Таїна містера Кіта

Зові замахнулася і що було сил жбурнула паличку в арковий простір. Коли вона викидала праву руку вперед, її кривий хребет хрустів.

— Я не прийму зіпсовану паличку, — оскандалився той, кого Зові знала, як Поводира. Його голос сочився з протилежного боку чорної рваної вуалі і був, вочевидь, незадоволеним.

Минуло три роки відтоді, як ледь помітний свист, став шелестом, той шепотом, а той — голосом. Дух зі світу мертвих не пам'ятав свого імені, але запропонував Зові свою допомогу, якщо раптом їй знадобиться поговорити з кимось із його "оточення". Сказавши це, Зові добре пам'ятала той день, дух засміявся і попросив називати його Поводирем. У сплату за послуги він зажадав віддавати йому чарівні палички. Оскільки він не був вибагливий, то можна й палички померлих чарівників.

— Що значить зіпсовану? — не зрозуміла Зові.

— Міністерство зіпсувало багато паличок своїм заклинанням стеження, — пояснював дух, — ці палички ТУТ більше не пахнуть. Вони не вільні, їхня воля в кайданах. А я люблю, щоб палички пахли. За кілька століть ця любов не зазнала змін, чого, на жаль, я не можу сказати про себе. Я, як це не прикро, непробачно змінився.

Зові насупилася.

Це сталося три місяці тому. Були великі збори міністерських голів, на які чи то помилково, чи то через безглуздий збіг обставин (цього добра в Міністерстві було хоч лопатою загрібай) потрапила й Зові. Новий секретар міністра Чіп Егансвіл розповідав про свій хитромудрий і злодійський (так вважала Зові) план. Щоправда, сам секретар називав його сучасним і практичним. Він пропонував, під виглядом пошуку ідеальної палички — ті ще були критерії — зачарувати кожну британську паличку його новим заклинанням стеження. Згодом створити відділ, який виявлятиме використання непробачних заклинань, чи інших (а фактом всіх) і буде робити це обережно і таємно.

На запитання Зові, чи буде сам містер Егансвіл піддавати свою паличку такому заклинанню, лисий кряжистий джентльмен заявив: безумовно.

У підсумку вже через місяць уся Англія встигла випробувати щастя в так званому "конкурсі" і опинилася під ковпаком містера Чіпа. Відділ таїн, благо, це чіпування — як назвала його Зові — оминуло. Напевно, у Британії були чарівники, які теж не взяли участі в заході, однак, Елмерз була переконана, що містер Енагсвіл знайде спосіб дотягнутися своїми мозолистими від надмірного активізму руками і до них. Якось, але придумає. Хіба мало приводів відібрати, на певний час, у чарівника паличку?

— Щось ти розбалакався, Поводир, — підсумувала невимовиця. — То виходить раніше, ти був іншим?

— Не зовсім. Я й раніше цінував у чарівниках те саме, що ціную в тобі.

— Так? І що ж це? — на холодному обличчі Зові спалахнув ледве помітний вогник цікавості.

— Амбіції, Елмерз, рішучість, чисту кров і прекрасну пам'ять.

На останніх словах дух зробив акцент.

— Я зрозуміла, — Зові машинально кивнула. — Але чиста кров то навряд про мене. Гаразд. Я зараз принесу тобі іншу паличку. До речі, Поводир, а ти бачив коли-небудь паличку, зроблену з кістки людини... Якщо точніше, підлітка.

— Ні, — помовчавши відповів дух. — Навіть наймерзенніші маги не робили такої зброї.

— Зброї?

— Не прикидайся, Елмерз. Якщо заклинання expilliarmus обеззброює, то логічно припустити, що паличка...

— Так, я зрозуміла. Вражаюче, і це ж лежить на поверхні.

— Ці самі поверхні, Елмерз, дуже різні. Птахи дивляться на них з висоти, риби бачать те, що не можуть побачити птахи, а водомірки подорожують, не розуміючи світу ні перших, ні других.

Я чекаю. Не затримуйся.

Зові повернулася і вже на ходу кинула:

— Ти обмежений у часі? Не говори дурниць.

— Я обмежений у терпінні, нахабко. — весело відповів дух, — У тебе пів години.

Голос Нанука був дивним, утім, цього слід було очікувати від інуїта. Благо він хоча б непогано знав англійську. Зові, звісно, нахапалася від Нагуї слівець, але їх явно було б недостатньо для повноцінної розмови.

— Вітаю, Анилгі Нанук, — почала вона, — Я Зові Елмерз, невимовниця Відділу таїн Міністерства магії. Я хочу поставити тобі кілька запитань.

Тиша була не довгою.

— Знаю тебе я, Зові, — донеслося з-за вуалі. — Чого ти хочеш, кажи.

— Учора ввечері мені зустрівся напівлиций чарівник, який назвався Лаладжом Кітом. У нього була паличка у вигляді людської кістки, і він вимовляв заклинання, кажучи три слова і завжди закінчуючи словом "Rem". Чи можеш ти, Анилгі Нанук, розповісти мені про те, хто ця людина?

Голос захрипів. Голос зашелестів. З арки почулися звуки хуртовини, завірюхи й морозно-гарячого вітру.

— Людина, Зові Елмерз, — сказав голос звідкись здалеку. — Людям таємниці ельфів говорити заборонено нам. Доведеш ти якщо, що до ельфів добра, розповім я тоді тобі все.

Міс Елмерз насупилася.

"Знову ельфійські таємниці. Але ж напівлиций не ельф. Що за, маячня?"

— Добре, — сказала вголос. — Як я можу довести, що я добра до ельфів?

— Ельф, тільки довести це може, Зові Елмерз. Ельф тільки, не ти.

Зові не встигла навіть подумати про можливі варіанти, як Гномз, який раптово з'явився, уже стояв біля неї і, прицмокуючи, вдивлявся в рвану чорну вуаль.

— Цей, Гномз, — представився ельф голосу в арці, — Гномз — ельф.

— Скаже Гномз Нануку слова добрі про юхак Елмерз? — запитав дух.

Гномз помовчав. Його мовчання було настільки тривалим, що навіть змусило Зові дещо засумніватися у своєму, як їй здавалося, доброму ставленні до такого випадкового "придбання", як старий домашній ельф.

— Гномз нічим тобі не зобов'язаний, Нанук, — відповів помовчавши ельф. — Але Гномз зобов'язаний пані Елмерз. Гномз скаже, що вона краща за його колишніх господарів. Вона не любить прибирати і Гномз теж не любить прибирати. Гномз вважає...

— Господарів? — перебив ельфа дух. — Не служать ельфи паналик, як Нанук служить наогос* ["магія"]. Такого бути не може.

Гномз причмокнув, відповів:

— Розкажи їй, що вона просить. Гномз вважає, що Зові друг ельфам.

Дух помовчав. З арки продовжував долинати шум хуртовини.

— Наогос перед тим як явити, в думках ельф три слова каже. "Rem" він додає наприкінці, наогос щоб збулося. Не повірять тобі, розкажеш якщо ти це — ні паналик, ні Нанука брати. Ельф твій Лаладж, слово моє таке. А що паличку носить, його це справа.

Хуртовина припинилася, у Кімнаті смерті стало тихо, як і раніше. Але ненадовго.

— Не вірю я цьому Нануку, — пролунав голос Поводиря. — Він навіть не знає, що ельфи вже років триста, як перебувають у добровільному рабстві. Та й за моїх часів не пригадаю, щоб вухаті чаклували вголос. Так, Гномзе?

Однак, Гномз уже зник.

— Дедалі більше таїн у Відділі таїн, — тихо підсумувала невимовниця, чим насмішила духа.

— Каламбуриш, Елмерз? — відсміявшись, сказав Поводир і додав: — А я ж казав тобі, що поверхні різні. Ти вважаєш себе рибою, але насправді ти, поки що, водомірка.

— А тобі самому, — розлючено запитала Зові, — Чи не цікаво, хто цей Кіт?

— Цікаво, — кепкував дух. — Цікаво-цікаво. Але я не турбуюся за це. Коли ти станеш рибою, Елмерз, я перший про це дізнаюся.

Сутула скривила брудне обличчя в незадоволеному виразі, склала руки на грудях.

— Чого ти так вирішив?

— Облиш, Елмерз. У тебе немає друзів, крім мене. Адже я тому й тут. Хоч і не з власної волі.

— Не з власної?

— Так, Елмерз. — голос духу втратив глузливий тон, — Поводирів теж ведуть. Шкода тільки, що часом за ніс. До зустрічі. Буду потрібен, ти знаєш мою ціну.

Рвана чорна вуаль у центрі арки сколихнулася і миттю заспокоїлася. Коли за нею не було духів, вона здавалася Зові зовсім мертвою, порожньою і пласкою.

"Ельф, який виглядає, як понівечена людина... — думала невимовниця, крокуючи до свого кабінету, — Хто ще? Наргли? Мізкошмиги? Трясться..."