🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6979)

Повертайсь скоріш

Твоя рідна дівчинка сумує,

А я разом із нею.

Йдемо, за рученятка держимось,

А твоя дівчинка співа:

"Плаче і плаче татко,

Хоче до Златки, додому".

А я, схоже, плачу разом із тобою.

А Златка відшукала тебе

Понад сотню інших

Й радісно біжить до твого фото.

"Тато, тато! Он мій тато!"

Кричить і радіє, обійма тебе, тато.

А в мене сердечко зжимається.

Златочка сяде поряд із тобою,

Посміхнеться і почне розповідати

Як справи і як сумує.

Я дивлюся, посміхаюся,

А оченята мої всеж щіплять,

А пам'ять нахлинає.

Бачу дату поряд з фото, бачу іншу.

Бачу посмішку твою

І напис: "Герої живуть вічно".

А поряд із тобою

Донька твоя сидить.

Дивиться на пам'ятник,

Посміхнесь і вимовля:

"Мій любий тато, я чекаю,

Повертайсь скоріш".

...

Victoria Preston

Катафалк

По сірому мосту розлуки

Поволі їде катафалк.

Над ним гроза і небо чорне,

І чорний птах.

Ідуть за ним в плащах широких

Суворі постаті війни,

І в кожній краплі зливи туга

Узята від сльози.

Чиє ж там серце зупинилось,

Чий сон продовжив день?

Та тільки вітер хвище камінь,

І опадає клен.

І крона хиляться, мов кличуть

Щоб слідом йти за ним,

Та хто ж у цьому катафалку?

Чий батько,

Брат

Чий син?

І все-таки не йдеш, задкуєш,

Супроти вітру слів.

Невже тобі бракує серця,

Яке потратив він?

Та чорний птах засвідчить втечу,

Вперіщаться дощі

Мостом розлуки через пам’ять

І шурхотом плащів.

01.03.2024

...

Володимир Каразуб

Оленівка

День 736 (29.02.24)

8-го жовтня минулого року

Вибух в Оленівці час зупинив.

Це ФСБ в угоду «пророку»

Для полонених теракти здійснив.

Так замітали сліди окупанти,

Наслідки своїх жорстких тортур,

Що у кремлі здригнулись куранти,

Та розпочався великий сумбур.

Точно не знали, що далі брехати,

Плутались в свідченнях, в цифрах вони.

У пропаганді навіть дебати -

Кажуть то були, мабу́ть, чаклуни.

Звісно, наш ГУР, СБУ були «винні»,

Але супутник зафіксував:

Вибухи внутрішні, тобто не дивні,

Ворог терору у себе додав.

Ми пам'ятатиме тую подію,

Саме тому, так важливо, що там

Вчора два Himers-и втілили мрію

Та бумеранг запустили катам.

Окрема бригада морської піхоти

З Владивостоку була на плацу.

Нагородити з'явилась охота -

Сировину для холодцю.

Вбито десятки тих окупантів,

Трохи поранених теж додали.

Не до отримання їм аксельбантів,

Вчасно про захід інфо надали.

...

Галина Студінська

Радість

«Наше життя — очікування див. Вони є, на жаль, не для всіх»

Кім

Сонце заглянуло у вікно:

"Добрий ранок!".

Нема радості.

Взимку не помітив сніжинку,

Що на тебе впала,

Весною не зупинився

Перед листком,

Зеленим, клейким…

Цьому не вчаться.

Такий, і у свято,

Заразить негативом тих, хто поруч стоїть,

І життя його проходить і пройде,

У суперечках про сенс життя.

Радість намагаються прищепити,

Гарне слово – намагаються…

...

Кім

Кара небесна

День 734 (27.02.24)

Вже третій рік похмуре наше небо

Страждає від агресії кремля,

Що смерть обрав, як терориста кредо.

Сумує небо та горить земля.

Просили ми у друзів допомоги,

Щоб наше небо вчасно захистить.

Ми крок за кроком йдем до Перемоги

Та небо не витримує, горить.

Ракети, міни, дрони та снаряди

Агресор ки́дає, а небо терпить все.

Дощить узимку, мабуть, із досади,

Весну вже третю крізь війну несе.

Гостинно небо літаки чекає,

Що допоможуть ворога здолать.

Вже другий рік обіцянка триває,

Із літаками можна наступать.

Запам'ятає небо ворожі ті атаки,

Згадає все, накоїв що кріпак.

І допоможе, як сміття козаки

Виносити почнуть - це гарний знак.

Небесна кара дожене бандитів,

За кожний постріл, спалах та життя.

Розбити в прах болотних московитів,

Зустрінем у безпеці майбуття.

...

Галина Студінська

Мрія

На столі палає стрічка,

Вже розплетена коса.

Я долонями до неба,

Бо ти неземна,

Ти неземна!!!

Два озера, що навпроти,

В них блукає дивина.

І смарагд очей зелених -

Хвиля вій мене змива.

Ця хвиля вій мене змива!

Приспів:

Дві краплі спокути,

Пір'їнка до рути.

На мрію дитини

І трапиться диво.

То напій для серця

Без даху і краю.

Ти поруч зі мною -

Я Рай відчуваю.

День у день радію Сонцю -

Мружать очі два коти.

До твоїх принад дівочих

З малку із під столу йти.

Ти мені ж бо до вподоби!

І без всяких дивних чар

Ще із школи закохався,

Інших геть не помічав.

Я інших геть не помічав!

Приспів

Не відкрию таємницю:

Зорі є на дні криниці.

Так і я був задивлявся,

Підійти не наважився.

Той напій міцнів з роками

Та без зміни почуттів.

Я з тобою мила разом.

"Дякую"! Сказати хтів.

Приспів

Цілісна композиція за посиланням в коментарях.

...

Легрей

Я залишу тебе уві сні

Я залишу тебе уві сні,

Щоб до тебе вертатися знов

У найважчі, знедолені дні,

Моя справжня, єдина любов.

Коли в сум загортається серце

Я гублюся у вічній пітьмі —

В тій, де голос твій досі не стерся,

В тій, де щось ти говориш мені.

Я залишу тебе уві сні,

Щоб самотніх ночей не боятись.

Закриваючи очі свої,

Вмію я до небес доторкатись.

По своїй каменевій доріжці

Я не йду, я пливу у човні,

В перешкодах цвітуть чорнобривці,

Лише ти даєш силу мені.

...

Ашанія

Шум

Грубий, вібруючий шум…

Він проходить крізь мене

човганням підошов байдужих людей,

стукотом милиць воїнів

з відрізаними кінцівками,

шурхотом коліс по асфальту,

скреготом заліза при аварії,

вибухами, криками конаючих

і покалічених,

рекламою пива, ліків і маргарину.

В цей шум

вплітається тонкий звук…

Так кричить немовля,

кинуте напризволяще;

так благає про допомогу дельфін,

борсаючись у пластиковому смітті;

так свистить снаряд, коли летить на місто;

так нявчить кошеня, коли його топлять;

так скавчить цуценя,

в останні секунди життя

під колесами автомобіля.

Ці звуки поєднуються,

мильною булькою

ростуть всередині мене,

лопаються,

розлітаються в різні боки,

рвуть мою плоть,

вириваються назовні,

вибухають несамовитим криком,

який змітає з дороги автомобілі

разом із асфальтом,

руйнує стіни будинків,

вириває столітні дерева із корінням,

підкидує вгору залізобетонні мости

разом із потягами…

Я впізнаю цей голос. Це кричу я.

Можливо хоча б так мій біль буде почуто.

...

Валентина

Про вподобання

- Чому краса, питання смаку?

- Щоб кожен мав таку розвагу.

Підбір на смак, на вигляд, запах,

Подачу, ціну, інтер'єр,

На післясмак, на калорійність і

Користь для суспільних сфер.

- Як в ресторані то виходить,

Але де кожен страва й сам?

- Так полювання добич зводить

У джунглях між життєвих справ.

...

Легрей

Нічна атака

День 733 (26.02.24)

Дрони, ракети кидає болото,

Авіаційні бомби, щоб вбить.

Не зупиняється тая голо́та,

Смерть для кремля - насолоди є мить.

Знову вночі цей набір запустила,

Суми, Дніпро «зустрічали» цей жах.

Як навіжена сирена там вила,

Щоб розбудити природний хоч страх.

Люди вже звикли, втомились і тому

Не поспішають в безпечні місця.

Навіть, здається, найдійніше вдома,

Вже не існує, тому до кінця,

Аж до останньої миті чекають:

«Буде все добре, біда обійде!»

Долю свою самі обирають,

Та не займайте цю чергу. Дійде!

Сумщина втратила пару - подружжя,

Вдома застав їх бомби удар.

З мирним населенням б'ється так мужньо

Чахлик болотний - російський їх цар.

Є постраждалі в Дніпрі, але живі,

Десять розбито будинків, авто.

В Харкові два ангари розбили,

А у будинках розбите геть скло.

Кожна атака несе небезпеку,

Смерть, руйнування: це дика орда.

Та ЗСУ поверне їм цю спеку,

Запам’ятають: війна - це біда.

...

Галина Студінська

Я уже зла ні на що...

Я уже зла ні на що не тримаю

І заздрощів іскри згубила в душі,

Проживши за рік у тіні, що терзає

Емпатії сили змогла осягти

Тепер лиш погляну - і люди, як книга

Що в описі корчить все те, що нема

Всередині книги є друга картина

І справжня, натхненна, і буря лиха

Та буря не з гніву, не з волі бажання

А з того мовчання, що йде в глухий кут

Підхоплює буря питання з змагання

Глухих почуттів, які скоро уб'ють

А я лиш всміхаюсь. Як дивно знайомо

І це спричинило мій пагубний стан..

Кричала би людям "Мовчання - то злоба"

Та знаю, самому збагнуть треба з ран

...

Gqvwvwg
18+

Бажання на смак

Пірнаю у твої думки,

Щоб танути з тобою в спразі.

Приймаєш ти, я ж навпаки -

Разом в незпинному екстазі.

Рука по шкірі током б'є,

Без доторку літають іскри.

Пульс тільки ритму додає,

Коліна гнуться, мусиш сісти.

Тканина стала затісна

І світ лише до двох без зайвих.

Знімаю подихом з плеча

Пір'я із сорому охайних.

Я пещу шкіру до мурах,

Яка ти спрагла до торкання!

А з горлу тільки ох і ах,

Бери і загорни в бажання!

На вушко тихо, що моя,

А знизу вже намокло лоно.

По спині нігтями злегка

Й коліна розійшлись в півколо.

Спускатись нижче то не гріх,

А шлях до хмар, а то і вище.

І язиком малюнок стріх

По ребрах до гомілки ближче.

А ось пульсуюча жага

І зовсім поруч десь мій подих.

Цілунком спрагло припада

Мій рот до губ німих вологих.

Язик по колу пестить перл,

Тиск наростає з кожним лизом.

Стегна назустріч, смак завмер,

Нас тягне як магніт залізом.

Смоктати буду клітор твій,

Руками м'яти твої груди.

У власті ти моїй тепер,

А далі неодмінно буде!

...

Легрей

Запах ірисів

А справа в тім,

Що я і не приховував

Ні власний подив, ні холодних слів,

Ні пристрасті, що сходилась з іронією,

Ні те, що світ – один великий міф

З його бажанням діяти, як бачиш

Настільки хутко, щоб ніхто не зміг

Затямити його поточні риси,

Заглибитись у безкінечний вир

Тотемних танців і тотемних масок.

Хоча очима ти казала вір,

У чистоту любові, у незламність,

В уперту міць дивитися крізь час,

Який згубив малу фігурну стрілку

І тим самим тримає разом нас,

Потрохи розливаючи подібність

В єдину форму щастя і нещасть.

Була це віра у бетон і стіни

У парк, що раптом повниться густим,

Мені, тривожним запахом ірисів

Нектар яких приваблює комах;

І я намацував твою, в повітрі, руку,

Фантомним спогадом, щоб стримати ходу

Та в інший бік звернути, геть від парку,

Але тебе зі мною не було.

Я пригадав твій погляд незворушний,

Цю легковажність перевиту в млость

Очей, що мов навмисно не зважали

На те, що морок ночі підкрадавсь

Дзижчанням мушок на тонких пелюстках

Що й небеса над містом розійшлись

Як надмогильне мощене склепіння

Готуючи нові місця для втрат.

І злість брала, що ти цього не бачиш

Не бачиш ні ірисів, ні комах

Ані дрімучих тіней, що зникали

У безвість ночі, вранішній туман,

Що обпікати пальці сірниками

Цінніший досвід за усі моря

Які для тебе залишились фоном.

І я намацував твою, в повітрі, руку,

Фантомним спогадом, щоб стримати ходу

Та в інший бік звернути, геть від моря,

Але тебе зі мною не було.

23.02.2024

...

Володимир Каразуб

Математика війни

День 732 (25.02.24)

Сімсот тридцять другий закінчився день

Війни із триклятим сусідом.

Якщо бути чесним - не до пісень

Із хворим, цинічним їх дідом.

Тримаєм орду, щоб той сказ не пішов

Ще далі в країну, Європу.

Багато про зброю ми чуєм розмов,

Щоб відсіч надати холопу.

Бомблять терористи міста фронтові,

Кидають ракети повсюди.

Атаки щоденні безмежній броні -

Солдати в росії не люди.

До тисячі в день їх пакують в мішки,

Багато в полях залишилось.

Кінцівки розкидані, навіть, кишки.

І це наяву, не наснилось.

Далеко в РФ нафтобази горять,

Заводи та аеродроми.

Не будуть боло́та спокійно вже спать,

Збираєм щодня ми на дрони.

За тиждень аж вісім ворожих пташок

Були ППО нашим збиті.

В кремлі від такого «нахабства» був шок,

Не маю щасливіше миті.

Рахуємо вголос човни, що на дно

Запрошені ввічливо були.

Здолати ми маємо чорне те зло,

Щоб більше про нього не чули.

Болить математика кожному з нас,

За цифрами – втрати та сльози.

Зберемо до купи ми сили запас,

Та знищимо разом загрози.

...

Галина Студінська

У мого сонця своє сонечко

У мого сонця своє сонечко.

Мабуть, воно йому дороге.

Має гарне личко

і сміється круглий день.

У мого сонця своє сонечко.

Вони разом проводять чудово час.

І виглядаючи його у віконечко

ти забуваєш зовсім про нас.

У мого сонця своє сонечко.

Звичайно, це не буду я.

Ви разом такі веселі.

Але бути ним все ще мрія моя.

У мого сонця своє сонечко.

Сонце, скажи, ти щасливий?

Бо цього буде достатньо мені,

адже ти для мене важливий.

...

ℒ𝓊𝓃𝓁𝓊𝓂ℴ

《Аби не дивитись на тебе...》

Аби не дивитись на тебе "таким поглядом", я мав би виколоти собі очі.

І зшити вуста заразом, щоб не сказати те, що ти почути не хочеш.

І все це, аби лишитись поряд з тобою.

Схоже, в мене справді проблеми з головою.

Та не подумай, я б не благав тебе залишитись зі мною.

Ти маєш право вибору, право на думку свою. А я буду лише милуватись тобою

здалека. Знову. Хоч цього і не буде достатньо ніколи,

ти про це не дізнаєшся теж.

Список того, що я хотів розповісти тобі — не має меж.

І всього, що так хочу і що не скажу.

Відчуття, ніби по краю прірви ходжу,

а камінчики обвалюються і падають донизу,

як і наші стосунки, що я сам не вивезу.

Та і не буду, адже це справа двох.

Чи зачепило кохання однаково нас обох?

...

ℒ𝓊𝓃𝓁𝓊𝓂ℴ

Я — ворог.

Я не чекатиму, поки кохання зруйнує нас. Зроблю це сам.

Ну навіщо така недолуга річ нам?

Ми можемо відчувати будь що: гнів, сум, розчарування.

Навіщо ж нам сáме те кохання?

І я зроблю все, аби відчували.

Аби навіть не плакали — ридали. І як досвід негативний забували.

Зруйную те, чого в нас ніколи не буде — спільне майбутнє.

Нехай у нас воно буде відсутнє.

Нехай наші сльози будуть існувати лише зараз.

А в потім їх не зустріне ніхто з нас.

Адже ніякого "потім" не буде.

Ми все, що було, навічно забудем.

...

ℒ𝓊𝓃𝓁𝓊𝓂ℴ

**

Світло зорі вірним друзям

Вкаже шлях.

Не простий, звичайно буде,

Але він- віддасть життя,

Вона- щастя і турботу.

І обов'язково скаже хтось:

Любов там в них

Любов в них точно!

А це лише друзі по плечу

Різні, як місяць й сонце.

Він- вірний й чесний з усіма,

Вона- весела та самотня.

Зорі освітляють йому шлях:

Вибирай, яку лиш хочеш.

А сонце світить одне лиш в небі,

І самій шукай на ощуп,

Як тільки сили пропадуть.

Та насправді все не так:

Місяць- не світить без сонця,

А сонце- виживе саме й без травм.

-Кохання в них,

Це точно!

Та любові між ними

Не було й ніколи.

...

Black_fox

Наодинці

Як воно - знати безмірні світання?..

Вона знається в тому, що за́вжди дивує,

В тому, що люди малюють криві.

Вона безнадійно і легко полює

На сонні троянди, що сплять ввишині.

Задимлена тінню своїх наділюзій

Вона первостанно ширяє увись,

Ділиться небом і ртуттю екскурсій

По тихим серцям , що горіли...колись.

Вона з'єднує сонце гаряче із містом

І ревно чекає суцільно-дощів,

Аби все наповнилось водами й змістом,

Аби вже не знати далеких шипів...

У ясності шуму ізранених звуків

Димлеться тайна навік-забуття...

Вона ще поси́дить між тиші і стуків

Єдиного серця й німого життя...

19.02.2024

...

Сара Ґоллард

Дванадцята година (4)

Сказано що сказано – і доста.

Свято закінчилося та йдуть

ситі, п'яні, галасливі гості,

по домівках і назад не повернуть.

Дівчинка нанизує віршата,

аркушами каву розлива.

Поліцай забрав у мене хату.

Отакі у нас тепер жнива.

Дзеркало відбило наші кості,

залишивши нам коротку путь.

Хай тобі криваво перемостить,

але я би ладен і не чуть...

...

undyber

Роковини

День 731 (24.02.24)

Два роки війни. Це не сон, в реальність.

Страждання і втрати, сльози та біль.

Імперських боло́т кривава ментальність,

Щоб відірвати Хоч щось звідусіль.

Ще рік проминув, відчувається втома,

Десь відступили, людей зберегли.

Хтось за кордоном далеко від дома,

Згадує рідні Дніпра береги.

В уряді хаос, безкарність та зрада.

Це не помилки, зелений то стиль.

Корупція в моді, сьогодні не вада.

Суспільства страждання, безсоння та біль.

Б'ють ворога хлопці на суходолі,

Бояться у небі до нас підлітать.

У Чорному морі човни тонуть кволі,

Мабуть, так вчаться невдало пірнать.

Горять нафтобази на аеродроми,

Заводи палають на тих болота́х.

Гарно працюють FPV - дрони,

Вправно наводять на ворога страх.

До Перемоги шлях ще далекий,

Разом здолаємо ворога лють.

Знов повернуться в країну лелеки,

В мирі та спокої зможем заснуть.

...

Галина Студінська

Я пишу малюнок для батька

Поки за вікном горять вогні,

Я пишу малюнок для батька.

Де він у хаті обійма мене з братом

І його вуста пасмахаються мамі.

Я пишу малюнок для батька,

Який тіло й душу віддав за наш захист

І пухнастими крилами взлетів до небес.

Він захищає нас із самих хмар.

А я пишу малюнок для батька,

Де у хатині та в мирній Вкраїні

Він жваво посміхається нам.

...

Victoria Preston

Човен для моєї коханої

Я збудував невеличкий човен,

У світлий-жовтий фарбував,

Щоб ми з тобою попливли

За течією в обіймах рідного Дніпра.

Я б переплив його з тобою, кохана,

Але кришталь води змішався з кров'ю.

Рідне Дніпро несе мене за тобою,

До нашої рідної хатини,

Де побитий човен стоїть поряд,

Береже щитом тебе від гибелі.

Бережи, любий, кохану мою,

Від куль злочинців,

Від чужинців і клятих гинців.

Від червоної країни бережи.

Нехай Дніпро рідненьке

Передасть мене до її долонь,

До любої хатини, до рідної країни.

Прийми, Дніпро милий, її гірькі сльози.

Сум і кров мою прийми також.

Не бери до себе жучину,

Отруйну кров ворожину.

Вона тебе запсує й загубить.

Прийми мою та братів моїх,

Які захищають тебе від чужини.

Сльози коханих и сім'ї нашої візьми.

Поповнять вони твої борти

І більш нічого не бери в свої обійми.

Віднеси мене до любої коханої,

До любої хатини, до рідної країни.

Витри їй сльози, посади у човен.

І нехай він пливе собі по річці,

А я буду поряд, у її долонях.

І нести їх буду разом із тобою,

Пролита кров моя несе з собою.

...

Victoria Preston

Совість крадія

Так соромно йому,

Так зле від скоєних діянь.

Але ж такі вони прекрасні,

Оті скарби блискучі.

Нічого тут не зробиш.

Дійсно, все то злая доля!

Не в силах він з собою уладнати.

Пожалів би хтось,

Вбогого злодюгу.

Пробачте й пожалійте,

Бо немає спокою в ночі.

Тільки не вистачить відваги,

світові зізнатись.

Не закричить він на всі груди,

Боїться, праведної люті.

Адже, марним обернеться

жага до чесності людської.

Не чекає його спокута,

не шукає її він.

Як соромно йому,

Знов поцупивши той грош.

Як хочеться йому,

Лишень радіти усьому.

© DeadNeko 2023

...

DeadNeko & Polska kotka

Сон

Легенько над тобою я схилюся,

На вухо щось тихенько прошепчу,

Опісля лагідно до тебе пригорнуся,

І в миті цій навіки замовчу

А ти і далі будеш посміхатись,

І далі вдалину дивитися будеш,

А я і далі буду сподіватись,

Що цього разу ти не утечеш

І згодом ти обернешся до мене,

Поглянеш в очі глибиною всіх морів,

І подаруєш щастя незбагненне -

Слова, що все життя я б слухати хотів

Та знову раптом танеш ти туманом,

І знову губишся серед високих крон.

І знову виявилося це обманом,

І знову це, на жаль, був сон

...

Іван Хрущ

***

Ти завжди дурнем був, і ним же залишився

Час іде, а ти нічому не навчився

І попри всі твої життя роки

Ти далі робиш однакові помилки

Коли до тебе це дійде?

Коли ти зрозумієш,

Що дурість до добра не доведе

Ти з нею тільки тлієш

Ти тільки тлієш, не палаєш

Вдаєш, ніби не помічаєш,

Як розум твій гниє повільно

Ти ним уже не володієш вільно

Він, як і ти — стагнує швидко

На це дивитись важко й бридко

Не присвячений жодній меті,

Він помирає в муках у смітті

...

Іван Хрущ

***

Усім і кожному лиш правду мусиш ти казати,

Бо з правди благо будеш мати

Будеш щасливим ти тоді,

Бо правда виручить у будь-якій біді

Лиш правдою встилай свій шлях

Живи по ній, неси її усюди

По всіх містах і селах, і полях,

Лиш правдою керуються всі люди

Казали так, з дитинства так навчали,

Що правда — то найвище з усіх благ

Лиш правдою здобудеш перемогу,

Бо правда — найгостріша з усіх шпаг

І де ж та правда в найпотрібніший момент?

Сховалася кудись? Ні, її вкрали

Скували міцно й через городи

Притягли в ліс й замордували

...

Іван Хрущ

***

Луна. І сум. Лунає сум.

Палахкотять вогні.

Ніяк не можу я позбутися тих дум,

Що болем повнять скроні

Хвилина. І година. І доба.

Час летить нещадно.

Як гостро в мене вгризлася журба.

У ній я почуваюсь безпорадно

День. Ніч. Місяць і зірки.

Усе міняється так швидко

Здається, що примружуся й минуть віки.

Від цього страшно й гидко

Радість. Сонце. Забуття.

Дихати так вільно.

Потім все йде в забуття

І стискає сильно

Друзі. Щастя. І кохання -

Це відчуття казкове.

Воно ж найгірше покарання,

Лише на мить чудове

Початок. Середина і кінець.

Все є і раптом вже немає.

Все з часом сходить нанівець.

Чому й для чого? Цього ніхто не знає

...

Іван Хрущ

***

Нарешті все? Кінець?

Скінчилася вистава?

Актори всі вклонилися й впала завіса.

Овації лунають зусібіч.

Лишаєшся з собою віч-на-віч.

Ти справді, хлопче, молодець.

Так добре тобі зараз жити,

Але себе не легко обдурити

Хоча ти й хитрий достобіса.

Вогонь, що у тобі палав вже згас

Ти тільки оболонка від того, ким був

Давно уже минув той час,

В якому славу ти здобув.

Та попри це ти крутишся й надалі,

Неначе все залишилося як було,

Неначе "браво!" тільки-но гуло.

Ти балансуєш на тоненькій палі.

Марнуєш час і зводиш собі ґрати.

Навіщо ж мучитись й брехати?

Давно пора вже здатися й програти.

...

Іван Хрущ

***

Нічне блукання серед снів.

Удалині ліхтар палахкотів.

Легенький дощик накрапав.

Усе навкруг туман вкривав.

Я йшов на світло ліхтаря,

Що тьмяно світить віддаля,

Як той маяк у темноті,

Показуючи шлях мені.

Що я шукаю тут у снах? Не знаю.

Можливо від буденності тікаю

У світ чарівний поринаючи щоразу,

Як той пустельник, що знайшов оазу.

Можливо я шукаю порятунку

Й найбажанішого у житті дарунка,

Який довіку хочу мати.

Його лиш сни спроможні дати.

Та котрий саме сон мені потрібний?

На що він має буть подібний?

Без відповіді це питання.

Тому й продовжую блукання.

Колись, можливо, я його знайду.

Колись. Колись, та не сьогодні.

До тої миті тисячі кілометрів пройду

По цій холодній і пустій безодні.

...

Іван Хрущ

До Ідеї

Ти, хто сміло йде крізь жар,

Хто у часи важкі дає надію,

Хто попри хаос серце гріє,

Проводячи крізь всесвіту кошмар

Ти, з тобою що вмирають на устах.

Ти, єднаєш що народи.

Ти, кого виводять на холстах.

Ти, що уособлюєш всі нагороди.

Ти завжди промінь сонця в темноті.

Ковток повітря свіжого у духоті.

Заради тебе попри перепони,

Ідуть в майбутнє цілі легіони

Серед сміття ти жменя діамантів.

Серед пустелі ти мов озеро з водою.

Про тебе писано мільйони фоліантів,

Та жоден не відтворить істину твою.

Ти перше і останнє у житті.

Ти — альфа і омега.

Цілі покоління гинуть в забутті,

Лишаючи по собі пам'ять лиш про тебе

...

Іван Хрущ

***

Полиць безкрайніх постав вид

Усіяних масками

Де між рядів, неначе привид

Хтось плине спритно ласкою

Вже новий день, і час настав

Вже треба обирати

Щоб знову безлічі вистав

І безліч ролей грати

Спинився Хтось і руку простягнув:

- Що б взять, ніхто щоб не збагнув

Не зрозумів те, ким я є

Яка ж сьогодні маска це сховає?

Веселу взяти, чи сумну?

Рум'яну, чи, може, бліду?

Можливо цю, що успіхом блищить?

А може ту, що жалістю фонить?

Як важко стало обирати.

Кого ж сьогодні мені грати?

Може на це махнуть рукою

Й прикинутися все ж собою?

...

Іван Хрущ

Найвище благо

За всі блага мені миліша

Звичайна та простенька тиша

Коли останній звук вже згас

Коли став видимим сам час

Коли неначе ти пірнаєш

У пустку, де нема нічого

Коли від світу утікаєш

Туди, немає де нікого

Тоді стаєш ти наче вільний

Тоді стаєш ти справді сильний

Тоді ти входиш у цю фазу,

Коли ти можеш все й одразу

...

Іван Хрущ

Ти

Світились зорі угорі

Буяли трави в тишині

Йшла ніч тихенько поміж саду

Минала грона винограду

Весь світ міцненько собі спав

А я на небо позирав

Як серед безлічі зірок

Ти лагідно карбуєш крок

Минають безлічі ночей

А я не сплю, дивлюся в небо

А я не сплю, дивлюсь на тебе

Не зводячи очей

Серед мільярдів тих зірок

Ти за всіх миліша

Серед мільярдів тих зірок

Ти найяскравіша

...

Іван Хрущ

***

Квітнуть у полі жовті квітки,

Зеленню трави буяють,

Вміло плетеш ти із квітів вінки,

Що дивним світлом сіяють

Мандруємо вдвох цим краєм давно

Ти кажеш як тут красиво,

Мені на усю цю красу все одно

Для мене лиш ти справжнє диво

Линеш ти легко, неначе мара

Прекрасна, як квіти та трави,

Наче утілилась в тобі весна,

Ти сяєш у світлі заграви

Даруєш усмішку ти всім,

Кого зустрінеш по дорозі

Чому даєш цей дар ти їм?

Мені ж всміхнутись ти не в змозі

У спробах звернути на себе увагу

Утратив давно часу лік

Здобув з цього я лиш зневагу

Не звернеш ніколи свій погляд в мій бік.

Та все ж за тобою я йду, куди б не пішла

Несу твій тягар замість тебе

Які б негаразди ти не знайшла

Я радо прийму їх на себе

Іду за тобою — навіки твій раб

Не треба в житті мені інших зваб

Уклав в твої руки своє я життя

І душу свою кинув у забуття.

...

Іван Хрущ
12+

***

Лежиш, розпатраний у полі,

Посеред тіл розідраних на клапті,

Хотів ти людям вільним дати волі

І одягти у свої рабські лапті

Тепер докльовує лиш ворон

Смердюче падло, що від тебе залишилось.

Тепер увесь світ проклинає хором

Паскудну землю де ти народилось.

Чим думав ти, коли сюди припхався?

Бажав ти слави визволителя напевно,

Щоб світ увесь тебе жахався

Та здох безславно ти й даремно

Та ще й за що? За карлика дурного,

За "ціль велику", за отєчесвто своє

Чекає твоя доля і на нього

Недокраїна, звідки виліз ти, згниє

Лежиш, розпатраний у полі,

Життя твого паскудного ще декілька секунд лишилось

Не підкорить народ, що втіленням є волі,

Тому, що все життя у рабстві лиш було й катам корилось

...

Іван Хрущ

***

Чи бідним був, чи паном уродився,

Чи правив ти, або до ніг чиїхсь стелився,

Колись піде душа у круговерть.

Кінець для всіх один — це смерть

Вона зрівняє все й усіх

І під її залізний сміх,

У вічність рівними рядами,

Перед самії райські брами

Ступатимуть, як божевільні,

Забувши те, як були вільні,

Як прокажені будуть йти

І ланцюги свої тягти

Мільйони душ, неначе різних,

Таких могутніх, владних, грізних.

Тепер вони в колонну встали

І перед суд останній стали

Однакові, всі як один,

Забули тисячі годин,

Які в житті вони прожили

І скільки вклали у це сили.

Тож не важливо ким ти був,

Якої слави ти набув,

Чи добрий був, а може злий,

Чудово бачив, або був сліпий,

Колись усе це завершиться,

Колись життя твоє скінчиться.

Тоді прийде стара з косою

І забере тебе з собою

...

Іван Хрущ

***

Коли до краю підійде життя,

Коли все йтиме в забуття,

Зустрінемося ми з тобою,

І разом сповнені журбою,

Згадаємо минулі дні,

Де ми, неначе кораблі,

Пливли собі посеред моря,

І як не знали вдвох ми горя

Як сонце лагідно світило,

Як море тихо говорило,

Як шепотіло нам казки,

Картин виводячи мазки

Картин чудових, неймовірних

Про мудреців, свободі вірних

Про двох людей в відкритім морі

І як ведуть кудись їх зорі

Ті зорі вказують їм шлях,

Куди вони на кораблях,

Змагаючись із вітром путнім,

Пливуть під парусом могутнім

Колись з тобою ми кохали.

Із почуттям ми цим літали,

Неначе в яснім небі птах,

Забувши геть про слово страх

Удвох колись під деревом сиділи.

Частенько там про мрії гомоніли.

Легенько листя шелестіло

Й до нас тихенько шепотіло

Та плинув час — нещадний пан

І листя з дерева опало

Тоді ударив барабан

І дерево вмить запалало

Згоріло дерево у мить

Із ним згоріла мрія

І посивіла неба враз блакить

Погасла вже надія

Ми розійшлися в різні боки,

Неначе все було у сні.

У різні сторони карбують ноги кроки.

Не чути більше радості пісні

І довго темрявою ми блукали,

Забувши світлі почуття,

Забувши щастя, що ми мали

І канули у небуття

От час настав, і зорі спалахнули.

Вистави всі завершилися вмить.

Тоді багато душ збагнули,

Що вітер зовсім не шумить

Настала тиша, що поглинула усіх.

Навіки зник у день цей сміх.

Поглинула усіх туга,

Заграла десь сумна фуга

І зникло все, неначе й не було,

Неначе й не з'являлося воно.

І вкрила темрява весь світ,

Неначе землю квітів цвіт

До краю підійшло життя.

Усе вже йде до забуття.

Ми знов зустрілися з тобою,

І разом сповнені журбою,

Згадали ми минулі дні

Де ми, неначе кораблі,

Пливли собі посеред моря

І як не знали вдвох ми горя

У мить останню за руки ми взялися,

Сльозу останню пролили

І без страху назустріч долі подалися,

Згадавши в щасті разом як жили

...

Іван Хрущ

***

Посеред світу дерево стоїть

Під деревом тим дід сидить

Він кобзу у руках тримає

Й на ній тихесенько щось грає

Мелодія та невесела

Вона похмура й трішки зла

Настільки, що сусідні села

Всі огорнула в мить туга

Луна та музика усюди

По всіх оселях і дворах

Її усі місцеві люди

Невпинно чують в головах

Селяни сильно схвилювались:

Луна туга не день, не два

Вони всі радитись зібрались

І разом вибрали собі посла

Посол до дерева подавсь

Ішов він впевнено і мужньо

Побачив діда, з кобзою що гравсь

І привітавсь до нього дружньо

Старий підвів на нього очі

Та грати все ж не перестав

Стояв посол би так до ночі,

Та раптом місію свою згадав

Заговорив посол поволі,

Про ту мелодію сумну,

Про те, що у селі всі кволі

Вже котрий день усі без сну

Продовжував він говорити

А дід все грав собі та грав

Посол звернувся знов до нього

Та дід уваги не звертав

Сумна мелодія лунала

І далі тугу наганяла

Посол, постоявши, пішов

Бо відповіді тут не знайшов

Бринять тужливо кобзи струни

Луна летить у небеса

Бринять, карбують туги руни

Та не стаються чудеса

Сидить старий, на кобзі грає

Сльоза тихесенько тече

Бо сум той клятий час не повертає

У серці полум'я пече

Не має дід для кого жити

Не має вже кого любити

Всі спогади ще не забуті

Вони лиш привиди закуті

Вони лиш допікають сильно,

Не відпускають жити вільно

Вони як ланцюги залізні

Полонять душу міцно й грізно

Минули дні, мелодія вже не лунає

Не чути вже, як кобза грає

Радіють разом всі в селі

Знов радість ходить по землі

Посеред світу дерево стоїть

Під деревом тим дід лежить

Він кобзу у руках тримає

Та більш ніколи кобза не заграє

...

Іван Хрущ

***

У серці щось легенько тліє.

Воно пече, але не гріє.

Воно неначе та отрута,

Що сковує тебе як пута.

Воно маяк в відкритім морі.

Воно посеред неба зорі.

Воно як сонце в хмурий день.

Як відзвук радісних пісень.

Воно спалахує і гасне.

Воно спотворює прекрасне.

Воно веде у темний край.

Воно у пекло перетворить Рай.

Воно привабливе й красиве.

Воно підступне та жахливе.

Воно із тебе тягне сили,

Доводячи враз до могили

Воно народжується й гине.

Воно вогнем по тілу плине.

Воно захоплює свідомість.

Воно веде у невідомість.

Ти поринаєш в світ бажання

І вороття назад нема.

У серці твому лиш кохання,

Свідомість твоя вже німа

...

Іван Хрущ

Скарб

У мороці, де лиш кружляє тінь,

У підземеллях всіх забутих мрій,

Куди забороня глядіти лінь,

Похований великий скарб твій

Лежить, весь попелом укритий

І не живий він, і не вбитий

Забутий усіма лиш він,

Бо згадки всі про нього — тлін

Той скарб ніхто ніколи не жадає,

Ніхто заради нього не живе,

Вдає ж бо кожен, що ніхто його не має,

І далі по життю собі пливе

Колись усе змінитись може,

І кожен іншому про скарб той розповість,

Чинитимуть усі лиш так, як людям гоже

Згадають, що найбільший скарб їх — совість

...

Іван Хрущ

***

Неначе сокіл, що по небу плине,

Як той потік, який з гір лине,

Летить Душа за небокрай

З надією потрапить в Рай

Летить крізь хмари в небеса

І споглядає чудеса,

Де землю м'яко, наче тінь,

Вкривають тисячі хотінь

Де люди думають грошима,

Де правило життя - "я хочу ще!",

Де помирає Істина незрима,

Де людяність впадає в урвище

Мільярди душ живуть бажанням,

Забувши геть про почуття

І світ сповняючи стражданням

Втрачають з ними сенс життя.

...

Іван Хрущ

***

Легенько землю вже вкриває

Весь світ у біле одягає

Пухке лапате полотно,

Неначе біле золото

Мороз знов пост свій посідає

Усі йому поклони б'ють

І світ неначе завмирає

Сніги нам зиму вже несуть

І ось вона у пишних шатах,

Володарка прийдешніх днів

На конях у біленьких латах,

І під вітрів тягучий спів,

В багаті зали заїжджає,

Красуня в білому вбранні,

Мороз накази розкидає

Навколо купа метушні

Виходить пані із карети,

Усі дивуються красі

І простягають їй букети,

Що зібрані в осінній ще росі

Мороз до панни теж підходить.

Вклоняється і руку подає.

До трону радісно її проводить

І весело до неї заграє.

Цариця трон свій знов посіла.

Зима настала вже у нас

Всім світом знов заволоділа

І все навколо сяє від її прикрас.

...

Іван Хрущ
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Конкурс "Сім слів"Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Поезії багато не буває😍 Тож оголошуємо новий конкурс: ✒️«Сім слів»✒️ Умови дуже прості, тому пам’ята ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
На Аркуші вже:
11808читачів
144258коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: