Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4246)

Як дорахую до ста

Шепотом по долонях,

Подихом по устах...

В тебе любов охолоне,

Як дорахую до ста.

Вистрілом прямо в скроні,

Диким серцебиттям

Знов затріпоче промінь

Ніжного почуття.

Присмаком гіркуватим,

Доторків на плечах

Буду тебе пам’ятати

У гамірних містах.

Думала відпустити,

Як дорахую до ста,

Лік не змогла спинити:

сто,

сто один,

сто два...

...

Сніжана Горні

Білий аркуш

Життя — паперу білий аркуш.

Малюємо ми олівцем по нім.

Спочатку ми в утробі мами,

Тоді народження, лікарня, дім.

Садочок, школа і таланти,

Помилки, успіхи в житті...

Хто у художники, хто в музиканти

І тиха казка мами уночі.

Прекрасний берег річки, краєвиди,

І чисте синє небо за вікном,

Дерева, квіти і діброви,

Вечірнії розмови за столом.

Малюй на свому аркуші паперу

І барвами фарбуй своє життя.

Воно одне, про це ти добре знаєш,

Назад уже не буде вороття.

© Віра Семків (липень 2022 р).

...

Віршотвориця
18+

Розшукується фея

Мене покинула магічна фея на біду.

Я знаю, хоч сто років вже до неї йду,

Вона втекла. Я її більше не знайду,

Мою солодку та жадану фею молоду.

Я ясно пам’ятаю, що тоді було:

Хлипкого ліжка непомітне тло,

Як її тіло з кожним дотиком гуло,

Моє бажання за секундами росло.

Її повіки разом з віями тремтіли,

Я поцілунками укрити їх хотіла.

Так палко вигиналось її тіло,

Що мені нижче живота свербіло.

Скрутила моє горло жарка спрага,

Коли побачила я її ніг засмагу.

До того я не знала від життя такого блага,

Поділася кудись моя залізна рівновага.

Краплини пота загубились в її стегнах.

Мені пекло десь там, у ребрах,

І пульс тріщав, аж відчувався в нервах.

Я заблукала в наших вічних дебрах.

Вона від мене виривалася, втікала,

Я її доганяла і на наше ліжко клала.

Вона мої найпотаємніші бажання закликала,

Так голосно, аж до небес лунала.

Її блискучі тіні залишились на моїй ключиці,

Я цілувала жадібно її сідниці.

Біліли від тих поцілунків мої губи ниці,

Чесались щоки від країв її спідниці.

Мене вкривав краплин пота блиск,

Її мовчазний стогін переходив в писк.

Який же був мені від того звуку зиск?

Я знала, що заради неї піду на усякий риск.

Її магічне зілля залишилось на сідницях,

Рум‘яність відобразилась на наших лицях,

Я всесвіт бачила в її зіницях,

Як блиск на позолочених дзвіницях.

Тоді мені згадалися дзвіниці церковні.

Я не хотіла, та думки невиліковні.

Усі релігії перед нею були беззмістовні,

Адже вона моя єдина богиня, безумовно.

Я вся тремтіла й мокріла від неї,

Вона була немов з казок чарівна фея,

Така, що не було на світі гідного музея,

Щоби знайти їй за красу трофея.

Її повіки, срібним блиском нафарбовані,

Та блискучі очі — в мій мозок вкарбовані.

На тих очах наші блукання побудовані.

Мої були ще голодні, її — вже нагодовані.

Вона холодними руками мене за талію хапала,

Укрита потом моя шкіра до її прилипала,

Вона мене над ліжком нагинала,

Я виривалась, а тепер вона тримала.

Стіна від енергійних рухів билася по бильцях,

Я небеса всі облітала на її фейських крильцях,

Її блискучі тіні змазались на наших лицях.

Таке ніколи не відмолю я в божественних каплицях.

Так мені ноги зводило від мокроти,

Коли вона витягла пальці, пекло від пустоти.

Вона облизнулася, привстала навпроти,

І я магічним зіллям потекла від її щедроти.

Я наші палкі ігри пам’ятатиму навіки:

Її блискучі, срібні, чарівні повіки,

Солодких губ нектар — мої магічні ліки,

Та наші асинхронні гучні крики,

Маленьке ліжко, що було більшим за світ,

Тяжкість, що стягувала мій живіт,

Її феячі крила, наш стрімкий політ,

Та засмаглі ноги, що укривав шаром піт,

Церкви та божества, яких згадала,

Свою гріховність, на яку я чхала…

Як я від болі й задоволення ридала.

Вона — єдина, кого я завжди шукала.

Тож так, мене покинула магічна фея на біду.

Я її пам‘ятаю і до неї вже сто років йду,

Хоча й даремно, хоча й знаю — не знайду,

Мою солодку та жадану фею молоду.

...

diastrofa

Глядацька зала

Спорожніла глядацькая зала,

І нічого, крім пилу, нема.

Тут я серце своє залишала,

Як вернулась, його не знайшла.

Збиті вікна й розтрощені сходи,

Золотий оксамит почорнів.

Тут хотіла ковтнути свободи,

Захлинулась – і світ знавіснів.

Сцена літрами крові умита,

Злізла фарба із клавіш для гри.

Тут би піснею серце зігріти,

Але в кризі застигли хори.

Мої мрії пішли за лаштунки,

Вкрились пилом медові слова.

Де раніше були візерунки,

Там тепер кілометри скла.

...

Ївга Лютневська

Недоведені теореми

Ми познайомилися в лютому з тобою,

І кожен в серці ніс свою печаль.

Та як розтанув лід примхливою весною,

Так і нещастя відійшли у даль.

Ми закохалися у травні враз раптово,

Коли шуміли грози за вікном.

Тобі я побажала пари випадково

У день народження твій за столом.

Чи доля, а чи ангел? досі я не знаю…

Тебе я напророчила собі.

Відчула, що життя знов підійшло до краю,

І зміни стануть явні, не малі.

Ми одружилися у листопаді скромно.

Не кликали нікого, крім рідні.

І сірий Мінськ бажав нам щастя так невтомно,

А Чернівці раділи вдалині.

Що значить відстань, чи кордони, чи проблеми,

Коли два серця раптом віднайшлись.

Тепер ми разом – у сім’ї, а теореми,

У нашім випадку не довелись.

(жовтень 2018 р. - лютий 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Війна за домівки (у Чернівцях)

Вже роками йде війна

Трійко вулиць б’ється

Влада хоче в нас майна

Незаконно рветься.

Лиш займається зоря,

Сонечко пригріє.

Зверху вниз на всіх порах

Вантажівка виє.

Вся ця техніка важка

Їздить кожний ранок.

І хоч літо, хоч зима…

Ріже звук світанок.

Дайте ж виспатися всім!

Людяними будьте!

Бо повстане кожен дім,

От тоді забудьте!

І про фабрику, й бетон,

І про вантажівки,

Бо не дасть вам тут ніхто

Вкрасти в нас домівки.

Є у всьому край, межа,

Тож працюйте тихо.

Там де ваше, нам не жаль

Не чіпаєм лихо.

І забудьте! Не село –

Нові в нас будівлі!

Чесно працею прийшло

З цегли до покрівлі.

(серпень 2018 р. - вересень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Юність

Мене обіймає Юність,

закутуючи у свою вуаль.

У неї розмиті риси обличчя,

вона не дає мені оглянутися.

Її сміх дзвінко віддає десь

усередині мене.

Вона цілує так безтурботно,

забираючи частинку мене.

Моя Юність йде,

залишаючи сліди на піску.

Вона була такою ніжною.

танцюючи біля моря зі мною.

Йдучи безповоротно,

ніжний промінь моєму житті,

подарував наостанок квітку.

...

Чорновод

равликова мрія

хотів розпочати перший твір тут одразу з клятої війни...але я великий оптиміст...тому і... - равликова мрія.........

піду на скелю -

там ласо хмар

кинуто знехотя вітром зітхання

і плай наче плаз,

що вічно повзе до вершини.

звідти,

ламаючи всяку рослинність,

брили з гуркотом падають вниз.

там,

над нею

дугою горнеться райдуга

до роздолля між блискавок хмар.

там у кареті катається грім

і буревій оберемками цвіт

висипає на села, селища і міста

на похмурих людей,

на дітей, що поглядом цілять у сонце.

там, на скелі,

на вершині самій

ловелас буревій в обіймах смішливої райдуги падає вниз,

хапає коней за гриву, що возять карету грізного грому,

котрий кидає блискавки у буревія.

але обійми його заміцні!

...на скелю піду

від скельної тіні,

аби звідти поглянути вниз.

тінь сягає від неба до моря.

від сяяння блискавок

тінь золотаво-зелена.

зі співом пташок

в ній весело й вільно.

там проходжаються газдами звірі -

сонце над ними короною з променів.

під скельною тінню

травоїдні щипають траву,

а хижаки полюють на травоїдних;

в павутинних тенетах

б'ється комаха;

бабки леліють прозоро тоненькими крильцями в синьому небі

і тому такі красиві над квітами;

співає вечірню цвіркун

і коник вистрибує вище за всіх,

питається:"...котра година?..." -

і карколомно скаче до хижі;

мурашки у клопотах,

ніколи й глянути вгору -

стурбовані сонцем за скелею в пізню годину

та буревієм грози,

що не скелі розгойдує райдугу.

...піду на скелю,

подивитися - в чому там справа?!...

якщо не розчавлять,

звичайно.

що мені час -

в мене дім за спиною........

...

Ем Скитаній
18+

"Спрага"

Це було так давно, коли постукав дощ в моє вікно -

Моєму погляду відкрилася картина Пікассо

"Оголена блакитна", хоча ти була й одіта

В якусь кубічну майку з фото голівудського бандіта,

Що плакав разом із дощем,

Пускаючи струмочки по твоїх твердих сосочках Афродіти.

І я не знав куди себе подіти...

Так сильно захотілось пити!

Вскочивши в Гермесові сандалі, залишивши усе подалі,

Та взявши парасолю під паху, до тебе я уже спішу.

Ще мить і ти в моїм полоні, бо я відкрив великий купол парасолі.

Відчувши твою руку у своїй долоні,

Я пив твої вуста, ще мокрі від дощу.

Пройшло вже років десять

І незалежно від спеки, снігу чи дощу,

Твої вуста я й далі спрагло п'ю.

...

Andriy Kushnir

Дворові пси

Ти народишся на кістках дворових собак,

які померли від зимового холоду

Твій батько - мороз

Твоя мати - віхола

Ніхто не підгодовував собак

І вони героїчно загинули

Аби стати тобі ложем

Колискою тобі стати

Ти вдихнеш морозне повітря

І станеш нарешті живим

Ти видихнеш білим снігом -

І навчишся нарешті дихати

Свій перший погляд кинеш

На сліпуче зимове сонце

Ти осліпнеш -

Зможеш нарешті бачити.

І прибіжить останній дворовий собака

Що лишився живим

Буде тобі годувальником

Бо-ж побратими його загинули

Аби стати для тебе ложем

А коли настане весна

Сонце перестане сліпити очі

А останній живий піде вдалечінь

Ти перестанеш дихати

І загинеш на перших підсніжниках

Вирослих з кісток дворових собак

Які вже обернулись на попіл.

...

Катя Ворон

Червоний, світлий, швидкий

Все було світле, і червоне, і швидке.

Твій стомлений погляд, моє тіло пече.

Твій сон багряний, божевільний смак.

Моє червоне світло виїдав по крихті шпак.

Твої стомлені руки ще тримали тепло,

Твоє сонне й швидке мені очі пекло.

Те божевілля стримувало вдих.

Я намагаюся зробити подих, але ти вже стих.

Я б передав тобі моє повітря, якби міг,

Віддав би й серце, губи і мізинці ніг.

Як я волів забути те зелене і бридке,

Як в ноги тобі падав і просив швидке.

Швидке забуття зеленого світу,

Червоною фарбою шкіру залиту.

Як я гортав свою стрічку в Тік Ток,

Заснув та не відчув його тихий крок.

Він підхопив мене на руки — і я впав.

Я хотів бігти, та мій світлий мозок спав.

З моєї стрічки зелений слиз потік.

Я не біг, стояв, а ти прокинувся і втік.

Як я дивився те відео зелене, страшне.

За спогад цей ніколи не пробачу тебе.

Твоє червоне, світле і швидке…

Назавжди втратило мене.

Чи то я втратив серце і мізинці ніг,

Чи то ти, божевільний, так швидко біг.

А те зелене і бридке відбилось на моїх плечах.

Ти б хоч світло лишив… Твій червоний зачах.

У темряві смартфон швидко відео грав.

Його зелені губи були вже на моїх вустах.

Я би волів тебе так швидко проклинати,

Як ти лишив мене самого в цій кімнаті,

Як ти віддав бридкому блазню-оксамиту

Мої мізинці ніг, червоне серце і губу розбиту.

Недарма моє світло так швидко шпак виїдав.

Він певно заодно з зеленим. Місце звільняв.

Ти мене зрадив і за це відплатиш гріх.

Допоки мої очі не позеленив друзяка бліх,

Я згадую твій божевільний смак і швидкий біг.

Мене червоний пробирає з голови до ніг,

І я зі швидкістю світла підриваю все.

Сподіваюсь й тебе ударна хвиля знесе.

Твої сонні очі відкриті і руки зводить теплом,

А я б хотів, щоб ти котився зі сходів розбитим склом.

Я підірвав себе і зелену бридоту,

А ти наступний. Ти, що забув мою турботу,

Що втік і навіть світла не лишив.

Після цього я б тебе, якби міг, задушив.

Шпак, що моє світло виїдав, вернув його мені.

Я вибухнув, а потім сам себе зцілив.

Тепер ти десь далеко, відчайдушно втік.

Я не забуду, я шукатиму тебе повік.

За те, що ти лишив мене йому,

Я тебе пожиттєво запихну в тюрму.

Я відомщу тобі за своє серце і мізинці,

Хай навіть ти сильніший, у життєвім поєдинці

Я тебе перевершу, переможу.

Бо я ніколи не біжу, хоча і можу.

Та виявляється твоє червоне і швидке —

Це те самісіньке, що зелене й слизьке.

Я б’юся з тобою, та гірше від цього мені.

Твій стомлений погляд маю втопити на дні.

Я би волів забути божевілля смак і твої руки,

Забути подих твій і не боятися розлуки.

Я підірвався, знищив тебе і нарешті спати ліг.

Більше не буде червоного й швидкого, зате я переміг.

...

diastrofa

Дім.

**ДІМ**

і що з того,

що дім твій забрали?

у тебе був цілий арт-хаус.

залиши'вся аж арт.

це не жарт.

тобі зоставили

лише

мистецтво.

###

пиши вíрші.

нехай зігрівають тебе вечорами,

точніше, хай гріють душу,

/може, і не твою/

на тіло байдужé -

його не пропустять до раю,

до нього немає жалю'.

малюй картини.

створи собі нóву оселю.

так, з паперу,

пензлів

і старої гуаші.

це краще, аніж жити ніде

чи в одному з панельних (пекельних)

/з присмаком бруду, репресій,

крові на стінах,

сотні катованих в муках/

будинків,

що зводилися за хрущова

чи сталіна.

малюй картини

добавляй у гуаш ціанід

зроби їх безжально-фатальними

/з присмаком мигдалю',

прощення гріхів і милосердної смерти/,

малюй так багато шарів,

щоб ніхто навіть не пробував стерти.

співай пісень.

вночі колискову.

вранці бадьору й веселу.

протягом дня щось грайливе

і з нотками блюзу.

вечорами згадуй усе,

віддайся духу минулого,

всели в себе голос пращурів,

пропусти в свої жила гнів,

кривду, образу, скорботу,

і заспівай так журливо,

щоб затихли в гаю солов'ї,

цвіркуни постуляли пельки

і лиш вібрації з грудей твоїх

полонили усе навколо,

щоб ніхто навіть не посмів

сумніватися, що ворог

заслуговує

вмерти.

###

і що з того, що забрали твій дім?

що від нього залишилась лиш балка

і дрібка бетону,

що заведено звати фундаментом.

твій дім сам винен.

він не тримався землі,

надто швидко горів і розпався.

стояв, де комусь не сподобалось,

говорив не тією мовою

і був розмальваний неправильними кольорами.

він не дав відсічі птахам, в зграї яких заховалась крилата ракета,

не зумів погасити себе самотужки,

не вдалося йому догодити всім і кожному.

його одіж була надто відвертою,

розпусною,

привертала зайву увагу.

і взагалі в новинах напишуть, що ти сам його підпалив,

розбомбив Iскандер'ами'-М та NLAW'ами.

що з того?

що з того, що ти його так любив?

так леліяв,

розфарбовував в колір степу і морських глибин,

будував крок за кроком,

цеглиночка за цеглиною.

жив там від народження,

пам'ятаєш його з дитинства.

що із того, що дім твій належав тобі?

його відібрали, скривдили,

понівечили, вибили оболóки

і замки' зірвали з петель.

###

в останні години свого існування

дім спостерігав,

як з нього виносять усе,

що збиралося тут роками

і мало хоча б якийсь потенціал бути проданим.

в останні хвилини свого існування

дім задихався

від запаху керосину

і ще якогось пального,

яким заправляли танк.

в останні секунди свого існування

дім кликав на допомогу тебе,

а ти за тисячі кілометрів від нього

плакав від болю,

який розділив із ним до останку.

твій дім відібрали,

але не забрали у нього волю.

твій дім розстріляли, як те відродження,

скинули залишки в яр,

закопали в чорнóземі,

твій дім розтрощили вщент,

але не зломили його силу духу.

твій дім забрали

і думали, що з ним ти втратиш усе,

що тебе тут тримало.

/як же вони прогадали./

твоя пам'ять про дім,

/його піщано-небесний барв,

його мову,

його кожну цеглинку,

поколіннями стоптані килими

і стерті дверні ручки/,

твоя пам'ять про його існування

буде разом з тобою до скону віків,

буде передана внукам у десятім коліні

і до світу дійде вíршами,

картинами, музикою, піснею, прозою.

як історія, як легенда чи міф.

пам'ять обернеться у зброю,

стане карою,

піде вбивати кожну мерзенну почвару,

що посміла

забрати

ДІМ.

...

ТиХоТи

Не забувай, людино! (Don't forget!)

Безмежний світ, великий світ.

І ми - Колумби, Магелани -

Вперед ведемо кораблі

За горизонт у світлі далі.

По силам нам здолати все:

Хвороби, бідність і розруху,

Коли ми всі - одне лице

І всі близькі по крові й духу.

Але, нажаль, не кожний з нас

Свої таланти розвиває.

Їх просто скидує в запас,

На шепіт серця забиває.

Так і пливемо, як мерці,

Не маючи свого маршруту.

Під нікотином, як курці,

Долаємо миттєву скруту.

Цураємось своїх думок

І користуємось чужими.

Як рибки, ловимо гачок -

Чиїсь нав‘язані режими.

Не діло так наосліп жити,

Питати дозволу в когось.

Вже час, панове, зрозуміти:

Ти сам роби, щоб щось збулось.

Не забувай, що ти - людина!

В тобі - і сонце, і дощі.

В тобі вирує вся країна!

І це - покликання душі!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Натхненне море

Ти - моє натхненне, ніжне море,

Мій величезний лазуровий світ.

 А я, мов човен, граюсь на просторах 

Твоїх думок, бажань і сновидінь. 

Твоя усмішка - то цілунок неба,

Що окриляє сенс мого життя. 

А голос твій - солодкий спів Венери -

Дарує щастя, радість, відчуття.

Твоє кохання - мій магічний компас,

Він вкаже шлях крізь морок і туман. 

Як Геркулес, я знов піду на подвиг, 

Щоб вшанувати твій чарівний стан.

Як Лівінгстон, пройду крізь джунглів міріади,

Знайду найдивовижніші скарби :

Озера кришталеві й водоспади.

Їх нареку ім‘ям твоїм.

Ласкава доля завжди усміхнеться.

Надія - наша вічна берегиня. 

Кохання наше не переведеться.

Воно живе й ніколи не загине.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

МАНІФЕСТ ПРОТИ ВІЙНИ

Не треба війни ніякої

Зупиніться і схаменіться!

Скільки має загинути нашого,

Щоб ви нарешті наїлись!

Скільки має пролитися крові

Молодих парубків та дівчат?

Скільки нам ще терпіти до болю

Дикунства політичних "чортят"?

Загрались, зажерлись, упились

На крові та невинних сльозах.

Подрались, не доділились

Земель... І знов на ножах.

Краще будуйте дороги,

Помагайте хворим, нужденним,

Поширюйте моралі закони,

Їх поширюйте серед підлеглих.

Нові покоління навчайте,

Голод долайте і скруту.

Тв наших людей не міняйте

На золотоносну отруту.

А ви все печетесь про себе,

За свій комфорт і палац.

Поки хтось рятує планету

Від таких, як ви, посіпак.

Все пишите тупезні закони

Та ховаєтесь в бункерах темних.

А хлопці тримають свободу

Карманів ваших кремезних.

Ні! Це вічно тримати не може!

Правда свята - за народом!

Для вас, для "безгрішних" вельможів

Номер "люкс" у пеклі за рогом!

Я бажаю вам тільки лихого:

Зникніть назавжди й одразу!

І нехай на прийомі у Бога

Не буде прощення заразі!

Україні - Слава!

А нам - Перемога!

Щастя і Слава,

І безхмарна Дорога!

...

Ерік Мервін (Нікіта Котов)

Не забуваймо Кобзаря!

Не забуваймо Кобзаря -

Пророка Вільної Країни.

І ним написані слова -

Як гімни кожної родини.

Тарасе-Батьку, ти - Живий.

Ти житимеш понад віками.

Ти - Дух Свободи, Ти - Святий.

Твій голос дихає піснями.

Слався, Величний Титане,

Співцю народної могуті.

Твої вірші лікують рани,

Підтримуючи нас усюди.

Чорне море, Дніпр широкий,

Карпати, Світязь, Синевир,

Калини, верби і тополі

Плекають віру в спокій-мир.

І кров кацапсько-москалецька

Омиває нашу землю.

І кожне серце сильно б'ється,

Любов плекає недаремно.

Піднімайся з нами разом

У годину боротьби.

Розірви стальні кайдани

Чорноруської пітьми.

Кобзаре Сивий, Ти є Вічність.

Ти - Промінь світлої надії.

Шануємо твою Величність

Із покоління в покоління.

Слава Україні! Героям Слава!

Тарасу - Уклін! За нами - Держава!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

ЖУРАВЛИНА МОЛИТВА

Десь високо в небі летять журавлі

Повертаються знову в рідні краї.

І бачать вони, що на їхній землі

Відбитки сумної до болю весни.

О Боже, чому наступає цей жах?

Чому захлинається небо у крові?

Чому ця війна застигла в очах

Тих, хто свій край любить до болю?

І пісню сумну завели журавлі:

Їхнє серце тугою вкрилось.

Забажали вони, щоб рай на землі

Як колись, знов відродився.

Додому батьки чекають дітей:

Любі діти, вертайтесь живими!

О Боже Великий, дай добрих вістей,

Щоб ночі були без обстрілів.

Боже, дай волі, терпіння і сил

Вранці прокинутись разом

І просто летіти, не опускаючи крил

До сонячних диворайдуг.

Мамо, не плачте! Я вернуся живим!

Наш край бороню, щоб Ви міцно спали!

І обіцяю: ворогам відповім

За сміливців, що волю поклали.

Молімось за небо, за людей і за мир,

За Правду, за Честь переможну!

Щоб кожен із них лишився живим

І погань зникла безбожна!

Десь високо в небі летять журавлі

Повертаються знову в рідні краї.

Журавлину молитву читають вони

За цвітіння живої весни.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Музика надії (Танго Мі ФА)

Рай із пеклом обмінялися роллю,

Одинокий скрипалю, ти граєш із болем

За долю свою і свого народу.

І музика твоя розриває ці тромби

І сягає навіть у катакомби

Зруйнованого міста...

Чарівне До, трагічне Ре, ніжне Мі, могутнє Фа, яскраве Со, бурхливе Ля,

Космічне Сі.

Заворожують найтонші фібри душі.

Вівальді дарує свято весни

І серпанкові гами краси.

За поваленими стінами, крізь биті шматки ракет

Пробивається життя букет:

Травиця свіжа, травиця зелена,

Квітчаються клумби в райдугу неба.

А твоя музика, скрипалю, не мовчить.

Вона, як грім у тьмі гримить,

Як вода струмків дзвенить,

Ця магія відроджує стоптаний світ.

Грай, скрипалю, грай,

Грай у тумані жалю,

Грай у попелі сну,

Грай крізь роки й віки,

Музикою вертай сонячні дні.

Пробуджуй заспані лихом серця,

Даруй музику танго Мі ФА.

Танго надії, напої спраглі душі,

Вкажи їм шлях вийти з нікуди.

Одинокий скрипалю, ти граєш із болем

За долю свою і свого народу.

І музика твоя розриває ці тромби

І сягає навіть у катакомби

Зруйнованого міста...

Ти не один, бо ти - Україна!

Мистецтво і музика сильні та вічні!

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Поезія зі смаком вина

Поезія зі смаком вина

Рожевого, терпкого, рідного.

Хлопче, це твОя земля

І це її подих від ближнього.

Хлопче, це твОї степи

Такі вільні, нестримні, бурхливі.

А за ними грають ліси

Щасливу пісню щомиті.

Давай же вип'єм за мир,

За працю, за честь, за свободу,

За колір кохання. Він - твій.

Це - дарунок із лона народу.

Веселись, співай і мрій,

Бо живеш лише один раз.

Вдихай аромат її вій.

Він розстане на твОїх вустах.

Мандруй у захмар'я, рушай

До пригод і розправ свої крила.

Ти побачиш сонячний гай,

Де світло дасть тобі сили.

Не забувай своїх друзів ніколи.

Ви разом збудуєте завтра

І разом прокладЕте дороги,

Куди вкаже вам карта.

Поезія зі смаком вина

Рожевого, терпкого, рідного.

Хлопче, випий до дна

За країну й за себе щасливого.

30.04.2022.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Нічна симфонія

НІЧНА СИМФОНІЯ

Ніч укриває стомлене місто

Чорним шовковим плащем.

Чарівник-піаніст створює дійство:

Грає музику вічних ідей,

А поряд доноситься свист:

То вітер нашіптує зміст.

Лети ж, чудо-пісне, крізь браму часів,

Крізь міста, поля і річки,

Розбуди сплячі душі мертвих лісів

І стежку до них проклади.

Плетися, симфоніє долі,

У переплетенні гам музикальних

Напої спраглих лицарів волі,

Воскреси мир довгожданий.

Піаністе, ти грай симфонію ночі,

Допоки не зникнуть тіні пихаті

І не затихнуть злі поторочі,

А заблукалий солдат не вернеться до хати.

Клавіші вправні, ритму задайте

В інкрустації веселого скерцо.

Скрипки небесні, сум не впускайте

До замку одиного серця.

Ніч захищає стомлене місто,

Місяць на варті стоїть.

Чарівник-піаніст створює дійство -

Симфонію тисячоліть.

А поряд доноситься свист:

То вітер нашіптує зміст.

22-23.05.2022.

...

Nick Devo (Антон Жданкін)

Якби я була поетом

Сонце повільно котилося обрієм,

Кількість надії зростала з кожним ковтком.

Наша з тобою негадана зустріч відчувалася повенем,

Гідне оформлення нашим серцям забезпечить твоє ремесло.

Якщо довго дивитись на воду – вона сколихнеться,

Якщо поглядом жерти вогонь – він уста опалить.

Чуєш, сонечко, ввечері повагом в’ється,

Через хмари і вітер свій путь прокладає умить.

Якби слово могло ту динаміку серця не зжерти,

Й осягнути метал твого потягу честі й душі,

Якби ті проклятущі незгоди, що гинуть без гідності й месті,

Помогли усвідомить весь жар непоступної гри.

Ти питаєш мене, раз у раз, та не маю причини,

Із якої могла б відказати: “Це винен Господь”.

Я пишу ці рядки опираючись на валізи,

Які зібрані були з тобою в перерві повітряних тривог.

Моя проза просякнута димом й сирени звуком.

Я втрачаю реальність життя, як втрачають слова ці свій сенс.

І шукаючи риму поміж дивацькими рядками поеми,

Пригадаю той час, як не було у мене ніяких проблем.

З кожним разом тріщить голова усе більше й нестерпно,

Я включаю пісні Жадана і готуюсь до сну,

Прочитавши хоч раз “Інтернат” – поміркуй над контекстом,

А тоді виступай за позерних і мутних бандюг.

Я колись, читаючи Бродського разом з тобою,

І його неповторний, “двойний” заповіт,

Розмірковувала над поняттям ненависті й страху під тиском гарячої злості,

І дійшла до висновку, що все це не варте пігулок, випитих протягом часу у них.

Я мінятиму текст у залежності стати Франком.

І страждатиму від задухливої пащеки міста,

Якби мала резон утекти на Кононівські пасовища,

Якби мала своє піаніно, понищене клятим кацапом, та що б він вже здох.

Пам’ятаєш, отой перший вірш на початку війни?

Переписували ми його з тобою тоді часто.

І ця фраза, якби ж, написала її на своєм рюкзаці,

Але мама побачила й змусила стерти, бо побачать нещасні.

У мене вже немає рими,

Але скажу я на кінець.

Хто мав, та й хто не мав, родини,

Не знає, що робити коли всім кінець.

...

Мертвий Поет

Захід життя

Захід сонця, балкон і два стільця.

Я сиджу одна, а могли

Сидіти разом вдвох біля Дніпра.

Чашка кави і цигарка,

Одна чи дві поїздки на метро.

Навушники, як та уявна стрічка між тілами.

Усе життя пройде, щоб розплутати ці вузли.

Не поспішай,

Ти сядь, подумай поруч,

Придумаєм ми плани в голові,

На жаль, здійснитися вони навряд чи зможуть,

Але надію ти не відпусти.

Остання нота пісні в пісні пролунала,

І ти сидиш бездумно дивишся на стіл,

Лиш дощ мелодію у вікна тобі грає

та тихо слухає твої думки...

...

Stefaniuk Alexa

Дівчинка з медовим голосом

Ти знаєш, дівчино з сніжним іменем,

Якби мені було доручено Вищою Силою,

Оспівувати твоє ім'я, як найліпше з імен

Освячувати твоє життя теплим співом сирен,

Влаштовувати на твоїх концертах пожежі,

Оздоблювати в твою честь мозаїки й фрески,

Зривати для тебе щодня найгарніші квіти,

Співати тобі вночі найпалкіші мрії,

Тримати тебе за руку, коли ти плачеш,

Знімати твій сон на камеру, коли не бачиш,

Готувати тобі найсмачнішу у світі їжу,

Обурюватися, коли інші не розуміють краси тиші,

Цілувати тебе, коли б ти тільки хотіла,

Якби тільки наказала мені та Вища Сила.

...

Мертвий Поет

До Симоненка

Я для тебе горів, український народе.

Тлів, вигорав серед диких степів.

Я для тебе писав і співав, мій народе.

Складав, віршував та й гомонів.

Я тебе малював на парканах.

Малював. Малював у квітковій весні.

Я тебе так любив, що було того мало!

Мало! Так мало! Не сказати тобі...

Я тебе все стрічав, український народе,

У дібровах, в ланах, у широкім степу.

Я тебе пам'ятав, мій вкраїнський народе.

Пам'ятав. Пам'ятав на найтяжчім шляху.

Я для тебе горів, український народе...

Мабуть... Не дуже яскраво горів.

...

Данила Чаглій

Найбільший лиходій

Амур — найбільший лиходій,

Бо не щадив наяд, богів,

Ані жінок, чоловіків,

В усіх стріляв наперебій.

Одного разу закохав

У себе Геру для забав.

Щоб Зевс їх раптом не застав,

То Ганімеда підіслав.

Собою той відволікав

І Зевсу до душі припав.

Заходить Гера в тронний зал,

На троні Ганімед постав,

Зевс із собою посадив,

«Царицею» проголосив.

Та то не всі були діла

Триклятого того стрілка.

Ще кілька молодих богів,

Ех, влаштували колектив.

Хоч кажуть, винуватий там

Був Вакх і спирту кілограм.

Сварились на Амура всі:

Хай сам ковтне сповна біди,

Пут, що коханням обізвав;

Психею з тим народ послав.

Амур на те лиш психанув,

Всі стріли разом відпустив.

Психею ж палко пригорнув,

Бо теж дурну стрілу схопив.

Кохання як перемогти

Відтоді засіб не знайти.

...

Олександр Калінін

Вибач мамо

Вибач мамо, я відрізала коси,

Довгі, чорні, ти ними пишалась...

Більш плести я не буду їх, досить...

В Україні біда нашій сталась...

Плаття теж я носити не зможу,

Не одягну я мешти, а берці,

Вибач, мамо... Забуду, забуду...

Що ім'я моє Жінка як решту.

Я повинна, я мушу, так треба,

Сто причин і одна проти мене,

Обійми, приголуб мого сина,

Він надія моя, моє небо.

Вибач мамо, не можу інакше,

Хоч болить за маленьку кровинку,

Я повинна зробити це... Тяжко...

Щоб не жив він рабом до спочинку.

Щоб себе відчував наче сокіл,

Вільним, сильним, щасливим, великим...

І з майбутнім...

Пробач, мені мамо...

Я люблю Вас...

Не будем рабами!

Україну спасем від рашистів,

І життям заживем вільним, чистим.

11-12.04.2022р.

...

Мрія

Коли закінчиться війна...

Коли закінчиться війна...

І відбудується країна,

Полита сльозами і кров'ю,

Розбита, зламана, єдина...

Коли закінчиться війна...

Ми будем інші... Зовсім інші...

І світ навколо, і земля,

і зорі й небо, люди, я...

Коли закінчиться війна...

Боліти серце довго буде,

За тим кого з нами нема,

І більше вже не буде...

Коли закінчиться війна...

Скажу нарешті що люблю,

Тебе чекала, точно знала,

Що повернешся ти з далю...

Коли закінчиться війна...

Я буду часто посміхатись,

Тебе я буду обіймати і цілувати, як дурна...

Коли закінчиться війна...

25-26.03.2022р.

...

Мрія

Україна

Розпатлана, понівечена, боса,

З сльозами на очах, у серці рани,

Брела вона дорогами своїми,

Пливла вночі крутими берегами.

Розтерзана, знесилена і вільна,

Дивилась на поля свої і ріки,

І на бої що йшли на її землях,

І не могла збагнути... Скільки...

скажи мені, ти Боже, ще терпіти?

Скажи за що, людей моїх морити?

За що, ти ката допустив до мене?

За що, страждає люд мій,

Моє плем'я?

Моя душа спаклюжена і в муках,

Не сплю, не їм, не можу вже ніяк...

Скажи, Господь, що я роблю не так?

Чому рікою кров тече та відчай?

Врятуй, спаси, укрий своїм крилом,

Дітей моїх, прошу ти вбережи...

Убивць ти наших сильно накажи...

Я хочу мирною себе відчути, вільною,

Красивою, великою країною,

Я хочу радості, я хочу ще любити,

І без війни усе життя прожити.

Я хочу квітнути, я хочу зеленіти,

Я хочу будуватись, веселитись,

Я хочу бути сильною, я хочу...

Прошу, Господь, врятуй моє життя...

5.04.2022р.

...

Мрія

Проклята любов

кривавими плямами плакало сонце,

тужило,

німіло,

боліло.

сльозами змивались кордони світів.

*АйзАк марив Нею, чи сон це?

закоханим вітром летів.

та серце *МанІси таїло образу,

стискалось,

ховалось,

стидалось,

закрилось холодним дощем.

скрижаніла любов до відрази,

їй би ненависті ще.

їй би помсти чоловікам,

бо згубили,

розбили,

збезчестили крила,

порвали грудей наготу.

тіло – чорної магії храм.

полюбив Айзак-бог, та не ту…

закоханим дурнем вчувався Айзак,

безсилим,

безкрилим,

зболілим.

Маніси краса звивалась в думках,

труїла собою, мов темний миш'як,

маніячна омана, їдуча й різка.

він прагнув ту відьму, проклятий ніби, -

так сильно,

невільно,

могильно,

що впала стіна між злом і добром,

світло і тінь загнала до Лімбу,

та байдуже Їй: почуття, наче хром.

Маніса ще більше зринала в пітьму -

безжальну,

безкарну,

примарну -

і маріонеткою правила Ним,

щоб любові табу стікало під мур,

щоб кожен живий став ніким...

*Айзак – бог світла, що живе на небесах, розділених стіною зі світом людей.

*Маніса – земна відьма, яка стала лихою після неприємних життєвих обставин.

...

Dreamer_witch

Спогади відьми

На стінах вже завзято танцювали крила,

То вогонь свічок життя їм дарував,

І темний пес, темніше навіть від чорнила,

За рухами тендітних рук спостерігав.

Дививсь, як молода блакитноока відьма

Погляд спрямувала у відро води,

А там з’явився ліс у снігових обіймах,

І на одній зі стежок впевнені сліди.

Вода ті спогади тепер відроджувала знову,

Відьомське серце повертало час,

Як зустрілись з чоловіком в лісі випадково,

Як говорили довго, проте всього лиш раз.

Його відважний дух і навіть вперта вдача

Чомусь припали до чаклунської душі,

Невгамовний запал та й кров така гаряча

Підійшли під смак ще й вогняній зорі.

Чи десь знайти бодай хоч одного сміливця,

Щоб мужньо тій зорі зумів протистояти,

Зваблива, полум’яна, але вбивча літавиця

Впала з неба, силами його посмакувати.

Хоча й відьомське та крихке дівоче серце,

Ризикнувши втратити свою свободу,

Перетворила красеня на крижане озерце,

Щоб лиш світанок повернув людську подобу.

Час минув, свобода з нею залишилась,

Чоловік пішов, вже замело його сліди,

Пес відчував, як в її грудях швидко билось

Від спогадів, що зараз виринають із води.

...

Олександра Чернобай

Літописець

Тіні вогню танцюють на скелях,

Голоси нічних птахів пронизують слух,

Краплі роси застигли в обіймах лілеї,

Терпкий запах гранату роздразнює нюх.

Розтирається в порох земля під його каблуками,

Поступ тихий, наче тут його зовсім немає,

Сліпе світло від зір стелить килим йому під ногами,

У примарний літопис історії крихти збирає.

На очах його закладались підвалини мурів,

Бачив він як спускались народи із гір,

Проводжав каравани скарбів із верблюдів і мулів,

Як держави змінялись, затягнуті в полум’я вир.

Панування людей і ельфійське безсмертя,

Гори золота гномів у бездонних копальнях,

Людський страх, жага крові - усе було в прах розітерте,

Все застигло чорнилом картин в сторінках його літописання.

Скільки раз ті, хто був на межі, дивились на нього,

Скільки раз дим від згарищ роздразнював ніздрі,

Та в істоти цієї окрема, не людська дорога,

І у битві своїй лебедине перо її вістря.

Із кінцем і початком стикається він безупинно,

Споглядає лише, втрутитись права не має,

Так день змінює ніч, існування, як ріка гірська, плине,

Літописець Життя нову зміну епох зустрічає.

В небуття канув розквіт десятків народів,

Хтось в тіні оселився, інші стали людськими казками,

Люди лісу і діти природи…

Дзвінкий сміх і серця застигли у свитку словами.

Медовії очі зустріли черговий світанок,

І розшиті у срібло, скупалися поли в росі,

“Місяць року четвертий, день дванадцятий, ранок…”

Пустилося в танець перо лебедине в руці.

...

Yana

Королівський аукціон

Після подвигів віками

Сувеніри у скарбницю

Лицарі везуть возами...

Там добра - як в рукавиці!

Наш король превельми мудрий

Голову над цим сушив -

Аж обсипалась вся пудра -

І наказ цей замутив!

Поспішайте, люди добрі,

На щорічний авкціон!

Лоти: королівська кобра,

Щит і меч, шолом, дракон,

Посох мага (бувший в вжитку),

Фенікс (в стадії золи)...

Тож струсніть свою калитку!

Таке не купиш будь-коли!

Ну ж бо, в кого діаманти

По кишеням завалялись?

Ще у списку - капці Санти!

Знижка! (трішечки зім'ялись)

Також є старезна карта

Королівства Небудьде!

Еліксиру ціла кварта

З диво-квітки каркаде!

Через п'ять хвилин початок!

Вхід - дванадцять золотих!

В ціну включено податок

На понти для всіх крутих.

...

Людмила Ільм

В Херсоні тихо.

Чи тихо в Херсоні?

Так, дуже тихо.

В моєму рідному місті

Більш не чути сміху.

І постріли в нас

Лунають так рідко.

Чом тоді нам

Від тих пострілів гидко?

І не чути нам зовсім

Як ліс наш палає.

Не чути і вам,

Як наше серце волає.

І вночі дуже тихо.

Не чути пісень.

Місто без сміху.

Херсон без людей.

І після четвертої

Місто мовчить.

Мов скривавлений ніж

У грудях тиша стерчить.

І військові по місту

Не дають місця сміху.

Чи тихо в Херсоні?

Так, дуже тихо.

...

Альвин

Цвіт папороті

мавко-мавко

стань мені дівчиною

хоча б сьогодні

хоча б на трішки

хлопче-хлопче

дарма мене просиш

не пара я тобі

не тебе обійматиму

бо як почує батечко

як відчує матінка

не пустять мене

наступного року

на свято

хороводи водити

трави гладити

людей розглядати

то ходи-но зі мною мавко

хоча б «гречаники» танцювати

хороводи водити

пісень слухати

вогню вклонятися

гур-гур юначе

ми це щодня робимо

танці завжди водимо

колись цьому й людей навчили

щоб у розвазі

тяжкість душі

вони віддавали стихіям

сьогодні я маю берегти

ліс і воду

щоб люди силу знаходили

душу оновлювали

тіло зцілювали

але не шкодили живому

не рвали

квіти папороті

але ж хіба папороть квітне?

це ж лише легенда?

юначе-юначе

ти навіть не уявляєш

стільки папороті квітне

в купальську ніч

але люди

не бачать квітів

і ти будь обережним

ступай м’яко сьогодні на трави

вже дві квітки папороті

ти сьогодні зім’яв

сам того не знаючи

тому тобі й легко зараз

тому тобі й радісно нині

тому ти бачиш мене

гур-гур юначе

гур-гур юначе

й полопотіла

...

Олександр Козинець

Зламки

Я чекав весну,

І вона чекала,

Календар зігну,

Та цього замало.

Я дивився вслід,

Там піщані замки,

Як посходить лід -

Лишаться уламки.

Я їх полічу,

Аж дійду до сотні,

Засвічу свічу,

І змету в безодню.

Як пекучий віск,

Перейде на руку,

Не почуєш писк -

Не зроблю ні звуку.

Бо свіча це стяг.

Це моє знамено!

Я йому присяг,

Точно, достеменно!

Я пообіцяв,

Най які невдачі,

Ким би я став -

Вмру і не заплáчу.

Підійму свічу,

Осяйну уламки,

Мрію прокричу,

Простою до ранку.

Вранці новий день,

Освіти́ть безодню.

Зламки там лишень.

Отже - не сьогодні.

...

Сергій Сорока

Пісня русалки

Чи чули ви, що край села,

Поміж озер і довгих балок,

Де соловейко не співа,

Рибалки бачили русалок?

Поночі їх потворний сміх

Луна розносила по полю,

І лихоманило усіх

Від тих пісень про злую долю.

Тієї ночі місяць спав,

Укритий хмарами у небі.

А серед тиші хтось співав

Журливо, стоячи на греблі.

Чи то дівчина молода,

Чи мара, мавка, сновидіння?

А як русалка це страшна,

Чого гризе її сумління?

«Ой, сивий місяцю, - співа, -

Що ж я, сердешна, наробила?

Своє дівочеє життя

Так прикро в річці утопила!

Страждала я – що те буття?

Тюрма похмура без віконця.

Та зараз все стерпіла б я,

Аби хоч раз побачить сонце!

Молю, як чуєш ти мене,

Хоч душу цю прийми до себе!»

Коли наступний день мине,

Знов руки простяга до неба…

І кожну ніч посеред балок

Все чути тихий плач русалок.

...

Ференець Олександра

Персефоні

Персефоні

Ох, люба, бідненька сестрице моя!

Як же ти домом зовеш теє пекло?

Гниє в підземеллі краса вся твоя,

І квіти весняні вмирають запекло.

Невже ти забула, як пахне роса?

Як вдвох ми всю ніч про життя говорили?

Забула й наш сміх, Персефоно моя.

Натомість ти темінь п'янку полюбила.

Я знаю, як солодко цар той співає.

Так гарно, що душі тікають із тіл.

А музика арфи невпинно лунає.

І ви їх зганяєте в царство могил.

Невже він посмів життя відібрати?

Його ми знайдемо, ти тільки вернись.

Корону криваву ще можна зірвати,

Розтерти у пил, тож, прошу, поборись.

Молись, Персефоно, за небо і волю.

Не царю, не батьку, собі помолись.

А я допоможу минуть злому болю.

Лишень ти не вниз, а нагору дивись.

Будь ласка, скажи, що я не помилилась.

Що ти полонена, а я мушу прийти.

Скажи, що із долею ти не змирилась.

І що у пітьмі тебе треба знайти.

Нехай навіть відповідь іншою буде.

Я вірю, ця сповідь все ж стане твоя.

І хай хоч весь Всесвіт про мене забуде.

Лиш ти не забудь, Персефоно моя.

...

Злата Гарбарчук

Аполіон

Світло десятків мільярдів зірок

проходить крізь небо, крізь мене, крізь землю.

Воно розчиняється в зелені трав,

грає у актах вселенських вистав,

тремтить в пустоті ніби хтось його вкрав

і б’ється об стіни із темряви темряв.

Світло десятків мільярдів зірок,

частинками, квантами, струнами болю

рветься на волю. Напругою поля

ламаючи всі горизонти подій.

Спонукає до дій, відкриває замок,

наближує той заповітний стрибок,

що зніме із розуму грані контролю.

Горнило десятків мільярдів зірок,

реліктовим фоном випалює душу,

Полегшує ношу, порушує тишу,

Та час не залишить усе як було.

Поріг замело уже сонячним вітром.

Багряніє світло...

Палає у небі єдина зоря,

займається світ, википають моря.

Черпаю гарячу броню у долоні.

Кинжалом вібрує струна біля скроні.

Попіл потоками вітру ширя.

Обвуглені ангели линуть з небес.

Все втратило зміст, все втратило сенс.

16.05.2019

...

Володимир Жук

Безглузді діадеми

Зелене сонце, мряка й холод,

Кварцові хмари, білий сніг — обман.

Сердечні муки — це душевний голод.

Пусти себе, позбався від кайдан.

Печаль образ, смарагдів сльози,

Слабне тіло від ваги проблем,

Та завівають від думок морози.

Лищить при світлі гора з діадем.

Безглузді, скинуті в куток й забуті,

Приховані від заздрісних очей.

Туди ж потраплять і усі майбутні

На тисячі зажурливих ночей.

Хоча бажання зникло вже давно,

Зусилля крихтами збирай, іди вперед,

Прямуй до хмар, коли на напрям всеодно,

Не піддавайся тиску людських черед.

Заглибся у забуте срібне море,

Дістань улюблений вінець,

Забудь про пекучі образи та горе,

Не зводь усе життя нанівець.

...

diastrofa

ХРИСТОС ВОСКРЕС

Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Воскрес! Радійте, люди!

Пасхальний дзвін луна з небес,

В серцях надію будить.

Святу надію на добро

Що на спасіння вічне,

Що сум відійде! Згине зло,

Що стало людям звичне.

Христос Воскрес! Радіють всі.

Радіє Україна.

Весна сіяє у душі,

Душа ж - у небо лине.

...

Світлана Патра

Скоро зустрінимося знов....

Привіт, ну як там? Як спалось?

Чи чулася вночі сирена?

Як добре нам колись жилось…

І будемо так жити. Треба.

Скоріш зустрітися би знов…

Скоріше б ця війна скінчилась.

Бо дуже страшно без умов,

У вас ще їжа там лишилась?

Так в моторошних снах буває,

Але на жаль все на яву…

А якщо вибух пролунає,

То знов в укритті не засну.

А що у вас там? Чи стріляють?

Скажи, що живі ви, скажи

Бої запеклі ще тривають?

Себе будь ласка бережи…

17.04.2022

...

Ascker Ckiars

ill will

Щоб висловити почуття не стане слів,

Замало одиниць словарного запасу.

Війна забрала стільки вже життів

Руками підлого і злого «контрабасу».

Не описать тужіння матерів,

І плач дітей, і біль розлуки,

Не уявить тортури ранених людей,

І душ неупокоєних страшенні муки.

Поки ми пишемо: «привіт, жива?»

І споглядаєм звірств жахні картини,

Вони у відповідь: «не грузится инста» -

Для них страшніше це, ніж смерть дитини.

Колись спіткала нас усіх чума:

Когось COVID; когось страшна хвороба,

Яка людей лишила ясного ума.

Чи серце їх давно заполонила злоба?

Хай що не станеться, хай як ти не кричи,

Почуть тебе ворожий виплодок не здатний.

Не варто тратить свій останній крик душі,

Бо камінь серцем зроду стать не ладний.

*Контрабас – (жарг.) солдат контрактної служби

...

annadayway

***

А більше слів не треба.

Слова не залічать рани.

Вони не склеять серце,

Подірявлене вітрами.

Той біль – то пекуче сонце,

Руками його не вхопити,

Від тепла зросли не троянди,

А тільки лиш в’ялі квіти.

Безсонна і бездуховна,

Босоніж та без душі,

Ступає німа безмовність

Й затягує в чагарі.

За нею ступаю слідом,

По свіжій ранковій росі,

Лиш пляшка із цианідом

В моїй посинілій руці.

...

annadayway

Тиша безнадії

В холодній тиші безнадії

Стигнуть, гаснуть мої мрії.

Колись палали мов яскраві зорі,

Але їх втопило буденності море.

Мені давно заборонено кричати,

Бо прийнято в тиші страждати.

Я соромлюся власних сліз,

Маю сховати печалі ліс.

Кажеш лінива - а я не маю сили,

Щоб втамувати в душі заметілі.

Винна сама, що самотня досі.

Чекай, ти теж підеш невдовзі.

Вирвала б серце з усіма почуттями,

Мріями марними й нічними страхами.

Сумніватись погано, та й ризикувати теж.

Здається боротьбі цій немає меж.

...

Ейренко

Adfectus mortum

В словах свідомість ховаю від тіней смутного буття,

Вже не вірю тобі й не чекаю твого щирого каяття.

Кат бездушний, палач без сокири,

Ти мене поховав без могили.

Приректи на буття без життя,

Звідки вже нема вороття,

Сил тобі надало відчуття

Переваги і допуття

Незрозуміле

Серцебиття.

Кохання -

Нема.

Є тьма.

Темне дно, що пробила зневіра,

Мов той кіл серце вампіра.

Мов мотузка на шиї без мила,

Ти мене погубила, мила.

...

annadayway

Уявіть тільки мирне небо

Уявіть тільки мирне небо, ту спокійну його блакить.

Подих свіжого й тихого вітру ви також собі уявіть.

Уявіть сонця теплого промені – ніжні доторки до лиця,

І обійми мамині… в споминах… в споминах залишила війна.

А на небі тільки спалахи. Спалахи, шум і плач…

Віючи клятим порохом, між нами бродить палач.

Він – то нелюд проклятий, боягуз без жалю і псих,

Що посмів свою руку підняти на дітей і жінок молодих.

Сірим стало блакитне небо, зажурилась моя земля,

Степ безмежний та поле зелене вмить вража кров залила.

Та дарма плекає надію тиран, що волю забрать зажадав:

Без волі життя як такого й нема – про це мій народ пам’ятав.

Наш дух не зламати, наш гнів лиш зроста – в цьому і криється сила.

Знеславить й зневолить козацьких дітей не спроможна ніяка скотина.

Всі кажуть «нас мало», та нас тисячі, мільйони разом із вами.

І навіть наші предки зараз живі – Тараси й Степани у нас за плечами.

Країно, не плач! Вставай з колін! Тендітна і юна дівчИно…

За тебе полягли тисячі голів й ще більше ідуть на кончину.

За нас увесь світ, за них лиш пітьма, ми переможемо – знаю!

Країно моя, синьо-жовте дитя! Тебе із колін підіймають.

Ти голову вниз свою не хили, не треба журби і сліз.

Вперед із нами ти гордо іди, тебе поважають скрізь.

Відмиємо крові пляму червону, що впала на всю Україну,

Відкинем ярмо неволі гіркої й збудуємо вільну країну.

А поки не вщухне гармати звук і танків страшні гудіння,

Уявіть перемоги у двері стук і мами міцні обійми.

Бо ж обійми мамині в споминах не залишить уже війна,

Уявіть сонця теплого промені – ніжні доторки до лиця,

Подих свіжого й тихого вітру ви також собі уявіть.

Уявіть тільки мирне небо, ту спокійну його блакить.

...

annadayway

Вони вже ніколи

Вони вже ніколи не стануть старшими

Навічно залишившись в памяті нашій такими

Вони вже ніколи не стануть іншими

І тільки з фото будуть дивитися очима чужими

Вони вже ніколи не зможуть кохатися

В весняному сонці й вдихати свіже повітря літа

Вони вже ніколи назад не повернуться

Їхні хвилини закінчені там, дні вже прожиті

Вони ніколи вже більше не зможуть промовити

Не прийдуть на поріг до рідної хати, до сімї, до батьків

Тільки спогадами, що з роками притупленими

Будуть ще повертати у час, коли кожен з них жив.

Вони вже ніколи … вони тепер в світі іншому

Їх як жертву взяла ота ненависна, голодна війна

Та війна, що розгорілася у серці від зла чорному

Одержимому злом… що забрали людські життя

...

Ruslan Barkalov
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8447читачів
83533коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: