3.1. Максим

Щось змінилося. Світ змінився.
Спочатку це було ледь вловиме слабке передчуття, тихий подих за межею чутності, дзвін у вухах, що лоскотав нерви, тоді — раптовий сплеск адреналіну.
Кров пульсувала у скронях, обпікаючи вогнем вени, артерії, судини. В голові паморочилася від несподіваного припливу сил, немов би він глибоко вдихнув вперше після тривалого кисневого голодування.
Він не знав, що відбувається, але розумів, душею відчував, — це щось грандіозне. Здавалося, що земна вісь раптом змістилася і планета закрутилася в інший бік. На мить він втратив почуття реальності, і саме буття вибухнуло тисячами феєрверків, закружляло, перетворившись на сліпучий калейдоскоп.
Дзвін у вухах став хором тисячі ангелів. Десь там під землею давній, невидимий механізм раптом ожив, прокинувся від тисячолітньої бездіяльності й загудів в небесах і під землею, засовалися страхітливі шестерні.
Втративши керування, він ледь не влетів у піщаний насип. Вулицю затопили гудки машин, скрип гальм, крики людей. Останньої митті йому вдалося «перемкнути» свідомість на тут і зараз, уникнути зіткнення і звернути зі зустрічної смуги. Він негайно припаркувався на узбіччі, притиснувся чолом до керма.
Обганяючи Мерседес, єгиптяни сигналили та лаялися на чому світ стоїть. Якийсь водій не полінувався пригальмувати, висунувся з вікна і замахав в його сторону кулаком, посипаючи лайкою і погрозами.
— Ключ...
Максим застогнав. Голова розколювалася. Думки гасали зі скаженою швидкістю, плуталися, ламалися.
Ключ. Замок. Брама.
Щось не те з Брамою ... Де Аріана? Куди цей хлопчисько повіз її? О Всевишній, вона хоча б у безпеці? Нехай просто буде в безпеці! А куди він сам їхав? Що повинен був зробити?
Дуже повільно свідомість стабілізувалася. В голові визріло розуміння, що щойно відбулося.
«Хтось відкрив врата! Нек…»
Це було єдине пояснення. Неймовірне. Жахливе. 
Максим розтис пальці, зняв руки з керма, кісточки побіліли від напруги. Він часто-часто закліпав, єгипетське сонце сліпило очі. Губи розтягнулися в посмішки: «Ну нарешті, звершилося!»
Дзвінок мобільного телефону остаточно повернути його до реальності. Настирлива мелодія порвала динаміки аудіосистеми. Максим натис на зелену кнопку на панелі управління.
— Слухаю! — кинув він не дивлячись на номер абонента.
— Пане Крон, це Аджмал Манна, даруйте, що турбую. Я прибув до храму, як ви просили,. — пробурмотів абонент з сильним арабським акцентом.
— Вибачте, Аджмале, не хвилюйтеся я все пам'ятаю, — кинув Максим, ляснув кнопку запалювання, Mercedes загурчав тихо, що кіт. — Без мене нічого не робіть. Чекайте. Я скоро буду.
Дисплей динаміка клацнув, дзвінок відключився. Максим відкинувся на сидінні, втупився у стелю, обтягнуту шкірою. Він вдихнув на повні груди, по руках побігли слабенькі електричні розряди. Нарешті відчуття вищої присутності ясне, яскраве. Він знову почувався живим. Порожнеча в душі швидко заповнювалася осяяним світлом Ах — вищого втілення.
Максим зареготав, наче божевільний, сп'янілий від цієї влади. Усвідомлення могутності та свободи паморочило голову дужче опіоїда. Він зняв машину з ручника та вдавив педаль газу. Mercedes зірвався з місця, помчав курними спальними вулицями назустріч яскравому обрію.
Немов наяву він почув голос Аріти: ніжний, лагідний, добрий. У пам'яті спливли її слова — застереження, так ясно, наче він чув їх вчора, коли все ще було добре, коли майбутнє ще щось значать для нього.
«Ключ лише один і замок, що він відмикає також один. Але заради нас грішних ... і заради майбутнього цього стражденного світу — нехай вони ніколи не з'єднаються!»
Пів години й він був на місці. Припаркував Мерседес на узбіччі над розкопками. У долині кипіла робота. Біля підніжжя чорного моноліту розкинулось наметове містечко. 
То археологи встали табором, заблокувавши будівельний майданчик. Вчені й робітники гасали від намету до намету, поки будівельники відпочивали в затінку. Людський вулик жваво гудів під палючим Каїрським сонцем.
Серед всієї цієї колотнечі, наче сіро-чорні ібіси поважно крокували військові. Наглядали за порядком, однак в суперечку не лізли.
Рашид казав, що глава археологічної місії подав судовий позов на батька. Якщо це так, юридичні зволікання затягнуться, а проєкт буде заморожено. Новий готель невдовзі стане найпроблемнішим з усіх об'єктів «Горайзонт». Ерміл вчинив мудро звернувшись за допомогою до «Авест груп» і, викликавши його з Шанхая.
Варто було підняти голову, як усмішка з'їхала з його губ. Чорний храм, що смертельний вирок, він обсидіановою горою навис над табором — нікчемним людським мурашником. Від одного погляду на храм, в грудях Максима закололо та перехопило подих. Вир невидимих енергій збив його з ніг. Він схопився за водійські дверцята, коліна підгиналися, голова йшла обертом.
Атмосфера, що панувала коло храму тиснула, немов тисячі кілометрів Маріанської западини. Стільки років минуло, а це місце все ще вселяло в душу захоплення і страх ...
Яскраве блакитне сяйво, що випромінювали стіни, широким стовпом впиралося в небеса. Світло невидиме для смертних, сліпило його очі. Наелектризоване повітря, пощипувало шкіру. Волосся на потилиці аж стало дибки.
Жодних сумнівів немає, брама безумовно розчинена навстіж!
Мара спала й увагу Максима привернули крики. Будівельники сперечалися з археологами. На чолі сперечальників стояв молодий єгиптянин з чорними кучерями, що кумедно стирчали обстриженими пружинками. Єгиптянин глянув вгору, помітив Максима, відокремився і побіг по насипу.
— Максим Крон!
Юнак простягнув руку, карі очі схвильовано виблискували.
— Аджмал Манна, — Максим відповів рукостисканням.
— Дуже приємно познайомитися, пане Крон, — Аджмал міцно обхопив і нещадно затряс йому руку, приговорюючи: — Це велика честь, велика честь!
— Бачу у вас тут весело, — Максим гмикнув, махнув рукою на табір.
— Ах, пане Крон, у нас біда! Я вже розповідав вашому батькові. Робота стоїть. Ці вчені, немов з ланцюга зірвалися, влаштували нам мітинг, кидаються під техніку! А очолює їх справжня навіжена, — виконроб поглянув на табір та запнувся. — А ось і вона ...
Від групи археологів відокремилася білява дівчина і бадьоро вилізла на пагорб, сірі очі миттєво зосередилися на чоловіках. Вона встала поряд з Аджмалом, схрестила руки на грудях. Довгим поглядом окинула Максима з ніг до голови, і кутики її губ опустилися ще нижче. 
— Гадаю, я маю честь бачити члена сім'ї Крон? — почала вона без привітання. — Винуватців цього безладу.
— Максим Крон, — Максим простягнув руку, дівчина повагавшись, жваво потисла її.
— Аманда Картер.
— Картер .. — повторив Максим, придивився до білявої археологині. — Яке гучне прізвище.
Зовсім дівчисько, трохи старша за Аріану, така ж худорлява і тендітна, як підліток. На обличчі ні грама фарби, нігті обірвані, а рука шорстка від роботи в піску, тонке біляве волосся зібране в безладний пучок на потилиці, що задерикувато підскакував при кожному її кроці.
— Так, я донька Георга Картера, — вона скинула підборіддя, махнула на храм і табір археологів. — Мій батько, ви можете спостерігати його коло найбільшого намету, провідний фахівець Каїрського Університету!
Майже одразу Максим вихопив з натовпу сивого чоловіка в пом'ятій футболці. Той активно жестикулював, проповідуючи щось натовпові, що зібрався навколо нього. Перша дійсно серйозна проблема. Важко буде домовиться з діяльним фанатиком.
— Радий нашій зустрічі, Амандо.
— Будь ласка, залиште свою люб'язність при собі! Боюся, що не можу відповісти вам взаємністю.
Сірі очі дівчини палахкотіли ненавистю.
— Ви приїхали, щоб перевірити, як просувається будівництво? Що ж, повідомляю вас, пане Крон, жоден камінь храму Акера не буде зрушено з місця вашими вандалами, допоки я жива, на волі й дихаю цим повітрям.
— Ви вважаєте, що це все ж храм Акера?
— Саме так! Батько і я знайшли безперечні свідчення, що ця споруда є легендарним Храмом мільйонів років.
— Цікаво, — Максим обережно глянув на храм. — Втрачений спадок.
Голову миттєво пробила розпечена шпиця болю. Чорна гробниця вічності «глянула» на нього у відповідь. Вона кликала, кликала свого сина справжнім ім'ям. Вабила і тягла, немов всередині знаходився центр світового тяжіння. Як же нестерпно перебувати в такій близькості від Брами.
Вона простояла тут тисячі років, стоятимуть ще тисячі якщо вдасться відрадити батька і припинити дорогий проєкт. А ще умовити з десяток директорів та інвесторів. Відчувши зосереджений погляд, Максим опустив голову.
Амелія відкрито на нього витріщалася, такий погляд мав би випалити дірку на обличчі. Ця дівчина б радо придушила його якби могла.
— Ви вже дослідили святилище храму?
— Ми ведемо розкопки згідно з графіком, і якщо ви приберете свою техніку, то значно полегшите нам роботу, — Амелія скривила вуста.
— На жаль, я не можу самостійно ухвалити таке рішення. Обіцяю, зробити все можливе, щоб допомогти вашим дослідженням.
Амелія примружилася.
— Я знаю таких людей, як ви — Максим Крон. Не варто давати порожні обіцянки. Ваше слово не дорожче піску під моїми ногами!
Вона демонстративно тупнула ніжкою.
— Таких людей? — Максим усміхнувся, — Пробачте мені, пані Картер. Я не хотів вас образити.
— Проте образили. А тепер, якщо у вас більше немає питань, нам потрібно працювати. Будьте ласкаві, містере Крон, відкличте своїх шакалів з нашого табору, — з цими словами дівчина скосила погляд на виконроба.
— Місис Говард, вам тільки що пояснив, — це неможливо, — Аджмал зітхнув, потер перенісся. — Ми ж все це обговорювали.
— Не обговорювали, містер Манна. Ви виставили нам з батьком ультиматум. Сказали забратися з ділянки. Я ж у десяте відповідаю вам — ні! Ми не заберемося! У нас з батьком є всі дозволи й ми будемо продовжувати дослідження, що б не говорив ваш підрядник.
Аджмал втиснув голову в плечі. Здобувши маленьку перемогу, Аманда кинула на Максима гордий погляд.
— З вашого дозволу я повернуся до роботи. — дівчина стала до  них спиною і пружнім кроком зійшла в табір. Галька відскакувала від кросівок, наче від коліс швидкісної машини, картата сорочка обв'язана навколо талії заграла складками на пекучому вітрі.
— Фурія, — похитав головою Аджмал, — Красива, а така горда.
— Вона мені до душі, — Максим усміхнувся. — Простежте, щоб їх не турбували.
— Але ж, пане Крон, ваш батько!..
— З батьком я поговорю сам. Поки лишайтеся на об'єкті! — перебив він, розвернувся, сів за кермо, завів двигун та й поїхав геть.
Аджмал залишився стояти на місці, проводжаючи Мерс зацькованим поглядом. От і поговорили.
— Зателефонуй "Аріша", — скомандував Максим голосовому помічнику, за мить з динаміків полилися довгі гудки.
— Макс, щось трапилося? — розгублений голос сестри мішався з гулом безлічі мов: арабська, китайська, французька. 
Голова задзвеніла сильніше. Мозок намагався обробити нові дані та перекласти все, що вловлювали вуха. 
— Нічого малюк. Ти мені скажи в тебе все в гаразд? — Максим поглянув на екран телефону, на фотографію Аріани з квартою кави, губи забруднені корицею на кінчику носа біла пінка. Усмішка підняла кутики його губ.
— Все ОК! Пробігу декілька магазинчиків і повертаюся в готель, як ти й просив. Завтра у Белль День народження, вона збирається святкувати тут в Каїрі. Уявляєш? Я ж можу піти?
— Поговоримо про це потім, — Максим затарабанив пальцями по керму, зціпив зуби.
В пам'яті ожили спогади з минулої вечірки Белль. Тоді він дві години втішав мокру, вимазану в крові, холодну, налякану до півсмерті сестру. І то не через травицю, що дітлахи притягли в кишенях, а через те, що всі присутні згодом списали на колективну галюцинацію.
«Я бачила її... вона була у воді!.. Вона була у воді! Господи ... скільки там крові ...» -— затиналася сестра в трубку.
Аріана, що не вживала тої бридоти, та все одно бачила весь жах разом з обкуреними однокурсниками —  свято увірувала, що з'їхала з глузду.
Довелося викласти пристойну суму доктору Зельцеру, щоб той переконав сестру у зворотному. 
Максим стис кермо. А якби він тоді запізнився? Якби був у відрядженні та не почув її дзвінок? Якби був з жінкою, чи вирішував чергові сімейні справи?.. Серце стислося в грудях. Аріша, його люба Аріша могла б загинути. 
Її голос сповнений жаху, Господи, часом йому сниться цей дзвінок і та пекельна ніч, коли сестра чекала його коло басейна, вся червона від чужої крові. Йому довелося викликати перевірених людей, щоб очистити головний зал маєтку і басейн від крові та неабияк постаратися, аби інцидент не отримав розголосу.
— Повертайся в готель, — нагадав Максим, обірвав незадоволене бурмотіння сестри. — Я чекаю!
Він скинув виклик і зосередився на дорозі. Шалена їзда Каїром не стільки дратувала, скільки втомлювала його, а до всіх тривог додався стійкий головний біль і дзвін у вухах.
Тепер, коли Браму було відчинено, варто приготуватися до найгіршого. Всяка погань полізе зі шпарин і те, що трапилося на вечірці Белль може повторитися, а він має бути готовий. Він має захистити Аріану. Це його обов'язок перед сестрою, борг перед Арітою.
Максим втиснув педаль щосили, до повернення Аріани слід обов'язково поговорити з батьком про храм і заразом про цього йолопа — Армана.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.