Розділ 2 Той, що спить у пісках

Я є Вчора, і мені відоме Сьодні.

Хто це?

Вчора це Осіріс, а Сьогодні — це Ра,

коли він знищив ворогів володаря крайньої межі (Ніб-ар-Татр)

і коли він зводить на престол як того, що першенствує і

править свого сина Гора.

Глави про вихід до світла дня





Неферрен насилу розліпила мокрі від сліз повіки. Глухий стогін вирвався з її грудей.

Руки затерпли від довгої нерухомості й були неслухняні, а ніг вона взагалі не відчувала.

Все тіло, кожен суглоб, кожен м'яз — боліли, немов би її добряче відшмагали канчуками. Лишень, хто б наважився підняти руку на доньку бога?

Неферрен повернула голову на бік, гострі колючки побігли кінцівками. Вона застогнала. Хапаючись пальцями за шорстке, чи то гілля, чи то пруття — поволі присіла.

Знову цей дивний сон. Біле місто горить ... широкі вулиці затоплені димом, чорні хмари здіймаються до чорних небес, а полум'я голодним звіром гасає з кварталу у квартал, наздоганяючи й ковтаючи втікачів.

Білі храми, золоті палаци, піраміди, східчасті сади, високі будинки — все палає.

Вона закліпала, ребром долоні витерла сльози, забруднила щоку в піску, що прилип до кінчиків пальців.

Пісок ...

Царівна спробувала встати, та одразу боляче врізалася маківкою й з шипінням впала. Потираючи забите місце, Неферрен роззирнулася. Довкола панував напівморок, удалині ледь розбавлений слабким червоним мерехтінням. Чорні пагорби заступили обрій, сильно обмеживши кругозір. Лише наступної миті Неферрен збагнула, що то ніякі не пагорби — а шатри! А мерехтіння вдалині — то ватра.

Нарешті вона розгледіла дерев'яне пруття. Ліворуч й праворуч, попереду і позаду від себе— усюди вона бачила прути клітки.

Її замкнули в клітці! Це що черговий жарт Аха? Чергове дивне покарання?

Неферрен втупилася в ніч, на червоне світло ватри. Якщо це братів жарт, то Аха перевершив усі її очікування!

Там за шатрами, миготіли чиїсь тіні, то з'являлися, то зникали високі темні фігури. До неї долітали уривки фраз чужинською мовою.

Ні, не жарт.

— Дешрет ... —прохрипіла Неферрен, насилу розчепивши шорсткі вуста.

У роті було так сухо, що язик аж прилип до неба, на зубах скрипіли піщинки. Здавалося, що рота їй набили піском.

Коли вона в останнє пила воду? Неферрен закашляла, швидко захрипла.

Повіяв дужий північний вітер, він вороже шипів і шарудів. Здавалося, що то крізь дюни лізе гігантська зміюка.

Дебела тканина шатрів забилася й заплескала, наче крила чорних птахів.

Далеко-далеко заплакав голодний шакал. Підручний Анапа, бога мертвих. Не добрий знак.

Неферрен зіщулилась й затремтіла. Страх розпирав її груди, заважав зосередитися і згадати. Згадати, що з нею сталося, як вона потрапила в клітку. Страх, а ще холод. Стало дуже холодно.

Палацова сукня зовсім не годилася для подорожі нічною Дешрет. Тонка біла тканина радше прикрашала оголене тіло, а не захищала його.

Неферрен обхопила себе руками й згорнулася калачиком на землі, затулила вуха долонями, аби не чути шипіння вітру, лопотіння наметів і перелай шакалів.

Сльози тонкими струмочками скотилися з очей, дряпаючи й щипаючи обпалену шкіру.

«В яку халепу я втрапила?»

Полежавши калачиком ще кілька хвилин, Неферрен повільно випросталася й сіла. Ніколи плакати. Треба зібратися з силами і якнайшвидше вибратися з клітки.

Неферрен заплющила очі, припала лобом до прутів, зціпила зуби, щоб не стукотіли. Їй потрібно згадати, згадати, що сталося, чому вона замкнена і чому в Дешрет?

Варто було зосередитися, як тупий біль проколов потилицю. Неферрен ахнула, але зморгнувши сльози, змусила себе думати далі.

Треба згадати. Неодмінно згадати. Що останнє вона пам'ятає?

Ось вона сидить на золотому ложі, підібгавши праву ногу під себе, на її колінах лежить розгорнутий сувій папірусу — черговий трофей привезений братом з військового походу.

Війна, нескінченна, дика і неминуча. Вона, немов той голодний шакал, жадає крові, але ніколи не нап'ється вдосталь. І її брат також ніколи не нап'ється крові ворогів Кемет.

Сувій старий, місцями потертий й обпалений вогнем, але малюнки й написи неймовірно чіткі та повні барв, немов би нанесені писарем лише вчора.

Що це, магія?

Багатство барв, їх насиченість тішило око. Так багато кольорів відразу Неферрен бачила лише в гробницях царів стародавності й у роботах кращих палацових писарів, що зберігалися в храмі Ша.

Замість того щоб віддати дорогоцінні сувої батькові, Аха вирішив побавити сестру.

«Це сувої з самого Та-Нетжер, — оголосив брат, — я знайшов їх у древньому храмі. У Дивному храмі, безіменного предка. Подивимося, чи зможеш ти щось прочитати».

Сказавши це царевич Аха простяг Неферрен скриньку з папірусами. На його губах застигла недобра посмішка.

«Завтра розкажеш нам з батьком, що ти дізналася».

Братик звичайно ж бажав поглузувати над нею. Аха знав, що молодша сестра щойно почала вивчати мови сусідніх царств.

Проте Неферрен змовчала. Все одно з Аха краще не сперечатися. Хай потішається над дурненькою сестрою, коли цього жадає його серце.


Неферрен розгорнула сувій на колінах й сиділа так, вдивляючись в незнайомі значки.

Вона бурмотіла під носа безладні звуки немов молитву, але хитромудрі закарлючки аж ніяк не хотіли складатися в слова.

Лише малюнок, що займав велику частину сувою, сцена божественного суду — видавався знайомий.

Втім, Ваги Істини — де боги мали зважувати серце небіжчика, на зображенні залишалися порожніми. А нетжер у високій короні, що сидів на золотому троні здавався чужим.

Замість владики Дуата там був юнак зі шкірою кольору прожареного піску, в руках той тримав меча хрестоподібної форми.

Що за єресь ...

Аби Ханіф побачив цей малюнок, верховний жрець безумовно б наказав спалити сувій. А опісля прочитав би Неферрен цілу проповідь, як важливо берегти чистоту душі, почитати віру предків, і робити належні жертви до храму.

Гаміла, що розчісувала золотим гребінцем її довге волосся, раз у раз поглядала на сувій, дивуючись яскравим малюнкам.

Неферрен не мала жодних сумнівів, що не далі, як завтрашнім ранком про чарівний сувій з ворожого царства, дізнається весь палац.

У просторій спочивальні було троє служниць: Гаміла — найстарша, Кесі — зараз натирала пахощами її ступні, і Мосі — неквапливо махала пальмовою гілкою, лякаючи комах.

Три базіки щойно їх пані засне — миттю рознесуть звістку про новий «скарб».

Годувальниця відпочивала у великому плетеному кріслі в далекому кутку. Байдужа до дивного подарунку. Вона тихо муготіла під ніжну мелодію кануна, що лежав на її колінах.

Неферрен старанно вела пальцем по закарлючкам, цілковито не схожим на значки рідної мови. Здавалося, що то якась крихітна пташка, вимазала лапки чорнилом й скакала собі на папірусі.

Цікаво, якому ж народу належить ця мова? Та-сеті, може племенам сечітіу, що на землях Канаан, громадам Біау? Звісно ж, це на мову ребу, Неферрен сумнівалася, чи дикуни знали що таке писемність. А може це — Сенгір ...

Ні не можливо! Сенгір — просто казка. Переказ про заможні землі між родючих берегів двох великих річок, про народ обраний богами ще до часів Великої води. Гарна казка.

Стулки дверей заскрипіли, в спочивальню увійшла юна служниця.

В руках вона несла тацю з великою чашею. Вартові проводили дівча похмурими поглядами й зачинили двері.

Неферрен відірвалася від читання. Незнайомка була лишень на декілька років старша за неї. Ще дитина. Такі бігають голяка по запилюжених вулицях Тжену з солом'яними ляльками, заважаючи дорослим.

Дівчинка не носила перуку, її чорна важка коса з власного волосся, перев'язана золотою стрічкою, лежали на оголеному плечі.

Сукня з найтоншого льону спадала м'якими складками на кісточки. Тканина сильно просвічувала в жовтому світлі смолоскипів відкривши оку жіночні форми та м'які вигини тіла служниці.

Жовта шкіра її блищала, щедро вмощена оліями, на передпліччі сидів синій сокіл, а під ним вибито знака «могутній воїн», ще нижче сині знаки імені служниці.

Запах сандалового дерева й лотоса розлягався далеко попереду дівчини.

Дорогі шати, пахощі, відсутній та покірний погляд, і тавро брата на плечі.

Так виглядали наложниці й служниці Аха. Брат любив оточувати себе гарними, юними чужинками.

З кожного походу він привозив нових дівчат для свого гарему, що швидко збільшувався.

Придворні й вожді сусідніх племен добре знали про смаки старшого сина Менеса великого. Вони старалися догодити царевичу регулярно поповнюючи його «колекцію» добірними красунями.

Що за мерзенна звичка...

Неферрен мимоволі скривилася. Думка про братів гарем викликала в ній суперечливі почуття.

Якось, вона на спір пролізла за високі стіни саду й підслухала красунь, що відпочивали в тіні різнокольорових кущів сафсафа, смоковниці й пальм.

Дівчата відверто пліткували про брата, не підозрюючи про присутність царської доньки. Вони згадували й Неферрен і навіть непоштиво казали про царя, свого пана і бога!

Коли ж Неферрен переказала розмову наложниць батькові — сталося те, про що вона гірко шкодувала донині.

Незнайомка наблизилася. Як і інші служники, вона потупила погляд у присутності богині, але раз по раз обережно поглядала на Неферрен.

Хто ця дівчина? Черговий дар братові, піднесений сановником, що бажав отримати прихильність намісника бога?

Дівчинка зігнулася навпіл в поклоні. Неферрен зітхнула. Плазування, звісно ж. Лише знатним дозволялося дивитися в очі спадкоємиці Менеса Великого.

«Моя панно, я принесла вам молока, щоб моїй панні солодше спалося ...» — дівчинка намагалася говорити з повагою, та голос її тремтів від страху.

«Я раніше тебе не бачила ... Тебе послав Аха?» —Неферрен всміхнулась і взяла важку чашу.

«Так, моя царівна».

Служниця завмерла, руки її тремтіли, очі дивилися в підлогу.

Невже Аха встиг залякати її настільки, що бідолашна тепер боїться всіх членів царської сім'ї?

Як шкода... Неферрен сподівалася, що здобуде нову подругу для ігор.

Тікати з палацу, щоб погратися з міськими дітлахами ставало дедалі важче. Аха наказав чатувати сестру вдень й вночі. Посилив охорону та її супровід.

А діти сановників тільки й вміли, що плазувати, плентатися в її тіні та ще вимолювати благословення. Як нудно бути богинею, вирішила Неферрен.

Повагавшись мить, вона зробила великий ковток з чаші. Молоко тепле та солодкувате, прекрасно вгамувало ледь відчутну спрагу.

«Передай братові моєму мою вдячність»

«Неодмінно, володарка»

«Як мені називати тебе?»

«Я Бенера, панно моя»

Надсадний жіночий крик порушив спочинок ночі.

"Що це?" — годувальниця підвелася з крісла, повернулась до вікна.

Крик повторився, цього разу він став ближчим й голоснішим. Крик болю і відчаю.

«Це ззовні, у дворі» — Гаміла сіпнулася, озирнулася до вікна.

З двору долинув брязкіт металу, крики вартових і гучний тупіт по кам'яних плитах.

"Що там відбувається? Мосі, глянь! » — звеліла Неферрен.

«Слухаюсь панно», - Мосі прудко схопилася на ноги й підскочила до вікна, нахилилася за підвіконня.

"Що там?"

«Нічого не розумію ... у дворі варта та якісь тіні ...»

Довга стріла просвистіла з темряви й м'яко вп'ялася в оголені груди служниці. На білій тканині попливла червона пляма.

Мосі хитнулася назад, в подиві втупивши погляд на древко стріли, тоді повільно, наче у танці, розгорнулася до Неферрен.

«Моя ... панно», — мовила Мосі, великі блискучі очі широко розплющені, юне личко витягнулося від подиву.

Вона здригнулася від маківки до п'ят, впала на коліна, немовби збиралася воздати Неферрен хвалу, закотила очі й розтягнулася на підлозі.

Кейсі завищала, схопилася з місця, позадкувала до стіни. Гаміла кинулася до дверей, й лише годувальниця залишалася безтурботною, вона попрямувала до Неферрен.

Всі рухи жінки були повільними і якимись протяжливими, голос лунав низьким гудінням, а обличчя вкрилося різнокольоровими плямами.

«Напад! На палац напали! Швидше виводьте царівну!»

Друга стріла залетіла у вікно, з дзенькотом вдарилася об кам'яну колону й відскочила на підлогу.

«Скоріш!»

Двері розкрилися, в спочивальню вскочили вояки в схінті, в руках довгі списи.

Гаміла, а за нею й Кейсі шовгнули геть, тьопаючи босими ступнями крізь темряву довгого коридору.

А тоді вдалині почувся нестямний крик, голос начебто належали Кейсі...

«Царівну не поранено?» — пробасив старший вартовий, поки молодший заквапився до ложа.

Погляд його зупинився на золотій чаші, що Неферрен стискала в руці.

«Ні, панно моя! Не пийте! ... » — крикнув Ата, здається то був Ата, обличчя юнака розпливлося і перетворилося на пляму.

Ще одна стріла. Довгий свист, а тоді м'який, вологий ляпас — з таким звуком метал впивається в оголене тіло. Ата нахилився вбік.

«Що? ..»

Неферрен впустила чашу й стиснула горло. Те страшенно дерло, вона закахикала, захрипіла — груди здушив біль. Отрута?

Неферрен загойдалася на ложі, світ перед очима розплився, звуки втратили будь-який сенс, подовжилися, а незабаром і зовсім зникли.

Неферрен ковзнула в рятівну чорноту.

Так ось що сталося. Царівна розплющила очі.

Чи могла Бенера підмішати щось в молоко? Отруту чи просто снодійне? Якщо це так, брат схопить служницю та накаже катувати.

Навіть, коли Бенера не відала про трунок, з нещасної виб'ють зізнання. Звісно ж, якщо її вже не вбила варта. А може Бенеру теж викрали й замкнули десь поруч в клітці.

Терпке повітря пустелі обпалило горло. Неферрен страшенно хотілося пити. Ніколи в житті вона не відчувала такої спраги, не знала такого голоду.

Неферрен відхилилася назад й знову озирнулася.

Світло від далекої ватри ледь вистачало, щоб оглянути клітку. Дерев'яні прути щільно підігнані один до одного, крізь такі не пролізти.

Напевно клітку спеціально зробили, щоб в ній тримати дитину.

Якби Неферрен була дорослішою — навряд би помістилася всередині.

Царівна занишпорила руками в пошуках дверцят, за мить знайшла місце, де лозини ледь відчутно хиталися.

Та дверцята надто щільно сиділи в пазах і для надійності, були обмотані мотузкою.

Якби мотузку чимось підрізати.

Неферрен поплескала руками холодний пісок. Як на зло, жодного гострого камінця, бодай чогось корисного. Викрадачі навмисне все прибрали.

Царівна вдарила у дверцята плечем, ті не піддалися. Тоді вона заходилася штовхати їх ногою. Від сильного удару сандаля злетіла і стопу прошив гострий біль.

Ахнув, Неферрен відкотилася назад, схопилася за поранену ногу, застогнала. Біль дістався коліна, а тоді швидко минув.

Схлипнувши, царівна сіла, люто вп'явшись на прути.

Здичавівши від розпачу, вона впала на дверцята й стала бити послідовно то плечем то коліном, то ліктем. Кожен раз здригаючись від удару.

Все марно. Їй не вистачало сили.

— Так легко їх не відчинити, — підтвердив голос з темряви.

Неферрен завмерла, злякано втупилася в ніч.

Чорна фігура нечутно вийшла з-за найближчого шатра й стала перед кліткою.

Неферрен заричала, низько, люто. Наслідуючи гарчання дикої кішки перед стрибком.

Світло від ватри висвітило бронзове обличчя й золоті очі.

Це був хлопчик, підліток не старше Аха, в простому одязі пустельника.

Темне коротко обстрижене волосся стовбурчилося густими шпичками, золоті очі сяяли в темряві, наче у кота.

Пустельник вивчав Неферрен уважним поглядом і мовчав. На приємному обличчі застиг вираз спокійної байдужості.

— Ось вдягни це, — він раптом стягнув з плеча грубий накидка і проштовхнув той в клітку, тоді витяг з-за пояса бурдюк і вклав в руки царівни. — Та попий.

У бурдюці солодко булькало, слина миттєво заповнила сухий рот.

Неферрен жадібно припала до горлечка. Кількома ковтками спустошила вміст важкого бурдюка.

Вона бігцем натягла на плечі накидка, сухе тепло чужого тіла миттєво вигнало холод Дешрет. В ніс царівні вдарив дивний, ледь знайомий аромат. Він міцно просяк грубу вовну.

Так відчувалися пахощі розкурені в храмі предків.

В уяві Неферрен виник великий білий палац, стіни м'яко відсвічували в золотих променях світанкового сонця. Наче наживо вона почула ритуальний спів жерців і тихий дзвін сістра.

— Дякую, — прошепотіла Неферрен, підняла голову, придивившись на юнака.

— Я тебе знаю ... — прошепотіла вона.

Неферрен напружила пам'ять і миттєво перед внутрішнім зором спалахнула барвиста сцена з нещодавнього минулого.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.