Дванадцять життів

Новина добряче вибила мене з колії. Я б навіть сказала: вона поставила мене на коліна, а потім загнала по шию у землю. Саме так. Ось такі відчуття: немов ти по вилиці в грунті.

Я перенесла замовлення й клієнтів на тиждень і знову впала в глибоку депресію.

Перші дні вересня зовсім не балували своїм теплом і привітністю. Короткотривалі дощі дратували сирістю й вологістю. Я все чекала на бабине літо, але воно, закутавшись у ковдру, дріботіло до південної частини країни.

Катерина готувалася до весілля й майже не ночувала вдома, Ліза взяла відпустку й гайнула на море. У моєму розпорядженні залишилася ціла кімната і я сама, та це зовсім не втішало.

Людина звикає до всього… Я ж зловила себе на думці, що мені бракувало того мурашника, коли всі вдома, коли гамірно. Бовтаючись у череві безмежної порожнечі, хотілося вити вовком. Я загубилася. Загубилася на дорозі життя, забрівши на тернисте поле. Боже, як же ж боляче…

Заваривши собі чаю, вмостилася біля вікна, роздивляючись перехожих й аналізуючи своє становище. Вдруге розбите серце. Розтоптане й пошматоване. Вдруге за рік. Сама винна? Чи просто обставини? Життя підносить уроки? Як болить…

Мабуть, черговий рубець на серці – то плата. Плата за безцінний досвід, за путівку в життя, яку я натомість отримала.

Пече, сочиться… Чим його змастити? Що прикласти? Шматочок позитиву? Його немає. Він теж зник.

Думки обірвав телефонний дзвінок. Телефонувала моя давня подруга Марта. Здається, останній раз ми розмовляли рік тому, а може, й два. Я взяла слухавку й байдуже протягла: «Алло».

– Привіт, кралю, давно тебе не чула, – ляпала веселкою. – Я в Києві, приїхала на крутий вебінар і от згадала про тебе. Не хочеш скласти мені компанію?

– Привіт, а що за вебінар? Ти тут надовго?

– Тема крутецька: «Жіноча сила, і як себе наповнити». Загалом, думала повертатися сьогодні, але, як дозволиш, перебуду в тебе до завтра.

– А що, думаю, можна. На котру вебінар?

– На п’яту біля стадіону Олімпійський у Планетарії.

Я поглянула на годинник: по третій – часу було вдосталь.

– Добре, за годину буду. Чекай на мене там.

Кинувши погляд на себе в дзеркало, скривилася. Вигляд, скажімо так, міг бути й кращим. Прийнявши контрастний душ, хутко зробила денний мейкап, причепурила волосся, одягнула туніку спорт-лайф, накинула джинсовий піджак і рушила на зустріч.

Марта чекала біля Планетарію. Руда, свіжа, на кеблах і в м’ятній сукні. Вигляд мала просто відпадний. Я позаздрила її черговому бойфренду, навіть самій захотілося змінити орієнтацію. Так, про що це я?

Марта у свої двадцять сім встигла дівічі вийти заміж і двічі розлучитися. У другому шлюбі народила хлопчика Гліба й відтоді пустилася у вільне плавання. Змінювала чоловіків, як плавки-недільки. Не знаю, що її в них не влаштовувало, але зупинитися на одному варіанті вона не могла. Я захоплювалася нею і ненавиділа її за таке легковажне й несерйозне ставлення до сильної статі.

– Що з волоссям? Світле омбре тобі зовсім не личить. Де моя бургундська брюнеточка, куди ти її поділа? – чмокнула в щічку.

– Вирішила проексперементувати, – засоромилася.

– Як добре, що я приїхала, сьогодні тобою займуся.

До всього вищесказаного Марта була першокласним стилістом-перукарем. Після магістратури забила на економічну освіту й подалася у світ дизайну, візажу й стилістики. Згодом відкрила невеличкий салон у Черкасах. Бізнес пішов угору: відьму могла загримувати так, що міс краси позаздрила б її вроді.

– Ти й не уявляєш, як я зраділа твоєму дзвінку! Маємо хвилин двадцять на розмови, – поглянула на годинник. – Може, кави?

– Чого і б ні, ходімо.

Ми сіли в перше-ліпше кафе, на яке натрапили, й замовили лате.

– Я чула про твоє розлучення з Денисом. Вибач, що не подзвонила. Уся в роботі, усі мене хочуть, – зареготала. – Як ти? Оговталася трохи?

І тут мене прорвало: за двадцять хвилин я розповіла Марті все, що зі мною трапилося за весь цей час. Вона фіксувала інформацію на внутрішній записувальний пристрій, у якому вже були відповіді на всі мої запитання. Міс всезнайка відставила каву й притишеним тоном повела:

– Тобі треба наповнитися, – накрила своєю м’якою долонею мою руку. Всі ці події виснажили й спустошили тебе. Ти стала нецікавою для чоловіків і самої долі. Цей вебінар піде тобі на користь, ось побачиш: усе налагодиться.

Я не могла второпати, про що верзла руда. Які ще наповнення і чому я стала нецікавою? Ну, зневірилася, розчарувалася, але хіба вже й дійсно зі мною не було про що поговорити? У дитинстві я перечитала всю домашню бібліотеку – від «Колобка» до «Війни і миру». Щодня слідкувала за новинами, слідкувала за поправками до законодавства, вільно володіла англійською, складала нумерологічні карти. Невже цього замало? Можливо, я дісно перетворилася на зануду?

– Слухай, ти говориш, як оракул. Я ніколи не мала проблем зі спілкуванням. До того ж останнє знайомство зіграло важливу роль у моєму житті – я маю власний бізнес, який мене годує. Що ще не так?

– Ти енергетично порожня. Як бляшанка з-під енергетика. Через це все пішло шкереберть. Поглянь на себе! Ти злилася з містом. Ти стала його фоном, тінню. Раніше якою яскравою ти була! Я тобою захоплювалася! Ні, це нікуди не годиться. Сьогодні ж перефарбуємося.

– Добре, перефарбуємося. Це вирішить мої проблеми?

– Не всі, але частину – точно.

Я замислилася. Дійсно, Марта мала рацію. Неписаний закон всесвіту говорив: або ти пан свого життя, або його раб. Саме тому одні смакували його презентами й успіхом, а інші – витрішками й невдачами. Кожен сам себе записував у ряди невдах чи улюбленців долі й дотримувався власного вибору до кінця своїх днів або ж намагався зламати стереотипи.

– Ще погомонимо, уже час, – Марта глянула на годинник. – Ходімо, – кинула жовтенького Тараса й зірвалася з місця.

Вебінар просто-таки пролетів. Я уважно слухала коуча, занотувала рекомендації, повторювала вправи й коротенькі медитації. Здавалося, тут існував паралельний світ, навіть життя йшло якось по-іншому. Я забула про все, всіх і про саму себе. Моя душа омивалася під прозорим водоспадом, грілася й танцювала біля багаття, літала вітром у горах, росла пшеницею в полі. Я наповнилася. Чотири стихії провели мене до нового життя – і я воскресла, віднайшла ту себе, якою прийшла сюди, в це життя, і відчула полегшення. Мене розпирало від щастя.

По дорозі додому ми з Мартою забігли в Космо й вибрали мені фарбу для волосся. Удома я провела прощальним поглядом своє світле омбре й радісно привітала темний шоколад з пасмами бургунду. Ми пили липовий чай і милувалися вечірнім Києвом з балкона.

– Яка краса, – вдоволено протягнула Марта. – Знаєш, от дарма ти забила на роботу. Ти витягла щасливий білет, а тепер не хочеш ним скористатися. Забий на Вахака, ти ж все одно не планувала бути з ним. У тебе цікава робота, кабінет попав на шарка.

– Я сплачую оренду...

– Мала, ти знаєш скільки коштує дизайн? А реклама? Отож. Тебе швидко запустили, підкинули хороших клієнтів, надали рекомендації. Працюй собі, а там, може, і знайдеться той єдиний. А як не знайдеться, то й хрін із ним. Будуть інші.

Подруга попивала чай і мрійливо вдивлялася в зоряну височінь.

– Я зараз вільна птаха, ніхто мене не контролює, куди захотіла, туди й поїхала, що хочу, те й роблю, ніяких вечірніх звітів і нудних розмов про ніщо. Хоча... Є на прикметі один – фінансовий директор якогось дрібного банку. Квіти мені надсилає з кавою, яку я обожнюю, прямо зранку, на самісіньку роботу, кур’єром, уяви!!! Вірші мені пише, сертифікат у спа подарував, кожного вечора під дверима квартири в мене корзина з фруктами й пляшкою хорошого вина. Уже ціла колекція назбиралася. Мрійник якийсь, а може, актор... Мабуть, хоче мене підкупити, та я не ведусь. На побачення кличе.

– Чого відразу актор? Романтик. А ти що ж?

– А я втомилася від них усіх. Всі вони м’яко стелять, та твердо спати потім.

– Ну, ти даєш. Не впізнаю тебе. Невже найоптимістичніша людина щойно здулася на моїх очах?

– Та ні, – підняла кутики вуст догори, – вона просто перестала вірити у казки.

– Слухай, дай шанс тому фінансовому директору. Як на мене, то він у тебе закоханий по самісінькі вуха. Диви, оригінальний який. Гляньмо, що каже твій особистий нумерологічний прогноз на цей місяць. Так, хвилинку.

Я хутко підставила дані у формулу й отримала результат.

– Ось дивись, цього місяця тобі треба більше відпочивати, зустрічатися з друзями, відійти від буденних справ, зайнятися медитаціями й подумати про майбутнє. Є шанс зустріти людину для створення сім’ї. Ось бачиш, усе збігається.

– Що, так і написано?

– Дивись сама.

– Гм, добре, я дам шанс, але це востаннє, – насупила брови.

– Як того бажає ваша милість, – посміхнулася я.

Марта поїхала наступного ранку в Черкаси, а я привела себе до ладу й зібралася на роботу.

Дивно, як візит однієї людини може вплинути на поточний стан речей і майбуття. Ще недавно у мене була повна апатія, а тепер я горіла життям. Я пірнула з головою в нумерологічні підрахунки, перемовини з клієнтами, зустрічі. Справи й дісно йшли вгору. Ще кілька разів я відвідала ті чудодійні вебінари, але таким щастям, як вперше, від них вже не наповнювалася. Коуч сказала: «Для тебе достатньо. Як буде зле, приходь.»

Я пірнула в роботу з головою. Через пів року здала на права й купила собі автівку, через рік – оформила кредит на квартиру й справно гасила не лише відсотки, а й саме тіло кредиту. За два роки відкрила рахунок у банку й побачила пів Європи. Мені вже не треба було сидіти в офісі: слава про мої вміння сягнула за межі України. Я працювала онлайн і лише час від часу заглядала до офісу, щоб полити квіти й зустрітися з деякими клієнтами, які хотіли зустрітися зі мною в реалі. Я приймала замовлення на пів року вперед, і дедалі складніше ставало дотримуватися графіка, тому мусила брати помічницю, яка вправно нагадувала мені про зустрічі й замовлення, втискала особливо наполегливих замовників, які готові були відвалити кругленьку суму, щоб оминути чергу й отримати свою нумерологічну карту чи консультацію поза чергою.

Саме від такого настирливого клієнта я й отримала в подарунок – Мішель. Клієнт прилетів із самого Судану, бо від мене залежала доля його компанії. І я таки зберегла його компанію й репутацію, віднайшовши теку з якимись важливими документами. Після відльоту він прислав мені кур’єром величезний оберемок троянд і плямисте короткошерсне кошеня. З того дня Мішель стала повноправною володаркою двокімнатної квартири.

Час летів, я мала купу цікавих випадків і життєвих історій, але той, на кого я чекала найдужче, так і не з’являвся.