Розділ 1 Чорна Земля

Я все минуле, теперішнє і майбутнє; мого покрову ніхто не відкривав; плід народжений мною - Сонце ...

Частина написи на стіні храму «Матері Світу» в Саісе.

Тій, що візьме цю книгу в майбутньому - довіряй своїм інстинктам!

Джі К. Із щоденника Аріти Крон

«Реальність — це лише мить між нескінченними снами та фантазіями»



                                                                 Глава 1  Чорна Земля



Аріана схопилася з крісла, закрутила головою. Кольорова манга злетіла з колін і, зашурхотіла сторінками, впала під скляний стіл.

Сон? Все було сном? Серце цокотіло в грудях, наче після кардіотренування, кров шипіла у вухах.

Загублений храм в пустелі, нескінченні темні коридори, триметрові статуї богів, і вістря, що стирчить з грудей — все зникло.

Довгий коридор був порожнім, аналогічно — три червоних шкіряних крісла, розставлених вздовж віконець на значній відстані один від одного.

М'яке ревіння турбін привело Аріану до тями. Сьогодні вона єдина пасажирка Боїнга 747-8.

— Насниться ж таке...

Вона дуже добре знала продовження жахіття: дівчина помре, а в храм увірвуться воїни з чорними собачими головами й проллється кров... цілі ріки крові ... просто таки море крові!

Зітхнувши, Аріана опустилася на коліно, підняла комікс.

На глянсовій обгортці намальовані дівчина й хлопець з неправдоподібно великими очима, в міцних обіймах на тлі єгипетських пірамід.

«Пісня піску й моря», четверта глава манги про давнє царство. Вона вихопила її на книжковій розкладці в Д'юті фрі перед самим вильотом. Ще та нісенітниця, однак Аріана полюбляла мангу, а ще дужче полюбляла стародавній Єгипет — спокуса виявилася надто великою.

Манга про кохання заможної дівчинки з XXI століття і фараона XIX династії. Брат подарував головній героїні на День народження золотий браслет у формі змії. Прикраса, звісно ж, була проклята і перенесла Авріл в стародавній Єгипет часів фараона Размзеса II.

Аріана невесело посміхнулася. Яка безглуздість ... Потрапити в той темний вік — радше кара небесна, а не захоплива любовна пригода.

Якби таке направду сталося, наложниці за перший же вибрик відрізали б язик і вислали на каторжні роботи в Асуанську каменярню.

Була б вона замість Авріл — Максим би півсвіту перелопатив, щоб повернути її додому, вивчився у колхідів магії й зняв би прокляття.

Макс... цікаво, як він там? Працює або відпочиває? Де він зараз? Напевно застряг на черговій терміновій нараді в скляному обеліску далекої Азії.

- Начиталася усяких дурниць, ось і наснилося ...

Аріана впала в зручне крісло, жбурнула мангу на скляний столик і втупилася у вікно.

Зовні блищав молочний океан без кінця і краю. Сонячне проміння ковзало по білому морю з хмар, граючи сріблом, наче бліки по воді.

Звісно комікс не винен, і Аріана це знала. Жахи сняться їй не першу ніч, не перший місяць і, навіть, не перший рік ...

Вони були в її житті стільки, скільки Аріана себе пам'ятала. З дитинства вона схоплювалась посеред ночі, плакала і задихалася.

Коли їй виповнилося дванадцять, жахіття припинилися. Доктор Зельцер пояснював все: «рухливою психікою».

«Жахи — звичайна річ для дітей чутливих і з живою уявою. Тим паче у випадку Аріани ... »

На сеансах у доктора Зельцера вона малювала свій страх на папері. Всі малюнки виходили розмиті, похмурі й червоні. У наборі «Crayola» червоний олівець завжди сточувався першим.

Невже сім років ремісії скінчилися і невизначена хвороба звалиться на неї з новою люттю?

«Не праві ви, доктор Зельцер. Нікуди моя травма не поділася...»

Дитячі кошмари набули чіткості й усвідомлення. То вже не яскраві, але позбавлені будь-якого сенсу картинки, що доводили її до сліз — зараз кожен епізод, кожне видіння стало осмислене, життєве, гостре, наче живе.

Сцени насилля й смерті, пережиті у сні міцно врізалися в пам'ять. Все там було на стільки реалістично, що часом Аріана втрачала всякий зв'язок з власним «Я», й направду перетворювалася в героїню з кошмарів, — в дівчинку, на ім'я Неферрен.

Бувало скочить вона посеред ночі в холоднім поті, і кілька хвилин не може згадати, хто вона така й де прокинулася.

- Signorina vuole qualcosa da bere? - приємний голос стюардеси порушив похмуру задумливість Аріани. — «Міс бажає чогось випити».

Гарненька брюнетка з об'ємною Гулькою на потилиці й акуратним макіяжем стояла перед Аріаною, і ввічливо посміхалася.

- No, grazie, - Аріана похитала головою. - Quando arriveremo? — «Коли ми прилетимо?»

- In circa mezz'ora, signorina. — «Приблизно за пів години, пані».

- Grazie, - Аріана втупилася у вікно, всім виглядом демонструючи, що розмову закінчено.

Борт провідниця хитнула головою й котячим кроком зникла в коридорі.

Більшість працівників, купленої братом авіалінії «Grande Italia» — італійці, що Аріану не бентежило.

Стараннями сім'ї й витраченими на її освіту чималими інвестиціями, вона володіла трьома іноземними мовами.

За ілюмінатором з'явилися обриси далекої, чужої землі.

Червоні, жовті, сірі пагорби покриті жахливими фляками й тріщинами, такий собі марсіанський краєвид. Та було в ньому щось вабливе.

У навушниках сумував «Duran Duran» з безсмертною «Come Undone». Аріана перемкнулася на «Dessert Rose», всміхнулася кутиком вуст.

«I dream of rain. I dream of gardens in the desert sand ... » — почав Sting.

Притулившись до спинки крісла, Аріана заплющила очі й поринула в кольорові думки: мрії, спогади, фантазії — ніяких снів. Спати не можна!

Літак повільно зайшов на посадку, м'який поштовх і колеса зашелестіли по злітній смузі. Двигуни загурчала, з динаміків заговорив доброзичливий голос.

- Dice il capitano! Il nostro aereo è atterrato all'aeroporto regionale "Almaza". Il tempo a Cairo è soleggiato, 30 gradi Celsius. L'ora locale è 11:20. - «Говорить капітан! Наш літак здійснив посадку в регіональному аеропорті «Алмаза». Погода в Каїрі сонячна, 30 градусів за Цельсієм. Місцевий час — 11:20».

Тому, що Аріана була єдиним слухачем, звертався капітан до неї.

Дві бортпровідниці встали в коридорі за дверима в кабінку пілота, а третя — біля барної стійки.

Аріана підвелася з крісла, не чекаючи кінця монологу, підчепила наплічник за лямку, закинула на плечі.

Щойно під'їхав трап і двері відкрилися — вона зачовгала до виходу.

-Arrivederci, Signorina!

Стюардеси проводжали її блискучими посмішками.

Аріана ступнула на металеві сходи, блакитне небо зависло над головою безхмарним куполом, яскраве сонячне світло різнуло по очах, в ніс вдарив сухий, п'янкий аромат. Вона вдихнула на повні груди запах пустелі. Який знайомий запах...

Мінливе передчуття завовтузилося в грудях
Мінливе передчуття завовтузилося в грудях. Серце охопили радості й ностальгія, наче скінчилася якась тривала подорож і вона врешті повернулася додому.

Аріана заплющила очі й прошепотіла собі під ніс.

- Наглянь за мною, мамо...

Внизу, біля трапу її зустрічала делегація з трьох чоловіків. Хлопець в сірій сорочці, Арман.

Радість миттєво вщухла й Аріани закортіло повернутися в літак.

Як завжди накрохмалений, напомаджений, з ніг до голови в усьому від «Армані» — кузен не зводив з неї погляду. Волосся зализане гелем, на вустах застигла зефірна посмішка.

«Ненавиджу...» — шепотіння, немовби вітерець промайнув у її голові, Аріана міцніше вчепилася в лямку наплічника, зціпила зуби.

Два кремезних, смаглявих охоронців в сонцезахисних окулярах з кам'яними обличчями чекали його вказівок.

- Аріано, — Арман вийшов вперед, вітально простягнув їй руку і допоміг спуститися.

Варто було Аріани зістрибнути з останньої сходинки, він смикнув її за зап'ясток, притягнув до грудей, уклав в міцні обійми, схилився і поцілував в щоку. В голові закрутилося, від сильного запаху дорогих парфумів до горла підкотила нудота.

- Ласкаво прошу до Каїру, принцесо! Єрміл попросив зустріти тебе.

- Дякую, — Аріана скривилася, вивернулася з сильних рук кузена, ще секунда — і вона б блюнула прямісінько на його відполіровані туфлі. — Скільки ще я маю тобі казати — не називай мене так!

Вона втерла вуста вологими пальцями, ретельно потерла місце поцілунку.

Арман наче нічого не помітив, посміхнувся, підхопив наплічник за строкату лямку, помахом руки вказав охоронцям забрати сорока кілограмову валізу: різнокольорову, з верху до низу обшиту «столицями світу» і привітаннями на різних мовах.

Арман повів її до автівок. Рвучко відчинив задні дверцята, всадив Аріану на місце пасажира, а сам влаштувався попереду, кинув водієві щось арабською.

Єгиптянин буркнув у відповідь, завів двигун і Мерседес з м'яким шурхотом рушила уздовж порожніх смуг регіонального аеропорту Алмаза.

Єгиптянин кивнув, завів двигун і Мерседес з м'яким шурхотом рушив уздовж порожніх смуг регіонального аеропорту, за ним машина супроводу.

Водій все не замовкав, чи то пояснюючи щось Арману, чи то сперечаючись з кузеном. Останнє було складно навіть уявити. Глянути б на того божевільного, який посмів би сперечатися з Арманом.

Кілька хвилин вона слухала діалог Армана і водія, а тоді байдуже втупилася у вікно. В них у родині лише Арман знав арабську. Брат вивчив китайську, за два роки заслання до Шанхаю, а от вона обмежилася «класичним набором» європейських мов.

Виїхавши за територію аеропорту, двійка чорних Мерсів рушила на південний захід. Колеса м'яко шаруділи по добре асфальтованій дорозі. Вітер дряпав тоновані вікна.

Ліворуч і праворуч простягалася пустеля з рідкими пасмами зелені. Частина дороги до столиці була затиснута між одноманітними, хаотично розкиданими будиночками й низькими будівлями сумнівного призначення.

Єдине за що міг вчепитися погляд — ряди повітряних турбін, що раптово з'являлися і зникали вдалині. От тобі й пригода.

Арман договорив з водієм, сів боком, шкіряне крісло під ним неприємно заскрипіло.

- Як минула подорож, мила? Як долетіла? - він тепло посміхнувся.

- Добре ... - Аріана знизала плечима, напустила на обличчя знуджений вираз.

- Втомилася?

- Не дуже. Я майже весь час спала.

- Зголодніла? Ми можемо заїхати в ресторан, перекусити, — послужливо запропонував Арман. - Тут поруч є чудовий заклад, мені його рекомендували.

- Я поснідала, — Аріана навіть не глянула на кузена, чекала, коли той зрозуміє, що говорити вона не бажає і відчепиться.

- А як справи в універі?

Однак Арман не здавався. Аріана зітхнула, втомившись від одноманітного краєвиду, врешті поглянула на співрозмовника.

- Сесія закрита, я здала всі хвости.

- На відмінно? - кузен примружився.

- Тільки одна Бешка, по Макроекономіці — Аріана роздратовано гмикнула. - Складний квиток витягла.

- Невже вони досі роблять квитки на іспит? — чорні брови Армана поповзли вгору. - Здається, з часів мого студентства нічого не змінилося. А як справи з тим футболістом? Як його звали, не пам'ятаю ... Максим розповідав, що він днями закотив для тебе таємну вечірку, запросив половину курсу, а сусіди викликали поліцію. Ох, і довелося ж Максиму попотіти, що б все зам'яти, — кузен зареготав. - Який веселий хлопчина! Підозрюю, що Єрміл викликав тебе саме через ту оказію.

- Його звуть Антон, — протягнула Аріана скривившись, закотила очі. Згадувати той ганебний вечір їй не хотілося, тим паче обговорювати з Арманом. - І немає нічого у нас! Він просто мій черговий головний біль.

Сірі очі кузена пильно дивилися на неї, а посміхався Арман так тепло і чарівно, що у будь-якого іншого співрозмовника мимоволі б виникала симпатія до молодого чоловіка. У будь-якого іншого ... тільки ось на неї чари Армана давно вже не діють. Вона знала кузена занадто добре.

Аріана зітхнула і відвернулася до вікна. Ох, вже цей Арман. Поки не влізе тобі в душу, не заспокоїться!

- Це добре, а то я ревную.

Арман потягнувся, схопив її праву руку і притис до червоних вуст. Аріана сіпнулася, але миттю зібралася і вирвала долоню з чіпких пальців, фиркнула і схрестила руки на грудях.

- Будь ласка, не треба так робити. Я ж просила тебе ...

- Добре-добре, мила, каюся! Вибач мені, — Арман посміхався, абсолютно не сприймаючи її слова навсправжки.

Це страшно дратувало. Аріана стиснула губи, втупилася у вікно. Нарешті Арман розвернувся до лобового скла і замовк.

Залишок дороги до готелю вони провели обмінюючись рідкісними репліками про університетські пари, репетиторів італійської мови, Київську погоду, музичні новинки, спільних знайомих, про життя, про рутину, в загалом про все відразу й ні про що конкретно.

Її зустрічала справжня делегація. Хлопець в сірій сорочці, Арман. Як завжди — накрохмалений, напомаджений, в усьому від Армані, кузен не зводив з неї погляду. Двоє кремезних смаглявих охоронців у сонцезахисних окулярах, з кам'яними обличчями чекали його вказівок. Аріані одразу захотілося повернутися до літака. — Аріана, — Арман вийшов вперед, простяг їй руку.

Варто було Аріані зістрибнути з останньої сходинки трапа, Арман одразу притягнув її до грудей, вхопив в міцні обійми, схилився і поцілував в щоку. — Ласкаво прошу в Каїр, принцесо! Ерміл попросив зустріти тебе. — Дякую, — Аріана скривилась, вивернулася з сильних рук кузена. — Скільки ще разів я маю тобі сказати — не називай мене так!

Арман всміхнувся, підхопив її наплічник за строкату лямку, помахом руки вказав охоронцям забрати сорока кілограмову валізу: різнокольорову, обшиту «столицями світу». Арман повів її до автівок. Відкривши задні дверцята, всадив Аріану на пасажирське місце, а сам влаштувався попереду, кинув водієві щось арабською.

Єгиптянин буркнув у відповідь, завів двигун і машина з м'яким шурхотом рушила уздовж порожніх смуг регіонального аеропорту Алмаза.

Кілька хвилин вона слухала діалог Армана і водія, а тоді байдуже втупилася у вікно.

В них у родині арабську знав тільки Арман. Брат трохи вивчив китайську, працюючи у Шанхаї, а вона зосередилася на європейських мовах.

Виїхавши за територію аеропорту два чорних мерседеси рушили на захід. Колеса м'яко шаруділи по добре заасфальтованій дорозі. Вітер стукав у тоновані вікна. Ліворуч і праворуч простягалася пустеля. От тобі й пригода.

Аріана захоплено та з подивом розглядала вулиці східного міста, що пролітали за тонованим віконцем: вузькі, запилюжені, захаращені автівками, рекламою і бридкими навісами різномастих крамничок
Аріана захоплено та з подивом розглядала вулиці східного міста, що пролітали за тонованим віконцем: вузькі, запилюжені, захаращені автівками, рекламою і бридкими навісами різномастих крамничок.

— Це що і є Каїр?.. — жахнулася вона. — Невже ціле місто таке ... бридке?

Арман кинув не обертаючись:

— Зажди, як побачиш Маншият-Насир, Місто сміттярів — тутешні нетрі. Тоді ця частина столиці здаватиметься тобі Едемським садом.

Аріана гмикнула, стиснула вуста.

Неймовірна, хаотична забудова — нічне страхіття європейського містобудівника. Будинки без дахів піскового й гірчичного кольорів, наїжачилися металевими балками, щаблинами й лісами. Масивні балкони, доводились далеким, і надто нелюбими родичами італійських террас.

Каїр ... східний колорит і всі жахи мегаполісу, що переплелися в тісних обіймах на березі Нілу. Прадавнє місто, місто забутих богів, а якщо вірити туристичним брошуркам — місто магії й таємниць. На перевірку — чергове місто контрастів, де сучасні багатоповерхівки тулилися до середньовічних халуп. Місто традицій, місто піску, мумій і прокляття фараона. Чорне місто на чорній землі.

Аріана не знала чому, та все, що вона бачила за вікном наганяло на неї тугу з домішками ностальгії.

Може все через сни? Та дівчинка — царівна, вона ж бувала в Каїрі?.. Ні, мабуть, не бувала. Каїр не такий давній.

Проте, вона цілком могла гуляти Стародавнім Мемфісом, коли руїни давнього царства були сповнені життям і величчю, коли жерці гучними голосами співали хвалебні пісні, а сухе повітря бряжчало від вранішніх молитов, віршів, музики систра і мената в руках молодих жриць.

Аріана відразу відмахнулася від безглуздої думки. Яке відношення сни мають до реального життя? Швидше у всьому винен комікс.

Завантажені автівками дороги гули та вили: клаксони не змовкали ні на мить. Нервовість певно була визначальною рисою єгипетських водіїв.

— То куди ми їдемо? — за вікном промайнула триповерхова будівля, напевно якийсь храм.

— Твій батько чекатиме нас в готелі «Марріотт». Я дав розпорядження приготувати Гранд Де люкс. По обіді почнеться зібрання акціонерів і Ерміл має там бути, та він обіцяв приєднатися до нас по закінченню.

Аріана гмикнула, вже не слухаючи наступні слова кузена. Батько заклопотаний — то не новина. Вона навіть не відчула розчарування. Звикла вже.

Гучна дорога тікала все далі вглиб хаотичного міста, Аріана очікувала. Ось-ось, вона має побачити це! Її охопила знайома нетерплячка, щось має виступити з-за обрію. Ось-ось.

Від хвилювання долоні Аріани спітніли й вона за звичкою потерла їх об коліна.

Мерседес звернув на схід— з-за повороту постали піраміди.

"Ось воно!" — Аріана вчепилася в поруччя вологими пальцями, притислась щокою до вікна.

— Яка краса... — вичавила вона ледь дихаючи.

Три рівнобедрених пагорбів виднілися на безхмарному горизонті
Три рівнобедрених пагорбів виднілися на безхмарному горизонті. Вони височіли над захаращеними вулицями мов би велети. Чудернацькі геометричні форми в оточенні ліній і прямокутників. Піраміди дивним чином вписувалися в панораму і довершили її, немов останній мазок пензля на картині.

— Умм Дун'я! Каїр — це «Мати світу», — прокоментував водій малозрозумілою англійською. — У нас кажуть, все боїться часу, а час боїться пірамід. Люди вірять, що це хребти богів на яких тримається наш світ. Кам'яні вартові вічності!

Він з важливим виглядом звів руку до неба і буркнув собі під ніс.

— Ма ша Аллах! — «На те була воля Аллаха!»

— Хребти богів, — пошепки повторила Аріана, милуючись древніми колосами. — Вони й справді здаються вічними.

— Ти ще встигнеш надивитись на Піраміди зблизька. Ерміл наказав влаштувати тур Каїром, коли як слід відпочинеш. Якщо захочеш.

— Звичайно я захочу! — обурилася Аріана, насупила брови.

— Чудово, я все організую, — Арман дістав новенький Верту з кишені, набрав номер, заговорив арабською.

Те, що вона не розуміла кузена, Аріану страшенно дратувало. Їй здавалося, що Арман навмисно розмовляє чужою мовою, тим підкреслюючи її безграмотність. Звісно, все було не так ...

Арман як решта партнерів й підлеглих батька знав та любив молодшу доньку глави бізнес-імперії «Асіон». Боячись гніву Ерміла Крон, він би не став провокувати конфлікт.

«Це все гормони, або втома, — вирішила Аріана, повільно повернулася на місце. — Я просто втомилася від довгого перельоту, ось і все ... Або це той дурний сон винен ... ».

— Готово, завтра їдемо на екскурсію! — оголосив Арман.

— Добре ... — подолавши сумніви, Аріана додала трохи тихіше. — Дякую Армане.

Готель мережі «Marriott» справді знаходився поблизу від Гізехського некрополя, здавалося, протягни вона руку й торкнеться верхівки Піраміди Хеопса.

Мабуть, саме таким видом насолоджувалися фараони з палацу в Мемфісі століття тому.

Сам готель виглядав досить поважно. Триповерховий палац з жовтої цегли в оточенні високих пальм і розложистих кущів савсафа. Останні яскравим шлейфом стелилися доріжками й стежками доглянутої території.

— Сподіваюсь батько вибрав це місце не через любов до Джеймса Бонда ... — Аріана хитнула головою.

Вона передала наплічник портеру, навіть не глянувши на послужливого єгиптянина.

Арман схвально гигикнув, поплескав її по плечу.

— Я знаю, що Ерміл фанат Агента 007, та запевняю тебе, сестро, цей Мерріотт він обрав заради панорами. — широким жестом кузен вказав на Піраміди, що заступали обрій.

— Так вид вражає, — визнала Аріана без ентузіазму, вона ненавиділа погоджуватися з Арманом.

З готелю до них посунула ціла процесія. У голові — молоденька кароока брюнетка, заквапилася до Армана, за нею дріботіли ще четвірка співробітників в накрохмалених тенісках, з широкими посмішками на смаглявих обличчях.

— Ласкаво просимо, любі гості!

Далія (ім'я на бейджі було виведено великим латинськими літерами, а нижче слово «адміністратор») розплилася в сліпучій посмішці, склала руки в незнайомому жесті.

Дівчина — яскрава представниця нахваленої «східної краси», вразила навіть Аріану. В неї була струнка статура з м'якими, спокусливими вигинами, шкіра матова, з ледь помітним бронзовим нальотом, виразні, мигдалеподібні очі, пухкі, гарно окреслені вуста, високі вилиці, густе, блискуче волосся, підняте у високу зачіску (здається цей колір зветься марсала).

«Якраз в стилі Армана», — подумала Аріана відкрито роздивляючись єгиптянку: «А батька б зустрічав управитель».

Впіймавши її погляд, Далія посміхнулася і гучно привітала.

— Ласкаво просимо в Маср, пані Крон!

— Маср? — Аріана з недовірою глянула на Армана. — В аеропорті мені говорили, що я лечу до Каїра.

— Маср — так єгиптяни називають свою країну і столицю, — підказав високий молодик, з надзвичайно яскравими, сіро-блакитними очима, що якраз вийшов з готелю.

— Максим! — Аріана сіпнулася на голос, зустрілася з теплим поглядом і, забувши про всяку пристойність, кинулася до брата, повисла у нього на шиї. — Ти теж тут? Батько мені нічого не казав!

— Батько не знав, що я приїду. Це було спонтанне рішення, — Максим лагідно посміхнувся, поклав долоню на її маківку, скуйовдив чорне волосся, що густою хвилею спадало на вузькі плечі. — Я прилетів вчора ввечері.

Кілька хвилин вони мовчки стояли, пригортаючись один до одного, немов би намагнічені.

Знайоме Аріани з дитинства, почуття «заповнення порожнечі», як вона його охрестила, розлилося теплою хвилею. В обіймах брата їй завжди було спокійно й мирно.

— Ах, Макс, як же я рада, — Аріана тихенько зітхнула, дозволивши собі пригорнутися ближче до брата.

Люблячий старший брат, був її найближчою, найріднішою людиною. Він завжди все розумів, завжди все вибачав, будь-яку дурість, будь-яку помилку. Максим довгі роки боровся з нічними жахіттями й іншими «вибриками» її підсвідомості.

Тільки він зумів достукатися до неї, коли мами не стало ... Вона впала в дивне заціпеніння, пам'ятала ті місяці туманно, немов дуже старий сон, чи нудний фільм. А чесно кажучи, не хотіла нічого згадувати.

Доктор Зельцер пояснив, що тоді вона була на межі божевілля.

Нарешті отямившись, та згадавши, що за ними спостерігають, Аріана неохоче заворушилася в сильних руках.

— Але ти вже бачив тата? — вона трохи відхилилась, не випускаючи брата, втім, він також не квапився розтискати обійми.

— Так, сьогодні вранці, за сніданком. Ми поговорили. Зараз він поїхав на збори акціонерів.

— Арман щось таке говорив, — Аріана потерлася щокою об передпліччя брата, забруднивши сіру футболку блискітками від золотих тіней. — Як же добре, що ти приїхав! Я дуже скучила!

— Я теж скучив, мила. — Максим нахилився, поцілував її в чоло. — Занесіть це в кімнату сестри! — він вказав на валізу з наклейками, що роздулась, наче черево бегемота після вдалої вечері.

Далія повторила його слова арабською, відібрала важкий наплічник з рук портера і передала знудженому помічникові, що чекав за її спиною.

— Гамал, простеж!

Той невдоволено скривився, але покірно потупав услід за портером.

Жінка, що командує чоловіком. Мабуть, це дикість для мусульманської країни. Але цивілізація, як то кажуть, наступає на п'яти.

— Максим, — Арман непомітно наблизився.

— Арман, — Максим сухо посміхнувся, зустрівши кузена застережливим поглядом.

Той став за кілька кроків, не наважуючись підійти ближче. Між чоловіками раптом виникла дивна напруга. Наче повітря над їх головами наелектризувалося, й от-от вдарить грім.

Аріана озирнулася на кузена, тоді запитально глянула на брата. Очі Максима шпурляли срібні блискавки. Він дивився на Армана ледь не з ненавистю.

— Що таке, Макс? Щось трапилося?

— Нічого, мила, — Максим напружено всміхнувся, лагідною рукою збив густі кучері, й пустив її на волю. — Ти напевно втомилася з дороги. Відпочинь, люба, ми потім поговоримо.

— Я не втомилася, — заперечила Аріана. — Я хочу подивитися місто! Все одно тато до вечора не повернеться.

— Тільки з дороги й одразу на бал, — похвалив Максим. — Добре, ми що-небудь придумаємо. Проведіть сестру до її кімнати! — звернувся він до адміністратора.

Далія чарівно посміхнулася й подала руку.

— Прошу за мною, пані Аріано.

Красуня рушила до дверей, вказуючи дорогу. Аріана дочекалась схвального кивка Максима, тоді задріботала слідом.

Коли до дверей підійшов Арман, Максим став перед дверима.

— Треба поговорити, — він поклав руку на плече кузена.

— Як скажеш. — Арман розгублено глянув угору, посміхнувся наче все було «ОК».

Ця люб'язна посмішка остаточно розлютила Максима. Погляд спадкоємця «Асіон» віщував страшну бурю. Напруга й ворожість, що зависли в полуденній спеці, відчувалися фізично. Максим не на жарт розізлився.

— Ходімо, — скомандував він, знявши руку з плеча Армана.

Варто було увійти крізь скляні двері в просторий хол «Меріотт», як до кузенів з гучними вигуками кинувся широкоплечий, кремезний араб.

Чоловік — скеля насувався на них від стійки адміністратора, широке обличчя розтяглося в білосніжній посмішці. Він звів руки над головою, немов би закликав до молитви.

— Чи не обманюють мене мої старі очі! Що за радісний день! Ассаламу алейкум! — розкотистий бас весело гримів під високою стелею. — «Мир вам обом!»

— Ва-алейкум ас-салям, пан Рашид! — Максим простягнув руку назустріч міцному рукостисканню єгиптянина. — «І вам мир, пан Рашид!»

Рашид згріб Максима в оберемок, обійняв міцно-міцно, як заведено серед родичів, торкаючись щокою його щоки, радісно поплескав по спині й плечам.

Повітря насичене пахощами здригалося від його громоподібного реготу. Здавалося, що десь під ажурною стелею утворився Ніагарський водоспад.

— Максим Крон! — відсторонившись, Рашид зміряв спадкоємця поглядом люблячого дядечка. — Скільки років! Скільки років ... ента уахаштЕні ... Максим, мій хлопчик! — "Я скучив за тобою..."

Арман отримав добродушну посмішку й повторне: «Ас-Саляму Алейкія!». — "Мир тобі!"

Аріана завмерла біля сходів, вп'ялася поглядом у велетня, Далія не встигла відвести її далеко. Поспостерігала за гучною сценою, а тоді — заквапилася до брата. Лишень вона наблизилася, Максим простягнув їй руку.

— Аріана, знайомся це, Рашид Аббас — наш давній бізнес-партнер і добрий друг сім'ї.

— Ваш перший бізнес-партнер! — виправив Рашид з удаваним обуренням в гуркітливому басі.

Широко всміхаючись він простяг Аріани руку. Мозолисту й злегка шорстку на дотик. Це була рука робітника звичного до важкої праці, і ніяк не поєднувалася з брендовою сорочкою з останньої колекції «Valentino», годинником — «Skeleton» від «EPOS» на широкому зап'ястку і вибіленими до перлового блиску, бездоганно рівними зубами.

— Радий нарешті зустріти принцесу Крон! Ерміл нерідко нахвалює вас з Максимом, а ось привезти — погостювати щоразу відмовляється!

Рашид говорив без акценту, добре поставленим, чистим голосом.

— Я захоплююся вашим батьком, пані Аріана! Ерміл Крон — велика людина! — Рашид підняв праву руку, вказавши в стелю.

— Дякую, — Аріана посміхнулася, зашарілася від задоволення.

— Отже, вся сім'я в зборі? Не віриться, що Ерміл прийняв моє запрошення. Я дуже радий, дуже радий! Це привід відсвяткувати, вірно я кажу?! Нарешті клан Крон збереться в моїй хаті. Можливо на вечерю? — Рашид задумливо почухав акуратну борідку.

При згадці про клан Крон, Аріана мимоволі глянула на двері, знайшла кузена.

Арман тримався осторонь, не вступав у розмову, однак піти не квапився. Він підкликав до себе Далію й весело з нею перешіптувався.

Красуня-адміністратор кивала погоджуючись, посміхалася все яскравіше, і в темних очах її все дужче розгорявся вогник захоплення.

«Чергова пташка потрапила до петлі кузена», — Аріана тихенько зітхнула.

Рука Максима миттєво опустилася на плечі, брат притягнув її до грудей.

— Дякую за запрошення, ми обов'язково погостюємо у вас, пане Рашиде! Скажіть, а вам відомо нащо батько приїхав до Єгипту?

— О, Ерміл ще не розповів? — Рашид похитав великою головою.

— Прикро, та деякий час я не брав участі в справах сім'ї.

Рашид стис губи в широку лінію.

— Знаю-знаю, Китай?.. — він вимовив назву країни так, наче одне це слово владне було все пояснити. — Ерміл говорив про твої успіхи. Підписати договір з паном Юе на наших умовах, велике досягнення! У тебе талант, мій хлопчику.

Аріанна посміхнулася. Вона дивилася на брата з захопленням. Проте, крім захоплення й звичного обожнювання, в серці її заворушилося інше почуття ... Мерзенний, тонкий черв'ячок, що вгризався все глибше гострими іклами. Неприємне, слизьке почуття ... Заздрість?

— Великі плани, Максим! Нас очікують великі справи! — Рашид значуще посміхнувся. — Торік, ваш батько зателефонував мені й сповістив про новий проєкт. Він попросив підшукати тут ділянку для забудови. Від знайомого я довідався про продаж землі під Каїром. Чудове розташування, близько до міста, і далеко від метушні. «Асіон» негайно придбав землю. Спочатку все йшло за планом, — посмішка зійшла з його вуст. — Та нещодавно я дізнався, що Міністерство туризму та старожитностей зупинило будівництво.

— Чому? — Максим вигнув бров, він не зводив погляду з батькового друга.

— Виявляється на ділянці проводили розкопки. Групка археологів з Каїрського університету знайшла там якийсь храм. З цього почалися наші біди. Чесно кажучи, не уявляю, як таке громаддя прогледіли, чому ніхто не знав про його існування, його хм ... дуже складно не помітити ... — Рашид звів густі брови на переніссі, розсіяно махнув рукою. — Та не хвилюйтеся, мої любі, ми з Ермілом вже працюємо над вирішенням цих невеликих труднощів. Я під'єднав всі свої контакти з міністерства, поговорив з паном Халед аль-Анані, та з головою археологічної місії на місці розкопок, а Ерміл зібрав наших найбільш довірених спонсорів в Каїрі. Голова кабінету міністрів, Мустафа Мадбулі, зрозумів наше становище. Я впевнений, уряд дасть дозвіл на забудову, це питання часу!

Аріана слухала пояснення Рашида уважно, не перебиваючи, зрідка, крадькома, поглядаючи на брата.

Максим майстерно приховував свої почуття, вираз його обличчя завжди залишався спокійним, навіть, коли в думках вирував шторм, але Аріана з дитинства вміла "читати" справжні почуття в очах брата.

Зараз він був схвильований, навіть стурбований словами Рашида, проте злегка. Злегка стурбований новиною про давньоєгипетський храм і будівництво.

«Батько збирається знести храм ...» — ця думка просто не вкладалася в голові Аріани.

Батько, з його любов'ю до втрачених культур й великого спадку давніх зодчих ... з його колекцією старовинних рукописів, папірусів, глиняних табличок й сувоїв ... З його воістину фанатичною прихильністю до цієї пустельної країни ... Хіба міг він наказати зруйнувати храм?!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.