1.4. Аріана

Коли їх Мерседес припаркувався біля під'їзної алеї Маріот, Аріана кулею вискочила з машини.

Навіть не попрощалася з гідом, вона помчала до себе в номер. Проігнорувала стривожене запитання Далії, що чатувала в холі.

В її відсутність хтось прибрався в кімнаті. Зібрав і склав в шафу розкиданий одяг, перестелив покривало і вклав подушки як слід. На столику стояв великий кошик з фруктами.

Аріана жбурнув наплічник на візерунчасті подушки, впала поперек ліжка, розкинула руки в боки.

— Ну й пригоди ...

Мобільний завібрував в кишені наплічника, та Аріана не рухалась. Закривши очі, вона лежала отак, поки гудіння не припинилося.

Потім вона сіла, стягнула балетки, що прилипли до ніг. Засичала від болю.

Навіть балетки з тюлі від «Dior» натираютьпісля ста тисячі кроків.

Коли мобільний задзвонив удруге, Аріана намацала і витягла його, глянула на дисплей.

Пропущений виклик і СМС від Максима: «Аріша, батько повернувся. Ми будемо чекати тебе на даху, переодягнися і приходь на вечерю!»

— От же ж братик...

Вона кинула телефон на подушки, і краєм ока вловила сувій, що випорснув з наплічника.

Невже, той папірус за яким вона так відчайдушно гасала містом? Він все ще був у неї.

Але ж віддати сувій Даррену буде дуже — дуже складно. Телефонами вони не обмінялися.

— Дурість ... — Аріана накрила обличчя подушкою, закричала, і майже одразу заспокоїлася.

Цікавість узяла гору. Аріана підняла сувій. Розмотала тонку мотузку, спритно розкрутила папірус і глянула на нього.

Тупий біль проколов потилицю. Аріана згорбилась, їй немов під дихало дали.

На сувої була сцена божественного суду, але зовсім не така, як на туристичних брошурах. Все на малюнку було інакше.

В голові щось клацнуло. Дивна ностальгія нахлинула густою хвилею.

Аріана придивилася до зображення. На золотім троні сидів бог — суддя Потойбіччя. Проте, якщо це був Осіріс, то виглядав він трохи інакше.

Шкіра кольору берилієвої бронзи немов усипана крихітними зірочками.

Якщо повертати сувій з боку в бік — малюнок починав мерехтіти й змінюватися, немов стерео варіо картинка.

Голову божества вінчала висока корона з різнокольоровими пір'їнами з обох боків. Довге волосся не було прибрано, як ведеться, а оксамитово-блакитною хвилею спадали на сильні плечі. У витягнутій руці, божественний цар тримав чорний меч...

До болю знайомий малюнок. Аріана гучно зітхнула. Десь вона його вже бачила ...

Телефон задзижчав під боком, й Аріана перевела погляд від божественного судді. Почуття дежавю розвіялось.

— Арішо, ти де?

З трубки почувся голос брата.

— Ой, пробач, — Аріана стрибнула з ліжка, підскочила до високого шафи. — Скажи татові, що я скоро буду!

— Ми тебе зачекалися! Давай мила збирайся й бігом до нас! У тебе є десять хвилин.

Максим скинув виклик, не чекаючи на відповідь.

Глянувши на себе в дзеркало, Аріана нервово реготнула. Десять хвилин, а то! Виглядала вона, наче Дейл з фільму «Сахара», коли та тікала від бедуїнів.

Волосся посіріло від піску, збилося у ковтуни, здається там збиралися вити гніздо ластівки. Макіяж перетворився в одну пляму жиру й блиску, а до щік прилип пісок.

— Ох, красуня ...

Аріана спритно стягнула пожмакану одежу. Натягла шовковий міні сарафан з квітковим принтом і різнокольоровими смужками. 
Ресторан на даху нічим не відрізнявся від тих, що розташувалися ззовні в саду, хіба що від панорами перехоплювало подих.

Мідний кругляк сонця порозкидав по небу перламутрово-рожеві пір'їни. Величні піраміди заступали обрій. Мереживні хмарки чіплялися за їх гострі верхівки.

Аріану вже очікували. Молодий єгиптянин помітивши її появу швидко наблизився.

— Пані Крон, добрий вечір! На вас чекають, — помахом руки він вказав на дальній кутовий столик.

Там на заваленій візерунчастими подушками великій канапі засідали єдині відвідувачі ресторану.

Двоє чоловіків — представники тієї шляхетної, блакитної краси, яку нахвалюють історичні романи. Стрункі та ставні, одягнені з голочки.

Максим в усе чорне (як завжди), батько у світло-сірій сорочці з коротким рукавом.

Спини рівненькі, плечі розпрямлені. Ось так разом вони виглядали, що король і принц. Приклад для обожнювання і наслідування, як казала Світлана.

У їхній зовнішності одразу вгадувалися невеликі домішки давньої арабської крові.

Густі чорні, як смола, волосся батька були з невеликою сивиною. Шляхетне обличчя прикрашали рідкісні зморшки.

Її чоловіки щось жваво обговорювали, проте ніжна східна мелодія, що плинула з великих колонок, надійно заглушила розмову.

Аріана глибоко вдихнула і спробувала заспокоїтися.

«Це твоя сім'я ... Вона тебе любить» — повторила вона подумки свою ритуальну мантру.

Не допомагало. В животі немов метелики пурхали. Відчувала вона себе так, наче крокує крізь людну аудиторію, одногрупники витріщаються їй у слід, і ось-ось почнеться іспит з економіки.

Батька вона не бачила п'ять місяців ... Цілих п'ять довгих місяців! Як тут не занервувати.

Помітивши її, Максим піднявся з канапи та простягнув руки. Брат усміхався своєї найлагіднішою усмішкою.

— Аріша, — він нахилився й цмокнув сестру в щоку, прошепотів. — Ти вчасно, — а тоді голосно. — Сідай поруч.

— А що старого цілувати не потрібно? — Ерміл хихотнув.

— Що ти, татусю! — Аріана підскочила до батька й обняла його за шию. — Який же ти старий!

Під задоволений сміх Ерміла, вона розцілувала його, лишаючи на щоках рожеві сліди від губної помади.

— Я скучила, тато.

Ерміл притис доньку до грудей, ласкаво погладив по спині.

— Я теж, маленька ... Я теж ...

Єгиптянин квапливо віддалився до стійки. Зупинив офіціанта, що прямував до столика, заперечливо помахав головою.

— Красуня моя, дай я на тебе погляну.

Ерміл звільнив доньку, всміхнувся і під сірими очима промінчиками розбіглися тоненькі зморшки.

Аріана покружляла вправо-вліво, коротенька спідничка забилася об ноги різнобарвною водовертю.

— Ти, здається, підросла?

— На цілих п'ять сантиметрів! — Аріана всміхнулась куточком губ і продемонструвала босоніжки на каблучку.

Ерміл кивнув жарту, а тоді неочікувано став серйозним.

— Доню, ти що зовсім не їси? Така худенька. — Ерміл невдоволено похитав головою і кинув запитальний погляд на Максима. — Я поговорю зі Світланою, ще не вистачало, щоб ти себе голодом морила.

— Пап, я не на дієті! Це у мене від природи так. — запротестувала Аріана, обігнула стіл, сіла поруч з братом. — У мене просто хороший обмін речовин, все що з'їм — одразу згорає.

«Або ж це щось із середини поглинає мене і всі набрані калорії» — Аріана хутко відігнала моторошну думку.

— Добре якщо так, — Ерміл побарабанив пальцями по столу, додав суворим голосом. — Без дозволу лікаря, щоб ніяких дієт. Домовилися?

Вона знала, зараз батько не просить, а ставить їй ультиматум. Він ніколи не вів з ними перемовини, останнє слово завжди залишалося за батьком. Його воля — наказ!

Аріана промурмотіла.

— Добре тату. Ти ж знаєш, це у мене від мами...

Ерміл полагіднішав, в його низький баритон повернулося тепло.

— Ріа, мила ... Так, ти дуже схожа на маму ... — він важко зітхнув.

Аріана винувато посміхнулася. Вона майже не пам'ятала маму. Рідне обличчя стерлося з дитячої пам'яті, але в душі залишився світлий слід її любові. Тільки цей слід асоціювався у неї зі словом «Мама». А ще її ім'я, Аріта. Таке красиве ім'я — неможливо було забути...

При думці про маму серце защеміло в грудях, а в очах невчасно защипало. Аріана зблідла, а батько занурився глибоко у важкі думки, сталеві очі його потьмяніли.

— Почнімо вечерю! Я зголоднів!

Максим клацнув пальцями, виводячи сім'ю із заціпеніння і широким жестом вказав на стіл.

— Слушна думка, — погодився Ерміл.

— Я голодна як вовк! — оголосила Аріана підхопивши настрій брата.

— Думаю правильніше сказати як шакал. Справжніх вовків в Єгипті немає, — виправив Максим, пробіг долонею по чорному волоссю сестри. Вільні від зачіски пасма розтікалися під пальцями, наче гарячий чорний шоколад.

Офіціант, матеріалізувався перед їх столиком, непомітно, що джин з лампи, готовий виконувати бажання.

З колонок плинула приємна лаунж-мелодія з чіткими східними нотками. Музика чудово відтіняла затишний родинний вечір під зоряним Єгипетським небом.

Дуже шкода, що в них майже не було от таких затишних родинних вечорів.

Застебнула на щиколотці ножний браслет.

Вихопивши з наплічника гребінець, вона заходилася нетерпляче рвати чорні пасма, похапцем розплутуючи. Врешті заколола волосся у високу зачіску. Підмалювала губи й критично оглянула відзеркалення. Годитися! Часу причепуритися як слід не лишалося.

Схопивши телефон, Аріанна вискочила з номера й затупотіла до сходів. Батьку не подобається, коли вона запізнюється.


Ресторан на даху нічим не відрізнявся від тих, що розташувалися ззовні в саду, хіба що від панорами перехоплювало подих.

Мідний кругляк сонця порозкидав по небу перламутрово-рожеві пір'їни. Величні піраміди заступали обрій. Мереживні хмарки чіплялися за їх гострі верхівки.

Аріану вже очікували. Молодий єгиптянин помітивши її появу швидко наблизився.

— Пані Крон, добрий вечір! На вас чекають, — помахом руки він вказав на дальній кутовий столик.

Там на заваленій візерунчастими подушками великій канапі засідали єдині відвідувачі ресторану.

Двоє чоловіків — представники тієї шляхетної, блакитної краси, яку нахвалюють історичні романи. Стрункі та ставні, одягнені з голочки.

Максим в усе чорне (як завжди), батько у світло-сірій сорочці з коротким рукавом.

Спини рівненькі, плечі розпрямлені. Ось так разом вони виглядали, що король і принц. Приклад для обожнювання і наслідування, як казала Світлана.

У їхній зовнішності одразу вгадувалися невеликі домішки давньої арабської крові.

Густі чорні, як смола, волосся батька були з невеликою сивиною. Шляхетне обличчя прикрашали рідкісні зморшки.

Її чоловіки щось жваво обговорювали, проте ніжна східна мелодія, що плинула з великих колонок, надійно заглушила розмову.

Аріана глибоко вдихнула і спробувала заспокоїтися.

«Це твоя сім'я ... Вона тебе любить» — повторила вона подумки свою ритуальну мантру.

Не допомагало. В животі немов метелики пурхали. Відчувала вона себе так, наче крокує крізь людну аудиторію, одногрупники витріщаються їй у слід, і ось-ось почнеться іспит з економіки.

Батька вона не бачила п'ять місяців ... Цілих п'ять довгих місяців! Як тут не занервувати.

Помітивши її, Максим піднявся з канапи та простягнув руки. Брат усміхався своєї найлагіднішою усмішкою.

— Аріша, — він нахилився й цмокнув сестру в щоку, прошепотів. — Ти вчасно, — а тоді голосно. — Сідай поруч.

— А що старого цілувати не потрібно? — Ерміл хихотнув.

— Що ти, татусю! — Аріана підскочила до батька й обняла його за шию. — Який же ти старий!

Під задоволений сміх Ерміла, вона розцілувала його, лишаючи на щоках рожеві сліди від губної помади.

— Я скучила, тато.

Ерміл притис доньку до грудей, ласкаво погладив по спині.

— Я теж, маленька ... Я теж ...

Єгиптянин квапливо віддалився до стійки. Зупинив офіціанта, що прямував до столика, заперечливо помахав головою.

— Красуня моя, дай я на тебе погляну.

Ерміл звільнив доньку, всміхнувся і під сірими очима промінчиками розбіглися тоненькі зморшки.

Аріана покружляла вправо-вліво, коротенька спідничка забилася об ноги різнобарвною водовертю.

— Ти, здається, підросла?

— На цілих п'ять сантиметрів! — Аріана всміхнулась куточком губ і продемонструвала босоніжки на каблучку.

Ерміл кивнув жарту, а тоді неочікувано став серйозним.

— Доню, ти що зовсім не їси? Така худенька. — Ерміл невдоволено похитав головою і кинув запитальний погляд на Максима. — Я поговорю зі Світланою, ще не вистачало, щоб ти себе голодом морила.

— Пап, я не на дієті! Це у мене від природи так. — запротестувала Аріана, обігнула стіл, сіла поруч з братом. — У мене просто хороший обмін речовин, все що з'їм — одразу згорає.

«Або ж це щось із середини поглинає мене і всі набрані калорії» — Аріана хутко відігнала моторошну думку.

— Добре якщо так, — Ерміл побарабанив пальцями по столу, додав суворим голосом. — Без дозволу лікаря, щоб ніяких дієт. Домовилися?

Вона знала, зараз батько не просить, а ставить їй ультиматум. Він ніколи не вів з ними перемовини, останнє слово завжди залишалося за батьком. Його воля — наказ!

Аріана промурмотіла.

— Добре тату. Ти ж знаєш, це у мене від мами...

Ерміл полагіднішав, в його низький баритон повернулося тепло.

— Ріа, мила ... Так, ти дуже схожа на маму ... — він важко зітхнув.

Аріана винувато посміхнулася. Вона майже не пам'ятала маму. Рідне обличчя стерлося з дитячої пам'яті, але в душі залишився світлий слід її любові. Тільки цей слід асоціювався у неї зі словом «Мама». А ще її ім'я, Аріта. Таке красиве ім'я — неможливо було забути...

При думці про маму серце защеміло в грудях, а в очах невчасно защипало. Аріана зблідла, а батько занурився глибоко у важкі думки, сталеві очі його потьмяніли.

— Почнімо вечерю! Я зголоднів!

Максим клацнув пальцями, виводячи сім'ю із заціпеніння і широким жестом вказав на стіл.

— Слушна думка, — погодився Ерміл.

— Я голодна як вовк! — оголосила Аріана підхопивши настрій брата.

— Думаю правильніше сказати як шакал. Справжніх вовків в Єгипті немає, — виправив Максим, пробіг долонею по чорному волоссю сестри. Вільні від зачіски пасма розтікалися під пальцями, наче гарячий чорний шоколад.

Офіціант, матеріалізувався перед їх столиком, непомітно, що джин з лампи, готовий виконувати бажання.

З колонок плинула приємна лаунж-мелодія з чіткими східними нотками. Музика чудово відтіняла затишний родинний вечір під зоряним Єгипетським небом.

Дуже шкода, що в них майже не було от таких затишних родинних вечорів.
****

****

Мобільний на тумбочці замиготів білим сліпим сигналом, сповіщаючи про вхідне повідомлення.

Аріана глянула на екран, але побачивши ім'я, вимкнула дисплей. Відповідати Антону не було настрою. Краще переадресувати наполегливого залицяльника подрузі. Анжеліка точно знатиме, що з ним робити. В решті, це через його витівки вона опинилася в цій пустелі.

Схопивши мобільник і клатч зі столу, Аріана вилетіла з кімнати. Мабуть, дух пригод ще не вивітрився з голови. Стіни готелю раптом стали тиснути, немов пруття клітки.

Жар охопив все тіло, наче її з ніг до голови обгорнули в гарячі рушники. Знайомий з дитинства раптовий напад клаустрофобії, погнав Аріану крізь хол в сад.

Тільки опинившись на свіжому повітрі, вона зітхнула з полегшенням. Підставила обличчя під прохолодне дихання вітерця. Зробила глибокий вдих. Повітря просякнуте ароматом квітучого Сафсафа та пустелі.

Вечірній Єгипет зачаровував. Пурпурове марево ніжною вуаллю заплелося над тисячолітнім містом. Призахідне сонце спочатку пофарбувало місто в малиновий колір, а тоді все огорнув індиговий туман.

Земля, благословенна Сонцем.

Маріотт, хоча площею менший за свого відомого брата, мав власний сад. Фінікові пальми — безладні ряди колон, що підпирали зоряне небо.

Приємна нічна теплота обволікала тіло легким маслянистим серпанком.

Сутеніло дуже швидко, наче в горах. Немов якийсь велет накинув чорну паранджу на небосхил. Мляве світло декоративних ліхтарів, розставлених уздовж вузьких садових доріжок, не рятувало від чорноти.

Тепер Аріана цілком усвідомила правдивість виразу: чорна, як єгипетська ніч. Ніч в Каїрі направду була чорною. Чорніша за оксамит індійського сарі.

Дивне відчуття, наче за нею спостерігають з темряви, слідувало за Аріаною, загострювалося з кожним вдихом.

Вона кілька разів озирнулася, та позаду — сама темрява.

Що доволі дивно.

Де ж поділися туристи, що зазвичай тиняються після ситої вечері, працівники, які готуються до завтрашнього дня, охоронці в чорній уніформі? Життя вирувало виключно в стінах триповерхової будівлі.

В кишені закліпав білий вогник виклику, мовчазну ніч пробив докучливий рингтон. Аріана підстрибнула від несподіванки, метушливо вивудила мобільник і глянула на дисплей.

Номер нерозпізнаний. За кодом «+20» зрозуміло, що дзвонять з Єгипту.

Може Максим? Брат мав звичку купувати сімки місцевих операторів. Або Анжеліка? Подруга ж обіцяла, що прилетить і не дасть їй померти з нудьги.

— Аріана Крон слухає.

Спершу в трубці були гудки, потім тихе потріскування, як перешкоди в радіо етері, нарешті з какофонії вигулькнув приємний баритон.

— Аріано, йди з саду негайно!

Навіть крізь сичання та тріск вона впізнала цей музичний голос.

— Даррен?.. Звідки у тебе цей номер?

— Зараз це не важливо. Прошу тебе, повертайся до готелю. Негайно!

Аріана отетеріла, наче її штовхнули ліктем в бік. Голова загула, як того разу, коли однокласник спасував їй м'ячем у потилицю.

-— Що? Я не розумію...

За спиною загарчали. Низько, м'яко, наче хто стартував двигун мотоцикла.

Волосся на маківці встали дибки. Так може гарчати голодна, дуже голодна і дуже велика собака.

Аріана крутонулася на підборах, поглянула в темряву. Під кривими пальмами щось велике ворушилося.

— Гей, хто там?

Зле гарчання затопило ніч. Воно лунало так неприродно в цьому мирному, райському куточку, що спочатку Аріана подумала, чи не ввижатися їй. Відчуття чужої уваги стало гострим, що кінчик скарифікатора.

На іншій стороні стежки голодом горіли великі жовті очі.

Даррен, все ще кричав щось в слухавку, проте Аріана вже його не чула.

З темряви до неї вийшов пес. Великий. Дуже великий. Зростом з поні. Чорний, наче гріх. Довгі, що у шаблезуба ікла випирали з неприродно широкої пащі.

Не пес, а чорний крокодил.

Хто це — доберман, ротвейлер, бультер'єр? Аріана поганенько розбиралася в породах. Можливо це вовк? Проте Максим казав, що вовків в Єгипті не лишилося. Тоді, що то за чудовисько таке?

Пес ступав повільно, пригинаючись до землі.

— Хороший... песик... хороший, — опустивши телефона, Аріана інстинктивно позадкувала.

— Ось, хлопчик хоче палицю?

Собак вона не боялася. Максим якось привів у будинок цуценя лабрадора, блакитноокого красеня. Няньчився з ним, дресував і самостійно доглядав. Кмітливий і відданий Аргос став повноправним і незамінним членом сім'ї.

Іноді Аріані здавалося, що улюбленець розуміє все, що йому не скажи, лише сам поки не розмовляє людською.

Однак, вид цього моторошного крокодила, — жахав.

Пес вищирився, розкрив пащу так широко, що у нього затріщали жовна. Замість язика в горлі смикався чорний, жирний хробак.

Гіркота підкотила до горла. Шлунок звело від нудоти.

Аріана виставила перед собою руки. Вона намагалася не робити різких рухів, але на третьому кроці оступилася.

Чудовисько заклацало пащею. Дратівливий металевий брязкіт задзвенів у темряві.

З чорного горла виліз химерний звук, немов би людський п'яний голос змішаний з якимось механічним відлунням. Наче пес був заводною іграшкою і в животі в нього ховалися шестерні.

Чорне тіло затріщало, з таким звуком рветься поліетиленовий пакет. З-під шкіри оголилося м'ясо та кістки. Суглоби зрушили, судини стирчали, наче дроти. Між червоною плоттю блищав метал.

Жахлива комбінація чужого, демона зі "Знаряддя смерті" та крокодила свердлило її щілинами, що запливли кров'ю.

Таке страховисько могло привидітися лише в маренні, чи уві сні після перегляду чергового Кінговского фільму жахів.

Аріана не роздумуючи кинулася втікати.

Вона летіла з усіх ніг. Легені вибухали від напруги. Серце стукало десь у скронях.

Вона не озиралася. Проте відчувала, що матеріалізований «демодог» мчить слідом, хрипить їй в спину.

Аріана звернула направо. Стала. Попереду виявилась стіна. Глухий кут!

"Що тепер робити?.."

Нескінченне, що тепер робити гупало в її голові. Клубок думок ставав дедалі голоснішим, тиснув голову. От-от й макітра трісне, наче горіх.

Аріана обернулася. Реальність сповільнилася і стала розпливатися, наче в черговому кошмарі.


Страхітливий пес мчав до неї з усіх лап. Важко дихаючи, Аріана занишпорила руками по стіні. Думки стрибали у голові, не вхопитися за якусь одну.

Все що вона встигала зробити — встати обличчям до небезпеки. Раптом згадалося, як тато вчив її зустрічати хвилю. Хоча пес-мутант, то, звичайно, не шторм на морі. А що, як вона знову спить? Це просто чергове хворе видіння.

Аріана поглядом шукала палицю, камінь, бодай якусь зброю. З глибини серця здійнялася холодна хвиля. Навіть, якби Аріана хотіла, то не змогла б втекти. Ноги немов би цементом залило.

Жахливий гібрид собаки та крокодила був вже на відстані стрибку. Аріана стиснулась коло стіни.

— Мамуся, захисти мене. Мамо, — зашепотіла вона, накрила обличчя руками.

Бачити власну смерть не хотілося.

— Посунься!

Наказ пролунав над головою, владний та різкий. Він, наче ляпас миттєво привів Аріадну до тями. Її схопили за плече та силоміць відштовхнули від стіни.

Аріана хитнулася на ослаблих ногах, перечепилася і простяглася на землі. Гарчання змінилося злісним, металевим виттям.

Вчепившись в землю, Аріана застигла паралізована від страху. Сльози струмочками вмивали обличчя.

Вона дихала так часто, що легені аж розпирало від болю, а голова йшла обертом. Так погано їй було лише в той пам'ятний раз, коли Максим умовив покататися на Американських гірках в Нью-Джерсі.

«Дихай ... просто, дихай».

Знову й знову Аріана намагалася сісти. З третьої спроби їй вдалося абияк підвестись над землею.

Поглянувши вгору, вона побачила чоловічу спину. Це був Даррен і в руках він тримав короткий чорний меч. Справжній меч.

Загадковий новий друг з Каїра з'явився несподівано і в найпотрібніший момент.

— Ну давай! — Даррен усміхнувся, виставив меч перед собою.

Пекельний пес наїжачився, загарчав, однак позадкував. Він низько пригнувся до землі, немов би кланявся Даррену й квапливо відповзав у темряву.

— Е ні, друзяко, так легко від мене не втечеш!

Даррен замахнувся та одним влучним помахом рубонув чудовисько по шиї.

Аріана скрикнула, коли з відрубаної голови хлинула чорна кров. Чорна, наче нафта, наче смола, наче чорнило. Вона залила стежку, просякла гарячу вологу землю. У ніс ударив сильний солоний незнайомий запах.

Коли Аріана знову відкрила очі, відтята голова кудись щезла. А Даррен схилився над нею, подав руку.

— Як ти тут? Не забилася?

Аріана вчепилася в зап'ясток холодними пальцями. Вона не могла говорити, лише безупинно ковтала повітря частими вдихами.

Даррен потягнув її вгору і на себе, буквально, поставив на ноги.

— Все... Все добре, напевно, — мовила Аріана, ледь загнуздавши голос, що став схожим на комариний писк.

— Що це було? Що це було?.. Що?

Аріана схопилася за голову.

— Я що... з'їхала з глузду, так? Я все-таки здуріла.

Аріана накрила обличчя долонями й заревіла з новою силою.

— Ні мила, ні. Все добре, заспокойся.

Даррен стис її плече.

— Ходімо, люба, слід повернути тебе до готелю. Ти можеш йти?

— Мабуть.

Аріана насилу рухала ногами, в голові паморочилося, вуха заклало, наче вона потрапила в турбулентність.

— Обережно!

Даррен притис долоню до її спини, з легкістю утримавши однією рукою. Аріана витріщилась на безголове чудовиська. Над осиротілою шиєю курився вузький димок. Рештки чудовиська тьмяно сяяли червоним, і щосекунди диміли все дужче, наче залиті водою вугілля в каміні.

— Воно ... мертве?

— Так.

Тіло чудовиська розчинялось просто на очах.

— Що це таке? Якась місцева тварина?

— Це Саб, пес Амміт, страж Ніб-ар-Татр. Мабуть, проскочив, коли ти пробудила врата. Не думай про це, Рія. — Даррен схопив її за стан та ривком підхопив під коліна. — Ти втомилася. Закрий очі та засинай. Забудь все, що ти бачила.

Аріана ахнула, обхопила друга за шию.

— Але як же... Я нічого не розумію!

Голова запаморочилася дужче, а очі злипалися від утоми.

Врата... страж... Ніб, щось там ..

Жахлива пригода раптом здалася їй сном, черговим безглуздим жахіттям.

— Нічого не лякайся, меріт. Я тепер з тобою.

Даррен поніс її крізь пальмову алею. Швидким кроком розсікаючи чорнильну ніч. Аріана заплющила повіки, припала щокою до сильних грудей. Пустельний вітер шепотів в густих кронах. Біла Луна зависла низько над горизонтом, висвітлюючи доріжку до готелю.

***

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.