3.3. Аріана

Аріана повернулася в номер після третього дзвінка Максима і наполегливого: «ні» від Даррена. Ардан, здавалося б, поставив за мету споїти їх компанію. Одразу замовив кілька пляшок «Крю де Птолемей» — якогось місцевого вина. І якби Даррен не контролював частоту наповнення її келиха, вона б сп'яніла ще до банкету у Рашида Абаса.
За столом їх групка просиділа шумно-весело. Ардан нарешті представив свого друга Шікала, з місцевого бедуїнського кочовища, який голосно і заразно реготав над кожним жартом застілля, та   відмінно володів іноземними мовами, ніби випустився з філологічного.
У готель вони повернулися за дві години. Голова вже важчала від похмілля і гарний настрій безслідно щез, шлунок потроху вивертало. Йти на вечірку страшенно не хотілося, та відкрутитися від обов'язків не вдалося. Максим  нагримав на неї в телефон: «Жодних але, Аріана Крон! Сьогодні ми супроводжуємо батька. Годі вже дуркувати. Ти не дитина, то ж вчись відповідальності за родину!»
Аріана грюкнула дверима і витріщилась на ліжко. У номері царювала бездоганна чистота. Одяг прибрали у шафу, ліжко акуратно застелили, а на строкатому покривалі лежав згорток, завернутий у святковий папір, обв'язаний золотою мотузкою. Різдвяний подарунок? Такий складний бантик вона зазвичай зав'язувала на кросівках для уроків фізкультури.
Аріана попленталася до ліжка на ватяних ногах. В голові страшенно гуло. Підняла важкенький згорток. Під золотою стрічкою знайшлася записка. Виштовхала її та розгорнула: «Меріт Хесин. Те, що ти шукаєш — завжди з тобою».
Підпису немає. Аріана повертіла червоний листочок в руці, закусила губу. Що за жарти? Обережно розгорнула подарунковий папір. Усередині виявилася книжечка в міцній шкіряній палітурці, явно зшита вручну, по всій обкладинці сліди потертостей.
— Що це?
Аріана зважила подарунок в руках, таки важкенький, назви немає, хто був автором також незрозуміло. 
Вона відкрила книгу навмання. Пожовклі від часу сторінки пописані акуратним почерком. Цей нахил і вишукані завитки під буквами Д і Р, — вона впізнавала. В очах миттєво защипали сльози. Серце стисло в грудях. Аріана шумно видихнула. Могутній кулак болю вибили з неї повітря.
Це ж мамин почерк.
— Мам .... — тремтячими пальцями Аріана провела над чорними літерами.
Мамин почерк, поза сумнівом. Але як? Звідки? Чому? Охоплена божевільною здогадкою, вона пробігла поглядом по серединному рядку:
«... дядечко Фаділ помер, кузен Джек помер ... Начебто за цим неможливо розгледіти гігантського волохатого мамонта! Навіть дурню зрозуміло, це щось більше за збіг. Скільки ще смертей можна списати на нещасний випадок? Що в кінці цієї кролячої нори?.. Я не знаю. Але ручаюсь, що готова йти до кінця! ... Таке враження, що нашу родину прокляли. Не можу цього довести, фактів недостатньо. Це скоріше моє внутрішнє передчуття ». Останнє слово кілька разів обведено.
Серце забарабанило в грудях. Аріана впала на ліжко. Думки гасали в голові зі швидкістю гіперлупа. Щоденник, невже це її щоденник? Це і правда мамин почерк? Звідки він з'явився в її кімнаті? Хто приніс його? Хто такі Фаділ і Джек? Що за прокляття? Про що вона пише ?
Аріана перегорнула кілька сторінок назад, почерк був читабельний, її почерк, та трохи недбалий. Напевно цю частину мама написала ще в дитинстві:
«Вона мені знову снилася ця дівчинка — єгиптянка. Неферрен. Така сумна. Я нікому не розповідаю. Джек знову глузуватиме. Краще я нікому не говоритиму про свої сни ».
Неферрен. У якийсь момент мамин почерк обірвався, а сторінки стали жовтими, вкриті темно коричневими плямами. Справа в куточку з'явилися дата і місце, написано чужою рукою, в той час, як мама не вела точних записів, але позначки на полях були накидані олівцем і маминим почерком з численними знаками питання, деякі слова єгипетською.
Аріана перегорнула щоденник до середини. Почерк ще раз змінився. На жовтій від часу сторінки тільки одне слово:
— Джі ...
Слово або чиєсь ім'я? Почерк гарний, такий, вікторіанський, ажурний. Мабуть, Джі навчалася каліграфії, як робили за старих часів. До деяких записів йшли невеликі вставки в лапках:
«Безмежна самотність творця...»
Далі щоденник Джі уривався і за порожньою сторінкою йшла третя частина. Явно найбільш рання з усіх: папір зовсім старий і був  оброблений для збереження. Чиїсь польові записки з розкопок, за кожним записок йшов невеликий скетч олівцем. Храми, оазиси, піраміди. Але найбільшою несподіванкою виявилася вставлена в кінці книжечки складена вчетверо карта — намальоване олівцем дерево, численні гілки поцятковані іменами, датами народження і смерті.
«Arbre de vie»
Аріана провела подушечками пальців по жовтому папері. На дотик той був старий, зморшкуватий, але чорнила лишалися яскравими, глибоко всоталися в кожну молекулу і зберегли чіткість. Вона легко могла розібрати імена написані латиницею і кирилицею, а ось з ієрогліфами були проблеми.
— Це наше дерево? — Аріана з сумнівом вивчала гілки, намагаючись знайти бодай одне знайоме ім'я з прізвищем Крон чи Мансур.
Здавалося неймовірним, що історія її сім'ї може бути такою давньою, і що прізвища перепліталися з такою дивовижною витонченістю. Щоправда, добру половину дерева зайняли представники якихось Moray і Carter.
— Цікаво, хто вони такі ...
Аріана заклала пасмо за вухо. Однією з останніх Море або Морей, не ясно як правильно вимовляти, була якась Ajna Morey. На цьому імені дерево Морей обривалося. Раптовий біль стиснув груди. Невже рід урвався? Такий давній. Яка втрата…
Нарешті на верхівці, на найбільш тоненьких гілочках, відділених від загального стовбура вона помітила домальовані олівцем імена:
Ahmes Mansour, Jala Mansour, і поруч зліва: Fadil Mansour, Layla Mansour, а праворуч: Letyifa Mansour, Akil Mansour, Fema Mansour.
Її двоюрідні дідусі та бабусі? У самому верху древа акуратні: Arita Tiya Mansour і Ariana Mansour.
— Це ж я! — зраділа Аріана, примружилася, вчитуючись у знайомі букви. — Аріана Мансур!
Бабусі, дідусі, двоюрідні брати та сестри. Виявляється у них з Максом було повнісінько родичів! Аріана намагалася згадати, чи отримувала від когось з тих Мансур листівки на Різдво чи День Народження. А може нікого вже й в живих немає?.. Від цієї думки стало зовсім сумно.
— Стоп! — Аріана відхилилася назад, розгублено дивлячись на сімейне древо. — А де Максим?
Вона знову і знову перебігала очима по домальованим гілкам, але серед нескінченних Мансур не знайшла потрібного імені.
— Як дивно ... Мама що, забула його дописати? Або це писала бабуся? Чому тоді моє ім'я тут є? Максим старший за мене на сім років...
Вона пірнула в роздуми й не одразу почула стук у двері.
— Аріша, ти там? — голос Максима вихопив її з трансу.
Вона сіпнулася, інстинктивно сунула щоденник під подушку.
— Так-так. Заходь!
Ручка м'яко клацнула і на порозі з'явився брат. Максим ніколи не заходив без стуку, хоча є ж запасний ключ-картка від номера: приємна звичка.
— Бачу готуватися ти ще не розпочинала? — Максим болісно зітхнув, помасажував перенісся. — Аріша, я ж просив тебе повернутися раніше...
Аріана схопилася з ліжка.
— Макс, скажи... А ти пам'ятаєш кого-небудь з наших родичів по материній лінії? Ну, крім тіточок звичайно. Мама ніколи не розповідала тобі про наших дідусів, наприклад?..
Брат зміряв її швидким поглядом. Дивний, незнайомий вираз з'явився на блідому обличчі.
— Звідки такий раптовий інтерес до сімейної історії? — голос дзвенів від напруги.
— Просто так, — Аріана знизала плечима намагаючись передати собі максимально байдужого вигляду.
Максим примружився, срібні очі набули гострого блиску. Потім він всміхнувся, наблизився, скуйовдив її гриву, обійняв за плечі.
— Не забивай голову дурницями, Аріша. Краще готуйся до вечора, — він глянув на годинник скелетон. — Стиліст буде за пів години. Твою сукню і мій костюм привезуть хвилин за десять. Прийми душ, вмийся, помий голову. Нам не можна запізнитися.
Брат заквапився до дверей.
— Макс ...
— Я піду, маля. Не буду тебе відволікати. Мені ще з батьком поговорити треба.
Щойно за братом зачинилася двері, Аріана дістала важкий щоденник, змахнула з нього уявну порошинку. Вона задумливо дивилася на потерту обкладинку. Час ще є. Знову навмання відкрила мамину частину  і занурилася в читання.
«Останнім часом я все частіше думаю про незвичайну долю моїх родичів. Що це? Неможливий фарт? Здається, що гроші самі виросли на деревах нашого саду, а капітал виліз з горщика лепрекона. Дядечки й тітоньки одружені на банкірах, політиків і дипломатів, управляють великими компаніями, займаються благодійністю ... Але неймовірний фарт, супроводжується настільки ж неймовірними трагедіями. Мені просто в голову не лізе, всі ці нещасні випадки ... Ніхто нічого не запідозрив?
Дідусь Наггар втопився під час прогулянки на яхті, його брата Фаділа, знайшли мертвим у кабінеті, лежав на заповіті. Чорнила на папері не висохли, лікарі сказали що це інфаркт. А як же інфаркт! Я не вірю в такі збіги. Їх забагато…"
«Забагато» підкреслено тричі. Потім олівцем було написано: «Вмирають всі по батьківській лінії ...» 
В кімнаті повіяло холодом. 
«Прокляття» — прошепотіли стіни за спиною.
Аріана відірвала погляд від щоденника, кондиціонер вимкнутий, глянула у вікно. Завіси тихенько гойдалися, вечоріло, але розпечене Каїрським сонцем повітря пахло бурею.
Знайоме передчуття накрило її. Немов би вона стоїть на краю Ейфелевої вежі й дивиться в безодню, що розверзлася під Парижем. Відчуття точнісінько, як в тому видінні, галюцинації, маренні, що трапилося під час канікул кілька років тому. Від висоти голова паморочиться, дихання перехопило. Десь дуже-дуже глибоко разом зі страхом у серці розливалося трепетне очікування дива. Вона притиснула щоденник до грудей, по щоках текли сльози.
— Мама, мамусю ...
Подумки Аріана подякувала невідомому дарувальнику. Нарешті в її руках справжній скарб. Ось вона — правда про родину Крон! Всі заховані скелети, що роками зберігалися в бабусиній шафі. Нарешті вона знайде відповіді на всі численні: чому і за що ... Чому померла її мама. Нарешті. 
***

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.