🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6978)

Про пацючків

На пташинному подвір'ї, не глибоко

під землею,

Пацюки зробили нірку, й проживали

там сім' єю.

А родина та велика - діточок у них

багато.

Пацючки й пристосувались з годівнички

корм тягати.

Підростала їх малеча, вигадала вже із

хатки.

І наважились, нарешті, вийти

щуреня-хлоп'ятки.

Несміливо, обережно діставались

годівнички.

Та Індик малих помітив - відволікся

від індички.

Набундючився сердито, клекотав,

махав соплею:

" Вас тут ще не вистачало...

поряд з їжею моєю!

Я тут маю кожен день за порядком

наглядати.

Мають всі, щоб щось зробити,

в мене дозволу питати.".

Пацючки злякалися, звісно, бо не бачили

такого.

А Індик все вихвалявся, поки не було

нікого.

Та, як почала збиратись біля годівнички

птиця,

Пихатому довелося мовчки місцем

поступиться.

Став зкраєчку, згладив пір'я.

Дзьобав зерно скромно й мирно.

З подиву малі заклякли, стоячи,

розкривши очі

З сподіванням, що Індик: зараз, ось вже

загелгоче.

- Хіба ж можна так з Індиком? -

пацючок питав присутніх.

- Він тут стежить за порядком. Головний.

З соплёй. Могутній.

- Так принижувать не можна.

Навіть перед горобцем!

І, будь що, авторитету треба зберегти

лице!

Та ні кури, ні качки на малих і не

зважали....

І нахабні горобці поряд зернятка

клювали.

Дивувались пацючки устрою в пташиній

зграї,

Бо в своїй родині звикли:

хто нахабніший - той правый.

А надвечір зник Індик. Вже про нього

нема й згадки.

Набігавшись, пацюки, пробиралися

до хатки.

Та у сутінку присіли під калиновим

кущем...

Бо відчули: смачно пахло

свіже-звареним борщем.

25.05.2022

...

Irina Velika
16+

Дим. цигарки

Ти як цигарки дим, важко тебе вхопити оком,

Відходиш до неба, там де мене нема,

Подих роблю,

Вкрай глибокий,

Тебе хапаю,

Наповнює груди, тримким ароматом,

І не дихаю...

Не хочу пускати, аж до наступної зустрічі,

Тебе з моїми губами, бо ти як дим цигарки,

Тільки краще.

...

Потворчий

СТРАСНА П'ЯТНИЦЯ

На страсну п'ятницю згадаєм:

Христос в цей день за нас страждав,

Його ми жертву пам’ятаєм.

Щоб жили ми Він помирав.

Хрестів тягар не повторити

Вже більш нікому на землі.

Тепер, щоб душу оновити,

Потрібні сили немалі.

Христос є наш Спаситель світу,

Який подарував надію.

Живемо Його Заповітом

І світла віра серце гріє.

О, Божа милість, осяй крильми,

Хай страсна п'ятниця розбудить,

Щоб пам'ятали ту жертву ми,

Та знали, що Христос нас любить.

14.04.2023.

...

Мирослав Манюк
12+

Світле майбутнє і світле пиво

Мій друг, який сидить біля вікна

І він дивиться вбік,

Він мріє про світле майбутнє, можливо,

Але він замовляє світле пиво собі та мені,

Що теж непогано.

Оригінал:

Mon ami qui est assis près de la fenêtre

Et il regarde au loin

Il rêve d'un l'avenir doré peut-être,

Mais il commande de la bière doré pour soi et moi,

Ce qui est àssez bien aussi.

Вірш дуже простий і без французького віршового розміру, але все ж захотілося поділитися. Намагався дібрати один спільний синонім для світлого пива та світлого майбутнього. Знайшов - doré/золотий

...

Артем Максимович

Арф'ярка

Арф'ярка сказала мені у тому дурному сні, що арфа більше ніколи не буде дієвою зброєю,

Що музика наче вмерла і погоріли перли, і слово важить не більше за репресовані вірші.

Я подивилась на неї, на тії розп'яті нерви, я зазирнула в очі розтерті корявим почерком:

Хто ж тебе, мила, вивернув безжальним до правди виром тим? Хто ж тебе, милу, виміняв на недосліджені виміри?

Хто ж твої руки викрутив своїми дурними криками? Хто ж аморальними крихтами перебиває критику?

Сон перервав дзвін розтрощеного будильника:

Звук зрекошетив від стін, розбилося скло лічильника.

На мерзлім календарі наскрізь опалком зпечені

Дати виднілись старі під недописаним реченням.

Арф'ярка змовчала мені у тому дурному сні, про те, що летальною зброєю стане нам небо зоряне,

Про те що, музика в стані оклиги та скоро встане, про те, що слова останні переламають ставні.

Я подивилась на неї, на цвіт її апогею, я зазирнула в очі, які усміхалися мовчки:

Хто ж тебе, мила, вивернув безжальним до правди виром тим? Хто ж тебе, милу, виміняв на недосліджені виміри?

Хто ж твої руки викрутив своїми дурними криками? Хто ж аморальними крихтами перебиває критику?

...

Paper_Paper3

***

в ізотопах думок мізантропом блукаю

жодна з них не пасує віршувальному чаю

у якому я знуджено змішую сенси

що мені почуття чи сумлінність принесли

так

не завжди виходить знайти інгредієнти

що були б гармонійні під велінням моменту

та моє мізантропство навіть в рідкісних вдачах

убиває можливість працювати ще краще

ці слова не для того, щоб пробити на жалість

просто хочу хоча б попередити панство

що найбільшої критики варто чекати

від поета самого, аніж його брату

тож віршуй-но сміливо

не пасуй перед словом

що гостріше за сталь багаторазово

бо коли згасне світло сценічних софітів

ти зустрінеш найгіршого критика світу

він тобі усміхнеться твоїми ж губами

назве тисячі огріхів прекрасної гами

він загубить твої найсміливіші мрії

тож не вір цій істоті, що твого виду й імені

погуби мізантропство до своїх віршів

бо інакше не встоїш, а безвісти зникнеш

05.04.23

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

***

Вона йшла. Ще по суті дівчинка.

Дочка степу. Мала воїтелька.

Така горда. Цариця в розквіті.

Перемога звучить у поступі.

Вона йшла. Під ногами босими

Хрускотів кістяк Македонського.

А небесна пантера шкірячись

Позіхала у пору місячну.

Чи розбудить донька Атеєва

Сонну кішку борнею ревною?

Ні. Проспала богиня. Косами

В'ються стрічки кривавих споминів.

Та цариця жива. Не зломлена.

Вона йшла. Ні! Плила княгинею.

Юна серцем. З хрестом за спиною.

У кумирах навік зневірена.

Загартована втрати відчаєм.

Вона йшла. І тремтіли зрадники,

Чувши кроки своєї владарки.

Та розбещені діти владою

Материнську корону втратили.

Ними зронена в марних сутичках,

Покотилась Орді назустріч. Так

Бог гартує чи то сторицею

Віддає за роки язичництва?

Та княгиня жива. Не скорена.

Вона йшла, а козацтво з шаною

Віддавало салюти шаблями.

І гриміли гармати голосно

Над неволею влучним посміхом.

Та нажахані світлом Фенікса,

Сильні світу сказали: "Скресни-но!"

Та гетьманша жива. Не здолана.

Вона йшла. І лютневим холодом

Зародилось бажання потайки

Повернути б свободу втрачену:

Це єдине, що має значення.

Вона йшла. Її тіло зболене

Нещодавно було оновлено.

"Братська" кров не прийшла на врочення

Й проводжає очима вовчими,

Щоб під волі сяйною зіркою

Увіп'ятись у шию іклами.

Скільки років минуло. Зможемо

Чи зарадити знову злочину?

Ми не маємо права помилки

Залишити княгиню мороку.

Вона йшла. Вона йтиме. Вічністю

Крокуватиме гідна й цілісна

Та, що нині є Україною,

Що була та що буде вільною.

01.04.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Хронічний діагноз

Цей недбалий наряд, хворобливе лице,

Рвані рухи, скуйовджені патли.

Він так схожий на тих опівнічних нікчем,

Що віршують, коли треба спати.

Його погляд блукає, хоч видно, десь там,

У глибинах душевних люстерок,

Щось вбачається млосно-чарівне, й на грам

Невпізнаване в лоні містерій.

Верениця пустих й нескінченних проблем

Змусить легко про нього забути.

Кинеш погляд скупий та безжальний мигцем,

А він тихо врізатиме дуба.

Хіба ж знала ти, що в епікризі його

Є порада подалі триматись.

Ти не глянула, а провела батогом

По спині тонкошкірого бранця.

І хто скаже тепер, що робити йому,

Чи морфін купувати, чи магній.

Побажаємо разом бідасі без сну

Побороти хронічний діагноз.

19.03.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Елегія

Я вірила в те, що між нами все бути могло інакше,

Зустріла тебе на ринку й купила. Здалося, наче

Натрапила на туата. В свої чарівні шістнадцять

Ти душу друїдки впокорив й привласнив собі назавжди.

Цей профіль, ці очі, цей стан належати міг Кухуліну.

Якби ж ти скорився... Ні. Фаль сказав не чекати на диво.

Надії мої зірвав, мов для вбрання свого конюшину.

Так де ж той стокгольмський синдром, коли він потрібний, богине?

Ти знехтував рабством, як ящірка нехтує тілом. Дар мій

Розбивши на друзки, в дурні пошивши чаклунку. Намір

Став злочином дійсним: трунок у келиху був неявним,

А юшка занадто смачна, коли поруч мій власний янгол.

Ніхто не дізнається, любий. Довіритись можеш мертвій.

І навіть в Країні Юних не видам твого секрету.

Останнім закляттям жриці, дозволь, зупокою варту.

Мій рабе й владарю, без тебе й мізинця життя не варте.

Шкода, що омела та місяць ніколи твої не стануть.

Тікай, мій коханий. Більше не втримаю сина Даннан.

Не згадуй нещасну. Хочу, щоб ти не журився марно.

Пробач, що друїдка нарешті зустріла своє кохання.

18.03.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Епітафія

Великий Змій не їсть свій хвіст, вдавився.

Дрібнішає щось на очах, нещасний,

В агонії конає декадансу,

Звиваючись у хаотичні кільця.

Сплюндрований безцільністю мистецтва,

Зациклений у алгоритмі ритму,

Він — аутсайдер власної гонитви,

Уроборос, не здатний до безсмертя.

Закритий клуб жерців мерця осліпнув,

Купаючи прощальний крик гіганта

В оваціях останніх із атлантів,

Байдужих до його прощальних хрипів.

Алхіміки з пов'язками на лицях,

Розводячи безпомічно руками,

Відмовками годують свідків драми:

Поезію таки поглине вічність.

І кашляє надривно кров'ю аспид

На кахлі спорожнілої вже зали.

В підніжжі у священного Граалю

Судилося від спраги Змію пасти.

Судилося. Хоч дихає уперто,

Безсмертя його фікція — несмерть.

Чи зцілить пацієнта пацієнт?

Так само, як поезію поети.

Та чи зцілити апріорі мертве?

14.03.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Не встояти. Встояти.

Не встояти. Встояти. Ґрунт осипається.

Зараз загинеш - ніхто й не дізнається.

Жив, чи не жив? У зневірі, чи може

Навіть гадав, що ця смерть допоможе?

Хто тобі скаже, як страшно та близько?

Курява в полі стелиться низько.

Ти вже колись побував на краю.

Сам добре знаєш, як тісно в раю.

Хай на землі ми лишились самі.

Майже наосліп повземо в пітьмі.

Запам'ятай: твої сестри й брати

Встоять, допоки стоятимеш ти.

2019

...

Mina

Дріт колючий

Дріт колючий. Дим дрімучий. Спалах у диму.

Надто довго зимували цю страшну зиму.

Всі посіви попоїли. Всі дерева попалили.

Жили, наче уві сні - навісні.

А відомо, що весною зазвичай ідуть до бою.

Поки довгими ночами гартували люту зброю,

Вийшло сонце, обігріло переламані шляхи.

Повернулися сталеві птахи.

Світ зійшовся. Між собою ми хитали головою,

А снаряди малювали небо фарбою рудою.

Від сьогодні нам ні волі, ані прихистку нема.

Де не глянь, усюди нині - тюрма.

2019

...

Mina

Дорога на лівий берег

Дорога на лівий берег.

По рейках сталевий шерех.

Стоїть неосяжний шерег

І ниє передчуття.

Дорога повзе ходою,

Спливають роки водою.

Ідея сама собою

Не варта твого життя,

Але і життя без неї

Не варте душі твоєї,

Тож там, де нема ідеї

Шукать і не відшукать

Того, що лишили вдома.

І давить тягуча втома,

І мов безупинна кома -

Миритися і звикать.

Той берег ночами сниться:

Затріпана багряниця

Здригається і чваниться,

Та начебто вже чужа.

Чужа і водночас рідна,

І щедра, і страшно бідна,

Моя батьківщина східна,

Якою іде межа.

2019

...

Mina

Не чистий четвер

Життя обійнялось зі Смертю,

Між ранком і вечором – світ.

Все – обертом, круговертю...

Між радощів та між бід.

Не чистий четвер. Не чистий.

Всередину в'їлась кров.

Великдень – не урочистий,

Бо знову воєнний. Знов...

Велике всесвітнє свято

Окопи – на схід, рови...

Свічок у церквах багато...

Розстріляні хоругви...

Вберемось у вишиванки,

Розпишемо писанки...

А там, на кордонах – танки

І наші захисники...

Напевно посвятить паски

Утомлений капелан,

І в Бога попросить ласки

І зцілення душ та ран.

Не чистий четвер сьогодні:

Він в поросі та в крові,

Ген там, де десятки й сотні...

Їх подвигом ми живі.

P.S. задонать на пасочки для ЗСУ.

...

Оксана Весна

з настрою

...літачки кораблики легкі у просторі

плавають літають в небі і на морі

крила та вітрила з метеликових крил

поведуть у далі подувом вітри

а хмаринки білі у безмежній волі

плавом пропливають в небесах крізь долю

подивом у спогад із дитячих мрій

болем щемом в серці згублених надій

згадкою про юність весняною ранню

квітами тендітними світлого кохання

і серпанок степом в дивній цій порі

осипає очі росами зорі...

...

Ем Скитаній

Галатея

Десь там, на перехресті недоліків та дива,

Де творить чудеса небес чарівна сила,

Де сферу кришталеву тримають серафими,

Твого задум буття явити пощастило.

Над ним корпів всюношну найбільш сумлінний янгол,

Хлебтав без перестанку, аби не спати, каву,

Пропорції твої перевіряв вже всоте,

Аби ескіз його завернутий був вкотре.

Він брав за еталон роботи свого Майстра,

Він мріяв, щоб Господь своїм митцем пишався.

Із пристрасністю генія він створював прекрасне,

Зловивши мить натхнення та відповідний настрій.

Секрет твоєї усмішки він випадково викрив,

З есенції грози здобув у погляд іскри,

Додав трохи безумства сконтрастити сумирність,

І у своє творіння влюбитися ледь стримавсь.

Він креслення свої представивши на розгляд,

Ховав тремтячі руки, що так боялись осуд

Зустріти знову. Знову! Шедевр готовий, досить!

Його щоб захистити, він ладний був на розбрат.

Але все обійшлося, і ти, оживше диво,

Вдивляєшся у дзеркало, вишукуючи хиби.

Що на порядку денному? Статура, профіль зліва?

Не розчаровуй майстра. Він був таким щасливим.

11.03.23

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

"Героям"

Муже, славетний відвагою йти в невідомість безсмертя,

Дюжину знаних та сотні забутих діянь учинивши,

Відав чи ти, що шукаючи шлях до богів милосердя,

Станеш рабом, що служитиме задумам ницим і грішним?

Тюхе обранцю, що став божевіллям Олімпу богині,

В смертних обіймах стискаючи шию Немейського лева,

Певно,ти вірив, що з гідністю сплатиш борги, Зевсів сину,

Силу півбога ввіряючи в руки Мікен владареві.

Викреслить ймення твоє із сліпої Атропос сувою!

Прагне цього Еврістей, боягузливий горе-правитель.

Мойра Лахесіс добряче тебе ошукала, герою:

Байдуже долі до волі, хай смертний ти чи небожитель.

Мужній Алкіде! Хай вдячні тобі Прометей та Еллада,

Доблесть свою ти черпаєш в бажанні нікчемі служити.

Шлях твій, оспіваний музами, стелить богиня Апата,

Гімном твоїм стали сльози скорботи в очах Іпполіти.

Гірко картає себе Іолай за підмогу близ Лерни,

Зморений люд з ностальгією дивиться в небо Стімфали.

Що ті потвори, як править безкарно державою  скверна?

Що ті герої, що в дар їй народ принесли на поталу?

06.02.23

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Гримаси

Хто я, скажи, що тут в гримасах віри

Одній тобі у вірності клянусь,

Що в погляді твоїм боюсь довіри,

А більше, щоб довірилась боюсь.

Що чуйних слів патетика нестерпна, —

Пустинний берег відданий хандрі,

В твоїх слідах шукає знак безсмертя

Самотній друг на стоптаній землі.

І змірює своїм байдужим зором,

В таблицях мір піднесену красу,

Що за гримасами приховує свій сором,

Жаліючись видушує сльозу.

Він роздивляється в заломлених зап’ястях,

В лукавстві рук і холостих очах,

І жест, і погляд їхнього нещастя,

Живу любов, що губиться в слідах.

06.06.2019

...

Володимир Каразуб

ПРИКЛАД ДЛЯ ДІТЕЙ

Важко бачити страждання,

Хвороби та біди людей.

Навіщо ці покарання,

А ще тим паче для дітей?

Їм же потрібне повчання,

Співчуття та ще й кохання.

Не відмовте їм у слові,

У вашій участі до них,

Та будьте напоготові

Для вчинків добрих та простих.

Одного разу доброта

Стане прикладом для дітей.

Ця істина дуже проста:

Перед дітьми любіть людей.

12.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Спогад

Я смикну спогад за ледь зриму кіску

Про ту весну, задовго до війни,

Про дощ, який так само довго виснув,

Й цвіли морелі, наче навісні.

Яскраво соняхом сміялась парасоля,

Рука завмерла у його руці…

А вперта віра гріла, ніби вчора,

У янгола на правому плечі.

З бруньок бузку випурхували мрії,

Як її погляд у його тонув,

Безжурно серце множило надії…

Вона була і він тоді ще був…

Тремтить весна в життєвій нетерплячці,

Під берцями розбризкується твань,

Знов обстріл, в очерет сховались крячки.

Робота, бій, рішучо, без вагань

Із дня у день, щоб ряст буяв у лісі,

Щоб цвітом шаленів вцілілий сад,

Весняний дощик тихо падав в місті,

Над кимось парасолю ніс солдат.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

Знову

Знову страти, знову "Вічна пам'ять!", Знову клятви відплати, знову зусталь і знову плáчі,

Обмінні фонди забиті, погублені діти, дати

б мені водою омити ріки тремтячі.

Атланти уже не хочуть стояти

І знічений птах тихо у небі старому закляче ,

Тож плечі доводиться нам підставляти.

І не спламенитися нам у крові киплячій,

І не стати нам внóчі забутими тінями,

У вóгню породжені, у землі святій і погребені,

Під калиновими гіллями могили нам зведені.

Розстріли, лунає черга від автоматів,

Спочатку коліна а потім і серце прострелені.

І десь на перехресті своїх постулатів,

Я стою одна, серед залитою кров'ю зéлені,

І мертвих, пустих та старих силуетів.

...

Віадала Роса

Павук

Павук - майстер рукоділля досконало плете сітку.

Павутиннячко прозоре часто зустрічаєм влітку.

Сітка та - для полювання (це так звикли ми вважати),

А Павук - лише мисливець, здатний всіх комах вбивати.

Та, навіщо ж Павуку стільки часу витрачати,

Сподіваючись що поряд муха буде пролітали...

Примітивна людська думка павуків, напевне, тішить.

Та, насправді звісно, все - набагато цікавіше.

Уночі, коли на небо зірки вийшли погуляти,

А маленькі діти в ліжках стали міцно засинати,

Казкар-Місяць сни чарівні шле на землю з срібним пилом.

І вони леб'яжим пухом м'яко линуть небосхилом...

Та, кружляючи повільно, потрапляють... в павутиння.

І примарно-срібна сітка поглинається світінням.

То спалахують веселкой легкі сни - кришталі дрібні

І крізь сітку павутиння ллють добро, дітям потрібне.

Сни ж важкі, сумні і темні павутиння не відпустить.

Ворожбит-Павук ніколи смолу-смуток не пропустить.

Сни, що мали просочитись дітям в подушку сльозою,

З першим променем, уранці, упадуть в траву росою.

Після ночі візерунок павук пильно оглядає.

Місце, де порвалась сітка срібной ниткою латає.

І чаклунсько-павучинний танок починає знову.

Ну, а вдень комахи в сітку потрапляють випадково.

09.08.22

,

...

Irina Velika

Конспект

у нас було вікно. ми пили каву

та говорили в хмарі тютюну

про те куди тікав григорій сава

про те як наша влада лове ґави

про москалів і певно про війну

слова свої печатаючи міддю

майбутнім поколінням на покон

аби не забувало те поріддя

про те які сумні які ми бідні

неначе двічі компостований талон

як сильно щастя їм намолотили

боргів собі набравши наперед

чогО збулось і чОго нам кортіло

як ми живемо тут в одному тілі

і як у нас буває тет-а-тет

і пальці розчепіривши по-панськи

ми в розумовий грали коркотяг

напилися заради бідолах

немов Бальзак та Евеліна Ганська

та вийшли в місто наче проповідник

що все кричить на іноземній мові

про щось важливе. Певно про Христа,

вважаючи, що тут земля поганська

...

undyber

рогата миша

шипить і плеще в очі срібна піна

пливуть хмарин поплетені вінки

серед березового цукру і проміння

вони муркочуть кішки та жінки

ми біжимо торкаючись губами

межи деревами які біжать назад

немов налякані тікають білі дами

яких жене у ніч страшний пірат

нам шумовиння очі виїдає

і сльози падають через веселий сміх

немов русалки нас заскоботали

і кинули вмирати тут на сніг

сміятися нас кинули на сльози

у кішок натовпі в оточенні жінок

ми потопаючи хапаємо за лози

і за небес незгасливий вінок

і хвилями тіла на берег плещуть

у горлі тріпаючи дзвінко язиком

кішки муркочуть і деруть нам ноги

і місяця пливе рогатий ком

і місяця пливе рогата миша

на чорному дірявому листку

а ми цілуємось неначе світу більше

не буть уже на нашому віку

...

undyber

БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (4)

Коли

хвилі закипають, я не

можу дати собі ради, не

можу спинитися в лавинах солоних туманів...

Моя робота -

по вісім годин на день слухати

Фата Моргану,

привид з обличчям Коцюбинського,

але стогне він словами Шевченка,

словами, що котять на мене

через Міст Джорджа Вашінґтона

із глибини Нью-Джерзі -

моя робота -

вісім годин перепиняти слова Фата Моргани, але

я не вправляюся з обов'язками, коли

хвилі закипають.

Начальство зиркає на мене скоса, але

я не зважаю на те, коли закипають хвилі.

Я кидаю робоче місце і

повертаюся до нього,

я заходжу до

вічноголодної пащі макдональдса,

і мене питають: "Чого ти хочеш?", але

я випливаю раніше, ніж встигаю відповісти,

бо хвилі знову спузирило, а

я не можу говорити, коли

хвилі закипають...

Мене хвалять,

мене беруть на кпини,

виносять догану, але я

розштовхую плечем юрму, що

доля нанесла мені до ніг,

бо ж море грає,

викидаючи

величезні пухирі інертного газу,

заради якого вмирає моя

кохана, вмирає і ніяк

не помре,

хай буде проклятий день, коли я

зустрів її вперше,

такого ж дощового вечора

під баштою мертвого маяка!..

...

undyber

Великдень

Звеселись! Скоро свято велике-то Пасха

І прийде надія в життя,

Весь біль і смуток піде.

Ми знаємо Господа нашого Рятівника,

Всюди і повсякчас Він твердиня моя!

Вербна Неділя й Великдень час молитв,

Нехай не буде ніяких битв,

Промовимо в Небо і будемо почутими,

Ступимо без гордині перед Ним роззутими.

Я знаю: ніхто так не подбає про мене як Творець,

Готую я на вечерю Йому млинець

І чекаю приходу в гості з родиною за столом,

В цей День всі турботи й страхи стануть сном.

...

Діана Гобой

Неповторність весни

Чую шепіт я вітрів,

Несуть вони мене понад горами

Й в захопленні голос мій німів,

Коли ішов дорогу довгу я роками.

І чую спів птахів в степу

І місяць молодий споглядаю,

А весна радо приймає пісню мою,

Яку в птахів переймаю.

Розправив руки назустріч я весні

І плив гірськими водоспадами,

Під дощем купався на зорі

І щастям наповнявся як градами.

І вдихав чарівний цвіт весни,

Що в глиб манив і чарував,

Вивчав усі її дари

І разом з ними як роса переливав.

Незбагненна дощова погода,

Утім капризна назавжди,

Вона як райська насолода,

Хай тільки гарний настрій їй прийди.

Весну як Бога відчуваю,

Її окутавшись красою її безмірно солодко вдихаю,

Вона кругом- вона завжди зі мною!

...

Діана Гобой

ЕПІТАФІЯ

Ти захищав цю землю, дану Богом,

Завжди доводив ділом, а не словом.

Для своїх дітей ти не хотів війни

І щоб цю біду побачили вони.

Ти все одно приблизиш перемогу –

На небі, допомагаючи Богу.

В наших серцях ти будеш вічно жити –

Знай: тебе люблять дружина та діти.

05.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Це вперше

Це вперше

Ти не відвів погляду

З моїх очей,

В яких виднілись краплі холоду.

Це вперше

Я зазнала такої відвертості.

Ніби прочитав ти всю мене,

Не полишивши жодної таємниці.

Це вперше

Хтось відкрився мені настільки,

Дозволивши так довго

Дивитися в очі,

Повні прозорого смутку і тільки.

...

Вікторія Сиволап

Знаєш, я завжди боялась самотності

Знаєш, я завжди боялась самотності.

Принаймні так я казала собі.

Випробовувала різні хоббі,

Шукаючи нові способи скоротити дні.

Видаляла пісні з плейлистів,

Бо асоціювалися вони тільки з тобою.

І намагалася жити в теперішньому,

Намагалася бути собою.

Мені здавалося, що це дійсно працює,

Адже я почувалась доволі спокійно.

Хто ж знав, що в звичайну суботу

Сльози виділятимуться настільки обільно.

...

Вікторія Сиволап

БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (3)

Вранці

до мене приходить

безумна Знайда,

сідає на попіл згорілих зірок, обтягує

на гострих колінах своє плаття -

джутовий мішок,

і дивиться разом зі мною на

сталевий полиск човна

під січневими хвилями Атлантики,

незворушно вслухається у стукіт

кулачків Люди, в її

голос в інтеркомі...

"Вона

сьогодні

задихається гірше звичайного, -

кажу я німій Знайді,

гладячи її нещадно обскубану голову. -

В повітрі там

майже немає кисню, а

ізоляція не випускає жару тіл -

з роками температура тільки росте..."

Знайда мовчки

піднімає на мене очі повні сліз.

Вона знає мої слова напам'ять.

Вона любить мене, як я Люду.

Вона любить Люду, як мене.

Температура в човні вже

сягнула 100 000 за шкалою

Кельвіна...

нещасна Люда,

вона обпікає руки, аби вистукати

S.O.S

об розпечену біло сталь субмарини

Я починаю

вити через зуби,

стиснені так, що кришаться,

і Знайда

веде мене від

моря додому, де в підземних комірках лежать

дідусі, зморшкуваті перлини,

скатані мушлею чужої держави,

і так само викинуті на

смітник, як мене кинуто

на цей берег

привидом шхуни "Колумб".

Я лягаю на своє ліжко

лицем до стіни,

німа Знайда

сідає коло мене

і гладить мене по голові.

Колись її тіло вдягнуть у пластиковий мішок

і поведуть на зорю, де її зустріне натовп

таких же німих, як

вона, щаслива.

Вона ще зустрінеться з

Людою.

[...кілька заключних рядків англійською, тематично не важливих...]

...

undyber

Солодким медом став твій поклик

Я розіллюсь солодким медом по стінках дотику ночей

І може жити так не треба та правда дощ вже без очей.

Та правда ранок вже, як вечір, світає сонцем перед сном,

Шукаю серце серед течій, щоб був лиш спокій за вікном.

Шукаю смутком власну долю, її не бачив вже два дні,

Так добре, що сидиш зі мною, очима щастя серед слів.

Так добре, що ти моя пісня, пахучо свіжа неземна,

Сьогодні сніг прийде із півдня й роздягне погляд догола.

Сьогодні ти, як смак безсоння, як дотик вітру на щоці,

Можливо я ще не в долонях, бо мало нам цих теплих днів.

Та мало нам ще крику світу і лик безглуздості притих,

Ти просто знай, що я не звикну, до темряви холодних вік.

Та розіллюсь солодким медом по дотику твого тепла,

Нам жити просто зараз треба та правда дощик без житла.

Та правда ранок не як вечір, заходить сонцем перед сном,

Шукаю погляд серед течій, бо чую стукіт за вікном.

Бо чую, що ти зовсім близько, солодкий смак торкай ніс,

Можливо вдосвіта ще слизько та ноги б'ються об поріг.

Можливо я не чую дотик і сміхом ваблю сторінки,

Солодким медом став твій поклик, у тіні протягу руки.

...

Клемед

кохання?

Знаєте серце розривається навіть коли кохає,

хоча якщо так,то це кохання?

чому коли слова холодні летять,коли навіть мовчання,

ти сприймеш це як найболючіше прощання?

і як би ти не згладжував провину,і не казав солодких слів,

розбите серце завжди покаже вихід,і не залишить на душі слідів.

...

julii

Ось твій паспорт переселенки

Ось твій паспорт переселенки, квиток на потяг й старі штани.

Крокуй за допомогою тіла, яке народилось тоді, коли ще не було війни.

За допомогою тіла - воно таке ненадійне, таке слабке.

Це для тебе воно непідйомне, а для вибуху воно паперове, воно легке.

Крокуй повз дрібну крамничку, яка працює під час тривог.

Повз міську божевільну, яка гадає, що винен бог.

Повз бетонні брили, повз залізні рейки, повз блокпости.

Повз весняні дерева, повз дерева, ще не порубані на хрести.

Повз паркан, на якому сидить величезний та ситий крук.

Повз історії які ніхто і ніколи не візьме у друк.

Повз небо, повз землю, повз місяць і повз зірки.

Повз тижні, повз місяці, повз весни і повз роки.

2022

...

Mina

Весна, її роль в дощах і естетичному розташуванні черв'яків

Ну,

ця погода вже дістала,

і плине дим у небесах,

і сіре небо, дощ і хмари,

і черв'яки свої тіла,

взяли й повикидали.

І йдеш по вулиці вологій,

холодний біль стискає в скронях,

та ще й стріляє в очі, брови,

смертельно зблідла ця весна.

Та зовсім скоро буде сонце

і вигляне з-за хмар тепло,

і зникне сум, і зникне втома,

Мої троянди розцвітуть.

І знову прийде час натхнення.

Мов чистий витвір Прометея,

і спалахнуть в думках простори,

і знов відчую я весну.

...

Citrus _S_M
12+

l.

оголена шия, зап'ястя тонкі,

червона помада і всмішка яскрава.

ловлю я губами повітря морське,

чи будемо разом, я досі не знаю.

ти граєш зі мною, прекрасна, n'est-ce pas?

дурне серце бронюєш приблизно на вічність.

шкода, що мій погляд тобі рідним не став,

язик обпіка гіркота. непокірність.

відмова коритися примусам долі,

мій меч стікав кров'ю вогняних перешкод.

як відчуєш палаючих тих храмів сморід,

знай, я палю сансари веретено.

наш десятий аркан не послабить цю нить,

ми приречені поруч блукати, кохана,

я боюсь цього звернення, час все горить,

ми ніколи не будемо більшим, це карма.

подай знак, чи я можу наблизитись ще?

поможи віднайти ключ до серця твого.

хотіла забути, та просить чудес

душа. вперто скиглить і хоче тебе.

якщо ти жартуєш, прошу, зупинись,

примарні цілунки горять на плечах.

бо тебе я спіймаю, потрібен лиш час,

а як обійму — не дозволю втекти.

...

ріґель.
12+

не йди спати

«не йди поки спати, залишся зі мною,

ще хоч би хвилину в обіймах цих теплих» —

слабкий шепіт з губ, поцілунок у скроню.

не стримати в ніч почуттів бриз таємних.

боялась пірнути в новий ураган,

він лякав, наче вперше, збивав мене з ніг.

минуле тягнуло на дно, я блукала,

серце кров'ю стікало, захлиналася в ній.

ти т𝒂кож лякала мене, не збрешу.

хто дозволив тобі знов вогонь запалити

в напівмертвій душі, де нічого, крім мук?

до мозолей на пальцях пишу т𝒐бі листи...

...і одразу спалю. не відправлю рядки,

що написані не чорнилами — кров'ю серця мого.

минула моя залишила страх ним кохати —

завжди в ранах від інших, по м'язах мороз.

мені страшно прийняти, що втрачаю контроль,

вірним псом сиджу в тв𝒐їх ногах — скажи «геть!».

не дай вірити в щирість, зміни свою роль,

якщо граєш — не більше, не тягни цей момент.

«я хочу й буду любити», — розказала би морю,

та чужина сміється, душить і полонить.

мені боляче буде. та хіба я не вст𝒐ю?

любов варта страждань, не обрізати нить.

темний досвід кричить: «міркування ці — помилка, стій!»

проте жити від страху більше я не бажаю.

спину рівно, лиш серце — гідний мій орієнтир,

дійсне кохання злом ніколи не стане.

увесь світ подолаю, дістануся Дому.

ти чекатимеш, правда? не дозволь сподіватись дарма.

в мене стільки історій, стільки хочеться розповісти,

а поки в уяві моїй

ми удвох поряд і

мовчимо.

...

ріґель.

в одній руці стискаю перо, а в іншій — меч

в одній руці стискаю перо, а в іншій — меч.

пишу вірші, прозу, листи,

огортаю любов'ю, підкоряю смерчі...

шрами ховаю — «світи».

сідайте зручніше, беріть всю байдужість —

я почну розповідь нудну свою,

як воїн — дитя моря, лісів й революцій,

свій шлях до мети мечом зі сталі проклав.

його руки в крові — ворогів, друзів, власній.

його очі горять — в них вогонь лихих днів.

ноги міцно стоять на землі — не втечуть, приймуть бій,

щоб одного дня дістатись рідних берегів.

зуби скалить хижим оскалом,

ричить, наче звір, відчайдушно кидається вбік.

він один, його вибір не знайомий зі страхом —

до груді притискає помаранчевий самоцвіт.

«світи та борись» — голос зривався завжди.

ці маяки так далеко, йому не дійти!

«потони в цьому жалю» — шепоче чужак, —

«нехай забере життя твоє буря.»

прокинувся воїн, підняв очі до сонця —

воно м'яко гріло крізь хмари пухкі.

«не лише гострий меч — твоя славетна зброя,

запусти світло в серце, дослухайся до сліз»

дорогоцінні краплі по кривавим ланітам —

змивають весь бруд з серця й шкіри, рятують.

сіль дере рани, кривить лице гримаса зневір'я.

«я був собі ворогом» — судинами тече люта ртуть.

казки завжди мають щасливий кінець —

наш герой знайде щастя, дістанеться моря.

воїн цей — моє відображення в дзеркалі вірне,

а значить, і я не погоджусь тонути в жалю.

...

ріґель.
12+

воїн

крила свободи тягнули на дно

хаотичних обставин і в'язких думок.

золото пір'їв не простить помилок,

мечем долі карає, беручи у полон.

цей воїн упертий. короля не признає.

на коліна впаде лише в разі поразки.

голову вище — і вперед, за метою,

дух мятежника в ньому — підвищились ставки.

«дурень ти, гордий наш самогубець!

підкорися чужому мечу, не дуркуй.

біля ніг монарха славу й успіх здобудеш,

а відмова принесе лиш задушену смерть.»

на це воїн тихо всміхався —

гостро, холодно, ніби усмішка — сталь:

«якби ж я так гидко за життя це чіплявся,

вбився б сам швидко й болісно — така в мене мораль.»

затихали всі пани, відходили подалі,

проте жах цей тремтячий заважав утекти.

на них пильно дивились два озера-вулкани —

яскравий бурштин палав лютим вогнем.

шкіряні чоботи трощили кістки ворогів,

срібний меч розчищав всі дороги до цілі.

небезпечний оскал, погляд жорсткий, шалений —

воїн йшов проти всіх, хто готував кайдани.

кров'ю недругів лицар плямував обладунки.

байдужо зітхав, стираючи червоне з ланіт.

очі палали яскравіше, наче

море крові та трупів — найцінніший трофей.

він горів, як багаття в купалову ніч,

він спалив все минуле, порвав ланцюги.

вільна птиця розправила крила. бойовий клич...

та кохання могутніше за королівські тортури.

під ребрами вибухнув солодкий біль,

післясмак апельсинів воскресив вбите минуле.

кривавий безжалісний шлях позбавив надій,

та прозоро-блакитне море звихрювало серце пожухле.

на слабких ногах воїн йшов до води,

бліді губи тремтіли, глотку стиснули сльози.

солоні краплі, солоне море, сіль на шкірі, на зброї —

поцілунки вітру загоювали рани.

бурштинові вулкани яскрилися дивом,

жага самостійності й вбивств поступово вщухала.

лицар обронив меч на пухнастий пісок,

опустився на коліна поруч з ним і схилився.

рука впевнено зависла над серцем у німій клятві,

в обіцянці довірити життя, волю, силу, тіло й думки.

лагідним, бурхливо-спокійним морем поцілований,

дух воїна знову палав обраною покірністю.

жоден король не схилить його перед собою,

жоден монарх не заволодіє цими духом і вірністю.

біло-спокійні хвилі блимнули німою усмішкою.

«ви подарували мені мету найсвітлішу.»

сонце підіймалося небесним полотном.

«світи, воїне бравий, захищай — не руйнуй.»

твердий погляд темно-солодкого меду

нарешті дізнався, що ж таке є «кохання».

...

ріґель.

інструмент світла

як важко почати.

як важко пірнути,

відкритися серцю, цей голос почути.

«горіти, щоб гріти,

їм в бурю світити —

в піщану, морську, грозову, всіх відтінків.»

"інструмент", — шепоче хтось другий.

вуха закриваю, тремчу від туги я:

«замовкни, неправда, я більше, ніж це!»

"собі нагло брешеш", — сміється в лице, —

"візьми своє серце, мій сонячний Данко,

віддай його людям, врятуй бідні души."

«я відмовляюсь, це буде нечесно!»

заплакала раптом, смак гіркий відчувши.

як дивно змінилося все в одну мить —

раніше пишалась теплим мерехтінням.

вела за собой, зігрівала спасінням,

призначенням бачила цей простий принцип.

тепер на колінах, я зовсім одна.

світ бачу спотвореним, лячним, холодним.

"це твоя доля", — голос жорстокий.

«мені дуже страшно» — і знову війна.

нестерпно, та вірю я кожному слову.

цей голос болить, скаженіє, волає.

«чи, може, ілюзія?» — підіймаю вмить зброю,

та сили на постріл в собі не відчуваю.

«дитя моря й зірок, йди за грою гітари,

Юпітер і Ріґель — твої маяки.

послання моє відправляю вітрами,

склади цей екзамен, вчини навпаки —

молилась на Місяць, просила любові,

яскраво світити хотіла для всіх.

закохалась у дзвін тепла всмішки чужої,

жадала дарувати щастя і сміх.

згадай, душа бога, прокинься від сну!

твоя ДНК пам'ятає про силу,

дива, які можуть прогнати пітьму,

і щастя — іскритиметься любові блиском.

бажання твоє я тобі подарую,

але це випробування тебе перевірить —

чи зможе медаль цю вогнисту прийняти

без болю й жалю твоє серце барвисте?»

очі пекло, повідомлення вщухло,

голос Всесвіту в серці моєму затих.

воно билося рівно, спокійно, ледь чутно,

ламало м'які ребра від вдихів важких.

і тоді зрозуміла я всі ці слова,

усвідомлення боляче гризло кістки.

«усе, що бажала, було вже в мені»

чую ноти мелодії моєї душі.

інструмент? можливо, частково,

та ніхто не обмежить жаги до життя,

у неба блакить задивилась казкову —

«я хочу світити, моя це мета».

...

ріґель.

морю (і мені шістнадцятирічній)

море моє, скажи, як не тонути в тобі?

як під контроль почуття свої взяти?

я потребую тебе, я так скучила крізь довгі роки,

але ти мене, янголе мій, навряд пам'ятаєш.

скільки таких вже, як я, погубив,

а скільки погубиш поглядом синім?

твоя недосяжність — моя параноя,

не дай вірі згаснути, я хочу до тебе.

(але ж ти не чуєш; твій шум — моя зброя.)

могутність твоя — то моє нетерпіння,

ти завжди, мій скарбе, мене надихало.

давало опору і крила... а потім штовхало:

«ти тільки пилинка, слабке і мляве творіння,

ці глибини, повір, не стануть для тебе спасінням.

така мила й налякана,

(-врятуй мене-)

(-добий мене-)

я кричала

від страху, самотності...

від твоєї байдужості:

«не дай мені впасти! я вірю твоїй непідвладній могутності!»

а ти тільки холодно й пильно дивилося.

стукіт коліс по залізній дорозі

бив через вуха у камери серця,

з твоїми словами лунав в унісон:

«не очікуй багато, дитя прибережжя,

не в'яжи свою душу підступною, злою залежністю.

ця отрута в тобі замість крові гарячої, жвавої.»

застигла без сил — знов перед роздоріжжям.

навіщо мене ти, о боже, покинув?

не знаю, що буде наступної ночі,

я чую, як кров істерично регоче:

«твоя доля — це Башта, шістнадцята карта.

ви з нею так схожі, вона відчуває,

запрошує тебе на танець повільний,

уважно, принцесо, ці чари не згинуть.

довірся своєму спокійному голосу —

всередині мірно шепоче "не бійся, зроби

останній свій крок, віддайся ти пафосу.

життя нецікаве без драми і сліз."

змивай макіяж і виходь на пісок золотий.

дозволь сірим хвилям сказати — "на тебе чекали".

не тони в цих бажаннях любов віднайти,

і тоді вона знайде тебе, схопить м'які легені,

добереться до серця і скрутиться змієм тендітним.

(не сплутай любов з одержимістю демоном скритним.)»

ніжний, світлий поклик моря видерне з липких думок —

«бачу, зоряне творіння, дух твій істину знайшов,

не будуй сліпих надій — все крихке, немов кришталь,

віддавай кохання світу, не з'їси ти все сама,

теплі промені любові тіні проженуть з кутка.

не тримайся ти за інших, навіть я колись піду,

тільки внутрішнє багаття освітить твою пітьму.»

я стояла перед морем, хвилі цілували шкіру.

сльози цілували шкіру — зігрівали, берегли.

«почуття — спалахи молній, але, янголе мій, більше я не сама!

навіть коли в чатах порожньо, моє серце стучить недарма.

воно жадібно, в'юнко сміється. б'ється сильно, від болю не гине.

цей світанок я бачу чарівний

як початок нової ери.»

...

ріґель.

Муки душі

Найгірше для людини,

Коли душа її рветься на частини,

Бо не бідність і не холод

І навіть не голод,

Людину зморюють- ведуть в погибель

Це неначе потрапити під ливень,

А ніде прихиститись- утекти,

Бо що поробиш коли їй долею призначено прийти.

Так же як і ливень- від мук духовних не втечеш

І що поробиш- така доля, від неї не втечеш,

Ніхто не питатиме -хочеш чи не хочеш,

Ніхто не зверне уваги- можеш чи не можеш,

А прийде час- приймеш випробування як покору

Яка радість і щастя розгонить наче вітер хмару.

Може випробування людині для того, щоб вона розумнішала,

Тільки от чому її духовна природа не гарнішала?

І як знайти рівновагу серед страждань і мук,

Що серце пронизають- наче лук?

Коли знайдете відповідь- скажіть мені,

А то у мене тільки запитання одні

І вони без відповіді душеньку не гріють,

А лиш серце розриваючись- тліють!

...

Діана Гобой

Можливо, хто-небудь врятується

Можливо, хто-небудь врятується,

Та в жодному разі не ми.

Така для нас доля гартується,

Такі нам співають сурми.

Такі для нас ранки недоспані

Опісля вогняних ночей.

Така наша сповідь і розповідь

У зморшках довкола очей.

Такі наші дії та висновки,

Така нам ухвала і суд.

Ми будемо спалахом блискавки

Й навіки лишимося тут.

2023

...

Mina

Ми мали жити іншеє життя

Ми мали жити іншеє життя.

Ми мали їздити за обміном в Європу,

Здригаючись в щемких передчуттях,

Складать нові маршрути автостопу.

Ловить нейтріно, де панує лід,

Чи олімпійські ставити рекорди.

На стадіоні чуть Aerosmith,

Чи Iron Maiden бойові акорди.

Пірнати аж на дно у океан,

Не знаючи ні втоми ні спочину,

І виходити в ранок крізь туман,

Штурмуючи скелястих гір вершини.

Або, вхопивши марочний мускат,

Літать до друзів у Стокгольм по п'яні,

Де згадувати той чемпіонат,

Де стрілись на трибуні у фіналі.

Досліджувати нескінченний світ

І Україну - вільну і прекрасну.

І по дорозі з заходу на схід

Відвідувать Бахмут або Попасну.

Куплять намети й спальнії мішки,

Щоб навесні в Криму ходити в гори.

Про Бучу знати: "ліс" і "шашлики",

А Маріуполь - "індустрія" й "море".

Вивчати армії булих тисячоліть,

Гадати, чи волхву потрібен посох,

Кувать кіраси замість бронеплит

І шити сукні замість плитоносок.

Проектувати мали кораблі,

Дивитись, як летять метеорити,

Нові знімати фільми з Павлом Лі.

Ми мали жити. Мали просто жити.

Не об'їжджати в місті їжаків.

Не чути про убитих за браслети.

Не розрізнять приціли й теплаки.

Не знати про спасковдри й турнікети..

Не зазирать в новини кожну мить.

Не бачить знаків "Обережно, міни".

Не намагатись дітям пояснить,

Чому їх тато більше не зустріне.

Не вигрібати з попелу книжки,

Що залишилися в напівзгорілій хаті.

Не йти з металошукачем в ліси

І друзів, вами вбитих, не ховати.

Не прокидатись під сирен виття,

Не розрізняти виходи й приходи.

Ми мали жити іншеє життя.

І проживем. За всіх. Але без вас. Уроди.

...

Аліна Ларіонова
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
Треш-цитати "Псистих теревень", або Хто це гавкнув?Леся Сагула
16.07.2024
Ну, оскільки багато хто заявив про страх репресій за подібні блоги, я візьму перший удар на себе. Пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11805читачів
144243коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: