмежувати три рівні, які в художній практиці дуже легко змішати.

Перший рівень: психологічна модель

Це опис певної групи характерологічних особливостей. Наприклад, гіпертимність пов'язується з підвищеною активністю, товариськістю, оптимістичним фоном настрою; педантичність — із потребою в порядку, точності та перевірці; демонстративність — із підвищеною орієнтацією на увагу інших.

Другий рівень: поведінкова реалізація

Психологічна риса не існує у вакуумі. Вона проявляється в конкретних ситуаціях.

Педантичний герой не просто «любить порядок». Він може десять хвилин сперечатися про те, чи правильно оформлено документ.

Тривожний персонаж не просто «боїться». Він може тричі перепитати співрозмовника, чи точно той не образився.

Демонстративний герой не просто «хоче уваги». Він може перетворити звичайну новину на маленьку сцену, в якій сам стане головним учасником.

Третій рівень: художнє мовлення

І ось тут починається робота письменника.

Поведінкова тенденція перекладається в мовленнєві характеристики:

⦁ довжину репліки;

⦁ темп;

⦁ ритм;

⦁ синтаксис;

⦁ вибір слів;

⦁ кількість уточнень;

⦁ повтори;

⦁ паузи;

⦁ вигуки;

⦁ питання;

⦁ наказові конструкції;

⦁ метафоричність;

⦁ формальність або розмовність;

⦁ спосіб звертання;

⦁ реакцію на чужу репліку.

Таким чином, можна побудувати своєрідний ланцюг:

психологічна домінанта → поведінкова тенденція → комунікативна стратегія → мовленнєва форма → впізнаваний голос персонажа.

Саме остання ланка є головною для письменника.

При цьому важливо не робити помилки механічного перенесення характеристик.

Якщо персонаж демонстративний (істероїдний) тип, то це ще не означає, що він у кожному реченні має говорити «уявляєш?» або «я тобі кажу».

Якщо персонаж тривожний (астенічний), він не повинен постійно вживати «мабуть».

Якщо герой педантичний (ригідний), не варто наповнювати кожну його репліку словами «точніше» та «відповідно до».

Такі маркери можуть бути корисними, але лише як верхній шар.

Справжній голос створює не окреме слово, а повторювана система дилем та виборів персонажа.

Сучасні дослідження художньої характеризації також підкреслюють, що образ персонажа формується через взаємодію багатьох текстових сигналів: мовлення, думок, дій, наративної перспективи, способу представлення себе та взаємодії з іншими героями.