Гелложовтень

Атмосфера в бункері була гнітюча. Голоси зривалися, гасли в важкій тиші, хоч генералітет і намагався говорити голосно та погрозливо, як то належало людям з великими зірками на погонах. Якась нещаслива муха, що бозна-як подолала потрійну систему фільтрації повітря, гермодвері, три шлюзи та складний механізм знищення біологічно модіфікованих істот, дзижчала, як навіжена, і нарізала кола, мов бомбардувальник на низький висоті.

— Я трєбую аб’яснєній, — заявив Путін, дивлячись просто у лоба Шойгу. Колись, ще у давні приємні часи сподівань та великих надій на світову революцію, яку повинні були почати нащадки Залізного Фелікса, їх вчили, що дивитися треба не в вічі підозрюваному, а в уявний трикутник між брів. Тоді людина відчуватиме себе як на розстрілі, під прицілом, і видасть все, що потрібно. — Спєцопєрація началась полгода назад. Рєзультат плачєвний. В чьом проблєма, Сєргєй Кожугєтович?

Обличчя Шойгу набуло дивного виразу: ніби він прислухався до себе і вів якусь інтенсивну внутрішню боротьбу. “Усраться, чьто ли, баится?” — з невдоволенням подумав Путін та макоцвітно пошуткував вголос:

— Ви нє сфінктєри сєбє провєряйтє, Сєргєй Кожугєтович, а атвєчайтє на вопрос. Врємя же нє рєзіновая попа! Вот і нє тянітє!

“Далась тєбє та попа”, — тим часом міркував Шойгу. — “Забралі Алінку, так савсєм очумєл. Сказать єму, чьто лі? А повєріт лі?”

— Владімір Владімірович, — наважився він. — Тут наш шаман, да-да, тот самий, дал експєртную аценку…

— Шаман? — очі Путіна звузилися. — То єсть Гундяєва, па-вашему, нєдостаточно?

— Нєзавісімоє мнєніє, — швидко сказав Шойгу. — Втарой взгляд на втарую армію міра.

Путіна пересмикнуло. Очима він прослідкував за мухою, що підлітала небезпечно близько, ще й дзижчала якийсь підозрілий мотивчик.

— Гаварітє.

— В плахой дєнь началі, — Шойгу набрав повітря. — Нєсчастлівий. Нічєго, что в такой дєнь начінаєтся…

— Чушь! — роздратовано сказав Путін. — Как єта па-укрАінскі… ні-сє-ніт-ни-ца!

— Паляніца, — автоматично зрифмував Шойгу і теж побачив муху. Вона летіла просто на нього, блискуча та чорна, як розстрільна куля. — Тьфу ти, госпаді! Отстань, гадіна!

— Єта ви нє мнє, я надєюсь? — невдоволено перепитав Путін. — Вашєго шамана пора госпіталізіровать, Сєргєй Кужугєтовіч. Па прічінє алкогольного отравлєнія продуктами распада мухоморов. Да откуда ти здєсь ваабщє?!

— Прібил по распоряжєнію, — розгублено відрапортував Шойгу. — Мнє адьютант дорогу перейшол, сукін кот. А фамілія у нєво — Чєрнов. Примєта плохая, Владімір Владіміровіч! Много плохіх прімєт!

— Напрімєр? — примружився Путін та посунувся наперед занадто різко. Дзеркальний письмовий набір, що стояв занадто близько до краю гігантського стола, невпинно поїхав вбік, якось невпевнено похитався на самому краєчку та страшенно голосно вдарився об підлогу і розлетівся на друзки. Запала така страшна тиша, що мушине дзижчання стало ще виразніше, і на мить Путін чітко почув у ньому загрозливе “ЗЗЗЗЗСССССУУУУУ, ЗЗЗЗЗСССССУУУУ, ЗЗЗЗЗСССУУУУ!”

— Тьфу, какая дрянь! — сказав він, дивлячись на уламки дзеркала. Шойгу аж захлинувся та засичав:

— С-с-сємь лєт! С-с-сємь лє-є-єт! Удачі нє відать! Ой, какая плохая прімєта!

— Да нє сємь! А восємь! Восємь лєт бамбілі Данбасс! — розлютився Путін і скочив на ноги. — А ви з прімєтамі! Какая єрундістіка, і потом, чєм плохая дата? Свєтіла раком всталі?

— Свєтіла нє свєтіла, а нас раком ставят, Владімір Владіміровіч, — вперто сказав Шойгу. — Шаман говоріт, дєнь нєсчастлівий. І слєдующій. І вообщє любой. Плохая прімєта, нічєго хорошего нє вийдєт…

— То єсть как — любой? — Путін знов побачив муху. Вона, як навмисно, всілася на довжелезний стіл та почала нагло, розпущено і абсолютно зневажливо вмиватися. Тонкі нитяні лапки торкалися голови з великими очима, крильця тріпотіли, сите брюшко відливало то жовтим, то синім. — Как єта — любой?!

— А вот так! — з неочікуваною злобою відповів Шойгу. — Шаман сказал — плохая прімєта вообщє лєзть в Украіну! В любой дєнь! Шею свєрнуть можно запросто!

— Ти мнє брось такоє нєсті… — почав Путін, але муха, покінчив з вмиванням, піднялася на крило та кулею полетіла йому в обличчя, цілячи просто між брів — в той самий уявний трикутник. З кожною долею секунди вона більшала, більшала і все голосніше дзижчала своє страшне ЗЗЗЗССССУУУУ, і Путіну вже здавалося, що він бачить в опуклих фасетках мушиних очей власне відображення, бліде і перелякане. Серце стукало все швидше, мов прагнуло втекти з грудей деінде, і він скрикнув і прокинувся, ледь не впавши з ліжка.

В двері бункеру стукали ззовні. Такого бути ніяк не могло, але було, і Путін, ще не прокинувшись остаточно, намагався згадати, до чого ж може снитися триклята муха. Здається, до чогось поганого… погана прикмета, точно! Але до чого саме?

Дзижчання чогось металевого стало майже нестерпним, на двері бункеру з’явилася вогняна полоса, розширилася і розвалила метал навпіл. Уламки впали так голосно, що здригнулись навіть броньовані стіни, а потім в бункер спокійною ходою зайшов огрядний немолодий чоловік і, побачивши Путіна, привітно посміхнувся.

— Доброго вечора, — сказав він. — Ми з України.

Тільки тоді Путін усвідомив, що шаман з його сновидіння був абсолютно правий. То була найпоганіша з усіх прикмет — лізти в Україну. Вона вела будь-якого загарбника до неминучої смерті.

І його як раз дивилася йому в обличчя.

І посміхалася.