РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Коли Макс вступав до університету, він хотів бути старанним студентом, заробляти хороші оцінки та отримати свій заслужений червоний диплом. Але після самогубства мами — донедавна єдиної близької людини в його житті — його ставлення до всього радикально змінилося. Він абсолютно не міг зрозуміти, як закрив третю сесію. Вже три місяці «заради безпеки» жив із тіткою.

Приходити щодня у досі чужу квартиру і бачити перед собою обличчя, дуже схоже на мамине, було нелегко, але Макс чесно намагався зрозуміти її вчинок і змиритися з ним, і навіть жити далі. Адже його життя лише починалося. Тітці Тані, схоже, це теж не приносило задоволення, але все ж вони, пов'язані однією рідною людиною, намагалися вживатись і підтримувати одне одного.

Макс кілька разів поривався влаштуватися на підробіток, але тітка щоразу казала, що сестра не простила б її, якби він працював не за фахом. Ця жінка була всього на десять років старша за Макса, але її затятості в житті не було меж. Без зайвого вантажу за плечима вона жила на собі на втіху. Донедавна. І це була одна з причин, через які Макс хотів якнайшвидше стати незалежним.

Четвертий семестр почався напрочуд легко, і вже другого навчального понеділка на групу Макса чекала екскурсія одним приватним підприємством, новий директор якого оголосив набір молодих фахівців. Кураторка сказала, що деякі з них вже мають всі шанси потрапити на стажування і, напевно, абсолютно випадково зиркнули в бік Макса. Ну, серйозно, його оцінки за минулий семестр були далеко ненайкращими, хоча він все одно був радий, що Ірина Валеріївна так сильно вірила у нього.

На превелике щастя студентів, їх повели не до цехів, а до офісної будівлі, адже майбутнім перекладачам біля верстатів робити було нічого. Приблизно півгодини пішло на екскурсію відділами. Їхні провідники-робітники напрочуд добре ладнали між собою, показуючи та розповідаючи студентам історію бренду, а під кінець туру їхню групу посадили за величезний стіл у конференц-залі, охочих запропонували провести до вбиралень. Макс одразу підстрибнув зі свого місця і разом із трійкою одногрупників попрямував за провідниками.

У вбиральні було трохи прохолодніше, ніж у всій будівлі. Плеснувши холодною водою собі в обличчя, Макс глянув у дзеркало. Крайні пасма волосся прилипли до вологого лоба, а зазвичай зелені, але зараз майже сірі бездушні очі у відображенні ніби підвелися ще темнішими синцями. Чи було це марення, чи все-таки результат тригодинного сну не забарився — Макс не був певен, що більше скидалося на правду.

— Македонський, ти вже такий вологий? — біля сусідньої раковини влаштувався Олег і почав інтенсивно полоскати свої руки.

— Ще слово — і всі знатимуть, що я твій типаж, — Макс струснув вологу зі своїх рук у бік Олега і, висмикнувши пару паперових рушників, витер своє обличчя.

— Ти знаєш, хто мій типаж, і припини мене так називати, — вологими після рук рушниками цей придурок прилизав свою і так вкладену назад вибілену шевелюру і, викинувши папір в урну, поглянув на Макса. — Ну, ти взагалі як?

— Живий, пішли вже, — Макс штовхнув двері й вийшов у гучний коридор. Знаходитись тут було простіше, ніж знову обговорювати з Олегом своє самопочуття.

Виступати повинен був той новий директор, але оскільки він затримувався, то його секретарка, що назвалась Софією, почала розповідь про те, чому і для чого їм потрібні люди зі знанням іноземних мов. Макс намагався сидіти рівно і слухати уважно, злегка оглядаючись на всі боки — раптом сам директор вирішив затесатися в невелику купку співробітників, що теж слухали презентацію, і одразу визначити, хто йому не підходить. Або ще гірше — секретарка йому розповість, хто як поводився.

— Бро, ти переграєш, — шепнув з боку Олег, на що Макс лише повів плечем, натякаючи йому, щоб відстав, але все ж таки взяв його слова до уваги.

Потрібно бути максимально собою, просто собою, трохи інтелігентнішим і тактовнішим, ніж зазвичай.

Монолог секретарки перервав стукіт у двері, що потім прочинилися. Софія перепросила слухачів і вийшла з зали.

За деякька секунд до зали увійшов чоловік років тридцяти. Він викликав двоякі відчуття. Виглядав досить молодо, але його погляд ясно давав зрозуміти, що це не так. Смоляне трохи відросле волосся було ідеально вкладене набік і злегка розпатлане; очі кольору безодні, над якими нависали густі, хоча явно підщипані брови. Все це дуже контрастувало з блідим обличчям. Він був одягнений в темно-блакитний костюм-трійку, котрий точно був пошитий особисто на нього. Якби Макс вірив у надприродне, він сказав би, що цей вампір явно виліз із якогось містичного детективу з елементами еротики. Так, еротика там би точно була.

Раптом Максу прилетів тичок ліктем у бік, через що він ледь не підскочив на місці й перевів на Олега роздратований погляд. Олег знизав плечима і, нахилившись до Макса, прошепотів йому на вухо:

— Підітри слину, палишся.

Дивно, але після його слів Макс усвідомив, що його рот справді трохи відкрився, поки він спостерігав за директором. Це він? Макс повернув свою увагу до чоловіка і постарався непомітно виправити свій вигляд.

— Здрастуйте, вибачте, що змусив вас чекати. Сподіваюся, що моя колега донесла до вас частину інформації, яку я пропустив. Мене звуть Габріель Єнс, — чоловік зробив паузу і оглянув усіх присутніх. Макс буквально відчув, як він поглядом облизав його обличчя, але подивитися в очі цьому вампіру не наважився, дістав лише до кінчика носа. — Я розумію, що вас не цікавить уся ця презентація, тож перейдемо одразу до висновку. Серед вас є охочі працювати за фахом? — З шумом усі студенти, включаючи Макса, підняли руки. — Хто хоче мати справу з модою та трендами? — Підняли руки троє дівчат і Макс. І Олег, котрий окинув одногрупниць досить нахабним поглядом. — Працювати на мене? — Усі руки так і лишилися підняті. — Хто хоче працювати?

Макс сподівався, що скоро питання закінчаться, бо не збирався опускати свою руку і вже наполегливіше дивився на ніс Габріеля Єнса.

— Ви троє можете залишитися. Дякую, Ірино Валеріївно, що привели таких завзятих кандидатів.

Макс несподівано обернувся на кураторку, котра вже підганяла до виходу його одногрупників, що не підняли руки. За ними вийшли й працівники.

— До нової зустрічі! — сказав їм услід Габріель Єнс перед тим, як зачинити двері. Потім він сів буквально через один стілець від Макса, що знаходився ближче за всіх до його минулого місця, і, підперши кулаком щоку, з усмішкою оглянув двох хлопців і дівчину, що залишилися. — Ну що ж, розказуйте.

Що розповідати? Про що? Хоча б натяк на тему?

— Ми закрили третю сесію, — піднявши руку, випалив Олег.

— Подивимося, як закриєте третій курс, — здавалося, лікоть Габріеля з'їхав далі до центру столу, чи чоловік справді так посмакував ці слова. — Як вас звати?

— Олег Жадан, — одразу вискочив він попереду всіх.

— Інна Новак, — не так жваво відповіла дівчина.

— Макс Македонський, — рівно видав Макс, майже зумівши глянути в очі Габріелю.

— А Ви у нас найдовший? — директор відсунув стілець, що стояв між ними, і підкотив трохи ближче на своєму.

— Найдовший Олег, чи Ви що мали на увазі? — постарався у своїй звичайній манері висловитися Макс, але потім згадав, що його щойно залишили на співбесіду. Він постарався відкотитися назад, але Олег підпер коліщатко його стільця черевиком. Габріель буквально придавив його поглядом, потім оглянув інших.

— Сподіваюся, ви розумієте, що із двадцяти осіб вас залишилося троє. Зараз я по черзі вас катуватиму і, якщо ви мені сподобаєтеся, дам тестові завдання. Інна буде перша, бо вона далі за всіх від дверей, — Габріель подивився на дівчину, що сиділа з іншого боку столу, — потім Олег, Макс останній. Все зрозуміло? — коли всі кивнули, він продовжив: — Хлопці, вийдіть, наступний зайде, коли Інна вийде.

Олег і Макс вилетіли за двері, варто було Габріелю змахнути рукою.

— Якийсь дивний, — зауважив Жадан, як поруч з ними з'явилася та сама секретарка. — Вибачте, — одразу з поклоном видав він.

— З правдою не посперечаєшся, — усміхнулася Софія — її ж так звали? — Я проведу вас у зону очікування. Чай, каву?

— А можна потім на співбесіду взяти? — Олег з надією глянув на неї.

— Якщо тільки з добрими намірами, — вона подивилася на Макса; мабуть, щоб переконатись, що в нього немає запитань. — Прошу за мною.

Вони вже хвилин двадцять сиділи в невеличкій кухні. На щастя, ніхто за цей час не насмілився зайти до них. Чи на жаль. Макс час від часу нервово тупав ногою, поки Олег щось листав у своєму смартфоні.

— Чому так довго? — протягнув Макс і трохи сповз униз по спинці дивана. Навколо не було ні душі, від чого було трохи ніяково.

— Ти хоч раз був на співбесіді? Це тобі не кави випити. Я як влітку офіціантом влаштовувався, то мене мадам головна півгодини тримала, а потім ше й вирішила відразу попитати меню. Може, він теж питає її меню, — Олег грайливо пересмикнув бровами і прикусив нижню губу.

— Тоді я вже не хочу до нього йти, — Макс закотив очі й відвернувся вбік. Хоча він би сам спитав, що є в меню Габріеля для нього. У дверях прошмигнув силует Інни, а потім з’явився досить статичний — директора.

— Наступний, — Габріель поманив рукою, і Олег вилетів слідом за ним, по дорозі намагаючись не пролити каву, котру навіть не надпив.

Макс лишився сам.

Він встиг перевірити всі соцмережі, відповісти тітці на десяток повідомлень про те, де він і чим займається, і майже допив свою каву.

Минуло близько півгодини, коли в тому ж дверному отворі з'явився Олег і, швидко побажавши удачі, змився. Макс не встиг підвестися, коли в полі його зору виник Габріель.

— Сидіть, Максе, закінчимо все тут, — він плюхнувся на диван навпроти Макса і, закинувши одну руку на спинку, прикував свій погляд до нього. — Я чув, що Ви були відмінником на першому курсі, що сталося?

— Можна не відповідати? — сподіваючись на розсудливість Габріеля, попросив Макс, але:

— Чим більше приховуєте, тим більше приховуєте, — видав дуже логічний ланцюжок директор. — Але, як хочете, Ваше право.

Трохи потягнувши час, Макс таки мляво відповів:

— Мама померла, — він почав натягувати рукави кофти, намагаючись сховати долоні.

— Не втративши не здобудеш, — знову видав дивовижну цитату Габріель, немов був великим фанатом Кличка. Макс насупив брови й запустив дуже складний розумовий процес, намагаючись зрозуміти, як він це робить. На щастя, Габріель швидко перебив потік його неозвучених слів. — Який збіг, у мене теж, і тому ми обоє зараз сидимо тут. То вона ганяла Вас по навчанню?

— Ні, просто її не стало перед сесією, — втягнувши голову в плечі, ще тихіше промовив Макс.

— Тримайте поставу, Ви на співбесіді, — дуже різко промовив Габріель, а Макс не посмів сперечатись.

— Вибачте.

— Опишіть себе трьома словами, — Габріель нахилився вперед, спершись на розсунуті коліна, і його погляд став ще більш уважним. Макс дуже намагався заспокоїти ураган почуттів і, випустивши майже все повітря з легень, максимально рівно відповів:

— Спокійний, чесний, реаліст.

— І який із Вас буде працівник?

— Об'єктивний, сумлінний, трохи скрупульозний.

— Трохи? — уточнив Габріель.

— Я не допускаю помилок через неуважність.

Цієї миті Макс відчув себе впевненіше, тож навіть закинув ногу на ногу і накрив коліно витягнутою з рукава долонею. Напевно, Габріеля це теж вразило, бо він змінив позу на більш згруповану, а точніше, повторив за Максом.

— Які мови, окрім англійської?

— Є диплом з німецької, в універі основна французька, сам вивчаю іспанську і хочу почати вчити японську.

— На якому рівні французька?

— По ЗНО пройшов на бюджет і відтоді ще підтягнув.

— Були за кордоном?

— У Франції?

— Десь.

— Кордон Румунії в Карпатах рахується? — про всяк випадок вирішив уточнити Макс, але помітивши, що погляд Габріеля ніяк не змінився, додав: — Пару разів у Європі.

— Що ще корисного є у Вашому арсеналі?

— Начебто непогано фотографую і намагаюсь копірайтити англійською.

— Ось як?

— Отак якось.

— Тоді ось Ваше тестове завдання: написати огляд на один із наших товарів на Ваш вибір, розмір чотириста-шістсот символів. Двома мовами на Ваш вибір, крім англійської.

***

Макс вирішив ризикнути. Він розумів, наскільки сильно ризикує, коли писав один із оглядів шведською. Онлайн-перекладач у зуби, приклади для побудови речень на іншій вкладці — і можна творити якою заманеться. Про всяк випадок Макс перед цим прочитав сторінок десять випадкових текстів, щоб зрозуміти структури речень. Звичайно, другою мовою він вибрав французьку, щоб трохи розслабитися після виконаної роботи.

Несподіваний дзвінок по Фейстайму збив його з думки. На світі існувала одна єдина людина, яка вміла підбирати найневдаліші моменти.

— Як у тебе щоразу це виходить? — замість вітання пробубнив Макс і поставив смартфон вертикально, сперши його на підставку для ручок, щоб у об'єктив камери влазило його обличчя.

— У мене чуйка, як твоє тестове? — відразу поцікавився Олег. Мабуть, він також зараз цим займався.

— Сподіваюся, Габріель оцінить мій письменницький талант, як твоє? — Макс все ж таки згадав, що забув, і дописав останнє речення.

— Письменницький? Мені дісталися переклади договорів про співпрацю та нерозголошення, сподіваюся, не доведеться закінчувати ще і юридичний, бо це жерсть якась. До речі, а шо ти робиш?

— Огляд товару французькою та шведською, — руки Макса чомусь вирішили скластися в замок, на якому він влаштував своє підборіддя, а на губах так і сяяла підступна усмішка.

— Не знав, шо ти шариш у шведській, — Олег аж відірвався від свого заняття і встиг помітити вираз обличчя друга.

— Сьогодні почав, і, знаєш, мені хотілося б особисто побачити обличчя цього піжона, коли я йому вручу цей шедевр.

— Але він сказав відправити на пошту.

— А шкода.

— Чел, скажи чесно, — Олег присунувся ближче до смартфона і, відвівши погляд убік, тихо додав: — Ти б його трахнув?

— Ждан, я ж просив, — Макс буквально скинув руки зі столу і голосно зітхнув, натякаючи, що тема закрита, але Олег не завжди розумів натяки.

— Просто шоб ти знав, він одружений.

— Дуже цікаво, але яка особисто мені з цього користь?

— Просто… коли тебе візьмуть, постарайся не наробити справ, — благаючи попросив Олег.

— Ти так сильно віриш у мене? — спробував віжартуватися Макс, але спроба не була зарахована.

— Максе, я серйозно. Ти пам'ятаєш той раз, — для переконливості Олег підняв брови.

Так, він добре пам'ятав ті два розбиті носи й кулак Жадана в крові. Це був лише другий тиждень від початку першого семестру, та хто ж знав, що навіть у таких навчальних закладах контингент міг бути рівня «гей, сиш».

— Таааак, ти збираєшся писати Інні? — згадав Макс.

— Думаєш, варто? Чого б тобі не написати їй?

— Взагалі-то не я на неї запав.

— Тобто ти вважаєш, шо я запав на неї?

— Ти щодня про це ниєш, мій терпець скоро урветься. Напиши їй сьогодні.

— Чел…

— Просто візьми та напиши.

— Давай я завтра до неї підійду?

— Завтра ви вже могли б обговорити, куди підете післязавтра, якщо вона сьогодні тобі відповість.

— Ну бляха, Макс, мені незручно. Давай зустрінемось, і ти сам їй напишеш з мого акаунта?

— Давай я напишу тобі, й ти просто скопіюєш текст і відправиш їй?

— Домовилися.

«Привіт як тобі сьогоднішня екскурсія? Тобі дали тестове завдання?»

Олег взяв смартфон до рук, коли прийшло повідомлення та, мабуть, навіть не прочитавши його, просто скопіював і:

— Відправив, — заявив він.

— А якби я написав щось на кшталт «Гей, сучка, го єбаця»?

— Ти не написав би.

— Далі сам відповідай, па-па, придурок! — Макс помахав йому двома руками в камеру і швидко відключив дзвінок. — Придурок, — на видиху повторив він, з'їжджаючи вниз по спинці стільця.

Якби ж тільки можна було, він би й сам позвав Олега на справжнє побачення, яке б точно відрізнялось від їхніх звичайних зустрічей хіба що поцілунками.

Лише поцілунками.

Ні, мабуть, таки не позвав би, бо вже добре знав, що одних поцілунків Олегу було б недостатньо.

***

Ні, Макс анітрохи не здивувався, коли зайшов до аудиторії та побачив Олега, який спілкувався з Інною. Абсолютно. Хоч вона і була дивною, але все-таки нічого нікому не зробила, з нею просто ніхто не хотів спілкуватися через її дивацтва. Макс привітався з ними й плюхнувся на стілець за партою, де стояв Олеговий рюкзак.

У цей день намічалося чотири пари, а на третій йому на пошту надійшов лист від Габріеля Єнса.

«Після пар до мене на інтерв'ю. Твоє вміння пристосовуватися я відзначив»

— Олегу, — Макс обернувся на пару з їхньої святої трійці.

— Тебе теж? — перебив його Олег.

Лише Інна стояла і не відривала погляд від екрана смартфона.

— Інно, шо там у тебе таке страшне? — підійшовши до неї збоку, Олег зазирнув до її смартфона. — Хренасі. Ти йому якось погрожувала на співбесіді?

— Відразу, — ледь чутно видихнула дівчина і заблокувала екран. — Мене одразу взяли, — уже трохи голосніше промовила вона і опустила погляд у стіну.

Тепер вона здавалась Максу ще дивнішою. Нормальні люди в такій ситуації скакали б від щастя, а не дивились в пустоту, ніби їм щойно підписали смертний вирок.

Макс склав рюкзак до того, як продзвенів останній дзвінок. Він хотів уже зірватися з місця і якнайшвидше забрати своє пальто з гардероба, але згадав, що був не один. Олег тільки-но почав складати речі в сумку, а Інна вже вийшла з-за парти і озирнулася на них.

— А тобі не терпиться, — зауважив Олег і, закинувши свою сумку на плече, замкнув їхній нечисленний стрій.

Забравши верхній одяг, вони вирушили на найближчу станцію метро. Шлях здавався дуже довгим, хоч добиралися вони близько двадцяти хвилин. Попри те, що всі дуже хотіли якнайшвидше дістатися, вони зупинилися перед дверима бізнес-центру. Макс подивився на Олега, котрий дивився на нього, потім на Інну, яка глянула на Макса, і знову на Олега, який уже дивився на Інну. Вони майже хором разів десять глибоко вдихнули. Повітря навколо ніби просочилось напругою, і Макс відчував, як під усіма шарами одягу нашорошилось волосся на його руках.

— Хто зайде першим? — спитала Інна, явно очікуючи, що її поведуть за собою, а не виставлять уперед.

— Я піду, — зголосився Олег — ніби вирішив зіграти сміливця — і штовхнув двері, але ті не піддалися.

— На себе, — поправила його Інна, і вони нарешті змогли увійти всередину.

Не дивлячись на те, в якому порядку вони увійшли, на рецепції представляла їх всіх Інна. Макс зауважив, що в неї навички комунікації були набагато більш розвинені, ніж у них. Чоловік за стійкою комусь зателефонував, а потім попросив почекати пару хвилин.

Незабаром із центрального ліфта з'явився сам Габріель Єнс. Людина явно воліла робити все сама. Він потиснув усім руки та попросив пройти за ним. Поки вони підіймалися на ліфті, Макс встиг перерахувати волоски на його потилиці й помітити, що він був доволі високий, майже як Олег, але все ж таки трохи не діставав.

Цього разу вони потрапили до кабінету самого директора, тобто першою до його рук потрапила Інна Новак, а хлопців Габріель попросив почекати біля стійки секретарки. Через пару хвилин повз них пролетіла і залетіла до кабінету жінка в костюмі.

— Зараз вгадаю, то наставниця, — Олег клацнув пальцями, тож Софія теж звернула на нього свою увагу.

— Ви маєте рацію, юначе, — з усмішкою підтвердила вона. — Але нині їх називають менторами.

— Як дементори? — уточнив Олег.

— Ми не в Гоґвортсі, — перш ніж Софія встигла зреагувати, озвучив свою думку Макс і перевів погляд на двері.

— Слухайте, — склавши передпліччя на стійці, звернувся Олег до Софії, — а Ви не знаєте, шо сьогодні з нами буде?

— Вас розподілили на різні відділи, що, я сподіваюсь, ви вже зрозуміли із тестових завдань. У вашої подруги усна італійська на найвищому рівні. Хто з вас Жадан? — Олег акуратно підняв руку, привертаючи увагу до себе. — Приємно познайомитись, Софія. Вас швидше за все відправлять до договірників і, якщо закінчите аспірантуру, отримаєте місце нотаріуса. Македонський, — вона перевела погляд на Макса, — Ваша новонабута шведська просто диво. Ви ж спеціально писали мовою, яку не вчили?

— Ви читали мій огляд?

Можна було припустити, що вона знала цю мову, але з іншого боку, Габріель міг сказати їй, що на співбесіді хлопець не згадував її.

— Так я читала.

— Як Ви зрозуміли?

— Видно, що Ви користувались перекладачем, бо деякі слова мають інше значення, ніж Ви хотіли, але також я помітила, що Ви намагались це виправити.

— Правда, він у нас геній? — Олег з усмішкою закинув руку Максові на плече і поплескав його.

— Це не мені вирішувати, пробачайте, — Софія повернула свій погляд до монітора комп'ютера, і хлопці зрозуміли, що вона має свої справи.

Олег відвів Макса на пару метрів убік, щоб точно не заважати їй.

— Чув, мене хочуть до нотаріусів.

— Це ще плюс два роки після магістратури.

— Хіба? — насупився Олег.

— Пам'ятаєш, ти казав, що тобі не здалася ця вишка?

— Я щойно змінив свою думку.

Нарешті двері офісу знову відчинилися, і з них вийшла та сама жінка, за якою слідом виринула Інна. Вона помахала хлопцям і пішла далі.

— Жадан, — долинув голос Габріеля, і хлопець поспішив увійти, зачиняючи за собою двері.

Незабаром за ним теж прийшов ментор. Макс останнім увійшов до кабінету.

— Сідайте, — Габріель вказав на крісло навпроти себе, і Макс відразу приземлився в нього.

— Софія знає шведську? — відразу вирішив запитати Макс, оглядаючи кабінет, і, коли його погляд зупинився на директорі, той нарешті вирішив відповісти.

— Вона вчилась у Швеції, і якраз про Вашу креативність і вміння пристосовуватися я хотів поговорити, — Габріель зробив невелику паузу. — Як гадаєте, чому я набираю співробітників зі знанням іноземних мов?

— На презентації говорили, що відкриваєте філії в Європі.

— Правильно, але навіщо ви, якщо є люди з готовою освітою, які бажають працювати?

— Довіра? Типу Ви зараз створюєте свій особистий загін самогубців, який служитиме Вам і лише Вам. Тому вирішили розпочати прикорм підлітків, а не готових магістрів. — Судячи зі схвального кивка Габріеля, Макс зробив правильні висновки. Хоч ця ідея й була доволі цікавою, та навіть Макс вважав її якоюсь дитячою мрією. Бо в житті не буває все настільки просто. Звісно, свою думку він притримав при собі. — А Ви якими мовами володієте?

— Французька, голландська та трохи італійська.

— Яка у Вас освіта?

— Зараз я Вас співбесідую, — зауважив Габріель і, підвівшись з крісла керівника, пройшов до кута свого столу. Він засунув руки до кишень штанів і пильно дивився на Макса. Десять секунд. Двадцять. Тридцять. — Як у Вас справи з економікою?

— Можу вийти в плюс у СімСіті.

— Та Ви чітер, — не те щоб тон Габріеля прозирало здивування, але вираз його обличчя сказав достатньо — він точно колись задротив.

— Потрібно враховувати потреби населення, — Макс закинув ногу на ногу і відкинувся на спинку крісла, відчуваючи, що явно вразив директора своїм талантом. — То навіщо мені в статтях економіка? І де мій ментор?

— Тут.

Макс з нерозуміння насупив брови, потім озирнувся на всі боки. Двічі озирнувся. Знову глянув на Габріеля, підняв брови. А потім як зрозумів. Хвиля розуміння накрила його повністю і змила в океан усвідомлення. Якщо він щодня бачитиме перед собою це обличчя, то дуже скоро зможе заробити собі нервовий тік, зрив, безсоння і, швидше за все, спермотоксикоз. Хоч зі словом на букву «с» він не дружив, але моменти життя у вигляді занадто симпатичних та харизматичних людей він ловив майже настільки ж часто, як себе на бажанні покликати Олега на побачення.

— Перепрошую?

— Будеш моїм особистим помічником? Випробувальний термін — два тижні, можеш вилетіти за будь-яку помилку, але якщо залишишся, то гарантую пристойну зарплатню. Твоїм обов'язком буде лише розділяти мої обов'язки, робити те, що я робив раніше сам, а згодом доведеться дізнатися про все, що знаю я.

— Я ще не погодився, — підвівшись з місця, попередив Макс.

— Можеш сьогодні вирушити до креативного відділу, де тебе, радше за все, роздеруть на клаптики, або один день подумати над моєю пропозицією, — Габріель підійшов ближче до Макса, залишивши між ними мінімальну етичну відстань, і простягнув свою візитку. — Відповідь чекаю до восьмої вечора.

Роздеруть на клаптики.

Макс не горів бажанням дізнаватися, наскільки правдивими були ці слова, проте навіть уявити не міг, наскільки простішою чи складнішою буде робота асистента. У фільмах він неодноразово бачив, як персональні асистенти всяких моделей та інших людей шоубізнесу загиналися з купою доручень, але тут не було камер, та й він жодного разу не зустрічав імені Габріеля Єнса в новинах, які читав із заздрісною регулярністю.

— Македонський, — покликав Габріель і трохи схилив голову вбік, заглядаючи Максу в обличчя. — Час вийшов.

— Вибачте, — Макс взяв і окинув поглядом його візитку. Мінімалізм. — Я зателефоную.

— До зустрічі, Македонський.

Габріель вийшов з офісу, залишивши двері відчиненими. Було негарно затримувати людей, але до того часу, коли Макс зрушив з місця, у дверях з'явилася Софія.

— Не лякайтесь, Македонський, а то першого ж дня вилетите, — вона стиснула долонею плече Макса. — Ви ж завтра прийдете?

***

Отже, до восьмої.

До восьмої лишилося п'ять хвилин, а Макс тримав у руці смартфон із вже введеним номером. Перед цим у нього був Фейстайм з Олегом, який дивувався з можливості, яку сам директор запропонував його другу, і казав, що він не може проґавити її, навіть якщо це загрожує вічним флагштоком. Такі посади не роздавали будь-кому. Значить, Макс не був будь-ким. А ще мав можливість нарешті отримувати зарплату і самостійно винаймати квартиру. Не те щоб йому не подобалося у тітки Тані, але вона щодня нагадувала про те, що сталося, одним своїм виглядом, а повертатися на квартиру, де він жив з мамою — взагалі був не варіант.

Дві хвилини.

Макс натиснув на слухавку.

— Алло, — через два гудки пролунало голосом Габріеля Єнса. — Ваше рішення, Македонський?

— Як Ви дізналися?

— Розповім завтра, адже ж я можу?

— Можете. Коли мені прийти?

— О десятій ранку в моєму офісі, отримаєте усі потрібні документи та уніформу, завтра маю три наради, Ви скрізь і завжди зі мною. Можете користуватись записником або нотатками в смартфоні, якщо знадобиться. Все ясно?

— У мене пари.

— Ні, завтра університет отримає довідку, вважайте, Ви вже на індивідуальному плані. І звертайся до мене на «ти».

— Зрозумів, а звертатися як, на ім'я?

— Бажано, але можна й сенсей, — з посмішкою в голосі закінчив Габріель. — Чому тягнув до останнього?

— Так вийшло, вибачте.

— До завтра, розумнику.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.