День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / Поезія (5577)

Міць уяви

Напевно, у кожного часом буває,

Що сила тяжіння униз притискає.

Проблеми носами штурхають у боки,

Стараєшся бігти від них із підскоком,

Чим більше тікаєш — тим більше заносить,

І важко відчути, чого душа просить.

Тоді роззираєшся вліво і вправо,

У пошуках рішення крутишся жваво,

Та стрімко злетіти ніяк не вдається…

Що варто зробити? Саме ж не прорветься…

Як духу затісно — зведи погляд вгору;

Там хмари малюють картину бадьору:

Літають пегаси і єдинороги,

А ельфи будують небесні дороги,

Натхненні промінням, там музи співають,

Завзятим серцям відкриття посилають.

Як глянеш додолу, спадає на думку,

Каміння — то лицар в міцнім обладунку.

Дива живуть всюди, лиш серце відкрити —

Й потік цей казковий уже не спинити.

Твори, фантазуй, і до глибини ями,

Промінчик надії протягне уява.

Із легкістю вітру, обходь перепони;

Удачі підсиплють тобі лепрекони.

Відступить нудьга та мине недовіра,

Побореш страхи, як печерного звіра.

Повір, що не гірше драконів літаєш,

Що янголи поруч, і ти свого маєш.

Коли шторм пройде й навкруги проясниться,

Воскреснеш, як фенікс, злетиш, мов жар-птиця.

У творчім запалі душа збагатиться.

І сила тяжіння надалі скориться.

...

Олена Войтович

Заборонене кохання

Кейлет, красуне мила,

Ти гарніша від мавок у хащах,

Стримати серце не сила,

Чарівніша сирен ти пропащих,

Ти розумна, старанна, співоча,

Ти ніжніша роси на світанку,

Твій голос струмочком гуркоче,

Говорив би з тобою до ранку,

Може я й ельф, ти - людина,

І родини наші суворі,

Та лише до тебе я лину,

Ти для мене – місяць і зорі,

Нехай наш союз заборонять,

Хай скажуть: нечистий наш шлюб,

Та швидше мене похоронять,

Ніж торкнуся інших я губ,

Лиш тебе одну я кохаю,

З тобою хочу прожити життя,

Навіть якщо я не знаю,

Що готує для нас майбуття,

Хочу я повертатись додому,

Коли сонце повільно сідає,

Й бачити тебе у ньому,

І як наша донька з тобой грає,

Хочу тебе обіймати

І в обіймах сховати від світу,

Хочу разом я засинати,

Подарувати усі тобі квіти,

Я не можу більше мовчати,

Не ховаю кохання шалене,

Прошу, повинен я знати:

Чи вийдеш ти, Кейлет, за мене?

...

Two-V

#Війна

Вона малювала його силует.

На простирадлі.

Холодною рукою.

Вона цілувала його портрет.

Німими губами.

На телефоні.

Коли вона закривала очі,

То відчувала його тепло.

Їй хотілося притулитися.

Та його не було.

Найгірше вночі,

Коли думки дусили.

Немає сили.

Немає сили

жити без нього з ним.

Вдова в 23!

Господи, дай ненависти їй

Зібрати до купи

Все, що від неї лишилось!

Заради свого Героя,

заради їх вкраденого раю...

Будь проклятий москалю!

Герої не вмирають!

Вони в серцях живуть...

24.03.2024

...

Гавриїла

ГОЛІ

Дорога кіптюжить. А промені бігають голі

Навшпиньки круг неї: підгледіти б, та не злякати.

Путь ниткою ниже перлини – людські ембріони.

Між пилом і небом їм викує душу в зарплату.

Шлях битий – солоний. Проміння дитинно наївне.

Зачатки людей проростають, як сонях з насіння.

Агов! Звідкиля ви? Гірчить у перлинках калинно.

Валізки, наплічники, сумки – усе з України.

Терпкі горошинки. В них пам’ять кривавої барви.

В них хтось на нулі. Замість дому – в них нуль за плечима.

Мольфарка-дорога кружечки нанизує справно

І спереду нуль виставляє оклично й значимо.

Увесь горизонт круг планети змикається колом.

Чи знайдено точку початків, продовжень, пристанищ?

Проміння, ти думало, ти лиш у світі цім голе?

А голі – всі зігнані з доль, із майбутнього, з капищ…

...

Білик Ірина

«Допоки -- не усвідомиш...»

***

"'Допоки -- тебе не торкнулась війна...'"

***

Допоки тебе не торкнулась війна --

Ти сидітимеш і... ти будеш мовчати,

Ніби душа за Україну не болить,

Наче тобі на все наплювати...

Ти будеш ходити та посміхатися друзям

І хліб купуватимеш за рогом в чужім --

Поки там бомблять дитячий садочок і Храм,

І когось.., чужого зовсім, батьківський дім...

Допоки тебе не торкнулась війна --

Ти віриш порожнім новинам,

Де виткана безневино брехнею вина,

І оди співаються владосвинам...

Але,.. це -- допоки, на сусідній під'їзд

Не скинув снаряд штурмовик

І... страх моторошним змієм під шкіру не вліз,

Почувши смертельний дитинки крик...

Допоки тебе не торкнулась війна,

Хвилини не ціниш...

Аж таки --

В похоронному звоні...

Не знаєш, яка є реальна життя ціна,

Адже б'ється лиш пульсом страх скроні...

А там задивився на небо солдат

І ім'я дружини хрипів кров'ю в ніс --

Його же вбивав такий самий,

Що смерть його місту приніс...

Допоки тебе не торкнулась війна,

Знайомим своїм передай,

У кожного життів не сім, а одне...

Місця не бронюють у Рай...

Тримав на прицілі солдат москаля

І чужа, а не братська -- порвалась навіки струна...

Але, цього -- не усвідомлюєш --

Ти,

Допоки --

Тебе не торкнулася

Реальною

Жахливою

Смертю

Війна...

-------------------------------------------

09.04.2022-26.01.2024;  Paris ( M° 14 / Aurora)

=============================================

(!!!)

Взяв за серце вірш чужою московською мовою, але...

Переклав по своєму цей вірш (Ірина Самаріна-Лабіринт

"Допоки -- тебе не торкнулась війна..." народжена та проживає в м.Суми), бо не згоден з автором про ніби-то якесь братство...

https://stihi.ru/2014/08/21/3544

А тому -- хто має наміри мене вчити, пораджу самому вдуматись в звірства москалів проти мирного населення України, бо так навіть хижаки не чинять з людьми.

Хтось ще, може -- вірить, що є хороші москалі (там ніколи не було руських -- споконвіку).., але ці люди або сліпі, або ті самі москалі, які тупо вірять побрехенькам в порядочність скунса...

Тому я пишу так, як бачу ситуацію : МОВА, ВІРА, АРМІЯ -- ЦЕ є моя свята Україна, яку захищають всі свідомі патріоти-українці до ПЕРЕМОГИ..!

Дивись більше фактів про геноцид України москалями тут :::

https://tsn.ua/ato/fakti-zvirstv-rosiyan-na-deokupovanih-teritoriyah-eksgumuvali-blizko-tisyachi-til-zagiblih-ukrayinciv-2188141.html

Факти звірств росіян : на деокупованих територіях ексгумували близько тисячі тіл загиблих українців.

https://www.radiosvoboda.org/a/news-ekshumatsia-zvilneni-terytorii/32101368.html

Йде тотальний геноцид знищення цивільного населення України та її інфраструктури економічного обеспечення життя -- гнидами кремля,.. і про це мусить знати увесь Світ...

-------------------------------

(Автор -- "Хроніка війни ХХІ віку : Україна-Русь проти татаро-московії.")

=================================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004173

(Katynskyy Orest)

=======================

...

Катинський Орест

Пазли зі спогадів

Старі фотографії, покинутий дім.

Спогади поступаються місцем майбутньому.

Чи в доброму світі ми будем, чи злім,

Та вже не опинюся в таборі літньому.

Вже не посплю за партою в школі

І не прогуляю урок фізкультури.

Моя ностальгія підкориться долі,

Розтануть в думках колись рідні фігури.

Та прийду колись за старою пригодою,

І не впізнаю знайомі місцини:

Щось було зруйновано самою природою,

Чогось торкнулася рука людини.

Де грали колись у піжмурки з друзями,

Чи бігали разом за грою в квача,

Там вітер самотній роздмухав ілюзії

Того потертого старого мʼяча.

Назавжди залишаться в памʼяті люди,

Предмети, що повертають в минуле.

Моменти друкуються в кожні споруди,

В піснях озвуться, які колись чули.

Вони - як пазли, ліплять з нас картину,

Формують характер, відкривають погляд.

Кожен з нас - на вид складна людина,

Бо складена з частинок тих, хто поряд.

...

Анна Мінт

Відьми з Диких Земель

За мотивами гри "Dragon Age: Original"...

~•••~•••~•••~

"Я підштовхую історію, коли це потрібно. Але іноді її доводиться штовхати"

Флемет

~•••~•••~•••~~

На південь, до найнезвіданої мерзлоти

Є небезпечне місце повне відьом, варварів та чудовиськ...

Там шукають надії найдивніші сни,

Там нишпорять пороки та страхи, там багато дивних збіговиськ...

Оповіді легенд про те, що на тих болотах живуть

Старі велетні-дерева з серцем зі сталі...

Що немає там світла... Лише сніг і пустка живим "затишок" пророкують,

А крижана темрява поглинає гріхи, біль, сум небувалий...

Що там світ туману, що приховує зло -

Прокляття ввібрало помсту матері безкрилої,

І лють клинків окропила кров'ю давно

Густі рани землі, ставши добротною могилою...

Що там виповзає з темряви нежить, катувати дурнів,

І погань грається по стилих венах дурманом...

Руїни та привиди, що все ще чекають на свої дев'ять кіл...

Там холод і голод шириться у глибині душ бездоганно...

Там мешкає відьма, що живе віки не за законами смертних -

Вирощує "дочок", сміється над світом, сперечається з богами...

Де світло змикається з пітьмою її дочки-перевертні,

Уникаючи побуту людей, красу ховають за розбитими дзеркалами...

У їхніх снах незнайомі обличчя та маса дивних дверей,

Таємниці доріг, гори, спрямовані на небо, за обрій...

Дивачкам, що виросли серед дерев, звірів та тіней,

Чужий людський світ - небезпечний, недобрий...

Відомо їм, що приходить із темряви, з-під гір,

Вражає собою, опоганює все живе, землю...

Коли Стародавній Бог прокидається – починається Мор.

Зло завжди на чеку... Тих, кого веде Клич, не сплять, внемлють...

Вироджується світ, висихають поля та моря,

Небо ніби безодня з щільно-чорними хмарами як у нуарі...

...Відьма Диких Земель невпинно твердить дочкам:

"Нехай знайдете ви шлях у темряві... Підказки в моєму Гримуарі..."

Чи то помста, чи то кара Творця за Стародавніх Богів

Жадібним дурням, що жагою гордості старовинні -

Вини гралися з Тенью, закликаючи її зі снів,

Магією крові вляпавшись на віки в моровому павутинні.

Хай прибуде порятунок, або ж світ у прірву впаде -

Не нам вирішувати... Людське серце часом чорніше за морок...

Кожен у цій подорожі своє місце чи смерть знайде.

Але хто скаже, чий шлях у пітьмі - то порожній сполох?

...Оповіді легенд не завжди земний затишок пророкують...

Той, хто вірить, - буде вірити; той, хто мовчить, - мовчатиме бездоганно.

Відьму з Диких Земель бачать то там, то тут...

Кажуть, вона теж Стародавній Бог - перероджуватися їй притаманно...

~•••~•••~•••~~

P. S. "Якщо запитати, чи реальна вона, Флемет розсміяється і скаже, що не обмежує себе необхідністю бути одночасно лише в одному місці."}÷)

~серпень•2020~

Зі збірки "Казки, які не розказані на ніч"

...

Lexa T. Kuro

КОРАЛІ

Повітря здіймає широкії пензлі,

На горем пропечену землю пускає

Широкі мазки, мальовничії плями,

Що білим торішні шляхи приховають.

На аркуші білому свіжі стежини

Малює людина ногами у берцях.

Дорожнім лишає дороги людина,

Допоки ще б’ється розпечене серце.

Допоки крихке сновидіння триває,

Допоки не віриться в біль і у лихо,

Допоки у небі птах крила здіймає,

Допоки коралі нанизує тихо.

Червоні коралі на снігові білім.

Якби ж то ім’я не згубилось в безмір‘ї…

Якби ж хоч комусь пригадався він милим…

Якби ж то прожити все наново вірно…

Та сніг замітає дороги минулі,

Хто правий, хто винний - уже не згадати.

І крапля по краплі усе, що не сталось,

Продовжує в сніг, як рубіни, спадати.

Зарано! Зарано! Не встало ще сонце!

Побачити небо безхмарне і синє!

Відчути крізь ніч на губах теплий подих…

Та вічність приходить.

Навіки.

Від нині…

...

Максим Сальва

«Вода не тече..!»

***

Під той камінь

Вода не тече..!

Під той камінь

Вода не тече..,

Який старим та мертвим

Живе...

А вода не може

Прийти --

Свіжа вода не може

Прийти,

Щоби нове обновлення

Знайти...

Не той мудрий,

Що все має --

Не той мудрий, що

Все має,

А той, який за нове

Дбає...

Ой..!

Приліпиться до гнізда,

Як мала пташина --

Тая вісточка жива,

Яка є свіжина...

Будем жити --

Не тужити..,

Будем нове будувати,

А за старим,

Що пішло --

Не будемо

Банувати...

Сонце сходить і заходить -

Сонце силу посилає,

Щоби камінь зрушить

Могли,

Як життя нове

Буяє...

Під той камінь

Вода не тече..!

Під той камінь

Вода не тече..!

Не тече --

Не може,

Бо сили немає,

Як мертвим

Живе...

Зрушить камінь

Поможи --

Поможи нам, Боже..!

----------------------------

23.11.2023; Paris (Aurora)

===========================

(!!!)

Автор :::

Катинський Орест

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999224

(Katynskyy Orest)

============================

...

Катинський Орест

«МІСТ ВИБOРУ ПОМИЛКИ»

 ***   ***   ***

Частину життя легше 

           Втратити,

              Як вернути,

Бо ми не завжди власні 

         Над тим,

Що життя робить, 

          Тихо —

          З нами,

Щоби своєчасно

        Відчути

І…  це приходить

        Непомітно —

 Лише один крок

                       Набік,

Для свого задоволення,

                 Збагачення,

               Панування,

      Амбіціозності,

                 Зради,

       Чи іншого 

Владного тезису

         Життя..,

 А плата — (?)

Назад дороги вже

        Не існує,

   Бо впав міст

                  Творення,

Яким наш вибір помилки

   Відданість руйнує…

————————————–

19.11.2019;  Paris  (C.S)

==========================

(!!!)

Автор публікації :::

Катинський Орест (Katynskyy Orest)

https://www.chytaichyk.com/mist-vyboru-pomylky/

===========================================

...

Катинський Орест

Казка про Принцесу.

Казка про Принцесу. Емір Рибак.

В одному багатому купецькому домі,

У казковій срібній клітці,

А не в брудному хліву, чи на соломі,

І не в темному лісі, на гілці,

Криса із блакитною облямівкою жила.

Я вам про неї розповім оцю казку.

Як і ким, і як вона зачарована була...

Розповідь про неї, і на розв'язку, (криса: один з видів пацюка)

Як була розчаклована та ожила,

І добра фея у себе її поселила.

З ким вона гралася, і дружила,

І як добру фею далі простила.

Десь у казковому королівстві

Жив, та був король і королева,

Разом з ними у володарстві

Жила принцеса, файна, як Єва.

На обличчі її рум'яна і вся білотіла.

Принцеса, щодень та й ніч, росла,

Все те, що й мама королева хотіла -

Дочка гожою квіткою ніжно цвіла.

Мати їй на ніч колискову пісню співала,

Дитинка весело по життю крокувала

І з прожитим днем славною ставала,

У ляльки разом із дітьми вона грала.

Вона ще в гилку грала, в класики,

І спритно через скакалку скакала,

У морський бій, у хрестики-нулики,

І з відрадою в хороводі танцювала.

Діти пустували: гра на рухливість

І казкарі їй нову казку дарували.

Були й ігри на розвиток кмітливості,

А вчителі основи дисциплін навчали:

Мови, арифметику, літературу

І фізику, хімію, та астрономію,

Алгебру, геометрію, фізкультуру,

Домознавство, географію, історію.

Ще й естетику: науку про красу.

Вчиться володіти нею спадкоємиця трону,

У всьому принцеса брала висоту

Вчила правила поведінки, хорошого тону.

Усе це в етиці-науці про мораль,

А на принцесу дивилася вся країна.

Птахи вранці її з зорею звали в даль...

І ось вже сімнадцята весна солов'їна.

Так розширювала вона свій кругозір.

Палац, у якому мосьпані гуляла -

Кімнати, дзеркальна зала і двір,

Від якого в сад до дітей збігала,

І біля кущів, у товаристві дітей,

Вона квіти в саду вчасно поливала,

І було легко, весело їй, як від орхідей,

Про життя квітам душу виливала.

А особливо білосніжній троянді,

У дальньому кутку старого саду.

Троянді, як білий сніг на гірлянді,

І кущам плюща, та й винограду,

Де ті обвивали гроти-альтанки

Принцеса любила книжки читати.

Відвідувачі були в них рідкі панянки

І могла довго з кущами розмовляти,

Про те, що інші не зобов'язані знати.

Дитячу душу було не зрозуміти.

Дівчинка могла грати та грати,

Потім піти та кущі свої поливати.

Біла троянда: то цариця садових квітів!

Даруючи її коханій: вихваляли любов,

І від неї засвічувалося почуття самоцвітів:

У закоханих знов закипала їх кров.

Сестра доброчинниці, в саду сестри,

Зрізала без дозволу дівчинці три лози

(подарунок принцесі, так, для гри):

Плюща, винограду і троянди, як призи.

Адже ці пагони були ще й чарівними,

Любили тих, хто опікувався, водою полив,

Вони вміли слухати, гомоніли з ними

І дружили з тими, хто їм милий та цінив.

А за дівчатком вони дух свій роняли,

Вона постійно їх кущі поливала.

Пагони садівника не ганьбили, шанували,

І її за те, що душу їм відкривала,

Просто тихо з ними відпочивала.

І від опікунства леді до них збігала.

Тінь в день, від неї не відставала,

А ніч між днями таїнство танцювала.

Мати не помітила, як донька подорослішала.

Сади цвітуть, в природі пахощі, як щороку

День повноліття: країна злетіла, жвавішала

Наприкінці травня, та навчального року

Традиція цей святковий день відзначати.

Сурмачі в країні на зурнах грали,

Указ: відтиск печатки короля, солдати -

Глашатаї короля указ читали.

"Готуйтеся всі до свята квітів!"

І піддані короля все роздзвонили,

Кожен до нього готовий без звітів,

Гонці запрошення на бал розвозили.

День повноліття і квітів збігся.

На вулицях і площах усіх міст, без лімітів

У королівстві навіть малюк змігся

Відзначати торжество молоді і квітів

Ейфорію тріумфу та кольоровідчуття

І з квітів створювалися різні фігури,

Для краси та сприйняття світовідчуття,

Композиції, картини, візерунки з натури.

Тисячі живих квітів на ґанку, як в атаці,

Люди над цими творіннями працювали,

Не відставали й в королівському палаці:

З піснями, жартами веселилися, складали.

А юнка ніби танцювала, брав азарт,

Увихалася і не присіла ні на хвилинку,

Прислузі слала комплімент, та й жарт,

Віршики мовила, примовку, новинку.

Король із королевою просили, сварилися:

- Бальне плаття, туфельки приміряти,

Багато бігаєш, і ніжки твої втомилися,

Манікюр і зачіску тобі організувати.

Юначка прислузі допомагала,

У палаці посміхалася, завзято сміялася

І в саду свої квіти поливала

Й у мить, як міраж, випаровувалася.

Опівдні був парадний вихід: королівський союз

У місто, на головний міський майдан,

Де виступали блазні й акробати, без обуз

І море квітів, де п'янів аж коня стан.

У столиці, і в королівстві веселощі на початок:

Пили горілку, пиво, вино і хлібний квас,

На розставлених столах від страв достаток,

І прохолодні напої, це чистий клас.

У всіх залах, навіть на вокзалах,

Грали артисти з підмостків-столів,

Їх вистави: це освітлення, спалах,

Що приїхали сюди з усіх міст, дворів.

Королівна одним номером виступала:

Всім слухачам вірші свої баяла.

І цього дня вона зовсім не пристала,

Адже про цей день давно мріяла.

Хлопцям і дівчатам у сукнях літніх

Стрічки атласні блакитні й віоліни, (скрипки)

Це ознака їх усіх сімнадцятирічних,

Як повноправних громадян країни.

Цього дня, в це королівство прилітали:

Ельфи, гномики, чарівники, феї та витали,

Доброю енергією в країні всіх заряджали,

Щоб люди не втомлювалися, а пісні співали.

Люди країни добротою їх зустрічали -

Чим Бог послав, тим гостей пригощали,

Містяни раділи гостям та не бурчали,

Готували до феєрверка порох, пищалі.

Такий чудовий день швидко промайнув

І вже в королівському палаці віденський бал,

Та теплий, ароматний вечір прибув.

Король із королевою гостей скликав у зал.

Були запрошені ельфи та гномики,

І королі, і царі, королеви та цариці,

Чаклуни та феї, що чепурили домики,

Принци, принцеси, царівни, царевичі.

Прибули багаті довгобороді бояри,

Курфюрсти: німецькі князі, маркграфи,

Усі з дружинами, поважні пари.

Ой! І молоді, і старі герцоги та графи,

І горді лорди, пери та барони,

З дружиною, чи без дружини,

Зі Сходу беки, хани, султани,

Багаті китайські мандарини.

Індійські раджі дарували дари,

І перський падишах, й всі паші.

На свято чудо-країни, до опери,

Й веселилися щиро від душі.

Імператор важливий з піднебесної,

Та таємничий імператор Японії,

Сюди приїхали цієї весни чудесної,

Їм сподобалися латаття й лілії.

Прибули багаті та й дрібні дворяни,

І пані різні: літні ще й молоді,

Бал не відвідали тільки інопланетяни,

Весело спілкувалися, як рідні усі.

Цивільні, у фраках і блиск штиблет,

На панянках шикарні бальні плаття.

Офіцери в мундирах і блиск еполет -

Як горді дуби й буки Прикарпаття!

Кавалери запрошували на танець дам

Під звуки королівського оркестру -

Привід для знайомств знатним родам

І кралі наче були Венері посестри.

Тут зазвучали звуки фанфар, литавр,

Дворецький: "Його Величність: Король"!

Король, а з опахалом позаду, мавр.

Повелитель балу: його величності роль!

Наш король зі сріблом у волосах,

І у фраку, та із золотою короною.

Мамі й принцесі посміхався і монах,

Що здавався на балі чорною вороною.

Королю всі низько вклонилися,

І погляди на принцесу звернулися,

Усі замовкли, як води напилися,

Музика стихла: всі не ворушилися.

На голові в неї сяяла діадема,

З ніг до голови зіркою сіяла,

Світла, червлені уста: поема!

Публіка в захваті: закричала.

Офіцери приголомшені, хоч і на посту -

Бальна сукня з променистими каміннями,

Блакитна стрічка, це підкреслило її красу,

Точені ніжки з кришталевими туфлями.

Блакитні очі: відображення синьої бірюзи,

Вигнуті брови: це птаха два крила.

Та їй просто благословила її доля, її призи,

Це Венера в дзеркальній залі зійшла!

Високі груди, тонка талія і коса,

Зібрання витонченостей леді: краса!

Чиста, як кришталь: ранкова роса,

Рідкісне поєднання квітки лотоса.

Серед запрошених королем гостей

Виділявся молодий королевич Андрій.

Він скромний, без побічних пристрастей,

З старовинного роду, це княжий рій.

Родом він із далекої Червоної Русі,

З кучерявими та русявими вихорами,

Такий красень! У спокусі, пані усі,

З невеликими, пшеничними вусами,

В очах блиск: це синяви неба відлив

І з підданими був зовсім не суворий,

Гідний, не боязкий, у війську служив,

З кралями мазурку танцювати скорий.

Королевич блискуче закінчив Академію,

І запрошення його на бал: файну премію,

Наче чарівний сон втілили в гожу мрію,

Де після здачі іспитів залишив Богемію.

Йому не хотілося танцювати знову,

Офіціанти напої стали розносити.

Він втомився і відлучився до схову,

Потім повернувся, щось попити,

Беручи з таці шампанського бокал

Його погляд на дівчину в білому впав -

Нічних сновидінь знайомий овал.

Кришталевий келих із вином упав.

У них часто забилося кожного серце,

Погляд легіня і паннусі тут збігся -

Це її іскра запалила полум'я: принце,

І на човнах їхніх душ аврал розбігся

Молодець на вушко шепнув їй на ґанку:

- Покатаємося на моєму й твоєму коні?

Посмішка Щастя сяяла у них, як зранку,

Їхнє перше кохання на хвилі було тоді.

Вони в одну мить з балу повтікали,

І з собою кошик із кулею взяли.

Від їхніх коней клуби пилу стояли,

Аромати квітів п'янили, і мчали

Квіткові вулиці, ошатні площі: мінялися

Дубовими гайками, смарагдовими полями,

Фруктові сади позаду їх залишалися,

З блискучими, як дзеркала, ставками.

Далі вони їхали густими лісами:

Ось омріяна для закоханих гора

І манівці з дуже глибокими ярами,

А їм кошик із кулею підіймати пора.

Куля була невеликою й простою,

Закохані жваво в гору підіймалися,

Куля здавалася їм ношею легкою,

А вдалині вогники міста залишалися,

І місяць яскраво-сріблястий зійшов,

Блищали зірочки, розсипані по небу,

Пишність навколо: красу видно знов!

Пальником кулю наповнили у потребу.

Парубок кулю з кошиком відштовхнув

І екіпаж із молодими легко злітав,

Свіжий духмяний вітер з гори подув -

Мовби романс про закоханих заспівав.

Під ягідками вони поєднувалися в красі.

Політ цей подобався і йому, та і їй.

- Усі ці коралі яскраві, я дарую тобі!, -

Вигукував їй окрилений юнак Андрій.

В одному пориві з'єдналися їхні уста.

Фруктові сади, ставки, нічні поля,

Під ними тихо пропливали, ковзаючи,

І князь знав, його наречена проста.

У снах вони це бачили, і мріяли, світилися,

Коли ходили один до одного у сни,

І їхнє кохання запалало, вони втомилися,

Побачили блиск сріблястої води,

По повітрю ширяючи, вони опустилися,

Із джерела водички, як мед, напилися:

Це сили додало, вони не оступилися,

Серця закоханих голосніше забилися.

Принцеси немає в палаці: сполошилися

Гості, зашушукали, та всі заворушилися,

У короля з королевою ноги підкосилися,

Придворні в їхніх пошуках з ніг збилися.

Химородниця з дівою враз ошаліли, (чаклунка)

Козачок здавався їм, лагідно тих:

Їй буде зять, і наречений, раділи.

Провал! Вітер їхньої злоби не стих.

Не по законах, і феї забулося,

Як дитя в неї від кохання родилося:

Материнське щастя її збулося,

І добро від чар її рікою всюди лилося.

Від чар її яскраві спалахи, звуки

Крізь дзеркало, серед коронної зали,

Тільки в темряві зникли вогні-злюки,

І вони біля ключа, втікачів нагнали.

Провал у пам'яті: спадкоемець в ліжку.

Король із королевою над ним схилилися.

- Чому він тут? - З якого дива? В діжку...

- Добре, що ви з принцесою появилися.

- Принцеса тут, ти ж посміхнися!

Вона в щічку Андрія поцілувала,

- О, княже, нас фея знайшла, дивися!

Панянка, видно було, переживала.

Русява коса, обличчя, вуста й та діадема,

А погляд її чужий і поцілунок: лизнула,

Але ж визнала доньку королева-мама,

І приголомшеного князя в бік кольнуло.

До палацу поспішає король та королева,

За ними сходила доброї феї сестриця,

Старанна в усьому майстриня суттєва,

І квітами, вогнями блищала столиця.

А ось же з'явилися батько його і мати.

Питання про весілля тут же було вирішено,

Навіщо ж одруження так довго чекати,

Хоча й виглядав королевич якось відчужено.

Від обіймів рідних йому стало тепло.

Ось гостей вирішили чимось пригостити,

І серце молодика одразу відтануло.

Їм потрібно всім теж поїсти, попити.

То ж зух вирішив же ванну прийняти,

Ні про що не думаючи з'явився в саду,

А до всіх до столу пізніше пристати.

Як робив це він удома, у себе, в роду.

(зух: здорова, молода особа міцного складу, й брава)

Сів на лавку, біля білосніжної троянди.

- Не одружуйся, втратиш ти принцесу, -

Почувся від неї голос без погрози, не панди:

- Скинь зачаровану феєю завісу від стресу.

Наш козак Андрій, втратив дар мови,

І помахи часто засіпали крила-брови.

Слова запалили загашене полум'я свічки -

Від народженого взаємного кохання-спілки.

- Сходи ти в далеку садову альтанку,

Зірви виноградинку, а з плюща гілку,

Поквапся княже у поїздку за полонянку.

Вклонившись їй, взяв на замітку-стрілку.

- Троянди положенням бутона вкажуть будинок,

Щирий володарю ти це не позабудь!

Принцеса, як щур там, у домі тому в хаосі піщинок.

Мої цілющі сльози візьми-здобудь!

Кісточки винограду від чар феї рятують

І пагони плюща тобі завжди допоможуть,

Коли чаклунка з доцею вже наздоганяють,

То ці речі чарівні й зробити все зможуть.

Не зволікай, княже, швидше ж вали!

Закоханий шляхтич виконав вказівки,

Поки леді з прогулянки не прийшли.

А гнітили його серце гнітючі думки.

Він їхав на коні по указці троянди-лози.

Ті чарівно росли по манівцю, де кути

Й відчувши білої троянди краплі-роси,

Повернуті були туди, куди треба йти.

А фея з донькою назад вернулися,

Але кімната і ліжко Андрія порожні.

З покоїв королевича вони кинулися,

Їх подив: в них слина з рота. Ми, тлі!

Вони в зал, до дзеркала, шалено збігали,

На коні втікача далеко побачили, узнали,

Їхні обличчя від зла землистими стали,

За допомогою чар вони до нього відлітали.

З даху палацу блискавкою злітали,

Коня князя фея негайно зупинила,

І чарами стрімко наздогнати встигали.

Пері себе і доню плавно приземлила.

(пері: це надприродна істота в образі чарівної жінки з крилами, охороняє людей від злих духів)

Конячка є, а нареченого доці не має.

А він, побачивши тих, що злетіли, дам,

Не послав палкий привіт. На них чхає.

А застосував із виноградинкою план.

Їм же видно лише кущ винограду

І цих злюк охопила люта досада.

Владаря роздобути: дар їм до ладу!

Але його немає і чаклунка не рада.

Чарівниця в ім'я дочки зважилася,

Останній гріх собі на душу взяти.

Доля її дочки зараз би вокняжилася,

І мати це мудро може зміркувати.

Але не можна життя в людини забрати.

Важко це питання їм було вирішувати,

Але фея зважилася злий план прийняти

І суперницю-принцесу зі шляху прибрати.

То, полетівши, були перед будинком,

Де щур із блакитною облямівкою жив

За неприступним, високим парканом.

У домі її, у клітці зі срібла. Детектив.

Фея знала: - Що помах її палички,

І вона під час цих чар згорала,

Роблячи це для своєї панночки:

Пацюка для щастя доні вбивала.

Помах палички феї та різкий грім,

Тут же вона яскраво запалала,

Щур зметнувся і впав в домі тім,

А та сама від чар своїх згорала.

Пил від її праху розсіявся до неба.

Фея від ненависті все забула,

Робити це їй за законом не треба.

Не ті знання в школі фей набула.

Під час чар срібло не вбиває,

Людину ловить летаргічний сон.

Саме срібло від смерті рятує!

І будять лише сльози й серця тон.

Наречений поспішав через усілякі яри,

Крізь терен і кущі шипшини,

Не вибираючи кращі шляхи, де хутори,

Через буреломи до дівчини.

А ось і феї білий березовий гай,

Але тут стоїть високою стіною паркан.

Він згадав про гілку плюща: Ай!

Думаючи, як потрапити, у двір, мов пан.

Зробив ямку, і пагін плюща помістив.

Кущ плюща став розвиватися, рости.

У темряві пагонів він за стебла схопив,

І по них мерщій поліз солодятко знайти.

Дівка феї, немов принцеса, зустрічала:

- Королевичу, я одного тебе чекала!

Поїсти, попити, відпочити заманювала,

Але кохання було не то, не існувало.

Але лесть, закоханого з колії не збила.

Його рука її з дороги геть відхиляла

- Панно феї, вибач, ти мені не мила!

І люба усмішка з її обличчя сповзала.

Доця феї швидко кудись полинула,

Коли ж кохання до двох завітало,

То ж вона все про неї усвідомила:

Вживати силу, чари: все пропало.

Молодан побіг шукати принцесу.

- Я її додому, в Червону Русь віднесу!

У храмі ми разом послухаємо месу,

І з принцеси зніму чорну завісу, спасу.

Та інтуїція не зрадила в хаті йому,

Молодець знайшов там своє кохання.

В таємній кімнаті, в кутку, її німу,

Під занедбаним дрантям розташування.

Ніжно на руки тільце лади він узяв,

І сльози нектару на уста її дав

Лагідно до серця царевич притискав,

Від надлишку почуттів ледь не впав.

Малиновий дзвін із грудей зазвучав -

Впали доброї феї кайдани її чар,

Збулося те, чого він так бажав,

І обом чулися звуки фанфар: дар.

Любонька від сну прокинулася,

Нарешті, з'єдналися їхні уста,

І посмішка кожного торкнулася,

Щоб жити разом років до ста.

Вони стояли в лісі, серед беріз:

- Ми створені одне для одного: - сім'я єдина!

Очі повні, у їх обох, від сліз:

- Тепер ти чоловік, а я навік твоя дружина!

Розсипалися чари будинку, паркану.

А наречені йшли, взявшись за руки,

І витала сила добра храму-собору,

Усім на радість, зникли й злюки.

І було веселе весілля-бенкет,

Чутка про їхнє обопільне кохання,

Коли веселився, гуляв світ: сюжет

Розкрив їхні почуття для існування.

Я можу сказати вам цілком:

- Це казочка, з добрим то кінцем,

То дружіть завжди з добром!

Хто читав, слухав: будь молодцем!

Люди, шукайте самі своє щастя,

Свою дружину або ж бо чоловіка,

Але власну хтивість, це злощастя,

Не будуйте на біді друга. Ви, шуліка.

В честь 16 -ліття доненьки на її День Народження й тепер досконально відредактована. На добру увагу вдячним читачам.

Литва. 2009. 02. 15 - 2023. 22. 10

...

Емір Рибак

Мій персонаж

Мій персонаж – він безсердечний,

В його очах горять вогні,

Він гострий на язик, безмежний –

Таких заждались вже в труні.

Він елегантний й незалежний –

Соціопат в одній струні,

Він погляд свій кида бентежний –

І всі мовчать, немов німі.

«Егоїстичний і бездушний» -

Так кличуть лицаря мого,

Та дотеп всуне він їм слушний –

Полюблять знову всі його.

Він все, що думає, те й каже –

У ньому цензора нема,

Але за це він і поляже –

Уб’є його дурних юрба.

...

Любомир Вольвачівський

Сприйняття

Колись було приємно жити в світі.

Було приємно знаходитись із людьми.

Та що ж тепер? В якому світі ми?

Чому навколо егоїсти? Історія говорить - було так завжди.

Хіба, насправді злі, жорстокі і байдужі ми,

Коли ж в подобу Божу створені були?

Чи може, то змінилось сприйняття -

Значення Господа, людей, життя?

Коли і так, чому ж у сторону ганьби?

Це важко зрозуміти, та світ такий як був,

Лиш сенс буття змінився назавжди.

27.05.23.

...

Ангеліна Паламар

ВОНА

Вона обирає прикраси

І сарі на ринку в Покхарі,

Сидить із пляшкою віскі

В пустому нічному барі,

У офісах Уолл-стріту

Важливі вирішує справи,

А часом в горах Суматри

Вітає досвітні заграви.

В лісах вона знає тропи,

Які невідомі і вовку,

Вона прокладала в Європу

Шляхи для дамаску і шовку,

Вона дуже добре знає

І хижі, й палаци-карети,

Вона відливає кулі

І гострить солдатські багнети.

Вона полірує мармур

Ногами рабів і дожів,

Вона - найосяйніша леді

В таверні, і в оперній ложі.

Як жінка, що має владу -

Чекати примушує вічність,

Й раптово приходить завчасно

Її Королевська Величність.

Почуєш лиш ти її шепіт

І подзвін коштовних браслетів.

Вона неповторна в вуалі

Між білих воскових букетів.

Із рук забере тихо й ніжно

Штурвал і кермо, і кормило,

І інші піднімуть на щогли

Припилені білі вітрила.

Якщо відчував ти і мислив,

Знав біль і пізнав насолоду -

Не страшно із нею пірнути

В прибою холодну воду.

Якщо ж прогоріло багаття

Й душа мов портянка стерта-

То буде вона безжальна,

То буде вона нестерпна.

Не страшно скінчити мандри

По довгій цікавій дорозі.

Та страшно життя нерішучо

Простояти на порозі.

...

Максим Сальва
16+

Кожному по гріхам

Ти сидиш на бордюрі, кинуте немовля

І пустушками слів забиваєш замерзлі вуха.

Він дає тобі кусень хліба,

Їж, мила,

то плоть моя,

А тобі вже й кусень не лізе, не те що тіло,

Хоч і святого духа.

І тоді він вкладе набої в брудну обойму.

Схлипне жалібним дзвоном останній у місті храм.

"Краще стрільни сигарету?"

Протягую в небо долоню.

Та замість цигарки, він воздає по гріхам.

Я стріляю собі у скроню.

...

Теплий сніг

Минає ніч

Минає ніч за ніччю цілу вічність,

Неначе сплю, хоч навіть не лягла.

Тримаю спокій, каву і обличчя.

Та твою руку, з присмаком тепла.

Зустрілись знов над прірвою безодні,

І відчинилось серце тихим скрипом.

Ми зробим вигляд, що чужі сьогодні,

Щоб снитись одне одному довіку.

...

Теплий сніг

ВІН ТАНЦЮЄ

Обертаються погляди,

Сповнені сліз до запилених шибок,

Та за склом, що розбите,

Нікого уже не знайти.

Він давно вже пішов,

Він танцює босоніж у піні прибою,

Та на кого покинув?

Як міг ти так просто піти?

Смерть вагітна красою,

Краса - наречена у смерті,

Обертається вічно

В танку ця шалена спіраль.

Він тасує світи, імена,

І часи, мов дитячі п'ятнашки,

Тануть й падають знов

Всі слова на небесну потерту скрижаль.

І брехня в кожній літері,

В кожному слові облудно святому,

Та народжує світло

Безодня гріха і пітьми.

І коли все скінчиться -

Знов з мандрів приходим нарешті додому.

І за брамою відчаю -

Робимось вкотре малими дітьми.

Світ цей повен страждань -

Тільки плутає вітер солоний волосся,

Не буває любові, я знаю -

Та вона обернула мене на кришталь.

Не збуваються мрії -

Та чому ж сокровенне дослівно збулося,

За відомим нова

Відкривається сонячна росяна даль.

...

Максим Сальва

Роздуми

Якось так дивно в передчутті страждань,

Чом з них складається усе життя, а миті щастя

як щось непомітне?

І десь зникають безліч запитань,

і просто справді дивно... Чи буває так, щоб щось маленьке і тендітне

та й не страждало? А як в книжках навіки з красивим кінцем чи крахом всесвітнім.

Чи просто скінчилось як в фільмі і більше ні завтра, ні вчора, лиш пам'ять що стрічка кінця добігла.

І знову дитинство і сонячний теплий день.

А чи буває так, щоб щось болить, і вмить захочеться і те зникає?

Мені здається, що такого не буває, але ж так хочеться, щоб той скінчився біль,

Я б аплодувала богу, і вірила б у нього як ніколи.

Щоб у рекламі на ютубі матері могли не бачити дітей своїх до глибини дорослих болем,

А клята дура ця війна не починалася ніколи.

...

Citrus _S_M

Сумна (пісня)

Чому ти знов сумна? -

Печаль тебе сповня.

Чи в тім моя вина,

Що ти така сумна?

Чому

Я чую жаль в твоїх словах?

Ти знов

Ховаєш біль в своїх очах.

Сумна

Не має прихистку душа.

Чому ти знов сумна?

Печаль.

Твоя печаль не має меж.

Тебе

Покрила плетивом мереж.

Сповня

Твій зір затаєна сльоза.

Печаль тебе сповня.

Чи в тім

Твій біль, що стали мовчазні?

Моя

Душа стомилася в борні.

Вина

Моя, що не знайду слова.

Чи в тім моя вина,

Що ти

Мов диво-квітка чарівна,

Така

Прекрасна, чиста як весна -

Сумна?

І серце жалем наповня

Що ти така сумна.

...

Роман Тихий

Сон на зорі (пісня)

Розгорається в небі полум'я

В небі полум'я зорі ранньої.

Розливається в серці радістю

В серці радістю незвичайною.

Знову з'явишся ясним променем

Ясним променем, тихим подихом.

Зачаруюсь я ніжним поглядом

Ніжним поглядом, легким дотиком.

Я шепчу тобі - мов вишневий цвіт

Мов вишневий цвіт ти прекрасная.

Ти скажи мені як зовуть тебе

Як зовуть тебе, зоре ясная.

А у відповідь - не питай мене

Не питай мене, не питай мене.

Сни короткі та ти пам'ятай мене

Пам'ятай мене, пам'ятай мене.

Запалало в небі полум'я

В небі полум'я зорі ранньої.

Я прийду тільки ти упізнай мене

Упізнай мене, ти впізнай мене.

Пам'ятай і чекай мене.

...

Роман Тихий

Сколки райдуги (пісня)

Ніч.

Темна темна ніч.

Із зоряних віч сльози капають.

Дощ.

Цей вогненний дощ,

Незбагненне щось - сколки райдуги.

Ніч. Дощ.

Сколки райдуги.

Там,

Де небесний Храм,

Виграва орган колисковую.

Біль.

Мій забутий біль

Серце рве навпіл, душу сковує.

Там біль,

Мій забутий біль.

Ти.

Де тебе знайти?

У які світи шлях проляже мій?

Сон.

Ти мій давній сон,

Мій казковий сон - мрії зоряні.

Ти - сон,

Мій казковий сон.

Лиш

Знаю -ти не спиш.

Ти як я не спиш, зорі слухаєш.

Спів.

Нас єднає спів,

Зоряних світів тиха музика.

Лиш спів.

Нас єднає спів.

Час,

Що покликав нас,

Обірветься враз в серці раною.

Ніч.

Тільки темна ніч

Скотиться із віч сколком райдуги.

Час - ніч.

Сколки райдуги.

...

Роман Тихий

Планове відключення

Листопад зробив дерева сумними й холодними.

Я ж таким став самостійно.

Сховався за високим муром. Огородився кордонами

Апатія лозою плететься по стінам.

В мені щось померло, та все ще кусається.

Ходячий мрець, що не дожив до літа.

Кажеш, що тобі темно, проте не втручаюсь я.

Не допоможу. В мені планове вимкнення світла.

...

Місячний_Лис

Ніколи не пробачу

Ніколи не пробачу отих

затьмарених людей,

що триколор свій прославляють

за втрачені життя,

покоління синів та дочок

рідної землі.

Ніколи не пробачу

вбивство, сльози, біль

батьків, які ховають

свою малу дитину.

Цій дитині ще б жити й жити

посміхатись, гратись та рости.

ставати сильною розумною,

створювати щось невимовне

гарне та своє.

Ніколи не пробачу той страх,

жах, що пережили

мої люди, які зі мною живуть

та ходять по цій землі.

Вони пекло бачили не у вісні

і не паралельному світі,

а наяву, оті вибухи,

розстріляні машини,

тіла, що не можна поховати

через постійні автоматні черги..

Ніколи не пробачу я тим боягузам,

які прикриваються простими мирними людинами

ними захищаються немов щитом, а потім.

Розстрілюють людей, які просто хочуть

покинути це страшне місце.

Ніколи не пробачу тих то жив тихо

плів інтриги за спиною у простих людей

тих хто переметнувся на інший бік тільки забачивши

свій уявний триколор.

Ніколи не пробачу тих хто

розуміючи куди йдуть.

Нічого не зробили для того, щоб не піти

та тих хто своїх же відпустив.

Я не пробачу вам ніколи

кров, біль, сльози, страждання,

жах, тортури, ґвалтування, катування,

крики, сльози, знущання, відірваних кінцівок

Мого Українського народу.

Всі МИ Ненавидимо вас

Ви можете битися в агонії, будь ласка,

ви можете нас цим позлить, але ви отримаєте своє

у мільйону розмір й рожеве те

свій імперський вік в лайні якому і жили раніше.

А ми з попелу повстанемо мов фенікс і злетимо

і станемо в рази сильнішими, а ніж були.

07.11.22

...

Тетяна Фан

Сезони

Дні тягнулися мов равлики

Перше,

Друге,

Третє, третє...

Відліталися журавлики,

Стерши смуги на портреті.

Я рахую листопадами:

Кава,

Плед,

Туман, туман...

Посірівшими фасадами

Знову в дім прийшла зима.

Скло малює візерунками.

Сніг,

Туга,

Мороз, мороз...

На порозі за лаштунками

Вже пора весінніх гроз.

Сонце заблищало квітами.

Дощ,

Роса,

Зерно в ріллі...

Розсипаючись привітами

Повернулись журавлі.

Дні летять тонкими стрілами:

Спека,

Спрага,

Море, море...

Горизонт скріпив шарнірами

Небо чисте і прозоре.

Такт життя біжить сезонами

Перше,

Друге,

Знову, знову.

Відміряючи кордонами

Почуттів першооснову.

...

Євгенія Петрікова

"Прийшла війна в мою Країну"

Прийшла війна в мою країну, на крилах, ангела пітьми,

Затьмарила собою днину, стоптавши правду чобітьми.

Усюди кров, а їй замало, замало тих страждань що є,

Вона ще більше їх приносить і злим дощем на землю льє.

Прийшла війна, дітей забрала, малих, великих і старих,

І на далекому Уралі, сміється карлик, наче псих.

Прийшла війна "асвабаждьонна", і полонила всі міста,

А потім всіх "асвабаждала", людей від власного життя.

По всіх місцях де лише була, залишила свої сліди,

Сліди насилля, злоби й крові - сліди нікчемної орди.

Війна забрала в людей душі і просто знищила життя,

Лишила хлопчика без мами і по домам, своє сміття.

Вмочивши руки в кухль з водою, на цілий світ кричать - "...не ми",

А кров засохла аж до шиї, їх не назвеш уже - людьми.

Моя країна вся палає, її жива душа болить,

А її люди захищають, й до смерті будуть боронить.

Прийшла війна в мою країну, і вибрала для свої справ,

Народ, що крові прагнув з давна, і сам на неї натякав.

Народ, який живе минулим і не бажає майбуття,

Наклав на себе власні руки, і вже немає вороття.

Війни ніколи не було б, якби її не сотворили,

Дохлявий деспот й сатана, у бункері договорились.

Хотіли з Бога посміятись і знищити Його народ,

Та сміхом зараз і не пахне, зазнали тяжких перешкод.

Увесь народ, що Українці, ті що країна в них - "Одна"

Тебе війна, зустріли сміло, безодня жде до свого рва.

Бо з нами Бог, Він нас боронить і витирає сльози нам.

Він нам дає все нові сили, щоби нести розплату вам.

Прийшла війна, і зруйнувала, всі наші мрії і діла,

Нам вже нема чому радіти, хороним ріднії тіла.

Міста горять, в селі палає, усе спалила вмить до тла.

Усе зламала, роздробила, серця позбавила тепла.

Чому прийшла ти, зла потворо? Чому торкаєшся мене?

Ти знаєш кара повернеться, і плата твоя не мине?

Всю біль, яку ти принесла і наситила мої діти,

За все прийде Небесний чек, і будеш сповна ти платити.

Ти думаєш, що Бог не бачить? Або ти думаєш - глухий?

Тепер весь світ уже побачив, у свому серці ти лихий.

І Бога там у нім немає, як і немає каяття,

Ти думаєш, що меш щасливий, забравши в іншого життя?

Я не прощу тебе війна, як і твоїх творців потворних,

Я не прощу твої діла, і твого царства всіх придворних.

Не буде вам уже прощення, і каяття вам не дано,

На вас чекають вічні муки і вічнеє пекельне дно.

Страшний 2022-ий

...

Vladyslav Derda

Чи намагалися ви її зрозуміти..?

Крижані й червонясті, доторкнешся і хочеться мліти

Чи мацали ви її холодні, але ні,

не від холоду, від любові морозні ланіти?

Мов два лазурових озерця, мов співанком налиті криниці

Чи зазирали ви в її, і ні не від страху, від кохання широкі зіниці?

Теж холодні, але іскри гарячі їх ледь-ледь помітні

Чи торкали ви рук її, з строгими рисами, але все ще тендітні?

Хай й ніхто не побачить, добре,  дощ незабаром вже змиє

Чи вдихали ви запах, чи тулилися ви до  лебеддиної шиї?

Спиралися ви, на її тОнке та сильне, немов різьблене вітром плече?

Ви навіть не спробували її зрозуміти!

Добре що кров в її жилах досі тече.

6.08.2022

...

Птаха

Перемога

Завтра ми прокинемось новими

І не почуєм пострілів гармат

Завтра усі читатимем новини

Про те, що повернеться брат

Повернеться і батько, чоловік

З війни, що тривала немов вік

А й справді, та не вік...століття!

Століття спокою не було

Лама калини молодої віття

Про це ми точно не забули

Й про те як знищили культуру

Не раз, не два, не тричі

Як розглядали світ дітиська в амбразуру

Як у підвалах вчилися любити.

18.06.2022

...

Птаха

Грози

Сьогодні світатиме пізніше

Як небо обступили грізні хмари

Та й звуки відчуваються різкіше.

Блукають десь собі примари

Коли у землю б'ють рудаві блискавиці

І нутрощами відчуваєш гуркіт грому

Вони не сплять, відкриті ма очиці

Блукають під дощем, не мають дому

Немає їм де спати, і чого любити

Не мають як зімкнути сірі очі

Так і буде Земля їх всіх носити

Допоки пануватимуть грозові ночі..

Літо (червень мабуть) 2022 рік

...

Птаха
16+
Уривок

В подихах

В гарячкових не стриманих подихах,

Руки губляться на шкірі у дотиках

В цілунках, мов крізь двері у курені

У легені повітря твого струмені

Чуттєвість жорстоко закута під шкірою

Швидкими ударами серця під ребрами

Дозволь у цю мить ще трішки не думати

Дозволь повірити що не впали з неба ми…

...

Міло Севіч
Уривок

Райдайм

Велика Долина, зелених небес.

Вчений стоїть серед цих чудес.

Душа кричить: Ось таки він – інтерес!

Гори далекі, та гори високі.

Тримають своїми вершинами хмари широкі.

Ходять серед них, вітри одинокі.

Жили у горах, дворфи поважні.

Копаючи шахти у глиб неосяжні.

За що були покарані богозневажні.

Зелена стіна, тягнеться ліс.

Північ та південь континенту зріс.

Немов, він у небеса себе підніс.

Барвами різними, феї літають.

Звіролюди вченого за свого приймають.

Святої магії його таки навчають.

За лісами, на трубах пишно грають.

Царі місцеві всього сущого бажають.

А люди за прихоті, та й усіх убивають.

Тиша застигла, на морі без хвиль

Мить остання у цей незвичний штиль.

Не вартує подорож таких зусиль.

Лунає вибух немов травневий грім!

Усе миттю зникло таки у нім.

Сумно якось, на душі усім.

...

Keanu Uchiha

Фрегат Капітана Літо

Егей, за обрій! Сапфірове небо далечінню мрій...

Фрегат дорогоцінний. Золоті вітрила. А над снами

Несеться вітер, заплітаючись у відблисках зірок, духом стихій,

Променями торкаючись волосся... Голосами

Мартинів, що співають, донесе «привіт» мріям.

У Капітана Літо тепле зітхання «Десь там моя Галактика!».

...У трюмах контрабандою місячне світло... Дякує сузір'ям та вітрам

Вишуканий фрегат у чарівних водах душі романтика!

~2017~

...

Lexa T. Kuro

Різні світи

Життя розумним поміж дур -

Одна із складових тортур,

Що їх вчиняють геть у всьому,

Ті що успішніші при цьому.

Так може дурень саме я -

Не вмію жити це життя?!

Занадто тягнусь до теорій,

На практиці ж далекі зорі.

З ними по Ібіцах гуляють,

Ті що про світ з книжок не знають.

Давно з ним перейшли на ти

Й для них відкриті всі порти.

А жарти - ги, музон - гімно.

Та їм по кайфу терти дно.

Вони на ньому є щасливі.

Тож дяка Богу, я не з ними!

...

Легрей
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Мені сьогодні 30 років :) Катерина Бондарєва
29.03.2024
Можна написати дуже довгий пост про те, скільки я всього зробила, скільки країн побачила, проектів н ... Детальніше
ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУСергій Волошин
29.03.2024
Спілкуючись зі своїми читачами, помітив одну особливість, на яку не знаю як реагувати. До сих пір не ... Детальніше
Весна і кохання. Флешмоб еротичних оповіданьМіло Севіч
29.03.2024
Шановні Аркушники, читачі, та гості, хочу запропонувати усім невеличку розвагу, а саме флешмоб. ... Детальніше
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Конкурс Король/Королева крінжу.Таліана
07.03.2024
Кінець голосування! Голосування триває до 29 березня включно. Поставте оцінки під творами. Обов'язко ... Детальніше
Той морок Олександр Твін
29.03.2024
Сьогодні близько 13:00 викладу нове оповідання Доволі незвичайне темне фентезі Заходьте почитати) ... Детальніше
На Аркуші вже:
10065читачів
112909коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: