Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Поезія (6201)

Переосмислення

«в чем смысл войны, мой враг?

Нас бросят в одну яму»

Писала я це 6 років тОму.

І розуміння цього подібно шраму,

Що ниє і викликає втОму.

Нас не кинуть в одну яму.

Ти помреш, а я поїду додому.

Тебе не відспівають в храмі,

Бо загублять в лісах біля Дону.

Твоя мама отримає телеграму,

Що ти помер під кордоном.

Ти уявляєш всю цю драму,

(Погано прописану вашим ганд…)

Сплановану людьми з високим погоном?

Це смішно, я дивилась крізь зачинену браму

За поганим нікчемним актором,

А зараз нарешті я бачу,

Що з того боку нема «друзей» за кордоном.

Нема з ким шукати миру,

Неважливо буде він солдатам чи якимось майором.

І все це завершиться після повернення Криму.

Це завершиться, коли Україна стане моїм мирним домом.

...

Марфа Романова

24.02.22

Моє волосся пахне димом,

Губи посохли й печуть,

А той, хто чиїмось був сином -

200-й і в цьому вся суть.

Мені вітер порізав всю спину,

А я стискаюсь і стримую лють.

Можливо сьогодні чи завтра я згину,

Але тримаюсь - я тут.

Я хочу збити тобі домовину,

Щоб на землі України було все 4 5 0.

Незабутою буде кожна дитина,

Що загинула від ваших проклятих куль.

...

Марфа Романова

Уроки давнини

Щоб не було взагалі,

У майбутньому війни.

Треба вивчити уроки

Вікової давнини.

Берегти етнокультуру,

Поважати звичаї.

Свою внутрішню натуру

Не давати знищити́.

Доглядати за довкіллям,

Близькими та собою.

Якщо виникає лихо,

Бути всім напоготові.

Адже це - дуже важливо

Пам'ятати крізь роки.

Від імперського затишшя

Не далеко до біди.

Червень 2023

...

Artem Belevtsov

Без дому

Де мій дім?

Справа в тім, що немає його,

Де спокійно, й де ти потрібен,

Де немає злоби.

Де ти відпочинеш,

Наберешся сил,

Де тебе зустрінуть

Й зрозуміють.

Де мій дім?

Всюди чужі люди,

Немає глибини розмов,

І бажання допомоги.

Йде буденність,

Йдуть справи,

А що залишиться потім,

Після смерті твоєї?

Я хочу дім,

Але не маю зараз.

Я хочу відвертих розмов,

Але почуваюсь відчужено, на жаль.

Що не так я роблю?

Чому так йдуть справи?

Я не знаю, чи дізнаюсь?

Але дому не маю.

– 05.07.2023

...

Надя Кулик

Меридіан

Тиша завжди залишає натяки на

Продовження слів,

Або на продовження фраз,

Або розсилає чорних птахів

Щоб ти роздивився нотний стан.

Щоб ти роздивився її мотив

Щоб ти розпізнав дивний почерк садів,

Повен теплих вітрів і холодних вітрів,

Щоб ти пізнавав свій меридіан

Де для тебе вона,

І для тебе вони,

Де нових птахів розсилає війна,

Де сирени, де вибухи і лунка

Тиша, яку обдираєш ти.

Тиша, яку обираєш сам.

І пишеш

Далі

Продовження слів

Затягнувши рядками

Меридіан.

12.02.2023

...

Володимир Каразуб

звичаєвість...

вже давно байдуже дуже

той долонний оплеск лине.

і хтось харкає в калюжу,

на уламок неба синій.

та й натужно розсміється,

як стрільне в калюжу, кине

тютюнового бичка.

і пошарить біля серці,

у кармані піджачка.

скаже щось і скулить плечі,

увійде у тихий вечір.

у барило, що без дна -

там потужно тихі кроки

відзеркалює луна.

а в кінці того тунелю

казна-що!... - в далі імлистій

хтось розгойдує орелю

(чистий, може, чи не чистий?...),

зорі там чомусь згорають -

дим накреслить завиток,

закарлючки ті зривають

і накидають хусток,

щоб не дуло в шпари світу.

фаєрами сяє вся

там зупинка біля скиту,

зяє де така діра! -

що й нема чим затулити...

...от, такі ось, бач, діла....

...

Ем Скитаній

Буде дім

Коли закінчиться дощ

І вже не лякатиме грім,

Із наших з тобою днів

Виросте спільний дім.

Він буде дивним, як ми,

Але його дивина

Захищатиме нас

Як подвійна стіна.

В домі буде підвал

Не для диких тварин,

А для прочитаних книг

Та колекції вин.

Буде кілька кімнат,

Ліжко біля вікна.

На підвіконні кіт

І собачка смішна.

Хай остигає чай,

Хай застигає час.

Все, що навколо – ми.

Все, що навколо – в нас.

...

Юлія Куліш

Армія

"Так, треба прощати ворогам своїм, але тільки після того, як їх повісять".

Г. Гейне

України Сини та Доньки,

Пліч-о-пліч, зі зброєю в руках,

Захищають Свободу!

Армія не тільки –

Командира слова,

Які підіймають бійців в атаку,

Це ще в боковій кишені,

Рідних фотографії.

Армію не ділимо

За армійськими званнями,

Це єдино.

Наземні війська,

Волонтери,

Авіація,

У морях, у тільниках,

Морська піхота.

Гарячі серця що,

Б'ються синхронно

Наближаючи Перемогу.

Ворогу не гуляти Україною.

Народ України

Рабами не буде.

Іншого дому немає.

Невідворотна Перемога!

...

Кім

Галерея

Я стою у галереї…

Світанок.

Ранок - Великий художник -

Акварель розводить Сонцем,

Воно йому допомагає:

Золоту фарбу проллє на темний кут,

Плям не залишить -

М'яка акварель.

День схиляється надвечір,

Ніч – Великий художник,

Свої картини пише

Не прикрашаючи,

Не розфарбовує.

Якщо кут темний – так і лишиться.

У малюнках тіней мінливих –

Нічна графіка. Первоздана.

На світанку зіллються дві картини в одну:

Ніжна акварель та графіка,

У Велику картину Вічності.

Ніч не піде, поступиться місцем ранку,

Повернеться із заходом Сонця.

...

Кім

Талія

Ти сексуальна, як Бетті Пейдж

На світлинах пін-апу,

Така ж легковажна,

Така ж особлива між інших, але ж

Я зовсім не знаю твого театру.

Ти знічуєш брови і сковуєш посмішку,

І очі здаються трагічно невинними,

Та я не повірю в твою Офелію,

І в цьому немає нічого дивного.

Тобі не вдаються трагічні маски,

Максимум – доля підкине драми

Чи мелодрама покорчить гримаси

У сценах кохання твого. Та зрештою

Ставки у п’єсі – це врода і талія,

Ніжки, що мармур колон Парфенона,

Засмаглі під сонцем. Вони, бувало

Згинались в коліна, для втіхи варвара.

А тому і в театрі твоєму на сцені –

Харити, вакханки, ваганти та гульфики.

Уста і цілунки актрис священні,

І ніхто не боїться Вірджинії Вульф чи

Гамлета.

Здається, — ти море розгойдане, пристрасне,

У хвилях твоїх малахітові відблиски

І жодного натяку шквального вітру,

Шторму чи бурі, все начисто синьо

На видноколі. Але не повірю я

Надуманим поглядам любощів, радості.

Ніколи я мабуть не матиму певності

Чи сковує талія біль Офелії.

01.07.2022

...

Володимир Каразуб

Конус світла

Здавалось, що звернути можна гори,

А дії як воскреснув мастодонт.

непрохідні і вужчі стали нори

А мріями стає і горизонт.

І плутають дорогу різні знаки,

шляхи злились в суцільне гирло,

Наш розум, він же для окраси,

а душу розірвати бридко.

і наче час, ну точно конус світла

прямує швидко, не переженеш

його кордони і границі,

бо швидкість світла наче як без меж.

А що як вдасться світло перегнати?

Чи зможе рухатись те прямо й далі,

Бо як воно візьме й поверне,

і темнота огорне майже.. все?

Та наче фізика тут зовсім неважлива,

А як поглянеш ти, як зрозумієш час,

То стане нецікавою молитва,

Бо задля чого ти її вивчав?

...

Citrus _S_M

паслися коні уночі...

1.

у зоряну ніч...

тепла ніч і сяють зорі.

шелестить у травах вітер...

раптом як у полі коні

заіржуть на пасовищі!

і духмяну конюшину

перемнуть нестримним скоком

та й умчаться в різні боки

коні в полі від луни,

лине що з того іржання.

але всіх...усіх зберемо

до одного струнконогих

і, щасливі, біля огнища замрем,

замилуємся на іскри,

що злітають вгору бистрі

і згасають наче зорі

поза обрієм у мрії...

тільки впевнений - я знаю! -

те, що обрію немає.

є лише ці коні, поле,

вітер, полум'я і я...

і - звичайно ж! - бульба також,

що печеться,

що лежить в жаринах жовтих,

в сітці присок золотій...

острів наш повільно суне

крізь простори неозорі.

дід, цвіркунчик невмирущий

сторожує всесвіт мій...

2.

...у ніч дощову.

ніч ця - таш.

ні тобі лун.

гля, погля -

онде там клус!

сон йде геть.

хрума ніч кінь.

мжи спад в із.

в хлані бризк... - тінь!

зніт знов ник -

жаху знак, див.

лунь - крик тьми.

лусту вкрив дим.

ріж, не їж

хліба кус в ніч -

світ од ватр

в звіра лик. ич,

як свій мент

татам жде жас -

вбий, вціль в ю,

поки є час.

тут лиш ти

і вогню тріск,

ніч без рун,

темінь, степ, ліс.

кинь ніж в тінь! -

втоне олжа.

кущ не звір.

гуком ллє мжа -

том та дрож,

шурхіт як рик.

спи собі,

привід бо зник.

...хай вмре ляк,

прийде най сон

аж щоб до

явлення лон.

зак ліг дим,

звіялась пря.

спи со-бі,

скоро зо-ря...

...

Ем Скитаній

Дощ

І знову дощ, і знову плаче небо

Змиваючи з землі ранковий сон.

Можливо саме зараз це і треба:

Почути звук краплинок в унісон.

І знову дощ, знов кришталеві краплі,

Спускаються на землю раз у раз.

Одна м'якою лапкою впаде в долоні жадні,

А інша барабанить розбиваючись об час.

І знову дощ, симфонія іскриста

Що вперто розтинає дзвінкої тиші шум.

І знову дощ, і знову вода чиста

За мить забрала з розуму сто дум.

І знову дощ, і знову плаче злива

І з серця вимиває сто тривог.

Сміється у саду засохла слива,

Бо хоче ще напитися за двох.

І знову дощ, і знову все погане

Змивається квапливо у цей час.

Вже незабаром світлий, ясний день настане,

Бо кожен дощ дарує сонцю новий шанс.

#Ольга_Довженко

#Поезія_2023

...

ОЛЬГА ДОВЖЕНКО

Загиблому герою присвячено

Слава тобі, вільний, світлий герою!

Шану і честь віддаю.

Ти затулив канонаду собою,

Тепер ти уже у раю…

Ще такий молодий, іще б жити й радіти

Приходу весни, щастю, дню.

Сім'ю завести, народить милих діток,

І втілити мрію свою.

Ще б мати світанки, яскраві моменти

І безліч щасливих тривог.

Та станеш навіки для нас монументом,

Розрізавши серце на двох.

Слава тобі, наш загиблий герою!

Вклонюся тобі до землі.

Ти наш присмак миру з'єднав із журбою,

Лишившись в серцях назавжди.

...

ОЛЬГА ДОВЖЕНКО

Мама-Нічка

Сховалось Сонце

І вийшла мати-Нічка.

Вона котила місяць по горі.

За нею розсипалась дивна стрічка

І хмари на собі несли її.

Прийшла вже ніч,

Настала мертва тиша.

Не чути ані криків й нарікань,

І спокоєм вона усіх колише,

Й забира всіх сиріток без вагань.

Скажи мені,

О люба мати-Нічка,

Чому життя так сповнене страждань?

Чому завжди бракує нам любові?

Чому існує вбивство без вагань?

Сумує Ніч,

Колишачи дитину.

У неї більш нікого вже нема.

І всі ми бачили ось цю картину,

І ця дитина нашою була

...

Marta Sova

Оля

Жовтим, червоним

Вимощені палітурки книг,

Обтягнуті коленкором

Словом,

Стільки

Вмістили в собі імен,

Під такою товщею

Болю, стільки,

Що розгорнута книга

Вигнувши свій каптал

До брови подібна твоєї Олю.

Чи можливо око, нагадує,

Спустошений погляд

Дуг

Або натяк стегна

Його контур осяяний місяцем,

Що,

Коли говорити відверто

То твій поцілунок губ

Овали в апломбі півкола

Й гаряче лоно

Виникають в уяві

Кольором пам'яті,

Там

Де слухаю шелест твоїх сторінок

Мов голос.

Послухай, хіба говорити мені

До лиця

Про ніч, чи про віденське крісло,

Плаття.

Боже, Олю

Вислухай, не від пристрасті

Горять серця

Та швидше згорають

Від неї

Падають,

Вкрай божеволіють,

Я

Ніколи не клявся тобі в любові

Коли обіймав,

І ти

В обіймах

Мені не клялася,

Словом,

Ні тілом своїм, ні іменем

І тому,

Безболісно записую

Твоє ім'я

Що легко читається

Спогадом у моєму.

Ти скажеш — іронія,

Книги — забавка і пил.

Свіжість неба столітньої давності.

Задихається

Автор,

Між старими форзацами,

Переконати тебе не зміг

У тому, що ти перевірила

Власними засобами.

Ах, Олю,

Юна

Фріно моя

Любов —

Велика форма,

Якою усі обмануті

Знай,

З тебе

Зриватимуть одяг

Відкинувши геть його

Аби доказати неправдоподібність

Калокагатії.

І нехай.

Ти будеш не першою.

Не читаючи більше книг,

Сторінки твого тіла

Доступні рукам, —

У волосся

Вплітаються пальці

Чужинців.

Ти кажеш, плати, —

І платять вони

За сарказм,

За твою любов,

За біль,

І за

Неможливість щастя.

14.02.2022

...

Володимир Каразуб

миттєвості літа...

* * *

в літній день із розбігу

в щасті

як пірнути у води

хвильні

і зректися всього

пропасти

заблукати у хвилях

вільний

дотягнутись до чайки

поруч

мов до мрії торкнутись

треба

у безодності світлій

моря

під безмежністю синій

неба

і гребти в забутті

у морі

крізь розхитані хмари

гори

що у піні вершин

розламні...

* * *

у минулості садом

сонним

наче краплі роки

пролиті

відшукати лиш полиск

сонця

чи то блискавки крихкість

миті...

* * *

а у морі гра рибок

зграя

і дельфіни танцюють

бистрі

і по днищу бокують

краби

і медузи над ними

виснуть

а у небі зависла

чайка

і гукає до мрії

дзвінко

і під сонцем дрижить

у сяйві

мов від хвилі морська

перлинка...

...

Ем Скитаній

Запах моря

Губи довкола шерехатої кісточки язика.

Персик спогадів, напоєні трепетом щоки,

Корали поцілунків, жага океану, зорана китовим плавником.

Запах моря.

Чи чуєш?

Чуєш.

Чуєш.

Шумовиння лоскоче тобі стопи.

Ти стоїш босоніж на м'якому піску.

Але провалюєшся в приховану за часом траву,

У світанок скроплений росою,

В прохолоду затінку,

У комору парканних тіней,

Дихаєш осінню, віхолою, люттю,

І пробуджуєшся від пролісків неба,

Вбираючи повінь юності

Губ довкола шерехатої кісточки язика.

15.08.2022

...

Володимир Каразуб

Сойки

Ти будеш сміятися з рим:

Впівоберта, тихо, незримо,

Стримуючись,

Щоб не сполохати сойок в саду

Який,

Ніколи не стане для тебе настільки

Рідним,

Як для мене чужим

Став погляд

Твоїх безкінечних, за обрій,

Людських володінь.

Розполохала.

Не втрималась.

Відкрито і в повен зріст,

Заявила, що звісно ж

Ті сойки тобі не потрібні,

Не рівня тобі, що відверто

Поблизу ліс

В якому тих сойок до біса,

Що можна померти

Від їхнього співу

Задарма

Коли б хто хотів.

Мені до вподоби твій гонор

І переполох,

Манірні повадки розгойданих

Стегон, навмисно

Тріщання лайливого слова

Негаданого, твого

Що гарцює неначе

Розірване пишне намисто.

Насправді.

У тебе свій всесвіт

Свій поклик, відкрита душа,

Поезія роду — мільйони садів

Садоводів, сойок,

І тільки один,

Що тебе повертає назад

До саду колись

Розполоханого.

Тобою.

17.08.2022

...

Володимир Каразуб

Цей світ

Цей світ без тебе –

не світ,

а велика куля,

що тримає

на своїй поверхні

незліченну

кількість живих організмів,

найпідліший з яких –

людина,

і крутить

довкола Сонця.

Цей світ без тебе –

холодна пустка,

що єдиним

вцілілим оком Місяця

зігрівається

в обіймах ночі.

Цей світ без тебе

сумний і невеселий,

мов птаха,

що втратила

голос і крила.

Цей світ без тебе

не вартий

ламаного гроша,

але ти в ньому є –

і він

прекрасний...

...

Назар Скалюк (Марко Войт)

З утроби

Краще накопичувати очікування прекрасного ще з утроби

Ніж знижувати планку до примітиву

Ти мені до вподоби

На тобі майже немає пилу

Смертний вирок відкладає шовкопряд

Він як і інші паразити

Я помер років з п‘ять назад

Хоч би зараз нормально пожити

Схиблений на правді мізантроп

Вважає: дійсна реальність - міф

Суха рука. Проводи на ешафот

Ніяких жахів тому, хто вже не бачить снів

Струм не проводить те що ми кували

Весь результат - гук, гул, гуд, гам

Хто обличчя тепер твого торкнеться руками?

Лиш сам ти. Лиш ти сам.

Світ ловив мене. Спіймав. Але

Поки ловив рядки, перестрибнув читач

Нехай стрибок великий, але життя - мале

Світ мене спльовує. Пробач. Пробач.

...

Ксенія

Постійне повернення

Постійне повернення твого корабля

У гавань неситості, з океану,

Що плине від острова десь віддаля

Відкритих земель відчайдушного плавання

У місто портове, в широтах екватору

З просторими віллами та садами

Захланне повернення спраглого тіла

В пливке межиріччя, щоб спити вустами

Усю широту прісноводних глибин.

Роз’ятрені душі гойдають у заводях

Втоплені мрії жагою, що й повінь з гір

В жодному випадку геть не наповнює,

І падають ідоли, в те помутніле

Гирло у горло і далі углиб

До вічно безлюдного острову серця

Твого відчайдушного спротиву тій,

Що дихає в спину. Бажаючи втечі,

Гарячого сонця, що тягне з колін

Щонаймізернішу спробу встояти.

Цей пломінь хапає тебе за пояс

В розпеченій магмі і в надрах землі

Клекоче пороками, складками течій,

Химерну істоту злучивши в тобі,

Адепта священної проституції

При храмах Астарти. І навіть тоді

Жага, що цілунками пожирає,

Ніяк не наситить, та й сила тертя

Звільняє енергію темної похоті,

У вільне падіння не пізнання

Розчарування твого, збайдужіння.

В публічному домі з якого бліда

Під ранок вертається Мессаліна.

Лиш блимнуло сонце і знову – пітьма.

05.06.2022

...

Володимир Каразуб

МІДНІ МІДІЇ

Мідні мідії, темна патина,

Пахне йодом і трохи хлоркою.

Твої погляди бродять яхтами

Між Неаполем і Майоркою.

Ти фарбуєш вуста цикутою,

Ти будуєш в мені колонію,

Та стіною безбарвні сутінки

Між твоєю й моєю долонею.

Ти шепочеш нічними бризами,

Ти звучиш у мені орга́нами.

Не лишаєш мені вибору

Ти очами ущерть п'яними.

Почуваюсь і гномом, і велетом,

І кохаю твої недоліки.

Обіцяєш ти знову склеїти

Всі уламки моєї майоліки.

Піднебіння печеш цитриною,

А за мить запираєшся ґратами,

Зовсім поруч стою - за вітриною,

Поряд з іншими експонатами.

Розбиваю вітрину, хапаю -

Ти і обіймах моїх танеш...

Ти із тих, хто складається з вітру -

Нічиєю ніколи не станеш.

Залишаєш в руках мушлі й пера,

І листи у нагрудній кишені.

І фіалкові винні плями,

Ніби отвори в центрі мішені.

...

Максим Сальва

Розстріляне сонце

Кольорами веселки малює дитина

Літо, сонце без хмар, поруч небо блакитне.

На ланах, де вже жито колоситься файно,

Намалює себе, поруч з братом, звичайно.

Перехрещені стежки, там в окопах солдати,

Їм в атаку іти, їм не час малювати.

Ось малюнок дитини, приховані сльози,

Перетворить всі вибухи в травневі грози.

Бій закінчився, тягнуть наших на ношах,

Ось хлопчисько,«зелений», на горобчика схожий.

Погляд лікар відводить, бо в хлопчини «без шансів».

Ця війна, що вбива, не взнає реверансів.

І блакитнії очі вдивляються в небо,

І останньої миті сказати так треба.

Він малюнок дістав вже слабкою рукою,

Де розстріляне сонце цією війною.

Де все жито залите юнацькою кров‘ю,

Де весь аркуш просочений брата любов‘ю.

Він останній ще раз в небо очі підняв.

Він на братика щастя життя обміняв…

18.06.23

Гречишнікова Тетяна

...

Гретанія

Деміфологізація

Пригірклим туманом

стелився той ранок,

коли ти дізнався,

що див не настане,

й сміялись русалки

в дзеркалах озер.

І небо сховалось

в прокислім серпанку,

і стерлися фарби

з обгорток планет.

І круки кружили,

і серце скрутило

й набилося пилом

оте, що світило.

І не розрізнити,

де правда, де міт.

І стала людина

невірити в диво

бо диво убило

оте, що світило.

Й шурхнуло кресало,

і світлом обдало

усе, що ховалось.

І дива не стало.

І круки горлали,

сміялись русалки,

і стерлися фарби

з обгорток планет.

...

Світланка

Офелія

Її хвилясте волосся пахло полином, конями та попелом ночі,

Коли всі гарні дівчата сплять, а не підводять до зорей очі.

Вона вміла гарчати, ричати, вити, кусатись й сміятись,

На столі танцювати фламенко, віддавлюючи іншим палець.

Й дзвін монет у її кишенях вторив співу молитв при службі,

Вихід за рамки вона сприймала як пошук звичайної дружби.

Замурована в лід її очей Смерть хитала на це головою —

Не гарно було сміятися з тих, хто уважав ката святою.

Час байдужо дивився на неї, вона ж слідкувала за кроком

Стрілок на циферблаті, спихуючи на інших мороку.

Бути поруч із кимось буденно ставало нудним і прісним,

Та залишитися на самотині для неї здавалось ще гіршим.

Парадокс її посмішки, думки та віри розкривався з роками, мов квіти.

Офелія чудово знала про вірність, але не вміла любити.

...

Данила Чаглій

На спектаклі

Вона застеляла ліжко дбайливіше,

Аніж гортала сторінки чужих книжок.

Насправді, я часто малюю в у’яві її обличчя,

І згадую білі простирадла її думок.

Мені видавалось — існує велика формула,

Колода карт із сюжетів, що вічно тасує

Княгиня долі — Фортуна, якої рукав

Давно, як порожній від хитрощів, але і забув я,

Що подібна метафізика зовсім їй не до лиця.

Все, що повинно відбутись — неодмінно відбудеться,

Казала вона. Онде, можливо Фауст

От-от і постукає в двері мої, хто-зна,

Що чекає на кожного, але Гедда Габлер, —

Це вже занадто трагічно для такої обивательки, як я.

Можливо випаде якась простенька історія,

Героїні французьких буденних новел,

Де вона зустрічає в Парижі письменника

І тікає зі спальні його в готель

Зустрівшись у місті з розчаруванням.

Це ж не історія Клеопатри, Офелії,

Джульєтти, Дездемони чи леді Макбет,

Можливо мені не вистачає віри

У власну долю. А чи навпаки, тепер

Знаю, що більшого не потребую.

І це за щастя мені. Але...

Все, що повинно відбутись — неодмінно відбудеться,

Казала вона. Онде, можливо Фауст

От-от і постукає в двері мої, хто-зна,

Що чекає на кожного. Але Гедда Габлер, —

Це вже занадто трагічно для такої обивательки, як я.

19.06.2022

...

Володимир Каразуб

Мелодія серця

Серце почує лише порожнечу...

Мелодія серця живіша за море,

Нею говорять близькі до небес.

Зірвані стуками сила і горе

Вчаться звучати в потоці пожеж.

Ранені фарби вмивають отруту...

Скоєні стукоти б'ються в пісок,

Який оберемно витягує руту,

Що досі впліталась у темний замо́к.

Серце звучить як орга́н - величаво,

Інколи плине в малий камертон.

Зроблено все, аби лиш не мовчало,

Не сміло побачити сонний полон.

Так і волає, щоб тільки почули...

Тіні прямують у темний вагон.

Може й насправді про нього забули

Стужею досі безсилих долонь...

10.06.2023

...

Сара Ґоллард

Привіт, тату..

"Привіт, тату. Як ти?" - писала вона

Дивлячись на текст в екрані

Відкривши чат в який раз

Сльози полились, як цунамі

Розуміння прийшло надто пізно

Сприйняття і подавно

Та не втрачала та ще надію,

Що було у висновку марним...

І от в домі знищеному

Нелюдами людськими..

Стоїть посеред хати

Дівчина з світлими очима

Клянеться помститись за зґвалтовану мати

Клянеться помститись за батька і брата..

Проходять роки, а біль не минає

Бо глибоко в серці він там засів

Душа, розірвана вщент, її вже немає

А тіло безвольно існує в цю мить...

...

Katie.kao

Блукальці

Ми — блукальці в шерехатих пралісах жаги,

Так, блукальці, — казав він і озирався на дві тисячі сьомий рік,

на порослий дичиною заводський периметр в Буштино

Оточений горами, пагорбами і спекотнім літом.

Апокаліптична картинка зіржавілого металобрухту,

що закотився в чагарники; кропива приховувала ланцюги,

старий козловий кран на сцені був наче символом розпаду ідей,

буквою обсценного лихослів'я, по рейках якого їздила каретка

та гойдався потужний металевий гак.

Фазани, що вигулькували з порослих доріг на стежки зиркали

на нас і вертіли хвостами, не маючи й наміру ховатись видавши себе.

Ми виходили з території заводу, поряд якого розмістився прийом металобрухту.

Ялини кострубато оберігали мідний бюст картавого злочинця

епохи з брудними вінками біля кривого постументу.

Далі виднілась колія, збиралися роми на пероні і останнє,

що він фоткав на свою стару моторолу було дерево

з привязаною на ньому табличкою:

"Того хто кидатиме сюди сміття буде шорити чорт".

Сміття було вдосталь.

24.03.2022

...

Володимир Каразуб

Пам'яті побратима

Привіт, брате мій. Як тобі там живеться?

Надіюсь, загоїлась рана у серці.

Я згадую, як ти казав перед боєм,

що ще не доріс, щоб назватись героєм.

Коли ми курили удвох на світанні,

не знав я, що бачу тебе вже востаннє.

Я все пам'ятаю, хоч радо б забув.

Я знаю - ти в раю. Бо в пеклі вже був.

Ти знаєш, без тебе не пишуться ноти -

Дванадцять поранених, десять двохсотих.

Багато із наших уже не впізнають,

бо правда така, що герої - вмирають.

Твої сигарети в кишені. Ще цілі.

Русня не спасеться, вони на прицілі.

Сам Бог береже України кордони.

Допишу рядки. Підготую патрони.

...

Ксеня Берш
18+

Щоб ви здохли (послання окупантам)

Поранене небо ламається навпіл

над вічно живим і незламним Бахмутом.

Ми в серці Європи (не тільки на мапі).

Ви в рабстві і на повідку у Іуди.

І вас не покажуть ніде на екрані -

прайм-тайм заброньований під передачу,

в якій за нікчемне життя ваше

мамі

відправлять пакет

і пельмені на здачу.

Ви нашу країну жерете, як черви

та сови не сплять, вони на полюванні.

Затиснуті зуби, напружені нерви.

Межу перетнуто. Загине останній

брудний окупант. Проросте бур'янами.

Замінять на "Ладу" батьки свого сина.

Бог за справедливість, тому він і з нами.

Але тут не Бог суддя,

а Україна.

Віками болить нам під ребрами зліва.

Ваш світ давно хворий, а нація вбога.

І ваш "Отче наш" видається фальшивим

не тільки священнику в церкві, а й Богу.

Мораль є, але ви її не знайдете,

бо в ящику очі, а голови всохли.

За наших дітей і за ваші ракети

щоб здохли ви, нелюди!

Щоби.

Ви.

Здохли.

...

Ксеня Берш

Не маю більше

Перечитай мої вірші.

Вони ж про нас.

Хіба не бачиш?

Що тисне каменем в душі?

Чому так зараз гірко плачеш?

Молитви витерті до дір,

дощенту, начисто.

А треба?

Коли на волю рветься звір -

так важко думати про небо.

Я жив гріхом, творив в гріхах,

Моя вина в тім - неосяжна.

Й коли тримаю все в руках -

для мене ти лиш недосяжна.

В моїй свічі ледь тліє гніт.

Я хочу вирватись з полону,

але міцний колючий дріт

вже впився в кров і п'є, солону.

Нікому, чуєш?! Ні душі

я не писав таких історій...

Ось олівець, на, допиши,

яким я став в своєму горі;

яким я був; як стільки літ

в мені жила й росла провина;

яким жорстким стає цей світ,

коли Ти справді є - людина.

Я знав любов. Тому й спішив

дійти з тобою аж до краю.

Перечитай мої вірші.

Я більш нічого і не маю.

...

Ксеня Берш

Літня днина

Десь є посуха.

В нас напевно,

та й море тон води втекло,

що означає неодмінно

до нас швиденько прийде дощ.

Десь сохне,

в нас напевно,

картопля, щоки від життя,

а там де кілометри горя,

там тоне дім, а в ній життя.

Ось так кумедно виглядає

у нас теперішнє життя,

фактично наче є майбутнє,

а от життя в ньому нема.

...

Citrus _S_M

РУБАЇ ПРО КОХАННЯ

Ангели звуть це насолодою,

Чорти звуть злою перешкодою,

А всі люди коханням його звуть

І так живуть як з нагородою.

+ + +

А без кохання неможливо,

Без нього досить дратівливо.

Тому людям і любов дана,

Щоб жити з коханням щасливо.

+ + +

Нероздільне кохання не принижує,

Людині життя воно не знижує,

Покохати ще раз не заважає,

Воно людину з іншими зближує.

+ + +

Була без радості любов спочатку,

А потім зрад наробили на згадку,

Але і в цьому є величезний плюс:

Розлука буде без смутку, без статку.

+ + +

Кохання таке буває,

Яке перешкод не знає

І для образ та ревнощів

Простору не залишає.

+ + +

Все ж таки добре бути коханим,

Почуттям віддаватись бажаним,

Це більше, а ніж бути багатим,

Це означає бути жаданим.

+ + +

Так у нашому житті прийнЯто:

У коханні безумства багато.

Але і у безумстві як завжди

Є й розуму зовсім небагато.

+ + +

У коханні завжди сильніший є,

Хто менше любить і тільки своє,

Але є і ще один сильніший,

Хто лише любити себе дає.

+ + +

Наполеон знав із самого рання,

Що є єдиний засіб подолання,

У коханні одна є перемога -

Це швидше втекти від того кохання.

Написано: 16.11.2015.

Відредаговано: 05.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Я як...

Я як бракований митець краду чужі картини,

Колекція із них стоїть у мене в дома.

Ти тільки не питай про дій моїх причини,

Однак це все залишиться для тебе невідомим.

Я як співак несправжній, що складає справжні пíсні,

А почути в змозі їх лише мій власний страх.

О так, години, либонь, вже доволі пізні...

А справжні пісні все ще пише фіктивний той співак.

Я як фальшива поетеса у власних літрах крові,

Віршí мої згоріли полум'ям страждань.

А попіл від пожежі загубився десь у морі,

Сповненого бурхливих хвилей коливань.

Я танцівник без власного паркету,

Блукаю крізь великі тіні хмарочосів.

То я і є бракований митець, що косить під поета,

Що трохи заблукав з таких самих — як я — акторів.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ
12+

Щось до тебе відчуваю

Присвячено людині, до якої я відчуваю щось нове❤️

Прошу, вдихай мене

І насолоджуйся мною.

Коли вдихнеш,

То станеш тою,

Хто зробить мене щасливим,

І не буде щастю моєму відбою.

Ти зробиш мене радісним,

І з тобою я вже не боятимусь бою.

Якби тебе можна було б вдихнути,

Не май і сумнівів: вдихнув би я.

Моя ти муза, ти — моє натхнення,

Моя ти радість, ти — моє життя.

Якби побачив уві сні твої я очі,

То, певно, не проснувся б я.

І хто що там про нас говорять,

Нехай помовчать, бо вони — сміття.

Не знаю, чи щось до тебе відчуваю,

Але мені так добре щось в тобі шукати,

Та добре так, коли серед натовпу помічаю,

І так подобається щось до тебе промовляти.

...

Солом'ян Колос-Рейн
16+

Прекрасні ті троянди, чи не так?

Прекрасні ті троянди, чи не так?

Їх ніжки пелюстки....І пахнуть гарно так ...

До них я доторкнутись забажала -

з'явився крові на вустах залізний смак.

А злитки ті...прям так і сяють...

Так манять, ох, так душу забавляють!

Та ближче підійти мені не дозволяють...

Як потім виявилося то був лиш шоколад.

Так і з людьми буває...

От закохається й усе на світі забуває...

навколо себе і не помічає

шипів троянди тої.

Але шипів тих може ти і не відчуєш.

І злитками тебе вже може не здивуєш.

Проте якщо все ж потяг ти відчуєш -

прошу, не дай себе ти засліпити.

...

Дара Зульська

майбутнє..

Кожен день себе питаю

в чому сенс мого життя

в болі, відчаї, розраді

чи у щирих почуттях?

Чи, можливо, у майбутнім?

Там де радість приплива

чи він стане незабутнім

чи впаду у розпач я?

Думок вже стільки й без поняття,

як боротись до кінця,

як не здатись на початку,

як триматись за життя...

Страх незнаного грядуще

відчуття, що все дарма

я не здамся, хоч і важко

буду "битись" до кінця!

...

Katie.kao

День поволі згорає

День поволі згорає. Світло коситься на дахи

Жовтохолодним поглядом. З горизонту

Хмари, здаються повікою над заходом сонця

Птахи,

пролітають над оком плануючи вниз

Знаходячи контур

Карнизу

Домів.

І тоді

Повечір'я приходить у місто, у простір площі.

Звуки стають помітнішими. Ліхтарі

Неначе навмисно підкреслюють їх

І в кроках

Знаходиш відлуння невмисного у тобі

Бажання сховатись, відсторонитися чи забутись.

Описати неонові відблиски хмар.

Охопити життя всевеличне, схопивши за комір

Простір,

І кинувши ген в прямокутник квартири,

Щоб там

Всепроникнути в ніч

І прокинутись

Із сонцем.

11.02.2022

...

Володимир Каразуб

Не знаю чи зміг би тебе забути

Не знаю чи зміг би тебе забути.

Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,

Те, що тобі не належить. Як голос,

Як дотик до стегон прекрасної діви,

Як слово, яке про любов мироносить,

Як місто в якому печуть сувеніри

Чи крихітні форми його середмістя

Туристам. Ти — сонце, банально, та — сонце

Якому ніколи не бути в кишені.

І навіть годинник —

Жива метафізика літер та звуків,

Дійсність звичайних пустих мішеней.

Так сльози ніколи не затвердіють

Але перейдуть в безпредметну вічність

Втікаючи з ліній колін поколіннями

У хронометраж історичного попелу.

Камінь, що завжди котити доводиться

Не те, щоб спочатку, але наближаючи

Безповоротність майбутнього каменю.

Це наче продовжити лінію точкою

І кожного разу вдивлятися в іншу -

Душу, катедру, вітрину, ратушу

І бачити колір, сльозу дитинну

Силкуючись форму її описати

Залишивши книги на темних полицях

На стінах картини розвісивши, рими

Шукаючи там де розкинулась вулиця

Там де придумана справжність і випуклість

Світу, що тягнеться світлочутливістю

Та проникає у серце і в'яжеться

З тінями — В ньому любов проявляючи, —

Що

Зрештою, також тобі не належить.

09.02.2022

...

Володимир Каразуб

Плив часу

І час летить, мов крилата ракета

І свічка, що довго пала , поступово згаса.

І вічно яскраві ці очі магнітні

Темніють, лиш смуток у нім залиша

Печаль і сум в душі поневолі

Застелають доріжку у крихітний сад

Сад, що без квітів й без чарів, гармоній

Сад, що на вічність залишить у снах ..

"Зло" не завжди програвало у битві

А камні підводні "добро" теж несло

І часто бувало, що людина не знала

Куди їй піти, куди шлях її йшов

І свічка згорить у чарівному світі

Земля ,поглинена Сонцем, знищиться вщент

Час і справді річ суперечна

Проте зникне із ним же навколо усе

...

Katie.kao

Канатоходець

Канатоходець балансує на краю,

Він не знаходить, чи ще є у що повірить.

І крок ліворуч ріже пальці до болю,

Праворуч крок-і він летить уже у прірву.

Летіти вниз ще не доводилось йому,

Бо шлях його не вниз, а поміж неба

Й землі. Завжди було щось на кону…

В відзнаках зараз у нього нема потреби.

Він дві секунди планував із літаком,

Згадав, що мріяв і не встиг здійснити мрію.

Коли «зеленим» і наївним юнаком,

Він марив небом і ще мав, у що повірить.

Літак умчав, лише залишив слід,

Коктейль із мрій, пташина горда зграя.

Летів він вниз й повірити не міг,

Що небом марив, а земля приймає.

17.04.23

Тетяна Гречишнікова

...

Гретанія

Вітер

Махає вітер крилами дерев,

Натягнута струна-мій кожен нерв.

Розраду в лісі я шукаю кожен день,

І тут відроджуюсь з омріяних пісень,

Що за підтримки коників й птахів,

У лісі, де не чутно дітлахів,

І в місті, де не бавляться вони,

Ми забажаєм тихі ночі й сни.

Летить наш час невпинно в нікуди,

А залицяльник-вітер до води

Розкидує сережки від верби…

Куди подітись від тієї журби.

Сказати б щось таке наперекір,

Знайомі липи, мій охайний двір.

Але вже вітер тягне знов туди,

Де сни не сняться і чужі сади…

31.05.23

...

Гретанія
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Квантове вгадуняткоЯрина Мартин
23.12.2023
Текстів на Квантовій Україні щось мало, сподіваюся це зміниться, а поки решта авторів дописують, щоб ... Детальніше
Пательня. Знайомтесь, авторstas
20.05.2024
Вітаю авторів Аркуша. Сьогодні у нас перший випуск Пательні. Спочатку коротко про правила. В кожному ... Детальніше
Є два стільці з критикоюКіт у зграї
20.05.2024
1 - ти сприймаєш всю критику та враховуєш її. Можливо де що береш близько до серця, сумуєш і падаєш ... Детальніше
Марафончик взаємного читання.Крапка
07.05.2024
Бачу на Аркуші різні конкурси та цікавинки. От і собі вирішила спробувати. Хочу перенести досвід з ... Детальніше
Моя ініциатива. Як одержати багато коментарів та підняти активність на Аркушіstas
19.05.2024
Поважне товариство. Хочу звернутися до вас з цікавою ініціативою. Про що я? А, от, чи хотіли б ви де ... Детальніше
Чому така назва нової книжки, і чому немає розділів?Венера Море
20.05.2024
Вітаю, вчора я опублікувала " Дівчина- Вовк,, чому така назва? Ну, тому, що я люблю вовків і перевер ... Детальніше
На Аркуші вже:
10940читачів
125126коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: