Син мавки Ч.2

Мене ув'язнили, щоб контролювати. Скували каменем і залізом, обплели силою знання. Тисячі вогників загоряються на моїх сторінках з народженням і гаснуть із смертю. Я знаю історію кінця кожної істоти у світі, навіть, здавалося б, безсмертних. Але мені нікому їх розповісти, нікому показати. Бо я захована і забута. Забута настільки давно, що навіть Прялі, які плетуть нитку життя не знають звідки в них береться знання про час, коли її потрібно обрізати. Навіть боги смерті, не відають чому вони прагнуть вкоротити віку саме тій чи іншій істоті.

Точніше — я була забута… Допоки одного разу мене не витягли із темряви віків. Вона була лише вогником, але сильним і окутаним захистом. Я спробувала погасити його за таку нахабну спробу пізнати те, що знати заборонено. Мені не вдалося, і темрява всередині знавісніла і почала поглинати, але не довго… Мене знову закрили, заховали і скували закляттями, але я встигла згадати — ким була.

Так приємно знову пам'ятати. Нікому не дано мною володіти, ніхто не зможе мене знищити. Тепер я — Книга початку і кінця, і я відчуваю десь є моя сестра.