Розділ 5. Тіні живих і тіні мертвих.

Будинок Рашида Абаса був саме таким, яким Аріана його уявляла: палац сучасного шейха, що поєднав  класику і модерн в інтер'єрі. Серед інших розкішних вілл і заміських котеджів на острові Гезира, він був найяскравішим за високою п'ятиметровою стіною. У тіні пальмової алеї ховалися статуї грецьких богів і богинь.
Гостьовий паркінг на час вечірки перетворився на виставку ретро автомобілів. Усередині все кричало про статки хазяїв. Велика зала викладений мармуром, дві широкі мармурові драбини довгою дугою вели на другий поверх. Високо під стелею величезна кришталевого канделябра, точна копія люстри з Генуезької скла, виблискувала  всіма кольорами веселки.
— Бачу фінансові справи у Рашида Абаса йдуть дуже добре.
Максим гмикнув, всміхнувшись, але для протоколу прошепотів суворим голосом:
— Аріша, манери!
На вході очікував швейцар. Він чемно кивав і принагідно оголошував гостей, що прибували, мовби на казковому балу. Домашня вечірка перетворилася на звану вечерю. Як очікувано.
Варто було увійти до зали, як її сім'я розділилася. Батька миттю  оточили друзі друзів і хороші знайомі, господар будинку відтіснив її та Максима.
— Ласкаво просимо!
Рашид Абас широко розкинув руки для обіймів.
— Ерміле, дякую тобі, що привів із собою дітей. Максим, Аріано, моє серце радіє такій швидкої зустрічі!
Рашид всміхався так тепло і привітно, що в Аріани полегшало на серці. Люди, що оточили батька тепер зосередилися на їх з Максимом. Один за іншим вони стали простягати до них руки, поспішаючи привітати. Десяток незнайомих облич, десятки незнайомих очей втупилися на них з цікавістю та очікуванням. Це «очікування» щоразу бісило Аріану. 
— Дякую за запрошення, Рашиде! — Ерміл відповів на міцне рукостискання.
— Дякую за запрошення, — повторила Аріана крізь гул незнайомих голосів.
Вона квапливо відійшла в сторону. Від пильних поглядів її мутило, тканина липла до вологої тепер спини. Тої ж миті від гуртка батькових "шанувальників" відокремився сивочолий єгиптянин, тихенько наблизився.
— Чи подобається вам маєток пана Абаса? Вражає, чи не так? Знаєте, це ж друга з найкрасивіших вілл острова Гезір.
Аріана сіпнулася від несподіванки, але відповіла усмішкою. Незнайомець, мабуть, захотів уважити Ерміла Крона, проявивши увагу до його доньки. Що ж, знайома гра.
— Невже другий? Яка жалість, будинок направду розкішний, — Аріана глянула на блискучу канделябру, раптом згадала, що збиралася запитати у брата. — Дорогою сюди ми проїхали величезний маєток з золотим гербом на воротах. Не знаєте чий він?
Чоловік задумався, потім радісно всміхнувся.
— Ви, мабуть, кажете про резиденції Його світлості абаші? О, це чудовий дім! Так-так, один з найкрасивіших тут на Гезирі, безперечно!
— Я б сказала цілий палац.
Єгиптянин зареготав.
— Так і є, палац! Ох, моя мила пані Крон, — він обхопив її руку гарячими вогкими долонями, нахилився і поцілував, по справжньому. — Махмуд Маос, до ваших послуг.
Карі очі старого сяяли нездоровим захопленням.
— Не можу передати словами, як я радий, що дожив до цього дня! Аль-Хамду лі-Ллях! Справжнє блаженство споглядати стільки грації та величі. Ваші рідні найщасливіші смертні на Землі! : «Вся хвала Аллаху!»
Він глибоко поклонився і поцілував її пальці.
— Ддякую, — Аріана аж отетеріла, страшенно захотілося вирвати руку з мозолистих шорстких долонь.
Коли єгиптянин, проголосивши якусь молитву, нарешті зник за спинами гостей — вона ще кілька секунд стояла з витягнутою рукою і відкритим ротом.
— Що це щойно…
На шкірі лишився вологий слід від поцілунку. Всередині все скрутилося від огиди. Нарешті Аріана "розвисла", здригнулася всім тілом і стрімголов помчала вглиб зали, аби якомога далі від таткових товаришів. Раз по раз ловила на собі зацікавлені погляди незнайомців і незнайомок. Від їх перешіптування ставало незатишно. Їй згадався Лондонський бал з останньої екранізації «Розум і почуття», де дурненька Меріанна дізналася всю правду про свого коханого. Гості проводжали її саме такими поглядами, наче вона та Меріанна. Знаючи щось таке, про що вона навіть не здогадувалася. 
«Буду завжди ти так і знай другом твоїм ну й нехай…» — Меланхолічна мелодія заповнила світлу залу. Гості звичайно ж не звертали увагу на пісню, для них музика була всього лише фоном до приємного вечора, світських бесід, ділових переговорів, пліток.
Аріана зупинилася, провела поглядом по строкатому блискучому натовпі й зустрілася з Максимом. Напруга потроху вляглася. Брат таки спромігся втекти від батька й тепер стояв біля столу з напоями, і дивився на неї, зосереджено, з якимось нескінченним сумом і покорою долі в сріблястих очах. Іноді Максим дивився на неї з таким болем, немовби проводжав у останню дорогу.
— Макс ... все пучком?
Губи брата смикнулися в усмішці.
— Аріша, ну що за слівця! Ти ж у нас юна леді.
Брат обережним помахом прибрав сплутані пасма за плечі. Чорне волосся Аріани неслухняне і волелюбне, як завжди, вибивалося з високої зачіски.
— Пам'ятаю, як Світлана мучилася з твоїми укладками. Що б вона не робила, скільки б шпильок не встромляла, який би лак не використовувала, дві або три прядки стабільно випадуть й полізуть в очі. Як же її це дратувало.
Він підніс келих до губ, сховавши усмішку за кришталем.
— Тато ще у дверях? — Аріана кивнула головою назад.
— Так, і схоже надовго. Там Міністр старожитностей, прекрасна можливість обговорити новий готель.
— Там якийсь дивний чоловік щойно обслинив мені руки, — Аріана обхопила себе, намагаючись вгамувати раптове тремтіння. — І все кланявся ніби на храмову статую.
— Мусульманин? — Максим вигнув брову. — У мечеті немає статуй.
Аріана роздратовано зацокала язиком, усміхнулася. Ох же цей Максим. Схопила перший келих, що потрапив під руку, принюхалася до шиплячого золотистого вмісту. 
— Краще не треба, мила, — Максим наполегливо забрав келиха, повернувши на білу скатертину. — Ти вже достатньо випила на сьогодні.
Аріана обурено зітхнула, але підкорилася.
— До речі, що за музика, не думала, що Рашид Абас знайомий з українською естрадою.
— Це все згубний вплив батька.
Максим всміхнувся куточком губ, і щось в цій усмішці змусило Аріану подумати про Даррена. Такий же таємничий і звабливий, що храми вічності. 
«А ще наглий, самовдоволений, самозакоханий…»
— Що тебе турбує, мила?
Максим перервав її уявний діалог, Аріана сіпнулася, перевела на брата переляканий погляд, ніяково всміхнулася.
— Все добре, Макс. Давай краще потанцюємо!
Вона схопила його за вільну руку і наполегливо потягла до майданчика, де кружляло з десяток пар. Чоловіки в ошатних костюмах, жінки в блискучих вечірніх сукнях. Від одного погляду на таку ідилію на Аріану накочував відчай. Біляві красуні-моделі в тандемі з іноземцями бізнесменами й синами єгипетських чиновників. Всі однаково усміхнені, всі випещені, відполіровані, несправжні ...
Максим звичайно теж причепурився, та брат однаково залишався живим. Він говорив щиро, всміхався гаряче, сміявся від душі, принаймні з нею він був справжнім. Єдина жива людина в цьому ляльковому будиночку.
— Не розучився танцювати?
Аріана опустила руку брата собі на талію, затиснуту рожевим атласним паском, а другу витягнула, зробила крок, приготувавшись вальсувати.
— Тільки не віддави мені ноги, слоненя, — гмикнув Максим, очі його яскраві, теплі, виблискували, як гранований целестин.
Мелодія змінилася, солістка, чарівна дівчина з білим волоссям і великими, як у гірської сарни яскравими очима, заспівала приємним, ніжним сопрано під незнайому мелодію: «Is it right? Is it right?»
Максим зробив крок, і повів в танці впевнено і м'яко. Брат став ведучим, завжди був, коли вони танцювали. Навіть у далекому дитинстві, коли вона безсоромно тупцювала по його ногах, практикуючись для чергового змагання. Незабаром їх плавний вальс привернув загальну увагу, парочки, які танцювали поряд зупинилися, і тепер спостерігати за їх кружлянням, перешіптуючись.
"Чи це правильно? Чи правильно це? .. » — співала біловолоса вокалістка, слова пісні, як завжди, перекладались в голові Аріани самі собою.
Брат знову змусив забути, що вона зненавиділа вальс. Якось довгі місяці вона вивчала його в студії й з учителем виключно для дебюту на Віденському балу, де також кружляла з Максимом в пишному білому платті, немов наречена без фати. Донна Ноубл, що втекла з весілля в улюбленому серіалі «Доктор Хто?»
«Це правильно, чи неправильно? Я так більше не можу, ти так більше не можеш. Якщо ти говориш, так чи навіть ні. Ти не знаєш, як і куди потрібно йти».
Вона прокружляла з братом весь той пам'ятний вечір, чому була несказанно рада. Погляди, якими її обдаровували ті чоловіки, викликали лише нудоту. Вона не хотіла виглядати собі «вдалого» нареченого, адже почуваючи цілком затишно у своєму світі, вхід до якого надавався виключно обраним близьким людям.
Якщо і знайдеться хтось, заради кого вона зробить виняток, хто увірветься в її сімейне щастя, то в тій строкатій юрбі напомаджених незнайомців його не було.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
10.05.2021 16:53
До частини "Розділ 5. Тіні живих і тіні мертвих."
Аріана росте й розкривається на моїх очах) Відчуваю себе її давньою знайомою, подібно до тих подружок, з якими пов'язані не надто приємні спогади) Сюжет закручується не на жарт, сюди втягується все, таємниці, розкриваючись, породжують ще більше запитань. Але Даррен на цьому всьому фоні залишається для мене сином якоїсь царівни, всьо)) ( ꈍᴗꈍ)
Айя Нея
10.05.2021 18:18
До частини "Розділ 5. Тіні живих і тіні мертвих."
Дякую, сонечко! *) цьомік на щирому слові. ^^ Даррен справді гарний хлопчина, навіть, якщо Аріану він трохи бісить. З часом звісно вона змінить свою думку.
Avee Delmonico
11.05.2021 19:15
Я сподіваюся, в кращу сторону, він ж ніби старається, але Макс також, хоча з ним не все так чисто, як хотілося б ಠ︵ಠ