20.10 Язичництво

— Як-як його псевдо? Сварог? Хєрасє! Скромний, бачу, хлопець, цей, як його… застєнчивий.

— Сором’язливий, — підказав Дмитро Валерійович. До війни він жив в Маріуполі, а за фахом був вчителем української. Тому дуже не любив русізмів у побуті, а руських — взагалі. — Або ще є гарне слово конфузливий. Або…

— Та досить, досить, второпав я, — Микола зазирнув в документи ще раз. — Сварог, я їбу! Себто, дуже дивуюся. Вражений, бляха-муха, яких тільки в нас вже не було, а усяких там Перунів та Лад ще не траплялося. Це ж з язичництва?

— Із нього, — кивнув Дмитро Валерійович та поправив окуляри. — Бог ковальства та вогню. Етімологію ведуть від “той, що свариться, або ж карає”, а взагалі казали, що був він царем ще у сиву давнину, і поки царював, просто з неба впали ковальські кліщі, тоді й почали кувати першу зброю.

— А доти що? Камнями бились? Чи палицями?

— А ще, — не піддаючись на провокації, сказав Дмитро Валерійович, — існує легенда про коваля, що скував Сонце та закинув його на небо. Бог-коваль взагалі часта фігура у легендах, він кує зброю для бога-громовержця… але конкретно Сварог ще славний тим, що звелів, аби кожен чоловік брав собі одну жінку, а кожна жінка — одного чоловіка, і таким чином започаткував моногамію.

— От ще не бачив того хлопа, але вже не люблю, — підсумував Микола. — Де його, до речі, в біса носить? Хоч би показався!

— А він одразу до майстерні почовгав, робоче місце дивитися, — посміхнувся Дмитро Валерійович. — Як на мене, непогано почав.

— А жертви, жертви йому треба буде приносити? — зацікавився Микола і прибрав документи. Усю цю бюрократію він щиро ненавидів, але чесно тягнув свій шмат роботи і навіть писав звіти страшним корявим почерком, що стрибав то догори, то донизу — контузія давала взнаки. — Криваві? Я б приніс!

— А ти почекай, — ніжно сказав Дмитро Валерійович. — Я його бачив. Там такі плечі, що це він тобі принесе. Рапорта на надання додаткового харчового забезпечення, бо стандартного не вистачає.

— Та хєр він отримає, а не… — почав Микола, але у дверях виросла кремезна постава і неочікувано лагідним голосом доповіла:

— Інженер-ремонтник Олексій Павленко прибув до місця несення служби. Маю зазначити, шановні, що в майстерні страшний хаос. Так справа не піде.

Микола з цікавістю роздивлявся його — широкі плечі, негарне різке обличчя, коротке “Сварог” на патчі на грудях.

— А з хаосом, — зненацька втрутився Дмитро Валерійович, — Сварогу не вперше буде битися. І перемагати.

— Чесно? — відреагував той і зробив крок уперед, простягаючи жорстку долоню для привітання. — Я б краще москалів мочив. Але спочатку треба зброю як слід налагодити, а тоді вже й посвятимо.

— Кров’ю? — не витримав Микола і прикусив язика, але трохи запізно.

— А чим ще? — здивувався Сварог, і неочікуваний промінь сонця, бозна-як потрапивший до бліндажу, на мить спалахнув у його рудуватому короткому волосссі. — Водичкою, чи що?

І Дмитро Валерійович, що на власні очі бачив, на що приліт перетворив школу, в якій він пропрацював тридцять з гаком років, перш ніж покласти диплом філолога та взяти зброю, вдоволено посміхнувся.

— Кров’ю, — повторив він. — Оце правильно, це по-нашому. Рад знайомству, Свароже.

— Та то так, — ніяково відповів той. — З учебки прилипло, не відчепиш. Але я тойво, намагаюся бути гідним.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.