Розділ 3. Західний берег

Вільній у неволі та в смерті живий,
Я і вівтар, я і жертва, і жрець ...
Близько, далеко, не тут і не там 
Соловйов


В той момент не потрібні були слова, і я раптом відчув,
як щось у мені засинає, а щось інше — прокидається від сну
Жое Буську



Вона йшла по кривавому полю, намагаючись не торкатися мертвих і тих, що помирали.
Розкидані в химерних позах, сплетені руками й ногами, наче танцюристи в жахливому візерунку — мерців було так багато, що чорної землі під ними не видно. Від білих стін до похмурого горизонту: усюди тільки смерть і кров, кров, кров.
Вона перечепилася через труп молодого воїна, що згорнувся у позу ембріона. Зупинилася. Обвела довгим поглядом поле смерті.
Скільки їх тут? Десятки? Сотні? Тисячі?
Вона повільно звела руки, витягнула їх вперед — ті тремтіли, що по дії наркозу. Від кінчиків пальців до зап'ястків вилися криваві струмочки, скапували великими краплями на землю. Вона повільно розкрила білі долоні.
— Червоні.. Теж червоні.
Стиснула міцно.
— Це я вас убила? 
Шумно зітхнула. Біла хмарка дихання поволі закурилася над потрісканими від спраги вустами.
Земля під ногами ворухнулась, здибилася, важка хвиля проповзла по мертвому полю. Попереду з'явився невисокий пагорб, ще мить і він вибухнув. Невидима сила розшпурляла трупи, грудки мокрої землі й галька фонтанчиком сипонули на всі боки.
На місці пагорба виникла глибока яма. Чорна, холодна і жива — там, в сирій темряві щось ворушилося.
Вона підійшла ближче, стала над самим краєм й заглянула всередину, з тої темряви з моторошним виском вибралося «щось». Чудовисько виглядало, наче воскова лялька зліплена навмання. Бліда шкура туго натягнута на скелет, спина вигнута кривою аркою, ребра випиналися так сильно, що здавалося ось-ось вирвуться назовні.
Довгі руки-прутики, сухі, жилаві ноги вигнуті в суглобах у протилежну сторону, голова — лисий череп, подовжений на потилиці, як у собаки, але з явними людськими рисами, у животі щось безперервно звивалося. Чудовисько втупилося на неї порожніми очницями. Розкрило пащу так широко, що щелепа затріщала, видало тужливе завивання.

Аріана схопилася з ліжка. Футболка прилипла до холодної спини. Піт крихітними струмочками стікав чолом до підборіддя, змішувався з дрібними краплями сліз. Вона ковтала повітря великими ковтками. Її лихоманило.
Аріана зацьковано озирнулася на всі боки, пригадуючи, де ж вона опинилася. У вухах оглушливим сполохом стугоніла кров. Простирадло під нею зім'ялося і стало вогким від поту. 
— Це був сон. Боги всемогутні, лише сон, — забурмотіла вона сухими губами, повернулася в обійми вологої ковдри та пом'ятого простирадла, шумно зітхнула і скинула подушку на підлогу. 
— Проклятий сон.
Думки все ще плуталися, латки образів раз по раз виникали в куточках свідомості, набуваючи форму та змісту, настільки страхітливого, що розум відмовлявся це усвідомлювати. Неясні тіні поступово згасали в голові, повільно, немов нав'язлива пісня.
Жахливе передчуття біди накотило дужче. Аріана схопилася з ліжка, підскочила до вікна, рвучко розкрила важкі штори. Холодне срібло затопило спальню, розмалювало темряву пастельно-блакитним.
— Коли ж це закінчиться, — Аріана уткнулась обличчям в спітнілі долоні.
Перед очима раптом виникла широка розщелина в чорній землі: велетенський шрам, вікно в Гадес. З глибини виходило червоне сяйво, немов би там, на дні, народжувався вулкан.
Тварюки, страшніші за чудовиськ з «Doom 3» взяли її в тісне кільце, схопили, скрутили руки й ноги, потягли в темряву. У нескінченно глибоке й страшне місце, де спало древнє чудовисько, вічно голодне, неймовірно чуже для людського розуму.
— Знову та дівчина, — Аріана витерла холодний піт з лоба. — Неферрен.
Варто було промовити це ім'я, як вітер за вікном посилився, заграв в мереживних завісах. Нашіптуючи: «Неферрен ... Неферрен».
— Чому ти не даси мені спокою!
Аріані хотілося кричати, але її ім'я вона видавила з себе пошепки, що прокляття. Гострий біль прошив потилицю. Аріана зойкнула, скривилася.  А ще, той вчорашній "демопес" від якого Даррен її захистив — точно кошмарний сон. 
— Даррен з мечем. Треба ж такому привидітися?
Посидівши у розкритого вікна, вона пів години стежила за рухом Місяця і переміщенням зірок на чорному оксамиті. Коли вона повернулася в ліжко — до самого світанку не бачила снів.
Щойно на циферблаті розумного годинника загорілася вісімка, Аріану розбудило настирливе дзижчання. Немов гігантський жук скарабей заповз у вухо. Телефон на тумбочці витанцьовував польку. За старою традицією розбудив її не будильник, а дзвінок Максима.
— Ще дрихнеш, Арішо? Підйом, сплюшко! Новий день — нові враження. Потім у Києві відіспишся.
Аріана застогнала в трубку, у відповідь Максим зареготав і повторив напутнє: "Підйом-підйом".
Голос брата бадьорий та усміхнений звучав надто натхненно для восьмої ранку. Аріані аж захотілося його придушити.
— Збирайся сонько, сніданок вже чекає! — Максим додав багатозначно. — І батько тебе зачекався.
Нічого не вдієш, довелося підкоритися. Аріана скинула ковдри, потягнулася. В голові панувало приємне отупіння та порожнеча. Від учорашніх кошмарів — нічого не лишилося. Аромат прянощів, сухого піску й річкової води огорнув її ніжною вуаллю. 
Аріана не напружилася, щоб застелити ліжко, навіть не заховала піжаму і білизну в шафу — покинула все, як було. Вона наспіх вмилася, затягла волосся в потворних пучок, що майже відразу розпався, натягнула, що потрапило під руку, і попленталася в приватний обідній зал. 
Батько вже сидів за довгим столом, читав новини з планшета.
— Аяна, — Ерміл звів погляд від екрана і кивнув доньці, на тонких вустах з'явилася ледь помітна усмішка.
— Таточку, — Аріана зімітував кніксен і, всміхаючись, всілася на вільний стілець.
Офіціантів не було видно, проте сніданок вже чекав на срібних тацях. Вона ліниво оглянула кожне блюдо й зупинилася на круасані. Випічка була свіжою та м'якенькою, над хрусткою скоринкою курився солодкий пар.
За великим столом панувала приємна ранкова повільність. Понад усе Аріана любила ось такі — неквапливі сніданки. Коли не потрібно бігти на пари, коли телефон відключений і не пілікає щомиті, засипаючи лайками, коментарями та меседжами від друзів і недругів.
Приємна мелодія Chet Faker Built "Gold", стала чудовим фоном для гарного початку дня. Дивний сон майже вивітрився з голови.
«Знай, я відчуваю любов. Зроблена з золота, я ніколи не любив її. Інша, інша ти. Це має бути любов, так я сказав».
Навіть зараз в сонній напівдрімоті Аріана чула пісню і несвідомо перекладала лірику на рідну мову. Ліниво розмішуючи пінну шапку капучино, вона звернулася до батька:
— Тато, скажи, а чи обов'язково було викликати мене до себе?
Ерміл звів на дочку здивований погляд.
— Ти ж любиш Єгипет. Я хотів тебе потішити.
— Так, але я люблю Єгипет платонічно ...
Аріана скривилася, вказівним і середнім пальцем повернула круасан, так, щоб той не нагадував посмішку Джокера.
— Тут твоє коріння, донечко. Тобі буде корисно ближче познайомитися з малою батьківщиною.
Аріана замислено угукнула, закотила очі. Сперечатися з батьком та ще за сніданком — погана прикмета, тому вона просто змовчала.
— Щось запланувала на сьогодні?
— Анжі та дівчата вже у Каїрі. Звуть мене погуляти. Приєднаюся до них.
— До пірамід вже не хочеш? — Ерміл повів бровою, заглянув у планшет.
— До пірамід ще встигну. Ми ж тут на довго. — Аріана солодко позіхнула.
Понуро розчинила мед в капучино, спостерігаючи як той крапає з маленького блюдця.
— Що, не виспалася, сестричко?
Максим, як завжди виник нечутно, наче давній дух втілився з повітря. Він став позаду, всміхаючись бадьорою усмішкою. Брат був екстремальним жайворонком. До сніданку і пробігтися встиг сонним садочком, лякаючи персонал, і душ прийняв, і кави випив. Що той кролик з реклами Д'юрасел.
Спортивна фігура Максима муляла погляд і совість Аріани, примушуючи давати бій лінощам і качати прес кілька разів на тиждень. Хвала генетиці, від мами вона успадкувала красиві форми, а через швидкий обмін речовин — могла, на заздрість всім подружкам, об'їдатися солодощами довгими ночами.
— А знаєш, що слово капучино походить від назви чернечого ордену? Брати капуцини.
— Правда? — Аріана позіхнула і згорбилася над тарілкою.
Максим зареготав, скуйовдив чорну гриву сестри, вихопив круасан з її рук і надкусив.
— Агов! — Аріана обурено потягнулася до брата, мало не перекинула чашку з кавою на білу скатертину. — Віддай, це моє!
— Твоє? — Максим підморгнув, в кілька рухів заштовхав круасан до рота і стер абрикосовий джем з губ. — То не лови ґав, Арішо!
— Діти, поводьтеся пристойно. Ми ж не вдома, — Ерміл з усмішкою спостерігав за веселощами. — Максим, що це таке? Нащо дражниш сестру?
— Вона заслужила, — Максим всміхнувся, пригорнув Аріану за плечі, схилився і поцілував в маківку.
А тоді попрямував до дверей.
— Ти не поснідаєш з нами? — спитав Ерміл, в голосі його не було подиву, а вираз обличчя залишався відстороненим.
— Я піду, батько. На мене чекають, — кинув Максим від дверей, не обертаючись зник у коридорі.
Ерміл зітхнув, опустив плечі.
— Схоже, що до мене потрапили найнеслухняніші дітки, — він всміхнувся куточком рота, похитав головою. — Я був занадто лагідний з вами.
Аріана тихенько пирхнула, недовірливо всміхнулась.
— Це не твоя вина татко, у Максима така природа непокірлива.
— Природа непокірлива говориш?
Він похитав головою і раптом весь змінився: скрижанів, шляхетне обличчя стало серйозним, навіть суворим.
— Аяно, я хотів поговорити з тобою про твою поведінку.
Аріана закусила язик, напружено виструнчилася.
— Що це за витівки? Ти уявляєш, як небезпечно жінці тинятися одній Каїром? Це мусульманський світ, донько. — Ерміл похитав головою. — Тобі слід бути обачною.
— Я знаю, Тато… вибач, я не хотіла тебе турбувати.
— Турбувати, — Ерміл гмикнув, підніс чашку до губ, але затримав руку. — Та я ледве не посивів, коли Максим мені розповів.
— Максим розповів тобі?
Аріана миттєво втратила дух супротивності, що було заволодів нею.
— Я думала, це Арман знову пожалівся. Максим — зрадник! — схрестивши руки, вона відкинулася на стільці, почала квапливо розгойдуватися взад-вперед.
— Рішо, поводься, як належить, — Ерміл приречено зиркнув на доньку. — Гаразд. Я знаю, як це владнати. З цього дня ти будеш ходити з охороною.
— Але ж, Тато! — Аріана вскочила зі стільця, мало не перекинувши тарілку з круасаном.
— Ніяких але! Я вже все вирішив, — відрізав Ерміл, тоном,  що не терпів жодних заперечень, заплющив очі, зробив великий ковток охололої кави.
Аріана приречено впала на стілець. Особистий наглядач — такого повороту подій вона не передбачила. Прощавайте веселощі та пригоди. Прощавай Чорний храм. Прощавай таємничий новий друг. 
Задзвонив мобільник й батько миттєво відповів.
— Він вже тут? Добре! Так-так, приведи його до нас, — Ерміл скинув виклик, відклав телефон. — Хороша новина, донько. Твій охоронець вже приїхав. Зараз він підніметься, і я вас познайомлю.
Аяна неквапно піднялася з-за столу. Невже страти не уникнути? 
— Татку, ну чесно, — це зайве, — заскімлила вона, та все було марно.
Навіть локомотив бронепотягу не зможе зрушити Ерміла Крона, якщо той прийняв рішення. У батька — залізна хватка, що в бізнесі,  що в сімейному підряді.
Аріана приречено встала поруч, готуючись зустріти небажаного гостя найкислішою із заготовлених гримас. Масивні двері відчинилися і до зали увійшов Даррен.
Аріана мало не задихнулася від подиву, витріщилась на юнака, відкривши рота.
— Знайомся, Даррен Асаріл, — відрекомендував Ерміл.
Батько вказав на чоловіка, жестом підкликавши його до столу. Коли Даррен наблизився, Ерміл простягнув йому руку і привітав міцним рукостисканням. Останнє приголомшило Аріану на стільки, що вона не зразу спромоглася заговорити.
— Приємно познайомитися, — Даррен першим подав їй руку й Аріана ніяково її потиснула.
— Т-так, мені теж приємно, — промимрила вона, цілковито збита з пантелику.
— Відсьогодні Даррен буде супроводжувати тебе. Він чудово знає Каїр і зможе провести тур краще за будь-якого гіда, — оголосив Ерміл, з губ його не сходила весела усмішка.
Аріана стиснула кулак, але промовчала. Арман, Антон, а тепер ще й цей хлопчисько-єгиптянин за що їй все це?
— З великим задоволенням, — погодився Даррен.
— Так мені буде спокійніше.
Аріана пригнічено мовчала, навіть якби вона хотіла, то фізично не могла, зовсім не мала сил, заперечити батькові. Даррен застав її зненацька.
Сьогодні таємничий єгиптянин був одягнений в стилі бізнес кежуал, і тому видавався старше. Блакитно-сіра лляна сорочка класичного крою з коміром гуру, застебнута під саму шию, і світлі молочного кольору штани — разюче відрізнялися від вчорашнього образу. І колір і фасон йому дуже пасували. Вчора він здався їй босоногим туристом, а сьогодні виглядав, наче молодий, успішний стартапер.
— Чудово, тоді все вирішено!
Мобільний заграв симфонію №5.
— По мою душу, — Єрміл повернувся до столу. — Донько, ти ж просилася в місто сьогодні? Нехай Даррен тебе проведе, все покаже.
Аріана тихенько пирхнула, і протопала повз Даррена до дверей.
— Вже тікаєш? А поснідати, Айяно?
— Я не голодна!
Аріана вибігла в коридор, повільно скипаючи від обурення та образи. Як він посмів? Ось так нахабно заявиться в її життя? Нічого не кажучи, вдаючи невинне янголя. Дійшовши до ресепшена, вона поглянула назад. Даррен йшов слідом. Як же швидко він вжився в роль сторожового пса.
— Що за вигляд? Спеціально причепурився?
Даррен відповів черговою усмішкою.
— І я радий тебе бачити, Аріано.
— Яка вже тут радість. Ти, будь ласка, без фамільярності.
Додати ще щось вона не встигла. Від стійки адміністратора до них, цокаючи семи сантиметровими каблуками, мчала Далія.
— Пані Крон, доброго ранку, — Далія всміхнулася яскравіше ранкового соненечка. 
Закивала головою так енергійно, що пучок на маківці ледь не розпався. Аріана неохоче кивнула і квапливо відвела погляд.
— Доброго. Мій брат тут не проходив?
— Максим Ерміловіч? О, Ні-ні, я б запам'ятала.
Аріана гмикнула. Ще б пак, такого, як Макс захочеш не забудеш.
— Бажаєте щось йому передати?
Аріана скривила губи. Начебто у неї немає мобільного, щоб передати все, що потрібно. Язик так і чесався дошкулити: «Поштового голуба собачка з'їла». Проте вона стрималась. 
— Так, коли побачите — скажіть, що сестра його шукала.
Аріана рушила далі, а Даррен звичайно ж крокував слідом, наче прив'язаний. 
Далія провела їх здивованим поглядом. Її очі незбагненним чином округлилися і заблищали яскравіше. Схоже, що Даррен припав до смаку східній красуні. Аріана аж захотілося задушити лицемірну Далію. Ще вчора вона проводжала млосним поглядом і дарувала ласкаві усмішки Арману. Що за швидка зміна? Даррен і Арман не були схожими, хіба що в обох чоловіків у зовнішності вгадувалася ледь помітна тінь арабської крові.
Аріана прискорила крок, буквально вилетіла через скляні двері у двір, не чекаючи, коли ті прочиняться повністю. Помчала пальмовою алеєю. Повернувши за ріг, Аріана вискочила на стоянку, встала біля орендованого Мерседеса і крутонулася на підборах. Звичайно ж, Даррен стояв поруч.
— Даррен Асаріл! — оголосила Аріана урочистим голосом, немов окличник на благодійному балу.
— Даррен Асаріл, — повторила вона з обуренням, гнівно позирнула на охоронця.
— Що це означає? — Аріана схрестила руки на грудях, очі її метали блискавиці. — Даррен? Чому ти вчора нічого мені не сказав?
— Вчора я ще не знав, що стану твоїм охоронцем.
— Максим, що просто з вулиці найняв тебе? — Аріана насупила брови.
У недбальство брата, такого педантичного в справах сімейного бізнесу їй вірилося насилу.
— Мене найняв Ерміл Крон.
— Значить Татко...
Аріана фиркнула і відвернулася.
— Отже, ти наглядачем влаштувався. Гаразд, згодом з тобою розберуся, — вона недбало махнула рукою. — Мені треба в Каїр. На мене вже чекають друзі. Сходи поклич водія?
— Я відвезу тебе, куди скажеш, — запропонував Даррен спокійним голосом.
Аріана ледь втрималася, щоб не кинути чергову шпильку. Кривда роздирала груди, а образливіше всього було згадувати вчорашній незграбний поцілунок. Тепер було очевидно, чого домагається цей таємничий парубок. І ця очевидність, геть позбавила чарівності їх несподівану зустріч на базарі. Даррен безперечно зайшов далі Антона. Обдурив батька, проліз до неї в охоронці. А все заради чого? Безперечно, щоб звабити багатеньку дурепу. 
Аріана відвернулася, ривком відчинила дверцята Мерседеса.
— Ясно, ти мій особистий охоронець, а ще мій особистий водій. Може і портером влаштуєшся, а ще можеш пелюшки мені міняти, — вона гмикнула, впала в крісло на переднє сидіння. — Попереджаю людям, зі мною важко ладнати.
— Нічого, я впораюся. — Даррен відповів солоденькою усмішкою на її незадоволену гримасу.
— Це ти зараз так вважаєш. Зажди кілька годин, побачимо якої тоді заспіваєш, — пробурмотіла вона, поринувши в телефон.
Двадцять п'ять повідомлень в месенджерах, сотня непрочитаних твітів і тонна повідомлень з Фейсбука. Втім, вона не збиралася читати весь цей флуд. Відповість на двійко повідомлень, найближчих людей, і крапка!
— Такс, мені треба в «Беано». «Беано», ну і назва. Той, що поблизу  музею.
Даррен нічого не відповів, тільки клацнув пальцем, увімкнув поворотник.
Вони їхали досить довго в повній тиші, в навушнику встигло проспівати з десяток треків з плейлиста «25 найпопулярніших». Коли Аріана відірвалася від соцмережі, і звернула увагу на дорогу, праворуч за вікном виникла червона будівля.
— Ми проїжджаємо Єгипетський національний музей, — Даррен немов би прочитав її думки. — Якщо хочеш, можу зводити тебе туди після зустрічі з друзями.
— Ти занадто поспішаєш. Це твоє «після», може і не прийти. Давай спершу переживемо «зараз».
Замість дисплея, вона зосередилася на дорозі. Таке неподобство і свято Хаосу, вона спостерігала вперше в житті. Повітря дзвеніло, а шибки у вікнах вібрував від безперервних гудків машин. Водії підрізали один одного, перетинали подвійні смуги, смикалися з ряду в ряд, здається, не звертаючи уваги на світло світлофорів там, де вони були.
А ось Даррена це тотальне божевілля анітрохи не хвилювало. Він водив напрочуд добре, немов професійний драйвер. Та може він і є професійним драйвером. Що вона взагалі про нього знає?
Скільки б разів їх не підрізали, праворуч та ліворуч, Даррен зберігав спокій.  От в кого нерви, що сталеві троси. Навіть Максим вчора визнав, що столичні дороги не можна порівняти з тутешніми. Каїр — нічне жахіття водія.
Захоплено милуючись видами, Аріана не помітила, як вони доїхали до потрібного місця. В якийсь момент, машина збавила швидкість, а за вікном з'явилася чистенька, цілком європейська вуличка.
— Ми на місці, — оголосив Даррен, і заглушив мотор.
Аріана відчинила дверцята, не відриваючи погляд від дисплея та гугл-меп.
— Наче вірно, — гмикнула вона. — Довгенько ж ми добиралися і заради чого? Треба було призначити зустріч ближче до мене.
Зробивши крок назовні, вона пожалкувала, що не лишилася в готелі. Ультрафіолет аж липнув до шкіри, а яскраве світло випалювало очі. Скажена ідея виходити на вулицю в таку спеку, та на додачу, забути  в номері сонцезахисний крем і пляшку термальної води. Якщо вона терміново не сховається в тінь, то гарненько пропечеться під єгипетським сонцем.
— Яка задуха, — пробурмотіла Аріана, озирнувшись на всі боки.
Більш ніж половину жвавої вулиці займали іноземці.
— Це туристична частина Каїра, — підтвердив Даррен, знову вгадуючи її думки.
Аріана озирнулася, новоспечений охоронець вже стояв позаду, безжурно їй усміхався. Він не одягнув сонцезахисні окуляри та не мружився на єгипетське сонце. Спека його анітрохи не турбувала, він не впрів і нова теніска не липла до спини, а вимите волосся аж виблискували чистотою і грало блискучими хвилями під сухим вітром.
Здається Даррену було цілком комфортно в тутешній жаровні.
— Не розумію ... — промимрила Аріана, окинувши охоронця швидким поглядом. — Тут справжнісіньке Пекло, тобі що зовсім не пече?
Не чекаючи відповіді, вона попрямувала до помаранчевої вивіска «Beano's» над сірими, вищербленими стінами.  Якби не арабські букви в назві, ця кав'ярня могла б знаходитися десь в Антверпені.
Аріана штовхнула скляні двері. У напівпорожній залі було прохолодно і несподівано затишно. Пахкотіло випічкою та свіжозвареним еспресо. У животі в Аріани непристойно забурчало.
Оглянувши охайні столики, вона зупинилася на найбільшому коло вікна. За ним сиділо троє: дві дівчини в яскравих сарафанах і хлопець у смугастій тенісці. Тріо гучно реготало, не звертаючи уваги на решту відвідувачів.
Аріана стала у дверях. Сильне бажання розвернутися і вискочити із залу, поки ніхто її не помітив, накотило штормовою хвилею. Знайоме відчуття раптово паралізувало тіло. Вона ніяк не могла подолати думку, що сміються вони зараз над нею.  До лихих здогадок домісилися шкільні спогади, і от замість ніяковості її обпалює сором.
— Твої друзі? — уточнив Даррен, дивлячись на веселе тріо.
Красуня — брюнетка, що сиділа обличчям до дверей, помітила їх першою, підвелася і заклично замахала рукою.
Аріана розтягнула губи в подобу усмішки. Приязна, радісна, Анжеліка сьогодні перевершила себе: фіолетові очі, яскраві наче поліровані аметисти, на шиї виблискувала тоненька нитка з фіолетового каміння, на шовковому сарафані з глибоким декольте розпустилися фіолетові квіти.
Подруга полюбляла змінювати відтінок очей лінзами. А тоді весь лук «підганяла» під вибраний колір.
Віка солодко і ліниво посміхнулася посмішкою Чеширського кота, кивнула Аріані та  й далі попивала собі напій з високого стакана.
Коли третій співрозмовник озирнувся, здивуванню Аріани не було меж. Антон ... Звісно Антон, от так сюрприз. Доглянутий і чарівний, що її кузен, волосся злегка скуйовджене, як у Меттью Белламі під час виступу. Здається, Антон ні перед чим не зупиниться, аби добитися взаємності.
— Анжеліка, — Аріана мляво помахала рукою у відповідь. — Та, що дивиться на тебе голодними очима — Вікторія. Хлопець, що супиться — це Антон, здається Артур не приїхав, проте Белла десь поруч, упевнена. У Каїрі зібралася вся отара.
— Вони на тебе чекають, але здається, ти не рада, — Даррен простежив за її поглядом.
— Я не думала, що Антон теж заявиться ... — промурмотіла вона. — Хлопчина сміливіший, аніж я очікувала. Втім, не важливо. Тебе це не повинно турбувати.
Аріана думала відіслати Даррена до машини, чи попросити піти погуляти годинку-другу, поки вона буде розбиратиметься з френдами, та рука не підіймалася його прогнати. Та й Антон — Антоніо псує картину. Компанія іншого чоловіка може збавити його запал.
— Поводься тихо. Не хочу аби Віка вигадала чергову нісенітницю і тоді місяць постила наші спільні фотографії на моїй сторінці.
Даррен не відповів, а його кмітлива усмішка Аріану анітрохи  не підбадьорила. Переборовши напад сорому, вона нарешті попрямувала до друзів.
— Ну привітики-привітики, красунечко! — Анжеліка підвелася їй на зустріч, міцно обійняла за плечі й тричі притулилася до щоки, дзвінко цьомкаючи губами. — Ти чому там заклякла? Я думала, зараз втечеш від нас.
— Аріана, радий, що ти прийшла, — всміхнувся Антон, підхопив її руку і поцілував.
— Антон… не думала, що так скоро тебе побачу.
— Я і сам не думав, що приїду, — зізнався хлопець, стиснувши її долоню міцніше, немов остерігався, що Аріана справді зараз втече. — Вікторія маякнула, сказала, що вони втрьох збираються в Каїр. А від Анжеліки я дізнався, що ти теж тут на вимогу батька.
— Ясно ..  отже, Вікторія, — Аріана невдоволеним поглянула на подругу.
— Хто ж винен, що Єгипет на вершині популярності! — вклинилася Анжеліка.
Вона підморгнула та несподівано сплеснула в долоні, вп'явшись на Даррена.
— Ô mon dieu! — "О Боже!"
Анжеліка сіпнулася, а Антон випустив руку Аріани.
— Опа па, а це що за Аполлон? — Вікторія нагородила Даррена довгим поглядом з-під пухнастих вій, куточки червоних губ розтягнулися в мрійливій усмішці.
— І правда ... Рі, люба моя, що це за красень переслідує тебе? — Анжеліка витягла сонячні окуляри майже на маківку, здивовано закліпала аметистовими очима. — Гадаю, ми не знайомі. Виправи цю несправедливість і негайно!
— Анжеліка, Вікторія... Антон, познайомтеся, це — Даррен. Даррен Асаріл.
Аріана махнула рукою вказавши на охоронця та гепнулась на вільний стілець навпроти бронзової красуні. Вбранням, макіяжем та зачіскою Анжеліка намагалася наслідувати своїй улюбленій акторці Анджеліні Джолі, і безперечно в цьому досягала успіху. Сьогодні подруга виглядала, наче Олімпіада з фільму «Олександр». Блискучі каштанові кучерики густим каскадом розкидані на плечі та спині, млосний погляд аметистових очей зосереджений на новій жертві.
— Дарен Асаріл, а по батькові?
— Без того, — Даррен люб'язно всміхнувся, ледь помітно хитнув головою і міцно потиснув простягнуту руку Антона. — Радий зустрічі. Не буду вам заважати.
Даррен немов би не помітив цікавості в погляді Вікторії, відвернувся і покрокував до барної стійки.
— Ого, це лише мені стало гаряче? — Анжеліка замахала рукою, зображаючи віяло, провела Даррена жадібним поглядом.
— Що за хлопець? — уточнила Вікторія, ліниво попиваючи свій коктейль з широкої трубочки.
Якщо Анжеліка була бронзовою царицею Олімпіадою Емпірикою, то Вікторія наслідувала миловидну Пейдж Оппенгеймер з «Буггі — вуггі». Підступна, маленька ... Аріана задумалася над відповідним порівнянням.
— Ріна, Allô! Не відлітай на Місяць без нас, — засміялася Анжеліка, порушуючи короткий транс подруги.
— Це мій новий цербер.
Аріана зітхнула, впала на спинку стільця.
— Хто-хто? — ідеальні «пудрені» брови Анжеліки злетіли та, наче витончилися.
Аріана нечутно зітхнула, іноді земні інтереси подруг її розчаровували.
— Мій охоронець, мій сторожовий пес.
— Чудово, батечко виділив особистого бодигард, — Антон свиснув, простромлюючи спину Даррена майже ненависним поглядом.
— Наша Аріана просто ще та штучка, без нагляду залишати небезпечно, — докинула Анжеліка і подруги синхронно захихотіли так голосно, що на їх столик стали озиратися інші відвідувачі. Навіть Даррен кинув короткий погляд, та майже одразу повернувся до розмови з усміхненим барменом.
Антон до веселощів не долучився, натомість він скочив зі стільця, ліктем ледь не перехилив горнятко кави.
— Зараз повернуся, — кинув хлопець і підбіг до барної стійки, гепнувся на високий стілець поруч з Дарреном.
Вікторія зацокала рожевим язичком, похитала головою.
— Щасливиця, Аріано, заздрю я тобі. Завжди ти викликаєш фурор, кураж, де б не з'явилася. Життя навколо тебе прямо б'є ключем! Іскриться і співає, просто, як Фонтан Дубай.
— Чому ти заздриш? Що батько покликав мене в цю пустельну глушину? Я приїхала в Каїр не за власним бажанням, ти знаєш, — Аріана розгойдувалася на задніх ніжках стільця, граючись з силою тяжіння.
Шкідлива дитяча звичка за яку вона неодноразово одержувала на горіхи від Максима.
— Проте охоронець у тебе схожий на голлівудського актора, — не здавалася Віка.
— На Яна Джозефа Сомерхалдера! — вигукнула Анжеліка, тицьнула довгим фіолетовим нігтиком в чоловіків, що мирно розмовляли. — Точно, трохи схожий ... Такий красунька. Зачіска, щоправда, інша і профіль, радше східний. А Антон у нас ... викопаний Антон Стюарт в молоді роки!
— І що? Тато найняв його, аби шпигувати за мною! Я тепер і кроку ступити не зможу, щоб батько і Макс одразу не дізналися де я, і з ким.
Аріана стурбовано зітхнула, повертіла табличку сезонного меню.
— З таким же успіхом він міг почепити на мене пристрій стеження.
— Людина-позитрон, — Анжеліка розсміялася своїм фірмовим, заворожуючим сміхом. Світлий зал заповнив дзвін крапельок богемського кришталю.
— Ой, та облиш, Ріано! Досить вдавати з себе жертву, — Віка скривилася так, наче ковтнула сік лайму. — Всі довкола люблять тебе. Всі наші хлопці-однокурсники марніють за тобою! Якби не пильний брат та суворий татко, вони б давно тебе всі тра…
— Вікторія! — Анжеліка грохнула долонею об стіл. 
Високі келихи й чашка недопитого еспресо з дзенькотом підскочили. Від того звуку Аріана здригнулася, а Віка перелякано зойкнула, вдавившись бридким словом. Анжеліка зиркнула на барну стійку,  та на щастя хлопчаки нічого не чули.
— Прикуси язика, Віко! Всі знають, що ти заздриш Аріані. Ти завжди їй заздрила, ще зі школи. Не її провина, що твій батько прогорів на біржі! — її великі очі суворо блиснули з-під пухнастих вій. — Гра на біржі — це завжди ризик. Він вклав в «Petra diamond», знаючи про ризик, знаючи, що у компанії зараз великі проблеми з обмеженнями уряду Південної Африки та через загибель робітників. Друга велика інвестиція і куди? У «Петропавловськ», що втратив дев'яносто дев'ять відсотків вартості! Не потрібно класти всі яйця до одного кошика, це навіть діти знають.
Вікторія засичала від обурення, очі її почорніли, немов небо перед грозою, вона пронизала подругу сповненим ненависті поглядом.
— Ну що, викури, дитинко? Не кривди мою Рі! — попередила Анжеліка. — А тепер, пропоную все забути, сестрички та випити за зустріч.
В цей момент офіціант приніс три високих склянки на таці. Антон махнув рукою від стійки, всміхаючись найбільш задоволеною і безтурботною посмішкою з усіх, що Аріана коли-небудь бачила. Одразу згадався дитячий віршик «Кот Василь».
— Здається твій Даррен розвіяв всі його страхи, — Анжеліка підняла склянку на рівень очей. — Вбила б за Спрітц! Але, радіймо тому, що є!
— Так, це тобі не аперитиво в Навільі або, куди там нас занесло на минулих канікулах ... в «Ritual Club».
— Ой, як добре ми там погуляли! — Анжеліка засяяла.
Аріана накрила обличчя вільною рукою, від сорому захотілося сховатися під стіл.
— Ти про те, як ми набухнулі до бісиків пішли ганяти i fantasmi  Кастеланським кладовищем?
Подруга зареготала з усієї сили, дзвінке відлуння пішло гуляти сонною залою; її високі, повні груди спокусливо загойдалася за глибоким вирізом. Єгиптяни за сусіднім столиком перелякано витріщились на реготливу красуню, у наймолодшого трохи відвисла щелепа. Він було підвівся зі стільця, але товариш хутко його зупинив, грюкнув по столу і відчайдушно захитав головою.
«Чекай на швидкі проблеми», — Аріана винувато всміхнулася, глянула на барну стійку, зустрівшись з поглядом Даррена.
«Теж помітив, Ян Сомерхалдер?»
Аріана не мала сумніву, що ще до закінчення їхнього застілля, охоронцеві випаде шанс продемонструвати професійні навички. На цій думці відчуття підступного задоволення наповнило її серце. Посміхаючись куточками губ, вона потягнула мохіто з трубочки.
— Ти до речі, де прописалася?
— Маріотт той, що у Пірамід.
— Значить мережа «Marriott Bonvoy». Далеко від центру. А ми зупинилися в «Інтерконтиненталі,» — похвасталася Анжеліка.
Аріана нервово розмішувала острівці м'яти смугастою трубочкою. Почуття напруги зростало, немов грозова хмара. Вона відчувала пильні погляди єгиптян з сусіднього столика. Чому ніхто крім неї не занепокоєний? Анжеліка витлумачила її мовчанку інакше. 
— Рі, ти ж пам'ятаєш, що у Белль завтра День народження? Вона просила мене особисто простежити, що ти прийняла її «сердечне запрошення»!
— Фейсбук нагадав, — Аріана винувато всміхнулася, зробила крихітний ковток Мохіто.
— Ясно все з тобою, мабуть, і коли я народилася не пам'ятаєш! — Анжеліка помахала рукою, немов відганяла комарів, золоті браслети «FREYWILLE» підстрибнули на вузькому зап'ястку.
— Лі, я не пам'ятаю, коли іменини у батька без нагадування календаря! — Аріана хихотнула, Анжеліка звичайно і не думала гніватися, вона просто жартувала. — І що там планується? Чергова грандіозна вечірка?
— Ти ж знаєш нашу Белль, вона жити не може без музики, танців і la soirée (вечірка). А значить на її l'anniversaire (день народження) буде найбільша тусовка та найгучніша музика! Веселощів і пліток на пів року нам гарантовано!
— Пам'ятаю-пам'ятаю ... — Аріана зітхнула, опустивши плечі: «Краще б я не пам'ятала».
— Торік Максу довелося неабияк розтратитися, аби зам'яти історію з la drogue (наркотик), — вона передражнила французький акцент Анжеліки.— Кому взагалі в голову прийшла ідея кликати торговця наркотою на закриту вечірку? Белль більш за мене дбає про імідж сім'ї! Уяви, що б батько з нею зробив, якби з'явилася вранці стаття про феєричний День народження дочки міністра культури на якому курили травичку і штовхали гриби та пігулки дітлахам консула з Великобританії, а ще хлопчики та дівчатка купалися голяка в рожевому басейні...
— Peuh! (Подумаєш) Зате це було весело, — Анжеліка мрійливо закотила очі, м'які губи витягнулися в солодкій усмішці. — Торік ми стрибали з трампліна в фонтан з гейзером! Рожевий басейн — це було два роки тому, не плутай Рі. Та й що б сталося? Le papa все одно б все зам'яв. On se calme! Один раз живемо. — «Без паніки!"
Аріана зітхнула, будь-які її аргументи будуть негайно висміяні, так для чого старатися? На вечірці вона теж намагалася напоумити діточок, що загралися, і чим все закінчилося? Хабарями, нічними дзвінками, нервами та сльозами в подушку ...
Якби не дружба Максима з «корисними людьми» справі точно надали б широкого розголосу.
«Татко Бель нічого не зам'яв, все зробив Макс».
Анжеліка замовкла, загубившись у спогадах, а Аріані раптом перехотілося розмовляти. Вікторія не брала участі в діалозі, з понурим обличчям красуня гортала новинну стрічку на екрані смартфона, раз по раз позіхаючи в долоньку. Хвилинна пауза стрімко перетворювалася в незручне мовчання.
— До речі, як тобі Хан аль-Халілі? Радиш відвідати? — спохопилася Анжеліка. Поганий настрій Вікі видався заразним.
— Так це гірше Сьомого кілометра! Задуха, тиснява всі дзижчать на різних мовах, аж голова гуде. Більше я туди ні ногою. І вам не раджу!
Аріана жестом обвела скромний, напівпорожній зал кафе.
— Отже, чия це була ідея? Чому не «Інтерконтиненталь»? Я читала, що там чудові десерти. — вона перемкнула діалог, немов канал телевізора.
Анжеліка підвела руку над головою, як школярка в класі під час уроку.
— Беру всю провину за це непорозуміння на себе! — вона заусміхалася, невинно закліпала очима. — Знаєш, мені раптом закортіло якогось різноманіття в життя. Набридло товариство снобів місцевого розливу. У «Esplanade» звісно гарно, але зовсім не весело.
Її перервав офіціант, що приніс на таці три порцелянові тарілочки з десертами, три накрохмалені серветки та три пари приладів. Мовчки розставив тарілки на столі, не припиняючи усміхатися, мовчки, м'яким кроком, пішов на кухню. Від посталої перед ними краси, очі Анжеліки засяяли ще яскравіше. Подруга схопила десертну виделку і заглянула в кожну тарілку.
— Oh mon Dieu!.. Банановий хліб, Шоколадний Фондант, Ванільний маффин ... дівчатка, здається хтось хоче нас отруїти! — Анжеліка глянула вправо, цього разу їй кивнув Даррен, стримано всміхнувся і повернувся до розмови.
— Слухай, Рі, та вони ж змагаються за тебе! А знаєш що? — вона поквапно відламати куточок від Ванільного маффіни та й сунула веделку до рота. — Я зовсім не проти! — оголосила Анжеліка прицмокуючи, аж закотила очі від задоволення.
— Miam-miam! Яке блаженство .. спробуй, Рі, начинка просто тане на язиці!
Аріана потяглася було до шоколадного Фонданта, як раптом, по кришці столу грюкнула коричнева долоня. Справа, зовсім поруч з виделкою, виникла довга, волохата рука.
Аріана злякано поглянула вгору, мало не захлинувшись мохіто. Високий, кремезний єгиптянин, той самий, що милувався Анжелікою, тепер чорною горою нависав над їхнім столиком, ухопившись лівою рукою за спинку її стільця. У ніс вдарив сильний аромат незнайомих східних масел змішаного з потом.
Їсти перехотілося. Аріана завовтузилася на стільці, намагаючись збільшити дистанцію від горбистої лапи. Але наче зависла, як додаток у телефоні, погляд прилип до однієї точки. На шкірі кольору випаленого цукру чорніла татуювання, розміром з ґудзик сорочки.
Від одного погляду на неї, гіркий клубок підкотив до горла, а подих перехопило. Немов би їй перекрили балон подачі кисню. 
Вона впізнавала цей малюнок. Чорне око з навислим повіком і трьома віями, що стирчали вертикально. Колись давно, десь, вона бачила таке ж татуювання. Коли та де це було, Аріана не пам'ятала, але моторошне, гнітюче передчуття біди, виявилося болюче знайомий. Воно накотило з порожнечі. Футболка просочилася потом і прилипла до холодної спини.
— Привіт-привіт, красуні! Ми з другом помітили, що ви сумуєте ... — заговорив він ламаною російською, гірше за російськомовного гіда, проте зрозуміліше за продавця на базарі. — Можна до вас приєднається?
Єгиптянин вп'явся в Анжеліку голодним поглядом, ледь не облизуючись на її розкішне декольте. Крім Аріани ніхто не встиг злякатися, а Анжеліка тільки було відкрила рота, щоб відіслати пікапера.
— У вас якісь проблеми? — Даррен виник перед єгиптянином так несподівано, що Аріана вскочила зі стільця.
Охоронець буквально матеріалізувався з повітря, немов шинобі. Анжеліка раділа, мабуть, передчуваючи битву спартанців. Навіть Вікторія помітно ожила. Кислий вираз на її припудреному обличчі змінився інтересом.
— А ти ще хто? Хал'ант масраа? — громило окинув Даррена розсіяним поглядом. «Ти — єгиптянин?»
— Не важливо, хто я. Тобі що треба? — повторив Даррен спокійним голосом.
— Ант Хамар! — гаркнув єгиптянин і замахнувся. "Віслюк"
Даррен перехопив кулак на льоту, зціпив пальці, з легкістю тримаючи руку противника від удару. Єгиптянин кілька разів смикнувся, та марно, Даррен тримав надто міцно.
Тоді в рух пішла ліва рука. Замах від стегна, єгиптянин цілився в щелепу, та Даррен низкою невловних рухів раптово опинився позаду супротивника, скрутивши обидві руки за спиною. Єгиптянин застогнав, обсипаючи супротивника незрозумілими словами. Даррен був вужчим в плечах, проте виявився сильнішим і куди більш рухливим. Аріана мимоволі відчула гордість.
— Пусти брат ... пусти ... я все зрозумів ... зрозумів ... Асіф ... Асіф! "Пробач"
Він задихався, бурмочучи арабською, коричневе обличчя потемніло від напруги, по скроням потічками тік піт. Потримавши громилу скрученим ще мить, Даррен визволив його руку і ступив назад. Фиркаючи, єгиптянин розігнувся, потираючи правицю, ображено зиркнув на Даррена.
— Якщо все зрозумів, бери приятеля і забирайтеся звідси, негайно, — попередив Даррен низьким, холодним голосом.
Почувши це, навіть Аріана стрепенулася. Від потилиці шиєю та аж до лопаток пробігли сирітки. Даррен не погрожував невдачливому залицяльнику, не махав кулаками, здається, навіть не сердився, але щось у його звучному баритоні, в його пильному погляді, у виразі спокійного обличчя, — викликало жах.
Єгиптянин закивав головою, квапливо затупотів до столика, схопив товариша і вибіг з ним за двері. Даррен мовчки озирнувся на Аріану.
— Красунчик! Справжній, як його ... Чак Норіс! — підсумувала Анжеліка, озвучивши майже те ж, що в Аріани вертілося на язиці.
— У цієї парочки ще нескоро встане ... кхм, з'явиться бажання залицятися до іноземок.
— Де ти такого навчився, бро, — Антон поплескав Даррена по плечу. — Просто кунг-фу! А я думав ти з місцевих.
Веселість за їх столиком обірвав рингтон мобільного телефону. Аріана не одразу зрозуміла, що дзвонять їй. Глянувши на дисплей вона бігом відповіла.
— Макс?
— Арішо, ти з друзями? — голос брата звучав стривожено. — Зможеш повернутися до готелю до п'ятої?
— А що таке? Щось сталося? — Аріана інстинктивно подалася вперед.
Питати звідки брат знає, де вона і з ким — не було сенсу. Максим завжди строго контролював її пересування. Навіть бувши в Шанхаї, він частенько їй телефонував і щоразу безпомилково вгадував її місцеперебування. Треба буде віднести телефон фахівцям і щось з цим зробити.
— Нічого серйозного, мила. Рашид Абас запросив нас в гості. На вечерю, де будуть сім'ї послів і деякі міністри. Батько бажає, щоб ми поїхали втрьох.
Аріанна зсутулила плечі. «Батько бажає», таке словосполучення значило, що відмовитися вона не має права.
— Зрозуміло, я буду, — вона приречено зітхнула, глянула на Даррена.
Той уважно спостерігав за розмовою, ігноруючи захоплені панегірики Анжеліки.
— Перекажи своєму ... хм, чичероне, що ти мусиш повернутися в готель до п`ятої! Я попрошу Далію все підготувати.
— Добре.
Максим замовк, немов збирався ще щось додати, але передумав і тільки кинув на прощання:
— Чекаю тебе о п'ятій!
Звінок вимкнувся і в динаміках загули довгі гудки. Аріана сунула мобільний в кишеню. Максим напевно хотів сказати: «Давай без фокусів!» 
Як завжди, у неї немає права на помилку.
— Що там?
— Батька покликали в гості, а він вирішив, що це чудовий привід показати нас з Максом. Доведеться міняти плани, — Аріана роздратовано поцокала язиком.
— Ухти, оглядини вам улаштовує? — Анжеліка удала, що не помічає обуреного погляду Антона.
Щоки хлопця покрилися червоними плямами, шия під коміром футболки помітно спітніла.
— Не хочу про це думати, — Аріана швидко помахара рукою. — Гаразд, дівчата... і хлопчаки, до зустрічі!
— Йдеш, зараз? — ідеальні «пудрені» брови Анжеліки вигнулися догори. — Чому так рано?
— Вибач, Ліко. Якщо я хочу встигнути купити подарунок для Белль, треба поспішати, — Аріана витягла картку із внутрішньої кишені, і вже було здійняла руку, щоб покликати офіціанта, та Антон її зупинив.
— Що ти, Ріно. Ми все сплатили!
— Дякую, хлопці, — вона всміхнулася і потихеньку, але настійливо, висмикнула руку з чіпких пальців друга.
Анжеліка схопилася зі стільця, смикнулася, немов би хотіла кинутися навздогін, проте лишилася на місці.
— Я скажу Белль, що ти прийдеш! — крикнула Анжеліка їм навздогін. — Не забудь, будь ласка!
— Не забуду. Ну що, Даррен Хейз, ходімо? — Аріана махнула рукою, а сама ледь не бігцем заквапилася до дверей. Нарешті кілька годин свободи!
***

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.