🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Драма (1388)

18+

Мого серця біль

Все почалося з нашого перегляду «Воно».

Я в пам’яті досі тримаю страшні картини цього кіно.

Мені було так самотньо, друзі не прийшли,

Я все оглядалася, шукала кому б мої розмови підійшли,

А ти така ж розгублена стояла, дивилася, як я, у телефон,

Я зрозуміла одразу, нам буде добре в унісон.

Я перша підійшла, себе ж переборола,

Хоча зізнаюся, від переляку руки хололи.

Твої знайомі також не прийшли в той вуличний кінотеатр.

— Подивимося разом? — насмілилася я спитати,

А ти погодилася і посміхнулася тоді так щиро...

На дворі ніч, мороз нам пробирався до шкіри,

Всі ковдри закінчились, ми на твоє худі сіли.

Ти щось казала, я через галас кіно не розуміла,

Відповідала короткими «так» чи «ага».

Не знала ще тоді, яка моєму серцю станеш дорога.

Так дві години секундами стали. Настав час розійтися.

Було так морозно, хотілося скоріше вдома зігрітися.

— Тебе підвезти? — тепер вже ти мене питала.

Такої атаки моє серце до того не переживало.

Я червоніла густо, раділа що на вулиці темно.

У відповідь сказала ні. — Я почекаю таксі, напевно.

Чекати двадцять хвилин, осіння прохолода вбивала.

Ти залишилася зі мною, ми про щось жартували.

Зайшли в найближчу будівлю зігрітись,

А там були твої знайомі, це ж треба так зустрітись!

— Це твоя дівчина? — вони тебе спитали.

Я з подиву замерла, ти ні сказала, віджартувалась.

— Просто ви виглядаєте мило разом.

Їхні слова у моїх вухах грали джазом.

Я в той момент в тобі пропала, ти б тільки знала.

Ти б знала, як твоя посмішка мене зачарувала.

Твої знайомі пішли, а ти вирішила уточнити:

— В мене є хлопець, — це треба ще так вміти,

Щоб з першого ж пострілу вбити одразу.

Я за свої ж думки до себе відчула відразу.

Ти сміялась, що люди тебе лесбі вважають

Лише через те, як ти виглядаєш.

Я підіграла, а в думках тебе арештувати хотіла.

Ти незаконно своїм виглядом мені дала даремну надію.

Твоє коротке золоте волосся, кепка,

Красива посмішка і погляду затока,

Мене в тобі втопили. А ти смієшся, як же так.

Ось так, моє сонце. Мені тепер без тебе ніяк.

Я провела тебе до, як я гадала, твоєї машини.

Бездумно кинула: — Гарний колір, — не знаючи всієї картини.

— Це мого бойфренда авто, до речі.

Ти вдруге мене вбила, а потім обняла за плечі.

Навіщо з моїм серцем граєш, дівчино п‘янка?

Я розумію, ти не й думала, що я така.

А я така, як є. Самотня, через те й дурна.

Мені ти запала у душу, а особливо твоя посмішка ясна.

Ти не хотіла їхати перша, мене не відпускала.

— Я напишу, як буду дома, — я пообіцяла.

Ти посміхнулася востаннє, в машину сіла.

Оту що твого бойфренда, а не твоя. Небесні сили,

Я у твоїх очах зірки ловила. Тепер не страшно й вмерти,

Коли пізнала я нарешті справжнє кохання, хоча й зі смертю.

Відтоді не було такого дня, що б я не думала про тебе.

Мені ні їсти, ні пити більше не треба,

Тільки б тебе зустріти ще хоч раз.

Коли побачила тебе я вдруге, пропала враз.

Ти йшла по вулиці, а я сиділа у кафе.

Я крізь вікно тебе одразу впізнала, ти ж не помітила мене.

Ти йшла в спортивному костюмі, така крута.

Мені від бажання скрутило низ живота.

В руці ти несла шолом від байка,

Мені лише від думок як ти ганяєш стало палко.

Ти швидко пройшла, повернула наліво.

Мене мутило від солодкої кави, випити б пива.

Я вскочила, побігла нетерпляче додому.

В душі гола, згадую нашу розмову.

«Просто ви виглядаєте мило разом.»

Ноги тремтять, мене вигинає в екстазі.

Пальці липкі, змиваю хіть водою.

Мені б думати не серцем, а головою.

Ти красуня і сексі, але бойфренда маєш.

Я постійно забуваю, хоч ти мені сама сказала.

Уявляю тебе перед сном. Ти підло сидиш в голові.

Уночі снишся мені. Сидиш на байку в шоломі новім,

Мене підкликаєш. І потім ми катаємось всю ніч.

Не на байку. Я на тобі при світлі свіч.

Твоє коротке золоте волосся розтріпалось,

Я пальцями за нього, як за рятівне коло тримаюсь.

Твоя яскрава посмішка блищить на пухких вустах,

Ласкаві руки лежать на моїх грудях.

Ти мій байк, я твоїм тілом керую.

Від губ до грудей, потім нижче мандрую.

Заводжу тебе, як двигун, тисну на газ,

Милуюся, як жадібно до мене тягнеш таз,

Облизую губи. Мої не такі, як твої, пухкі,

Та повір вміють робити такі речі жаркі,

Що тобі й не снилось. А снилося це мені.

Прокинулася зранку спітніла. Ненавиджу сни.

Ранковий душ, знову думки про тебе,

Знову липкі пальці, пожежа між ребер.

Іду на роботу, знову бачу тебе. Ти так далеко,

Своєю посмішкою мене наражаєш на небезпеку.

Ця посмішка мені, немов на рану сіль.

З чого ж смієшся ти, мого серця біль?

Із жалюгідності моєї? Хто знає, може й так.

Мене незламну розламав якийсь юнак,

Лиш тим, що ти його, а не моя.

Це він на твоєму байку ганяє, а не я.

А може й байк отой його, як і машина.

А його ти так само вбиваєш своїми очима,

Руками, посмішкою, волоссям й словами?

Я була б краще за нього, клянусь небесами!

Ніколи б не відпустила тебе одну на ніч кіно,

Тим більше, коли це страшне «Воно»,

Тим більше пізно уночі, коли на вулиці мороз…

А він так легко відпустив. Юначе, та в тебе психоз,

Якщо гадаєш, що таким з відношенням вона залишиться твоєю!

Ще раз так зробиш, і я клянусь, стану змією,

Приповзу до неї та, як Єву, її спокушу.

А в тебе отрутою плюну, хвостом задушу.

І я не жартую, ти дивись мені юначе,

Якщо колись дізнаюся, що вона через тебе плаче,

Я її ж байком тебе переїду. Ще раз клянуся.

А поки я до неї не піду, на посмішку її лише всміхнуся.

Поки з тобою щаслива серця мого біль,

Я знов сама терпітиму зимову заметіль.

Тобі ж, моя п’янка красуне, я клятися не можу.

Зробила б я це хіба що під вінцем, мого серця вельможо.

Ми знову зустрілися, сидимо в мене вдома.

Твій хлопець сучий син, як завжди. Ти закрила очі від втоми.

Проводимо разом всю ніч, я знову тону в твоїх очах.

Молюся лише, щоб погляд твій не зачах,

Як посмішка твоя колись яскрава.

Ти біля мене спиш, в моїй руці замерзла вже ранкова кава,

А я на тебе не дивитися не можу просто.

Згадую цю ніч, мого ліжка маленький простір,

Тебе розпалену й сумну в моїх втішних обіймах.

Обіймах, нічого більшого. Зупиняв мене страх.

І мій, бо ти не моя. І твій, бо ти така була розбита.

Тепер маю клятву стримати, твого бойфренда вбити.

За те, що знову залишив тебе саму вночі,

Не хвилювався, не дзвонив дізнатися, з ким плачеш ти,

Що з посмішкою твоєю, чому не повертаєшся в вашу квартиру.

Ви живете разом. Ти ще раз увіткнула в моє серце сокиру.

Ти прокидаєшся, я зізнаюсь тобі в коханні.

Відшукую в серці слова правдиві останні.

Ти їх з сумною посмішкою відправляєш у смітник.

Мій приткий язик тебе переконати не зміг.

Ти їдеш додому, до бойфренда свого, Адама,

А на мені назавжди залишаються невиліковні шрами.

Це ти мене пошматувала, дівчино п’янка.

У відчаї до леза тягнеться моя рука.

Мені вже дійсно не страшно нарешті вмерти,

Пізнавши справжнє кохання, хоча й зі смертю.

І хеппі-ендів дійсно не існує, це вигадка кіно.

Та й як він міг в нас бути, якщо все починалося з «Воно»?

Ти нещаслива. Твій погляд зачах, серця мого біль.

А от мені добре, бо мертвим виявляється усеодно на заметіль.

Відкриваю очі. Тужливий осінній ранок стелиться туманом.

Дивлюся на руку, порізу немає. Це все було сном, обманом.

Така напевно в мене доля, тебе бачити уві сні,

Кожну ніч помирати, душити зранку крики голосні.

В реальності ж тебе тижнями не бачу, сумую, вмираю.

Палець над твоїм номером замирає, відваги не маю.

Наступна зустріч — костюмована вечірка.

Від злості у мені замість душі їдюча дірка.

Він знову не прийшов, ти приїхала одна.

Красуня, як завжди. А посмішка сумна.

За посмішку твою я ж не боюся й вмерти,

Хоч знаю, тобі не потрібна моя самопожертва.

Слухаємо музику, танцюємо годинами разом.

Мене від твоїх плавних рухів і сміху вигинає в екстазі.

Ти ніжна, мов хмаринка, мов небо блакитно-біле.

Я ж чорна розбита чашка. Скажи, як зібратися в ціле?

З тобою — ніяк. Знову настав час прощання.

Обіймаємося, шкода не цілуємося, на остання.

Зима завірюхою віє, навіває завдання й проблеми.

Ми не бачимося місяць. Я складаю про тебе поеми.

Ти перша мені пишеш, кличеш завтра піти погуляти.

Як же відмовити? Моє єдине хобі з тобою розмовляти.

Ми йдемо в ресторан. Нас переслідують посмішки й жарти.

Не грай з моїм серцем, прошу, воно того не варте.

Це вже занадто. Занадто на побачення схоже.

Друзі не заграють одна з одною, знаєш, моя вельможо?

Я поступово повертаюся до реальності сумної.

Сама питаю про твого хлопця, додаю на рану солі.

А сіль та в польоті, наче фенікс, перетворюється в ліки.

Ти його покинула, шукаєш окрему квартиру, його забуваєш навіки.

О, сили небесні, скажіть мені, хоч я в вас не вірю,

Невже хоч раз у житті мені щастить! Неймовірно!

І вперше за моє безцільне життя я відчуваю прихід весни.

Заметіль відступила. На блакитному небі нарешті хмари ясні.

...

diastrofa

Віртуальна

Казала твоє серце з льоду,

Така стрімка і непокірна,

Ти від сімʼї далеко, я без роду…

Я з заходу, з Карпат а ти зі сходу.

Ти пам’ятаєш як почалося наше спілкування?

Ти перша написала в інстаграмі,

І після того переписки аж до рання,

А через місяць між нами загорілося бажання.

Ти так зробила що я всіх забув!

Я загуляв з тобою, ні, це не любов.

Ти так хотіла, ну і я не проти був,

І ти заводилася знов і знов.

Ти їхала в Європу, писала мені вірш,

Читав його, він різав ніби ніж…

Я так чекав, «Ну відпиши мені скоріш!»

Своїм «привіт» візьми й мене потіш.

А потім відеодзвінки і ті розмови,

Все було добре і ти хотіла знову…

І виглядало все неначе змова,

Закоханий твій погляд, пʼянкий і невагомий.

А потім я скрізь заблокований.

Дзвонив, писав, сказала «розчарована»,

У мене інша є, вона майже дружина!

А ти вела себе немов дитина.

Я статус «заморожено» залишу у вірша,

Доки у переписці нашій мертва тиша…

...

Вінсент. Або просто Віні

Опівнічна проповідь

Я у серці маю те, що не вмирає,

Ця емоція живе в мені, і навіть не страждає.

Над пагорбами так далеко від мене проживає,

Тому і другий шанс з твоїх рук втікає.

Робота, відпочинок і простір між нами,

Непохитна любов з цілунками твоїми.

Обійми мене із заплющеними очима,

Ти пожирай життя - пожирач мого тіла.

Очі оточують нас як небесні світила,

Ти трагічний виконавець, але маєш знайоме обличчя.

Гріх мій, коханий мій - Божа людина,

Ти демон безвольний - дика тварина.

Твої обітниці залишають рани та шрами,

Перегини та обов'язки керують твоїми словами.

Моє тіло в русі, але слабкі та потерті коліна,

Ви минулому чи майбутньому, щасливо без тебе б жила.

...

Яна Янко

Граю симфонію

Життя - стало моєю богинею,

А я відданою їй служницею.

І ткачем туги, і рукою відчаю,

Я так стала для неї важливою.

Кохання - стало моєю безоднею,

У ньому я розпливаюсь надією.

Але дещо в його глибинах приховую,

Те, що тільки серцю розказую.

Брехня - стала моєю молитвою,

Вимолюю слова, що несуться істиною.

В танці ілюзій, де я граю справедливістю,

Мої думки пливуть павутиною.

Біль - став для мене гонитвою,

Я ловлю його перловою краплиною.

Він пливе виникаючи мовою,

Сплетений в рядки, створений мною.

Жаль - став моєю спочиною,

В його обійми себе так занурюю.

Де втомленість дня я отримаю,

Він приносить спокій своєю піснею.

Радість - стала для мене руїною,

Яка розцвітає в спогадах мрією.

Спалахи щастя, що зникають долиною.

Покидаю я рай та йду пустинею.

...

Яна Янко

(Не)байдужий

У нього не було серця,

Яке б розбивалось і кров'ю стікало.

Не було тендітних кісток,

Які б під вагою відчаю ламались.

У нього не було душі,

Яка б кричала від болю.

Тому непереборне втрати почуття,

Вчепилось в шкіру гострими кігтями.

Воно погрожує розірвати його на шматки,

Але він вирвав з кайданів звіра.

Що жив усередині бездушного тіла,

Відламувався від безмежної холодності світла.

Але в душі його долає власне відродження,

Спроби визволити внутрішнє від зовнішнього.

Без серця, без душі, але із запалом розквіту,

Спрямований на пошук частини, що втрачено.

...

Яна Янко

24.11.2022

Вечір п'ятниці. Всі кудись поспішають,

А я лиш стою із кавою та мовчки спостерігаю.

Я бачу як жінка додому спішить,

Можливо буде готувати вечерю.

Як чоловік обирає вино —

Можливо річниця? А може контракт?

Чи може він до коханки своєї спішить?

Усі в дикому темпі, а я лиш стою із маленькою кавою.

Чому вони не бачать усю цю красу?

Як світло в калюжі відблискує,

Немов на небі зірки.

Як вулицю темну освічують ліхтарі,

Як спокійно бариста робить напій смачний,

Як офіціанти усім посміхаються, через день чайових,

Як місяць освічує небо темнюще.

Чому ми всі кудись летимо?

Невже момент не важливий?

...

Воррен Барбара

ЩО РОБИТИ ?

Як же далі мені жити ? 

Що мені робити ? 

Я хотів би щось творити 

Та боюся будуть бити 

Я хотів би йти вперед 

Гей ...бігом ...до перемоги 

Хотів би щоб життя було як мед 

Та ніде немає тої дороги 

Там де гладко все було 

Легко й просто — без проблем

Як почав шукати ...в голові аж загуло 

Від таких дурних дилем..

То як же бути ? Що робити ?

А ти не думай, а роби 

Ніхто тебе не буде бити 

Бери шановний і твори 

Бо всім якось плювати ...знаєш 

Тож вперед ! Давай! Давай ! 

Чого від долі ти тікаєш ? 

Куй поки гаряче ...головне не поламай

...

Андрій Жмурко
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
І знову — про електронні видання.Roman Mtt
18.07.2024
Доброго дня усім. У фензіні Підвал ми оцифрували і виклали у продаж електронні версії наших збірок з ... Детальніше
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144445коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: