Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Драма (900)

Кохання янгола

Я бачив дівчину та хлопця

Прекрасну пару молоду,

В обнімку вулицею йдуть.

Я їх впізнав, я бачив ту любов.

Я бачив те чудове світло, що огортало їх обох

Я йду за їхнім слідом, не можу підійти

Не смію розірвати ті окови, що те кохання принесло.

Я мушу виконати справу, назавжди зберегти любов.

Та я порушив те що не повинен

Випустив із серця ту любов.

Мене по різному скрізь кличуть:

Чи то я янгол, купідон, чи захисник любові.

Я маю створювати те, що відчувати сам не можу.

Що в забороні буде вічно

Той недосяжний фрукт – любов

У збірнику законів, святим письмом написано було:

«Не полюби, не випусти любові,

Ти смертну полюбить не смій,

Бо полум’я яке відпустиш, назавжди обпече тебе»

І ось по вулиці бездонній, іду ні мертвий, ні живий.

Моя душа тендітна, обпечена вогнем.

Придушена тим болем від розриву,

Розриву той ниточки тендітной,

що зачепилася до неї і нею же ж відірвана живцем.

Та головне, робота виконана вчасно,

І світло вже у них, стає вогнем

І ниточка кохання, стає залізним ланцюгом.

Ось небо затулили хмари і місто вдарило дощем,

Я не зважаючи на зливу, стою й дивлюся в далечінь

На крилах пір’я обгоріло, це наслідок обпеченой душі

Ці рани довго будуть заживати, а може сажа й не зійде

Та раптом небо затулила, рожева парасолька.

Я оглянувся і побачив враз її, ту панночку тендітну.

Яка схвильовано дивилась, на мокрого мене.

І тут, я це відчув. І знову те тепло прийшло.

Та це тепло живіше, тепло що душу знов взяло

Я глянув нижче і побачив, побачив ланцюга того.

Який із неї йшов до мене і з’єднував серця обох.

Ми так стояли довго, дивились в очі, я в її, вона в мої

І все, що зміг я вичавить тоді, то просте було «привіт»

...

Єгор Скріверра
16+

Послання тобі

Я бачу тебе часто: уві сні та наяву,

Коли у ванні з крові я пливу,

Я бачу твій тоненький силует,

Вже уявляючи труну і свій скелет,

Свою тоненьку шкіру посмуговану,

Червоним білу ванну зафарбовану.

Насправді ж чищу зуби, спльовую,

На своїх костях ритуали витанцьовую.

Умив я лице, а в дзеркалі не бачу себе —

Там лезо й мої очі, що не бачать небо голубе.

Я закриваю очі ці на мить — хотілося б…

Назавжди. Щоб вічність спинилася б.

Я часто бачу тебе і завжди себе сварю.

Краще би не думав взагалі, ніж отаку дурню.

Тоді я відкриваю очі й бачу світ,

Вже хочеться заповнити свій заповіт.

Тебе єдиним підпустив би я до себе,

Твої стальні обійми відчував би даром неба.

Я кидаю свій погляд на зап’ястя,

Вже не сварюся за думок нещастя.

Я уявляю стальні поцілунки-риски,

Стального леза переблиски,

Червону шкіру в білій ванні,

Свій судний день, останній.

Я хочу, хочу, хочу.

Тебе жадаю я щоночі,

Коли приходить дум страшний кравець,

Я хочу лиш тебе і я молюсь на наш кінець.

Наш хеппі-енд жаданий…

Клянусь, що скоро він настане.

Ще поки можу думати тверезо,

Тобі я залишаю це послання, лезо.

...

diastrofa

Убиті

Біла сукня на мені, а ти знов з чортами

Прийшла з прогулянки, а ти назвав їх братами

Я помру раніше всіх, ношу твої шрами

А ті застелиш столи, та все пилинами

Біла сукня й капелюх, то старії рани

Не цінив нічого, що сталося між нами

Буду з’являтися тобі, заметена снігами

З’являтимусь тобі, та чорними ночами

Погубив, ти, парубку, дівку молоду

Як би знала я, що відьму руду

Якби знала, що погубив ти сироту

Лишень б знала я що так швидко у вічність

паду

Чорна сорочка на мені, а тепер з чортами я

Співаю пісні сумні та лише думаю про буття

Що ж робити, коли не стало життя?

Краще на такому місці було чарівніє дівча

Чорна сорочка та чорний капелюх, серця виття

Чого ж не знаю я. Ти зробив з нас – самісіньке сміття

Ми прийдемо по своє, а ти не знайдеш укриття

Чорні ночі та дівчат ниття – тепер тебе жаха

...

Вар Трубій

Справжнє

Я ніколи не напишу про справжнє кохання

Та чи матиме це сенс?

Звісно, марні мої сподівання

Ні, ніякий це не нонсенс

Беззвучні всі мої благання

Вже хтось помер, а хтось воскрес

Ні, не матиму я кохання

Й не допоможе мені екстрасенс

Чи усьому вина моє вірування?

Вірогідно і у цьому є нюанс

Всі мої вірші лиш здивування

І такий дитячий інтерес

Але якщо я матиму кохання

Куди зникне віршами мій регрес?

Напевно, це лиш часу марнування

Таке наприклад, як качати прес

Можливо, це як серця мінування

А можливо тараканів як у голові денс

Не дізнатися мені справжнього кохання

Але добре, що не маю в цьому я вагання

...

Вар Трубій

Любов

Я хочу любові, а не кохання

Не треба мені солодкого зітхання

Й суворості руйнування не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Ніяк не підліткового вагання

Та незграбних рук махання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Не для того, щоб разом стрічати світання

І болючість прощання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Не відчувати біль від розставання

Проводженя мене з зітханням також не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Щоб не виконували кожне моє бажання

Й не порушували таке комфотре, тепле мовчання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Щоб кожного вечора читання нічого не викликало в мене хвилювання

І таке велике, палке бажання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

...

Вар Трубій

Холод

Чому ти охолола..?

Я ж все для тебе,

Я для тебе море серед засухи,

Я для тебе та сама зірка,

Я для тебе компаса стрілка

Я ж для тебе білі смуги,

Ти сама це говорила,

Ти сама це обіцяла,

Ти ж сама мене просила..

Просила не плакати,

Просила не сумувати,

Просила не тужити,

Просила, молила, кляла..

А що ж тепер?

Ти охолола...

...

Фантом

Химера

А за мною біжить чудовисько,

Наступає на п’яти реальністю

Прозаїчних подій збіговисько

Остогидливої банальності.

Я блукаю забутими храмами −

Лабіринтами світобачення.

Мої мрії покрились ранами

Не знайшовши свого означення.

Я ховаюсь у тюрмах зручності

Усвідомлюючи знедолення

І живу не ввімкнувши гучності

Для оманливого неволення.

Може досить снувати марою?

Подивлюся у відображення

І залишусь навік примарою,

Бо химера – моє зображення.

...

Євгенія Петрікова

Гріє?

Так холодно...

Стояти тут, під одиноким ліхтарем

Він одним оком роздає тепло,

та не зігріє —

Під пальто одягнута сорочка

давно забутих вже проблем.

Страхи ховаються у тіні.

А що зігріє?

Спроба затягнути під ліхтар,

чи до себе під пальто,

таке ж холодне тіло?

Де шукати те тепло,

щоб вмить пітьму цю всю

довкола розтопило?

Ліхтар не вічний —

він загасне. І самі дикі звірі

заволодіють тілом.

Навіщо тут тоді стояти,

дивитися на те,

як він втрачає світло?

Та він не винен – просто світить,

без сенсу, без надії когось гріти

І хто тобі сказав, що зараз ніч?

Що зараз осінь, а не літо?

Ти тулишся в пальто

по самі вуха, щоб не чути

страху у власних тінях,

не помічаєш як під ним

щось власне мерехтить і тліє

Так що зігріє?

А гріє тільки те,

що ти у себе є!

...

Oleksandr Bilochenko

Як так сталось, скажи

Як так сталось, скажи.

Поясни, як так вийшло?

Пропустив – на деревах уже зав’язалася вишня.

А між вами змагання: кому ж таки пощастило,

Хто із вас все ж отримає справжню могилу?

Хто не згине без звістки у травах високих довіку,

А засне назавжди, просто міцно стуливши повіки,

І під ними, в цій темряві вічній, зрітиме зоряне небо.

Це найбільша брехня: наче мертвим нічого не треба.

Це найбільша печаль – і її вже не пояснити –

У холодній космічній безодні, навколо твоєї орбіти

Обертатимуться слова, уривки пісень та світлини,

Всі книжки й цигарки і навіть усмішка дитини –

Все, що мало би статися – тільки от не збулося,

Нерозказана казка, обірвана вмить безголоссям.

І якщо ми були – і ще будемо зоряним пилом,

Всі подібні до тебе стануть вогнем і тротилом.

Це не те, щоб багато, втім знаєш: зброя є зброя,

І вона завжди знайде якогось нового героя,

І, можливо, він стане тим, кому пощастило:

Не в закритій труні ховатимуть його тіло.

І до смерті далеко – аж до його дев’яноста.

Трохи пам’яті, трохи пороху, трохи злості –

Цього вже достатньо, щоб протриматись на світі,

Зшитому грубо з дерюги, бинта й оксамиту.

А якщо ще додати до всього і дрібку любові –

То, можливо, і дійсно нічого не станеться знову.

Щоб поставити крапку і знати: у нас усе вийшло.

То не бризки крові.

Це просто визріли вишні.

...

Олександра Совська

Сонце й миші

Вони щасливі. В них тепло, єдинство та любов.

Мене цим обділили. Забрали серце й викачали кров.

Забрали і тепло, й любов, і мрії, й щастя.

Лишили страх, тривоги, горе та напасті.

Їх сонце світить ясно, тепло й парко.

Моє підвісили й встромили в центр палку.

Воно стікає лавою в ріки чорного затміння,

Поки проміння ріжеться об скалисте каміння.

Лава червона, лава багряна, бордова і густа.

Вона з моєю кров’ю змішана, склеїла мої вуста.

Так, як печуть вони в кутках, більше не буде моє сонце.

В моїй кімнаті чорні штори затьмарюють віконце.

Вони щасливі. В них золота засмага й океан.

Моя шкіра бліда, замість лежаків білий диван,

І чорні штори, наче тінь життя, що я міг мати,

І мого щастя, що не заслуговує на такі гіркі витрати.

Білий відштовхує тепло, а чорний — навпаки.

Мої штори вже гарячі, а от ми з диваном — ні.

Багряна лава крок за кроком проникає в мою суть.

Вона мене спалить так, що лиш зуби знайдуть.

Моє повітря — прах і смак запалених очей.

Мій кожен подих — крах і писк підсмажених мишей.

І навіть біла шкура миш не відштовхнула лави тепло,

Тож мабуть моє ясне сонце і щастя, що ще не прийшло,

Мабуть вони прилипнуть ще до блідих рук моїх,

Хоч блідість їх й нагадує північний сніг,

А за законом білий сніг відштовхує тепло.

Та мишам це чомусь усеодно не допомогло.

Як мовча білий сніг розтав бордовою весною,

Так білих миш кров тече на мій диван рікою,

Так моє сонце, моє щастя ще зійдуть над головою

І сплавлять мою білу шкіру у ріки спокою.

І я піду в той інший світ із посмішкою на попечених вустах,

Бо моє бліде тіло й суть відпустить перманентний страх.

...

diastrofa

У пошуках музи " казкар"

У лукаморя дуб зелений

А на гілках сова сидить

І по заплутаним доріжкам

Бродить той казкар один.

У позолочених ланцюжках

Вдень і вночі ходить він

А за ним весь час цей бродить

Пухнастий кіт, чорним-чорний

Проходячи вже пів світу

Зустрічав не мало див

Та найпрекрасніше на світі

Русалка що у мріях сидить

Золотокосая дівчина

З хвостом "чистий смарагд"

І сови більше світла

За лакомор'ям на дубі

Загубила його розум

Миттєво серце забрала

А кохання як у казках

Занесло за небеса

І протоптує ту землю

Він у пошуках її

Що прекрасніше на світі

Що спокою не дає

У лукаморя дуб зелений

А на гілках сова сидить

І по заплутаним доріжкам

Бродить той казкар один...

...

ТАНЯ

Наш не існуючий роман

***

Наш не існуючий роман

тривав не довго, в дві хвилини

накрив усе туман

і зникли сірі будні-днини.

Тривожне почуття мене не покидало,

я була юнгою, ти став вже капітаном

і наше судно-привид мирно відпливало,

хоч називалось ще тоді “Тираном”

Рожевий пил розкидував ніхто,

тремтіло тільце на пероні.

Ми надто довго грали у твоє лото

і танцювали на обличчі капельки солоні.

Страшенний вітер віддаляв фігури,

ліхтар потроху так мигав.

Я задля тебе подолала всі ті мури,

а ти мене так просто відпускав.

Сигнал ревів і нас кидало в різні боки,

прощався з нами океан,

а я кричала: “Ми житимем допоки…”

Так і скінчився наш неіснуючий роман.

...

Діана

Теплої зустрічі так не вистачає…

Теплої зустрічі так не вистачає…

Такої приємної, наче весни.

Тепер лише небо тебе обіймає,

Тепер лише в нього я питаю як ти…

Мрії утрачені, сенсу немає

Більше для мене в чийомусь житті.

Тепер лише грім все частіше лякає –

Завжди він нагадує о тій війні…

17.05.2022

...

Ascker Ckiars

не мила

Чи мила тобі, я у цьому світі

Чи сяють мої очі у пітьмі

Чи твоя голова затьмарина думками коли усміхнулась я тобі?

Чи сняться тобі сни казкові, де ми у двох ховаємось від цієї тьми.

Звичайно ні..

Дурне питаю

Мої очі для тебе такі прості, вони не несуть для тебе сенцу.

Бачив би ти мої страждання як я плачу в цій страшеній тьмі

Як бачу як ти їй посміхаєшсь

Як сяють твої очі коли бачиш ти її.

Для тебе її посмішка, це щось чарівне.

А для мене твій голос, як спів солов'я.

Я надіюсь ти будеш щасливий коли з тобою буде вона, а не я.

Я люблю тебе всією душею, і силует твій пам'ятатиму завжди.

Люби її, як я люблю тебе

щоб серце в полум'ї згорало

і твої очі сяяли завжди.

...

мавка

16.04.22

І ще один день проминає.

Проходить він, а за ним й ніч.

Щось поряд знову вибухає,

Герої б’ються пліч о пліч.

А русня клята нападає.

Так й хоче тої всій війни.

Хай кожен с жахом помирає,

Бо дім побачать лише в сні

До ворогів жалю не маєм

Помрете всі і разом з тим

Ми вам усе ще пригадаєм

І знов країну захистим!

16.04.2022

...

Ascker Ckiars

Відібрана мрія Париж

Ми були з тобою в Парижі.

Ти був тут душею,

А я була тілом.

Ти кохав мене і Париж,

А я кохала тебе.

Твоє тіло назавжди залишилося вдома,

Там в Ірпені.

Моя душа назавжди лишилася з тобою.

Ти мріяв побувати в Парижі,

Побачити Лувр,

Відвідати Notre Dame de Paris,

Проте ти залишився з Батьківщиною,

Зі своєю країною.

Ти обіцяв, що ми зустрінемося в Парижі,

Як тоді, в ту саму ніч.

І ось, я зараз тут без тебе,

А ти навіки лишився героєм в Ірпені.

Ну ось, ми були з тобою в Парижі.

Ти був тут душею,

А я була тілом...

...

Ярослава

О війні

Той звук сирени швидких допомог

Завжди у наших спогадах він буде.

А вибухи лунають знов і знов.

Такі, яких ніхто з нас не забуде…

Крізь крики відчаю, крізь сльози і слова…

Ми віримо, що скоро все скінчиться.

Що завтра вже припиниться війна,

А ворог той життя свого лишиться.

Хай ллється кров ворожа до кінця.

Хай падла клята в муках подихає.

За кожний дім зруйнований, русня

Життя свої нікчемні віддає.

За все розплатитесь: за Ірпінь й за Ізюм,

За Харків з Києвом, за Бучу й Маріуполь.

Не буде до вас жалю ні у ком,

Хто в килимі ховає рідних трупи.

08.04.2022

...

Ascker Ckiars

Наша історія

Тебе немає вже для мене,

Тепер нічого не лишилось...

Лиш трохи відчаю і втоми

Гарячими сльозами лились.

Пройшов час кращій, незабутній.

Минуле вже не повернути.

Що пристрасть, що гіркі ті муки

Лише роки дадуть забути...

А поки все ще щось здається

Все ж кровоточить у душі,

Та все не так вже як бувало

Майже пройшли наші дощі.

Вже скоро ти та я забудем,

Та зникнуть наші почуття

Та зможемо ми знов відчути

Безкраю радість від життя!

06.11.23

...

Ascker Ckiars

Я - твої сни

Ти навчив мене пити каву без цукру

Жити без віри в майбутнє

Не чекати на тебе холодної ночі,

Віддавати тобі в руки ключі

Чути як про любов свою ти кричиш

Мовчки - кричи, очами - скажи

Доторкнись до моєї душі

Оголеними руками як до дротів

Оголений спиш, бачила я твої сни

Я - твої сни

...

Аліна Сова

Стабільність

пройшло декілька місяців

а все на своїх місцях

душу вбиває розлука

з серця видніється цвях

тримається міцно,не виймеш

по тілу сочиться іржа

посмішку змінюють сльози

радість давно вже чужа

очі червоні від втоми

в легенях осів сірий дим

самоти алергічні симптоми

не дають мені змоги іти

що не день,то моральні тортури

все про тебе думки душу б'ють

лиш частинки моєї натури

знак життя інколи подають

...

Чигвінцев Андрій

ВИГНАНЦЯМ

Прокидаюсь в своєму відсутньому ліжку,

Умиваюсь водою, яку відключили.

Знов гортаю свою не написану книжку,

На не втілені так позираю картини.

І іду на роботу, з якої звільнився,

Я своїм призабутим і втраченим містом,

І пишу на вітринах трояндами вірші,

І захоплююсь їх неіснуючим змістом.

А коли повертаюсь кудись - не додому,

Там чекає родина, якої немає.

І беру я гітару, давно вже пропащу,

Ненаписану пісню у сутінках граю.

І пишу повідомлення татові й мамі,

Що полинули в небо в обіймах, як пара.

І виходжу я в сад, що утратив навіки.

І в потилицю дивиться дому примара.

...

Максим Сальва

Твоє діло

Плач, бийся чи кричи,

роби все що хочеш, твоє діло.

Сумуй, страждай, та хоч мовчи,

Роби все, щоб ти зомліла.

Не пасує кохання до твого серця,

не пасує усмішка до твоєї вроди.

Нічого моя люба, все ж минеться.

Та скоро не стане за вікном похмурої погоди.

Подивись туди, подумай та помри.

Помри, не знаючи нічого.

Не знаючи горя, смутку та журби,

Прошу, ім'я моє забудь надовго.

На жаль, не відчуваю я тривоги.

Може цього ти навчи?

Від мене не дочекавшись допомоги,

Плач, бийся чи кричи.

...

Нінель Кохана
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83607коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: